справа № 371/1076/20
провадження № 22-ц/824/843/2023
17 січня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Кошель К. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року в складі судді Притули Н.Г.,
встановив:
06.11.2020 представник ОСОБА_1 - адвокат Солдаткін О. С. звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на ті підстави, що між сторонами склалися дружні та приязні стосунки, вони досить довгий час спілкувалися. Позивач підтримував відповідача морально та матеріально, проте сторони в шлюбі не перебували, однією сім'єю без реєстрації не проживали. З часом відповідач почала зловживати довірою позивача.
Так, 06.02.2018 громадянином Швейцарії ОСОБА_1 шляхом електронного банківського переказу з особистого рахунку громадянці України ОСОБА_3 було перераховано кошти. Загальна сума перерахованих коштів склала 18 000 Євро, що підтверджується випискою з особового рахунку від 26.02.2020.
Вказані кошти були перераховані відповідачу з метою укладання договору купівлі-продажу автомобіля, оскільки остання просила допомогти їй фінансово протягом певного часу. Після придбання автомобіля відповідач повинна була повернути кошти позивачу, проте не здійснила взяті на себе зобов'язання, чим об'єктивно порушила права та законні інтереси позивача.
В особистих письмових та усних повідомленнях відповідач кілька разів підтвердила, що вона відшкодує позивачу всі витрачені на неї кошти, а також зазначила, що поверне машину, придбану за рахунок позивача, що підтверджується знімками екрану листування між сторонами.
14.08.2020 представник ОСОБА_1 - адвокат Пономарьов Ю. О. звернувся до Миронівського ВП ГУ НП в Київській області із заявою про вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, про що було внесено відомості до ЄРДР за №12020115220000027.
28.08.2020 начальник СД Миронівського відділу поліції ГУ НП в Київській області Колісник Ю. В. виніс постанову про закриття кримінального провадження №12020115220000027, мотивуючи її тим, що між сторонами існують цивільно-правові відносини.
30.09.2020 відповідачу направлено вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів, яка була вручена їй 03.10.2020, проте жодної відповіді отримано не було, кошти також повернуті не були.
Посилаючись на вказані обставини та положення ст.530, 625, 1212, 1213 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуті кошти в сумі 604 474,20 грн з урахуванням 3% річних за період з 06.02.2018 по 06.11.2020 в сумі 49 889,01 грн, а також встановленого індексу інфляції в сумі 83 296,54 грн, всього 737 659,75 грн. Також просив відшкодувати витрати по сплаті судового збору в сумі 7 311,38 грн та витрати на правничу допомогу - 55 000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_4 внаслідок реєстрації шлюбу 07 березня 2021 року (а.с.122 т.1).
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Солдаткін О.С. просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.
Свої доводи обґрунтовує тим, що положення ст. 1212 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року № 917/1739/17.
З наявних у матеріалах справи банківських документів вбачається та відповідачем не заперечується факт того, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 18 000 Євро, тому така обставина відповідно до ст. 81 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягає.
Разом із тим, відповідачем не надано суду жодного доказу щодо існування будь - яких договірних відносин між позивачем та відповідачем та, відповідно, підстав для перерахування спірної грошової суми.
В матеріалах справи відсутні дані про те, що набуті відповідачем кошти є заробітною платою або прирівняною до неї платою, відшкодуванням шкоди, соціальною виплатою, допомогою або грошовою сумою, наданою відповідачеві як засіб до існування, тобто коштами, які відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню.
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що відповідач підтвердила факт того, що грошові кошти були надані їй позивачем з умовою повернення в майбутньому.
Крім того, позивач не користувався придбаним автомобілем, оскільки в Україні не проживає.
Відповідач у своїх заявах наполягала на тому, що спірна грошова сума є дарунком, проте таке твердження не ґрунтується на чинних нормах законодавства України, оскільки здійснене перерахування коштів не відповідає обов'язковим законодавчим ознакам подарунку, а є коштами, які отримані відповідачем без належної правової підстави.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Титикало Р. С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що в апеляційній скарзі не зазначено, чому суд першої інстанції повинен був відійти від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 серпня 2021 року в справі №185/446/18.
Позивач за час перебування в романтичних стосунках із відповідачем, перераховуючи кошти вільно, без помилки, цілеспрямовано на придбання автомобіля, погодився на настання невигідних для себе наслідків, а тому, на сьогоднішній день поведінка позивача є явно суперечливою, оскільки останній, після завершення романтичних відносин, на фоні ревнощів, вимагає повернення добровільно наданих коштів.
