26 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/2519/22 пров. № А/857/14224/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Бабюком П.М. в порядку письмового провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області, пенсійний орган, відповідач-1), ГУ ПФУ в Харківській області (далі - відповідач-2), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №192650006533 від 31.01.2022 про відмову в призначені йому пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII) та зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області призначити та виплачувати йому пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до вказаної норми Закону №796-XII, починаючи з 27.12.2021.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.08.2022 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що право позивача на пенсію зі зниженням пенсійного віку, як потерпілому IV категорії від ЧАЕС (зона посиленого радіологічного контролю), не підтверджено, оскільки станом на 01.01.1993 він не прожив або не відпрацював 4 роки відповідно до вимог діючого законодавства, оскільки в період з 01.09.1984 по 22.08.1989 був тимчасово знятий з реєстрації за місцем постійного проживання, у зв'язку з навчанням в Дрогобицькому державному педагогічному інституті. За таких обставин, відсутні правові підстави призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного
З матеріалів справи видно, що 25.01.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV), з урахуванням норм статті 55 Закону №796-XII.
За результатами розгляду заяви рішенням ГУ ПФУ в Харківській області №192650006533 від 31.01.2022 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, покликаючись на те, що позивач не підтвердив мінімально необхідний період роботи чи проживання на території зони посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 01.01.1993.
Листом відділу обслуговування громадян №12 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян УПФУ в Тернопільській області №1900-0215-8/3611 від 02.02.2022 позивача було повідомлено про відмову у призначенні пенсії.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII підтверджене належними, достатніми та допустимими доказами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України громадянам ґарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №796-ХІІ, цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Згідно статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали чи постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - пенсійний вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України №13-1 від 07.07.2014, зі мінами).
Підпунктом 5 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є : 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно п.4 ч.1 ст.11 Закону №796-ХІІ, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, є такими, що належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.14 Закону №796-ХІІ, що визначає категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи для встановлення пільг і компенсацій встановлено відповідну категорію, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, відносяться до категорія 4.
Частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
У свою чергу частиною третьою статті 65 Закону №796-ХІІ обумовлено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №551 від 11.07.2018 (далі - Порядок №551), уточняється, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Як зазначено у пункті 11 Порядку №551, посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. Єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 21.11.2006 по справі №21-1048во06, від 04.09.2015 по справі №690/23/15-а, Верховного Суду у постановах від 27.02.2018 по справі №344/9789/17, від 24.10.2019 по справі №152/651/17, від 25.11.2019 по справі №464/4150/17, від 27.04.2020 по справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 по справі №398/494/17, від 17.05.2021 по справі №336/6218/16-а, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
З матеріалів справи видно, що позивачу встановлено статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (категорія 4).
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень статті 14 Закону №796-XI, такий документ підтверджує, що позивач постійно проживав чи працював на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу.
При цьому, факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 перевірявся відповідними комісіями при видачі йому посвідчення.
Отже, наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» дає позивачу право на зменшення пенсійного віку з урахуванням положень Закону №796-XI.
Доказів скасування чи визнання недійсним посвідчення позивача як громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 (категорія 4), відповідачем суду не подано та судом не здобуто.
Більше того, колегія суддів враховує, що звертаючись до відповідача із заявою про призначення пенсії, крім посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи позивачем надано Акт про встановлення факту проживання, трудову книжку, довідки про реєстрацію місця проживання, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження двох дітей, рахунку відділення НОМЕР_2 та листа Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації №04-03-10/482 від 07.02.2022, яким підтверджена дійсність посвідчення особи серії НОМЕР_3 .
Відтак, відповідач безпідставно дійшов висновку про відмову позивачу в призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XI.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, страховий стаж позивача складає 27 років 6 місяців 13 днів, що свідчить про наявність у нього права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XI.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки позивач на момент звернення до відповідача 25.01.2022, набув право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XI та має необхідний страховий стаж, тому пенсія за віком йому повинна бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 27.12.2021.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що в період з 01.09.1984 по 22.08.1989 позивач був тимчасово знятий з реєстрації за місцем постійного проживання, у зв'язку з навчанням в Дрогобицькому державному педагогічному інституті, з огляду на що станом на 01.01.1993 прожив у зоні гарантованого добровільного відселення менше ніж 4 роки.
На думку колегії суддів, вказані відомості трудової книжки та пенсійної справи не можуть спростувати факт постійного проживання позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Разом з тим, позивач надав основний документ, що підтверджує його право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, а саме : посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), яке засвідчує той факт, що станом на 01.01.1993 він проживав в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Відповідачами як суб'єктами владних повноважень, рішення та дії яких оскаржуються, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий позивачу статус скасований. Разом з тим, такі документи як трудова книжка не відноситься до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Надання інших документів, які б підтверджували період проживання особи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, окрім як довідки органу місцевого самоврядування, законодавством не передбачено.
Отже, висновки відповідача про не проживання позивача у вищевказаний період в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року по справі №500/2519/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук