27 січня 2023 року Чернігів Справа № 620/8783/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не здійснення переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 11.11.2022 призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці № 872 від 17.10.2022, виданої Управлінням соціального захисту населення Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що зважаючи на наявність у нього більше 10 років стажу державної служби, II групи інвалідності, котра була визначена у період перебування на державній службі (встановлена з 13.05.1999, звільнена з посади державного службовця - 31.07.1999) ОСОБА_1 має всі правові підстави для переведення з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності II групи відповідно до Закону № 3723-ХІІ, з 11.11.2022 згідно з поданою заявою про перерахунок пенсії.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2022 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначив, що рішення про переведення чи відмову у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не приймало. Відповідач вказав, що призначення пенсії по інвалідності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 не передбачено. Прийняття рішення про призначення пенсії є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного фонду України. Також відповідач зазначив, що з 1 квітня 2021 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 16.12.2022 № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги», якою затверджено Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку.
У відповіді на відзив позивач заперечував щодо доводів відповідача та просив задовольнити позов, вказавши, що позивач подавав заяву, в якій чітко вказані вимоги та відповідно статті 15 до Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Згідно з частинами 1, 2 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та з 18.10.2019 отримує пенсію по 2 групі інвалідності внаслідок загального захворювання, призначену згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. З 13.05.1999 позивач отримував пенсію по 2 групі інвалідності внаслідок загального захворювання відповідно до Закону України «Про державну службу», що також вказано в листі відповідача від 18.11.2022 /а. с. 17/.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 28.09.2011 ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності 2 грп. Загальне захворювання /а. с. 13/.
Згідно з довідкою № 872 від 17.10.2022 стаж державної служби ОСОБА_1 складає 17 років /а. с. 14/.
11.11.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про перехід з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058, на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, виходячи з 60% грошового забезпечення, вказаного в довідці № 872 від 17.10.2022, виданої Новоукраїнською районною державною адміністрацією Кіровоградської області управління соціального захисту населення /а. с. 16/.
Відповідач листом від 18.11.2022 № 9677-8985/М-02/8- 2500/22 повідомив позивачу, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» від 15.02.2022 № 2040-IX внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в пункт 13 розділу XV «Прикінцеві положення» /а. с. 17/.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують права, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо).
Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9, частини першої статті 10 вказаного Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV передбачений порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої цим Законом, на інший. Зокрема, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII «Про державну службу», який набрав чинності 01.05.2016 (далі - Закон № 889-VIII).
Статтею 90 Закону № 889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До 01 травня 2016 року діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону № 3723-VIII «Про державну службу» від 16.12.1993 (далі - Закон № 3723-VIII).
Згідно з частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктом 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Також згідно з пунктом 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас для осіб, які мають не менш 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Частиною дев'ятою статті 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Досліджуючи зміст наведених правових норм Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, суд вказує, що призначення пенсії по інвалідності згідно із статтею 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, можливо за таких обставин:
- особа, яка претендує на призначення пенсії по інвалідності повинна бути визнана інвалідом I або II групи у період перебування на державній службі, та мати стаж державної служби не менше 10 років, або повинна бути визнана інвалідом I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, та мати не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вона працювала на зазначених посадах;
- пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби;
- при призначенні пенсії по інвалідності із обставин, встановлених частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, береться до уваги тільки розмір такої пенсії, тобто 60 відсотків суми заробітної плати, особи що претендує на призначення пенсії по інвалідності, всі інші обставини не повинні братися до уваги.
Судом встановлено, що трудовий стаж позивача на державній службі становить більше 10 років. Окрім того він є особою з інвалідністю ІІ групи, котра була визначена у період перебування на державній службі.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд доходить висновку, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеній відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-XII.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача з 11.11.2022 призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці № 872 від 17.10.2022, виданої Управлінням соціального захисту населення Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області, суд зазначає наступне.
Пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах при цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Отже, з 11.11.2022 (дати подання заяви щодо переведення з одного виду пенсії на інший), позивачу має бути призначена та виплачуватись спірна пенсія.
Також суд враховує, що за змістом рішення Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по зразковій справі № 822/524/18 належним способом захисту прав позивача в таких типових справах є зобов'язання пенсійного органу перевести позивача та здійснити нарахування і виплату позивачу пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у відповідній довідці.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3статті 134 КАС України).
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу надано договір № 18/2022 від 04.10.2022 про надання правової (правничої) допомоги та додаткову угоду (договір) № 1 /а. с. 20-21, 22/.
Пунктами 1.1., 1.2., 1.3., додаткової угоди передбачено, що за надання правової допомоги з моменту прийняття доручення Клієнта до винесення рішення в суді першої інстанції Клієнт зобов'язується виплатити Адвокату гонорар в розмірі 7 (семи) тисяч гривень. Розмір гонорару може бути збільшено у зв'язку із значним збільшенням обсягу виконання роботи Адвокатом. Сторони визначили, що гонорар сплачується в п'яти денний термін з дня винесення рішення судом першої інстанції.
Окрім того до позовної заяви долучено акт прийняття-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 01.12.2022 /а. с. 23/, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1041127 від 01.12.2022 /а. с. 18/ та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 001132 від 04.02.2022 /а. с. 19/.
З приводу доводів відповідача щодо необґрунтованості витрат на правничу допомогу, оскільки не надано детальний опис виконаних робіт, наданих послуг та здійснених витрат, суд зазначає, що згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи те, що гонорар адвоката встановлено у фіксованому розмірі, надання додаткових документів, які б підтверджували розмір гонорару, обсяг наданих послуг, витраченого часу не є обов'язковим.
Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, суд зазначає, що правовідносини у цій справі та зразковій справі Великої Палати Верховного Суду № 822/524/18 регулюються одними й тими ж нормами права, та мають подібний предмет, а відтак ця справа є типовою.
Крім того розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, враховуючи предмет спору та заперечення представника відповідача щодо правничої допомоги, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн, що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».
Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у розмірі 5000,00 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для його розподілу відсутні.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не здійснення переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 11.11.2022 призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці № 872 від 17.10.2022, виданої Управлінням соціального захисту населення Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул.П'ятницька, 83-А,м.Чернігів,14005, код ЄДРПОУ: 21390940.
Повний текст рішення суду виготовлено 27 січня 2023 року.
Суддя О.В. Заяць