В матеріалах справи наявні повідомлення, написані через 1 рік та 10 місяців після перерахування коштів, де позивач і відповідач сперечаються, з'ясовують свої особисті стосунки, і остання пише, що поверне авто, при цьому, така переписка не може братися судом до уваги, оскільки не дозволяє встановити характер правовідносин між сторонами.
Крім того, в матеріалах справи наявна заява позивача в поліцію, де той зазначає що начебто позичав кошти, однак у позові останній вже зазначає, що кошти були перераховані безпідставно.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Солдаткін О.С. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Сторожук В. А. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов'язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі №154/948/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони тривалий час перебували у дружніх стосунках, а після приїзду позивача до України у нього з відповідачем склались близькі відносини.
Відповідно до змісту заяви (повідомлення) ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення за ч.2 ст.190 КК України від 14.08.2020, після від'їзду з країни додому, вони з відповідачем постійно спілкувались, остання зізнавалась у своїх почуттях до нього, він їй повірив та довірився. Відповідачка розказала, що хоче купити автомобіль, вже підписала договір купівлі-продажу автомобіля 03 лютого 2018 року, але їй не виплатили обіцяну премію і тому просить дати їй в борг 18 000 євро. Він не роздумуючи перерахував їй зазначену суму 06 лютого 2018 року.
Судом встановлено, що 03 лютого 2018 року між ОСОБА_5 (покупець) та ДП "АУДІ ЦЕНТР ВІПОС" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №1346_510604, за умовами якого продавець зобов'язується прийняти майно надалі "Автомобіль", зазначене у Додатку №1 до цього договору (специфікація разом із зазначенням кількості товару, моделі, кольору продукції та кількості додаткового обладнання та інше), та сплатити грошові суми в розмірі та порядку, які передбачені розділами 2 та 5 цього договору. Вартість автомобіля складає всього з ПДВ 687 624,92 грн (а.с.19-32 т.1).
Відповідно до копії виписки по рахунку ОСОБА_1 від 26.02.2020 ІВАN: НОМЕР_1 , з вказаного рахунку 06.02.2018 на рахунок ОСОБА_5 була переведена сума в розмірі 21 223,57 швейцарських франків, що за обмінним курсом (1.179087) становило 18 000 євро. Підставою для здійснення перерахування зазначено: REIMBU (відшкодування) (а.с. 41-44 т.1).
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що вказані кошти були передані відповідачу з метою укладення останньою договору купівлі-продажу (купівлі) автомобіля. В свою чергу, відповідач взяла на себе зобов'язання повернути всі кошти позивачу.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано знімки екрану листування між сторонами наступного змісту:
" 29.12.2019. Я віддам тобі всі кошти, які ти витратив на мене....Я подумаю як вирішити це питання"; відповідь "Добре ..., дякую за все моя любов".
" 30.12.2019. Будь-ласка, надійшли мені копію документів на машину, якщо ти не змінила своєї думки. Це ж лише фото! А якщо ти хочеш мені віддавати, це означає, що ти змінила свою думку, я буду "злий як чорт" І ти про це пожалієш Покаа "; відповідь " ОСОБА_7 моя дорогенький не переживай я віддам тобі машину тільки не нервуйся" (а.с. 64-66 т.1).
Відповідно до змісту протоколу допиту ОСОБА_5 в якості свідка від 18.08.2020 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020115220000027 від 14.08.2020 за ознаками ч.1 ст. 190 КК України, вона познайомилася з ОСОБА_8 в квітні 2016 року, з яким у них склалися дружні відносини. Коли він приїздив в Україну, останній проживав в її орендованій квартирі в м. Києві, вони спільно проводили час. У лютому 2018 року вона вирішила купити автомобіль, про що дізнався ОСОБА_8 та сказав, що хоче надати частину коштів. На дану пропозицію вона погодилась та ОСОБА_8 дійсно перевів на її рахунок кошти в сумі 18 000 євро. Це не була позика, жодних договорів між ними не укладалось. Перед тим, як надавати їй кошти жодного разу не обговорювалось питання їх повернення. В кінці 2019 року вона вирішила розстатися з ОСОБА_8 , однак останній не хотів змиритися з її життєвою позицією, що в подальшому призвело до написання ним заяви до правоохоронних органів з метою тиску на неї. Будь-яких шахрайських намірів щодо заволодіння коштами ОСОБА_8 у неї не було (а.с. 53-56 т.1).
Відповідно до змісту відзиву на позовну заяву, із спільних переписок сторін та фотографій вбачається, що кошти в сумі 18 000 євро були перераховані позивачу відповідачем на придбання автомобіля. Позивач допомагав відповідачу обрати відповідну марку авто, давав їй поради з цього приводу, описував свій бюджет, на який потрібно розраховувати, а 14 лютого 2018 року ( на день св. Валентина) символічно упакував автомобіль у подарункову коробку (замовив послуги з упакування), подарувавши додатково квіти та листівку романтичного характеру (а.с. 247 -127. 127 т.1).
