Справа № 361/7363/21
Провадження № 2/361/1203/22
02.09.2022
(заочне)
02 вересня 2022 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
судді Сердинського В.С.
при секретарі - Бас Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_1 » до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу,
установив:
Позичав ФОП « ОСОБА_1 » звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь завдані збитки в порядку регресу в розмірі 16785,36 грн та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07 червня 2019 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_3 укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 7400995-02-10-01, предметом якого є страхування транспортного засобу «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 . 08 жовтня 2019 року з вини відповідача, який керував транспортним засобом Opel, державний номерний знак НОМЕР_1 , сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в результаті якої було пошкоджено транспортний засіб - «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 . На виконання умов договору страхування, ПрАТ «СК «ВУСО» виплатило страхове відшкодування потерпілій стороні в розмірі 16785,36 грн, у зв'язку з чим, в порядку статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, набуло права зворотної вимоги до відповідача, як винуватця дорожньо-транспортної пригоди.
22 березня 2021 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір № 22/03/2021 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 набула права вимоги до відповідача щодо відшкодування в порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором № 7400995-02-10-01 від 07 червня 2019 року.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області 11 листопада 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_2 відзив на позов не подав. Конверт з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, що направлявся за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, згідно із статтями 223 та 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Статтею 14 ЦПК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
07 червня 2019 року між ПАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 7400995-02-10-01, за яким застраховано транспортний засіб «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 , строк дії договору з 24 червня 2019 року по 23 червня 2020 року.
Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу встановлено, що автомобіль марки «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2015 року випуску, належить на праві власності ОСОБА_3 .
Потерпіла сторона вчасно звернулася до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування.
З відповіді він НПУ встановлено, що 08 жовтня 2019 року відбулося ДТП за участю автомобіля марки «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 , власник - ОСОБА_3 , водій - ОСОБА_4 , поліс - № 112140020 від 23 червня 2020 року ПрАТ СК «ВУСО», та автомобіля марки «Opel», державний номерний знак НОМЕР_2 , власник - ОСОБА_5 , водій - ОСОБА_2 .
Станом на дату ДТП поліс на транспортний засіб № НОМЕР_3 не знайдено.
З постанови Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року встановлено, що 08 жовтня 2019 року ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Opel», державний номерний знак НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 . Внаслідок ДТП обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Водій ОСОБА_2 порушив п. 13.1 ПДР. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 КУпАП.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно із страховим актом від 21 жовтня 2019 року № 12806-02, складеним на підставі розрахунку суми страхового відшкодування, розмір страхового відшкодування становить 16785,36 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 21 жовтня 2019 року № 27954 ПрАТ «СК «ВУСО» сплатило ООО «Актив Моторс» страхову виплату в розмірі 16785,36 грн, призначення платежу: страхове відшкодування ОСОБА_3 , Страховий акт № 12806-02 за договором страхування від 07 червня 2019 року № 7400995-02-10-01.
22 березня 2021 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір № 22/03/2021 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору. В тому числі, Новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором №7400995-02-10-01 від 07 червня 2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існувати на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача вищевказаної суми боргу.
Частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, заподіяна неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода заподіяна майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За змістом частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Суд вважає, що право вимоги, яке виникає в порядку та на умовах передбачених статтею 993 ЦК України, а також статтею 27 Закону України «Про страхування» є суброгаційним, а відповідний обов'язок відшкодування шкоди винною особою, з огляду на положення статті 1166 ЦК України є деліктним зобов'язанням.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках встановлених законом, при цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 27 постанови від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика, суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Так, у випадку суброгації, відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні, із збереженням самого зобов'язання, на підставі договору страхування, а також статтею 993 ЦК України, статтею 27 Закону України «Про страхування». У випадку регресу, одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється нормами статті 1191 ЦК України.
З наведеного слідує, що до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора, до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Таким чином, до позивача як правонаступника страховика, який виплатив страхове відшкодування відповідно до договору від 07 червня 2019 року № 7400995-02-10-01 перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Враховуючи те, що первісний кредитор «ПрАТ «ВУСО» виплатив суму страхового відшкодування за договором страхування у розмірі 16785,36 грн, до його правнаступника ФОП ОСОБА_1 в порядку та на умовах передбачених статтями 512, 514, 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування», перейшло суброгаційне право вимоги до відповідача.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачена сума страхового відшкодування у розмірі 16785,36 грн.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 11863,80 грн, суд зазначає таке.
За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що правничу допомогу позивачу ФОП « ОСОБА_1 » надавало Адвокатське об'єднання «Правовий Горизонт» на підставі Договору про надання правової допомоги від 10 лютого 2021 року.
На підтвердження повноважень адвоката Мазуренка С.С. до матеріалів справи долучено ордер на надання правничої (правової) допомоги від 10 лютого 2021 року, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6069/10 та посвідчення адвоката.
Також до матеріалів справи долучено акт прийому-передачі наданої правничої допомоги до договору про надання правової допомоги від 10 лютого 2021 року року, підписаний 18 травня 2021 року,та квитанція прибуткового касового ордера від 18 травня 2021 року, на підставі яких встановлено, що загальна вартість наданих адвокатських послуг складає 11863,80 грн.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що відповідачем зроблено не було.
Разом з тим, фіксація розміру гонорару відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в Постанові від 20 січня 2021 року по справі № 357/11023/18 (провадження № 61-18258св19), у якій зазначено, що «… саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності».
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19 судом також зроблено висновок про те, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Враховуючи, що розмір судових витрат позивача ФОП « ОСОБА_1 » підтверджений належними доказами, відповідач не оспорив розміру понесених позивачем судових витрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені витрати на правничу (правову) допомогу в сумі 11863,80 грн. Зазначена сума є співмірною до наданих послуг.
На підставі викладеного, керуючись статтями 512, 514, 993, 1166, 1187, 1188 ЦК України, статтею 27Закону України «Про страхування», статтями 12, 13, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позов задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_1 », ідентифікаційний код НОМЕР_4 , завдані збитки в порядку регресу в розмірі 16 785 грн. 36 коп.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_1 », ідентифікаційний код НОМЕР_4 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_1 », ідентифікаційний код НОМЕР_4 , витрати на правничу допомогу в розмірі 11863 грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя В.С. Сердинський