25 січня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/4265/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України (м. Чернівці), про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України (м. Чернівці), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 22 жовтня 2022 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_2 , прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) майстер-сержантом ОСОБА_3 ;
- дозволити ОСОБА_2 перетнути державний кордон України разом з сином ОСОБА_4 ;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби судові витрати у розмірі 992,40 грн.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуваним рішенням останньому відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України, у зв'язку із відсутністю підстав на право перетину кордону під час дії воєнного стану.
Вважає, спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Звертав увагу суду на те, що самостійно виховує дитину віком до 18 років, а тому згідно статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" має право на звільнення від мобілізації із правом перетину кордону під час воєнного стану в Україні.
При цьому зазначив, що при перетині державного кордону на підтвердження того, що він самостійно виховує дитину віком до 18 років, ним були надані наступні документи, зокрема: паспорт для виїзду за кордон, свідоцтво про народження дитини, паспорт дитини, копія рішення суду про розірвання шлюбу, копія рішення суду про визначення місця проживання малолітнього сина з батьком.
Відтак, на думку позивача подані до перевірки документи, надають право останньому на перетин державного кордону, а відповідачем безпідставно їх не взято до уваги та протиправно винесено оскаржуване рішення.
2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Заперечуючи проти позову зазначив, що під час перетину державного кордону позивачем не було надано достатній пакет документів, який б підтверджував статус особи, яка самостійно виховує дитину віком до 18 років. Поряд з цим, зверталась увага суду на те, що приписи статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на які посилається позивач, не регулюють питання перетинання державного кордону, а дослідження питань щодо призову/звільнення від призову військовозобов'язаних не віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України.
Окремо зверталась увага суду на безпідставність позовної вимоги про надання позивачу дозволу на перетинання державного кордону України, оскільки прийняття такого виду рішень належить до виключної компетенції уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України.
3. Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій наведені переважно подібні аргументи, які викладенні в позовній заяві.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.
1. Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи на 10:00 год. 03 січня 2023 р.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
1. 03.01.2023 року позивач в судовому засіданні не з'явився, про причину неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час, місце та дату судового засідання.
2. Представник відповідача в судовому засіданні подав заяву, в якій просив суд розглянути справу в порядку письмового провадження, проти задоволення позову заперечував з підстав наведених у відзиві.
3. Враховуючи приписи статті 194, 205 КАС України, та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.
1. 22.10.2022 року інспектором прикордонної служби вищої категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) майстер - сержантом ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_2 , який досяг 16-річного віку з причин того, що: на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389, Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні " від 24 лютого 2022 року № 2102, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про ведення воєнного стану в Україні " також пунктів 2.2-6 постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року "Про затвердження Правил перетинання Державного кордону громадянами України" тимчасово обмежено у праві виїзду з України за відсутністю підстав на право перетинання Державного кордону під час воєнного стану.
2. Судом дослідженні наступні копії документи, зокрема: паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон № НОМЕР_1 ; паспорт громадянина України ОСОБА_5 для виїзду за кордон № НОМЕР_2 ; свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 від 01.06.2016 року.
3. Згідно рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.05.2022 року в справі № 686/8299/22 встановлено, що місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
4. Відповідно до рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.07.2022 року розірвано шлюб укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_6 зареєстрований 21 квітня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому Центрально - Західного міжрегіального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 410.
ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.
1. Згідно частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом, при цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
2. Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 року №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
3. Звертаючись до суду аргументи позивача фактично зводились до того, що під час перетину державного кордону ним надано повний пакет документів на підтвердження того, що останній самостійно виховує дитину віком до 18 років, що в свою чергу надає право останньому на перетин державного кордону під час воєнного стану, а відповідачем безпідставно їх не взято до уваги та протиправно винесено оскаржуване рішення.
4. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, та Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
5. Так, згідно статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
6. Згідно пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 (далі - Правила № 57) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Пунктом 2-6 зазначених вище Правил встановлено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
7. Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Так, статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, згідно частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані (окрім іншого): жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Таким чином, Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
При цьому суд враховує, що згідно з вимогами Закону України "Про прикордонний контроль" повноваженнями щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призовного віку, дозволу на перетинання державного кордону України надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України. (статті 3, 6).
Отже, системний аналіз наведеного вище дає підстави для висновку про те, що станом на час виникнення спірних у цій справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишання території України обмежувалось законодавством. Водночас, законом передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається військовозобов'язаним. Зокрема, така надається жінкам та чоловікам, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
8. Відтак, обмеження щодо заборони виїзду за межі України на період дії правового режиму воєнного стану не застосовуються до чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. При цьому, така особа при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, факт самостійного виховання дитини віком до 18 років.
При цьому, Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не встановлює переліку і форми документів, якими можна було б підтвердити факт самостійного виховання чоловіком дитини віком до 18 років. Разом з тим, такий факт на думку суду констатується цивільним законодавством.
9. Зі змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що підставною відмови у перетинанні державного контролю позивачеві слугувало те, що останнім не надано документи, які підтверджують підстави для виїзду за кордон, при цьому відповідач посилався на частину 1 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
Як вже зазначалось вище, Указом Президента України, який затверджено Законом України, уповноважено Державну прикордонну службу України запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, зокрема і ті, що пов'язані з обмеженням прав і свобод, передбаченими статтею 33 Конституції України.
Так, згідно вимог Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Слід зазначити, що відповідно до Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон затвердженої наказом АДПСУ від 05.06.2012 року № 407, перевірка документів - дослідження уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України паспортних та інших документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі.
Системний аналіз наведеного вище в сукупності дає підстави дійти висновку, про те, що під час дії на території правового режиму воєнного стану та проведення загальної мобілізації, військовозобов'язані громадяни України чоловічої статті під час перетинання державного кордону України зобов'язані пред'явити документи, які підтверджують, зокрема факт звільнення від мобілізації, що позивачем в даному випадку зроблено не було.
10. Надаючи оцінку доводам позивача з приводу наданих позивачем документів (свідоцтво про народження дитини, закордонний паспорт дитини, рішення суду про розірвання шлюбу та рішення суду, яким визначено місце проживання сина, за місцем проживання батька), то такі, враховуючи наведені вище приписи, беззаперечно не підтверджують того, що позивач самостійно виховує свого неповнолітнього сина. Окрім іншого, наведені рішення суду не доводять того, що мати дитини позбавлена батьківських прав.
Так, свідоцтво про народження дитини підтверджує факт батьківства, а закордонний паспорт дитини - право дитини виїхати за кордон.
Відносно ж названих судових рішень та доводів позову з посиланнями на них, то варто зазначити і таке.
Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, факти розірвання шлюбу та проживання разом з батьком не звільняють іншого з батьків дитини від участі у її вихованні.
Тому, надані позивачем рішення суду не є безумовними доказами того, що батько самостійно виховує свою неповнолітню дитину.
Враховуючи викладене в своїй сукупності, вказані вище посилання позивача суд оцінює критично, а надані на їх підтвердження докази відхиляє.
11. Вирішуючи спір, суд також звертає увагу, що відповідно до статті 158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до частини 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Частиною 1статті 161 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Однак, позивачем під час здійснення прикордонного контролю на підтвердження самостійного виховання свого малолітнього сина не було надано рішення органу опіки та піклування, щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, при цьому позивачем також не було надано довідки про склад сім'ї за місцем проживання.
За вказаних обставин, суд погоджується із позицією відповідача про недоведеність позивачем станом на час виникнення спірних відносин факту самостійного виховання ним дитини віком до 18 років, що давало б йому право в період дії правового режиму воєнного стану виїхати за межі України.
12.Окремо варто зазначити щодо безпідставності позовної вимоги про надання судом позивачу дозволу на перетинання державного кордону України, оскільки прийняття такого виду рішень належить до виключної компетенції органів Державної прикордонної служби України, повноваження якої суд не може перебирати на себе.
13. Суд також відхиляє аргументи позивача про те, що в умовах дії правового режиму воєнного стану в Україні відповідно до листа Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.03.2022 р. №23-6855/0/6-22-Вих "Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану", підтверджуючими документами, які надають право виїзду за кордон, зокрема є рішення суду про розірвання шлюбу з визначенням місця проживання з батьком, з огляду на те, що згідно п.5 рішенням Голови Державної прикордонної служи України від 30.09.2022 року № 23-31046/0/6-22 "Щодо виїзду за кордон України деяких категорій осіб" визначено, що розпорядження Адміністрації Держприкордонслужби, викладені у листах (окрім іншого) від 17.03.2022 року № 23-6855/0/6-22-вих не застосовуються.
З огляду на викладене та враховуючи те, що позивачем під час здійснення прикордонного контролю на підтвердження самостійного виховання дитини віком до 18 років - свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не було надано документів, як приклад - про позбавлення матері батьківських прав або рішення суду про визнання матері дитини безвісти відсутньою, тощо... Відтак, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем дій та рішення відповідача.
14. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 90 КАС України).
15. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем - суд дійшов висновку, що обґрунтування на які посилається позивач, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
1. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
2. Враховуючи те, що в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат в частині стягнення з суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України (м. Чернівці), про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.
2. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Відповідач - НОМЕР_5 прикордонний загін імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України (м. Чернівці) (вул. Герцена, 2-А, м. Чернівці, 58003, код ЄДРПОУ: 14321683).
Суддя О.В. Боднарюк