Відповідачем на підтвердження своїх доводів надано фото, на якому зображено автомобіль з квітами на капоті та повітряною кулькою з написом: " I love you", а також листівка з написом: " ОСОБА_9 , віра й довіра - це великі чесноти, які не всім дано від природи... просто слідуй за своїм серцем і будь завжди в надійних руках. І пам'ятай... ми завжди будемо разом, плече до плеча, долоня в долоні, об'єднані одним серцем і мозком. Цілую Я кохаю тебе, ОСОБА_1 (а.с. 159 т.1).
Відповідно до наданої до позовної заяви копії накладної №0000000539 від 14 лютого 2018 року, ОСОБА_5 згідно угоди №№1346_510604 від 03 лютого 2018 року отримала автомобіль Аudi A3 (а.с.36 т.1).
Відповідачем надано листування між сторонами, відповідно до змісту якого у грудні 2019 року відповідачка повідомила позивачу про бажання припинити романтичні стосунки, з огляду на наявність у позивача дружини, з чим останній погодився.
З приводу наданої позивачем переписки, датованої 29 грудня 2019 року, після того, як відповідач вирішила припинити романтичні стосунки з позивачем, представник відповідача зазначив, що остання на емоціях написала про своє бажання повернути все, що він витратив на неї, в тому числі і авто, що не може свідчити про безпідставність набутих коштів.
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили, що кошти позивачем надавались для придбання автомобіля та позивач на той час не заявляв про їх повернення.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції, дослідивши пояснення сторін та зібрані по справі докази в їх сукупності, дійшов висновку про доведеність тієї обставини, що кошти позивачем перераховувались на рахунок позивача добровільно та не є такими, що отримані відповідачем безпідставно у розумінні ст. 1212 ЦК України.
Судом першої інстанції враховано висновок, зроблений в постанові Верховного Суду від 04 серпня 2018 року у справі №185/44618/18, відповідно до якого безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Суд першої інстанції вважав поведінку позивача суперечливою з огляду на те, що перераховуючи кошти відповідачу, які витрачені на придбання автомобіля, яким в подальшому обоє користувались, він знав, що між ними відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок), проте вимагає поверненню коштів.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача з визначенням її імені та призначенням платежу " відшкодування" свідчать про добровільність такого перерахування, його цілеспрямованого характеру, що обумовлено характером особистих близьких стосунків, які склались між сторонами протягом тривалого часу.
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи сумісними фото сторін, особистою перепискою в мобільних додатках, показами свідків.
Натомість представником позивача не надано належних доказів на спростування вказаних обставин.
Позивач не довів абсолютну безпідставність набуття коштів відповідачем та не довів безпідставність перерахування цих коштів відповідачу.
Зміст пред'явленого позову та заяви про кримінальне правопорушення вказують на те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору позики, водночас при оформленні банківського документу щодо перерахування коштів призначення платежу вказано як "відшкодування".
З огляду на недоведеність обставини безпідставного збагачення відповідача за рахунок позивача, правові підстави для покладення на відповідача обов'язку відповідно до ст. 1212 ЦК України повернути отримані нею грошові кошти відсутні.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення норм процесуального права при здійсненні судом першої інстанції оцінки доказів, наявних у справі.
Доводи апеляційної скарги про безпідставне набуття відповідачем спірних грошових коштів є помилковими.
Судом першої інстанції обґрунтовано враховано висновок, зроблений в постанові Верховного Суду від 04 серпня 2018 року у справі №185/44618/18, відповідно до якого в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Поведінка позивача, який вільно та без помилки перерахував відповідачу кошти за відсутності будь-якого обов'язку на таке перерахування, не вказуючи при цьому на обов'язковість повернення вказаних грошових коштів, та згодом вимагаючи повернення сплачених коштів, є явно суперечливою.
Колегія суддів погоджується з доводами представника відповідача про те, що переписка, датована 29 грудня 2019 року, в якій відповідачка погоджується повернути позивачу все, що він витратив на неї, не дозволяє дійти висновку про існування між сторонами відносин з приводу набуття майна без достатньої правової підстави.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач в своїх заявах по суті спору наполягала на тому, що спірна грошова сума є дарунком, проте перерахування коштів в сумі 18 000 євро не відповідає обов'язковим законодавчим ознакам подарунку, не може слугувати підставою для висновку про те, що грошові кошти були отримані відповідачем без достатньої правової підстави.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржено до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 січня 2023 року.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк