вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" січня 2023 р. Справа№ 910/21702/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Тищенко О.В.
Шаптали Є.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022
у справі №910/21702/21 (суддя Босий В.П.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»
про стягнення 46 738,31 грн, -
Позов заявлено про стягнення з відповідача 46 738,31 грн., а саме:
- основного боргу в сумі 19 805,04 грн. за поставлену Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та спожиту відповідачем у період з грудня 2015 року по травень 2018 року теплову енергію , інфляційних втрат в сумі 3 822,37 грн. та 3 % річних в сумі 1 784,08 грн. 3 % річних, які нараховані за період з 01.10.2018 по 31.10.2021, право на стягнення яких позивач набув за укладеним з Публічним акціонерним товариством «Київенерго» договором про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018;
- основного боргу в сумі 18 223,01 грн. за поставлену позивачем відповідачу у період з листопада 2018 року по квітень 2021 року теплову енергію, інфляційних втрат в сумі 2 153,74 грн. та 3 % річних в сумі 950,07 грн., які нараховані за період з 01.12.2018 по 31.10.2021.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості поставленої у спірні періоди теплової енергії у нежитлове приміщення загальною площею 38,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Туполєва, 28 (особовий рахунок НОМЕР_1 ).
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що позивачем не підтверджено належними доказами здійснення теплопостачання у спірні періоди та на те, що між сторонами у справі відсутні договірні правовідносини. Крім того, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.
Також до відзиву на позові відповідачем додано розрахунок витрат на правничу допомогу згідно з яким загальна вартість таких витрат становить 10 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21 в задоволенні позову відмовлено, до стягнення з позивача на користь відповідача присуджено витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 500,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:
- за твердженням позивача, відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 28, площею 38,6 кв.м, в якому надавалися послуги з теплопостачання, проте за даними Департаменту комунальної власності міста Києва, які розміщенні на офіційній сторінці за посиланням: https://gukv.gov.ua/, на балансі відповідача за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 28, знаходиться інше нежитлове приміщення, сміттєзбірник, площею 16,00 кв.м.;
- жодних документів, які б свідчили про те, що спірне нежитлове приміщення, площею 38,6 кв.м, за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 28, знаходиться на балансі або в користуванні відповідача, позивачем не надано, такі документи відсутні й у матеріалах справи, а відтак, доводи позивача про те, що відповідач є споживачем за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщенні, є необґрунтованими;
- в порушення приписів абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивачем включено спірну заборгованість у рахунок-фактуру без деталізації інформації щодо складових такої плати.
Частково задовольняючи вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зазначивши про те, що:
- дана справа є незначної складності, що було зазначено в ухвалі суду від 05.01.2021 та стало підставою для розгляду її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін;
- в розрахунок витрат на правничу допомогу включено витрати, які не надавались в межах даної справи, а саме: представництво інтересів відповідача в суді за цим позовом на суму 2 000,00 грн. (розгляд справи проводився в спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання) та підготовка процесуальних документів, пов'язаних з розглядом справи на суму 1 000,00 грн. (окрім відзиву на позов з додатками, що вже включено в розрахунок, відповідачем нічого не подавалось в межах даної справи);
- не є обґрунтованою, співмірною та розумною витрата суб'єктом професійної діяльності в сфері надання юридичних послуг (професійним адвокатом) для здійснення правового аналізу документів - додатків до позову, виявлення правових підстав для подання відзиву на суму 1 000,00 грн., підготовки правового обґрунтування щодо здійснення правового захисту у справі на суму 1 000,00 грн. та пошук правових позицій, правових висновків Верховного Суду з питань, які стосуються предмету спору на суму 500,00 грн., так як послуги адвоката зі здійснення аналізу, пошуку і вивчення судової практики в аналогічних справах (вивчення нормативної бази, публікацій науковців, коментарів спеціалістів тощо) охоплюються послугою зі здійснення підготовки заяв по суті спору (в межах яких і формується правова позиція сторони по суті спору).
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням першої інстанції, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Крім того, скаржник заявив клопотання, в якому просить поновити пропущений строк для оскарження вказаного рішення. Також скаржник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- відсутність договору на постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовували теплову енергію без укладення договору на постачання теплової енергії, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію;
- позивачем надані належні до допустимі докази того, що саме відповідач є користувачем та розпорядником спірного нежитлового приміщення;
- судом першої інстанції не надано правової оцінки тому факту, що відповідач просив застосувати строки позовної давності, що свідчить про визнання останнім позовних вимог.
Заперечуючи проти оскаржуваного рішення в частині стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, апелянт вказує на відсутність доказів стосовно належності та виправдання понесених витрат, а також неспівмірність цих витрат з предметом позову. Зокрема, скаржник стверджує, що відповідачем не надано ані акту надання послуг, ані звіту про надані послуги з відображенням кількості часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягу наданих адвокатом послуг за договором.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2022, справу №910/21702/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21702/21, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/21702/21.
05.09.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21 залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн.
21.09.2022 від представника Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якого додані докази сплати судового збору.
Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/2860/22 від 23.09.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/21702/21.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 задоволено клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21, апелянту поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21, апелянту відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи №910/21702/21, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
12.10.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на те, що:
- матеріали справи не містять доказів передачі відповідачу будь-якого приміщення у спірному будинку, а саме акту приймання-передачі чи іншого документу про прийняття-передачу приміщення, як і не містять інвентарних карток, балансових відомостей тощо, про перебування такого приміщення на балансі відповідача;
- наданими позивачем доказами не підтверджується обсяги поставленої теплової енергії, стягнення вартості якої є предметом цього позову,
просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
Крім того у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив розгляд апеляційної скарги здійснювати у судовому засіданні з викликом сторін, а також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на оплату правової допомоги адвоката становить 5 000,00 грн.. а докази понесення таких витрат будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення апеляційним судом.
До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем додані витяги з офіційного сайту Департаменту комунальної власності м. Києва.
11.11.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач зауважив на тому, що:
- спірне нежитлове приміщення є частиною будинку, який закріплено за відповідачем на праві господарського відання і перебуває на балансі останнього відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція». Вказане підтверджується і відомостями з офіційного сайту Департаменту комунальної власності м. Києва (https://gukv.gov.ua/);
- позивачем надано належні докази, які підтверджують, як факт постачання теплової енергії, так і її обсяги.
Крім того, у відповіді на відзив позивач зазначив про те, що відповідачем не надано достатніх, допустимих та достовірних доказів щодо понесених судових витрат на правничу допомогу, з огляду на що просив відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000,00 грн.
До відповіді на відзив позивачем додано витяг з офіційного сайту Департаменту комунальної власності м. Києва.
Колегія суддів не знайшла підстав для задоволення заявленого відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з викликом сторін та, з вказаного приводу, зазначає про те, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи №910/21702/21.
Щодо наданих позивачем та відповідачем витягів з офіційного сайту Департаменту комунальної власності м. Києва колегія суддів зазначає про те, що вказана інформація є загальнодоступною, а відтак, такі документи не можна вважати додатковими доказами по справі.
Станом на 24.01.2023 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 та від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - підлягає зміні, з наступних підстав.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач, серед іншого, просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 19 805,04 грн. за поставлену Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та спожиту відповідачем у період з грудня 2015 року по травень 2018 року теплову енергію, а також основний борг в сумі 18 223,01 грн. за поставлену позивачем відповідачу у період з листопада 2018 року по квітень 2021 року включно теплову енергію.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості поставленої у спірні періоди теплової енергії у нежитлове приміщення загальною площею 38,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Туполєва, 28 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) балансоутримувачем якого є відповідач.
Суд першої інстанції у задоволенні вказаних позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.
11.10.2018 Публічне акціонерне товариство «Київенерго» як кредитор та позивач як новий кредитор уклали договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 (далі Договір відступлення), відповідно до умов якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн. станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.
Відповідно до п. 1.2 Договору відступлення перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в Додатку №1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку №1 до цього договору.
Згідно з п. 1.3 Договору відступлення, з укладенням цього договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває права вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку №1 до цього договору.
В рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497 554 936,91 грн. новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн. боргових зобов'язань кредитора перед публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що становить частину суми боргового зобов'язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 (п. 2.1 Договору відступлення).
З Додатку №1 до Договору відступлення «Перелік споживачів теплової енергії та зобов'язань, право вимоги до яких відступається» позивачу, серед інших, передані права вимоги до відповідача (номер договору (особового рахунку) 720188-01) на суму 19 805,04 грн.
Листом №1/5-720188-01 від 08.04.2019 позивачем повідомлено відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні, а також заявлено вимогу про сплату суми заборгованості в розмірі 19 805,04 грн.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго».
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №591 від 10.04.2018 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам та з 1 травня 2018 року здійснює постачання теплової енергії.
Згідно з пунктом 2.2.1 Статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
01.02.2021 позивач направив на адресу відповідача проект договору на постачання теплової енергії №720188-01 від 19.01.2021 листом з описом вкладень, що підтверджується копіями фіскального чеку, накладної та описом вкладень від вказаної дати за №0103275496700.
Додатком №8 вказаного проекту договору встановлено, що об'єктом теплопостачання є нежитлове приміщення, площею 38,6 кв.м., розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 28.
Отже, за твердженням позивача, відповідач не вносив плату за отриману за період з грудня 2015 року по травень 2018 року та у період з листопада 2018 року по квітень 2021 року теплову енергію, обов'язок з оплати якої виник у відповідача як у балансоутримувача вказаного приміщення.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 4 ЦК України встановлено, що:
- основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
- основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
- актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу
- цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
За змістом положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (далі Закон 1) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Частиною 1 ст. 13 Закону 1 встановлено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 Закону 1 відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Частинами 2 та 3 ст. 19 Закону 1 встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.
За змістом положень ст. 1 Закону 1:
- власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку;
- виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
- виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;
- споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація) (ч. 4 ст. 19 Закону 1).
За змістом положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі Закон 2) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст.. 6 Закону 2).
Згідно з положеннями ст. 1 Закону 2:
- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб;
- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
- колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;
- колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками.
За змістом ч. 2 ст. 7 Закону 2 індивідуальний споживач, серед іншого, зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частина 5 ст. 13 Закону 2 встановлює, що відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Обов'язок оплачувати щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію встановлений і ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».
Отже, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.
Отже, у спірних правовідносинах, тобто у правовідносинах з постачання теплової енергії до приміщення загальною площею 38,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Туполєва, 28 Публічне акціонерне товариство «Київенерго» є виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії, а споживачем є особа, яка отримувала вказану послугу, тобто особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження таким приміщенням.
За твердженням позивача, відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 28, площею 38,6 кв.м, в якому надавалися послуги з теплопостачання.
Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція», з урахуванням розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція», КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» здійснює господарське відання житлового, нежитлового фонду Шевченківського району в місті Києві та обслуговування закріплених за ним житлових будинків.
Як вбачається з додатку до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801, за відповідачем під порядковим №1089 закріплено на праві господарського відання жилий будинок за адресою: м. Київ, вул. Туполєва, 28 під інвентарним номером №6782. Під цим же інвентарним номером вказано загальну площу приміщень, які передано відповідачу за зазначеною адресою, що становить 3 711,80 кв.м., зокрема і нежитлові приміщення загальною площею 232,40 кв.м.
Зі змісту наведеного розпорядження вбачається, що на баланс відповідачу переданий весь будинок за адресою Київ, вул. Туполєва, 28.
Слід зазначити про те, що сам лише факт визначення відповідача особою, яка здійснює господарське відання спірного житлового будинку не свідчить про те, що саме відповідач є споживачем всіх комунальних послуг, які надаються у вказаному будинку, адже як житлові, так і нежитлові приміщення у такому будинку можуть перебувати у власності інших осіб, які фактично і є споживачами комунальних послуг у таких приміщеннях.
Водночас з відомостей, які містяться на офіційній сторінці Департаменту комунальної власності міста Києва, які розміщенні на офіційній сторінці за посиланням: https://gukv.gov.ua/ роздруківку з якого надано самим позивачем слідує, що на балансі відповідача за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 28, знаходиться інше нежитлове приміщення, а саме сміттєзбірник, площею 16,00 кв.м., який є окремо стоячою будівлею та ймовірно не опалюється.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»:
- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна;
- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);
- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.
Відповідно до п. 2.53 Державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» розділу «Нежитлові поверхи (приміщення)» нежитлові приміщення - це приміщення громадського призначення, крім приміщень громадського призначення гуртожитків і житлових будинків для осіб похилого віку та сімей з інвалідами, повинні мати входи та евакуаційні виходи, ізольовані від житлової частини будинку.
Належність приміщень багатоквартирного будинку визначено у технічному паспорті на певний будинок, який є документом, що містить відомості щодо проведеної технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, зокрема інформацію про його місцезнаходження (адресу), склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, ім'я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об'єкт нерухомого майна, щодо суб'єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт, тощо.
В свою чергу з наданих позивачем документів та пояснень неможливо дійти висновку про те, плату за постачання теплової енергії у яке саме нежитлове приміщення позивач просить стягнути з відповідача, так як позивачем не зазначено ані призначення такого приміщення, ані його розташування, а також не надано доказів фактичної наявності у будинку № 28 по вул. Туполєва в місті Києві такого приміщення.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що відповідачем надано більш переконливі та вагомі докази на спростування доводів та доказів позивача, а тому останнім не доведено факт приналежності спірного нежилого приміщення відповідачу, а отже і обов'язку оплачувати за спожиту теплову енергію.
Ще одним аргументом позивача є те, що надані ним докази підтверджують постачання теплової енергії до приміщення, балансоутримувачем якого є відповідач.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази у сукупності підтверджують факт постачання теплової енергії до будинку, що знаходиться за спірною адресою, однак такі докази не спростовують того, що нежитлове приміщення площею 38,6 кв.м. стягнення плати за постачання теплової енергії у яке є предметом цього позову знаходиться на балансі чи якимось іншим чином перебуває у користуванні відповідача та власне і доказів того, що таке приміщення фактично існує.
З урахуванням викладеного, вказані доводи апеляційної скарги також не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача основного боргу в сумі 19 805,04 грн. за поставлену Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та спожиту відповідачем у період з грудня 2015 року по травень 2018 року теплову енергію та основного боргу в сумі 18 223,01 грн. за поставлену позивачем відповідачу у період з листопада 2018 року по квітень 2021 року теплову енергію. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.
Так як позовні вимоги про стягнення:
- інфляційних втрат в сумі 3 822,37 грн. та 3 % річних в сумі 1 784,08 грн. 3 % річних, які нараховані за період з 01.10.2018 по 31.10.2021 на основний борг в сумі 19 805,04 грн.;
- інфляційних втрат в сумі 2 153,74 грн. та 3 % річних в сумі 950,07 грн., які нараховані за період з 01.12.2018 по 31.10.2021 на основний борг в сумі в сумі 18 223,01 грн.,
не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, то, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає про те, що:
- за змістом положень чинного законодавства, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги;
- перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду;
- якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість, а лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем;
- враховуючи те, що підстави для задоволення позову відсутні, відсутні і правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності;
- за таких обставин вказана заява залишається без розгляду.
Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу які понесені ним в суді першої інстанції слід зазначити наступне.
Пунктом 12 ч. 3 ГПК України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи слідує, що у відзиві на позов відповідач навів розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, просив стягнути з позивача вказані витрати в сумі 10 000,00 грн. а також надав докази понесення таких витрат.
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Таким чином, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 ЦК України.
Так, згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договору про надання послуг. Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»;
2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім того, на такий договір поширюється дія загальних норм та принципів договірного права, включаючи, але не обмежуючись визначені главою 52 ЦК України;
3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Указані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Указане передбачено як положеннями цивільного права, так і нормами Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»;
6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічну правову позицію наведено в постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18 та 07.09.2020 у справі №910/4201/19.
На підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн., ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії витягу з укладеного між адвокатом Орловим О.О. (адвокат) та відповідачем (клієнт) договору про надання правничої допомоги №161 від 06.04.2021, додаткової угоди №2 від 30.12.2021 до вказаного договору та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також розрахунок витрат на правничу допомогу.
Слід зазначити про те, що наявний в матеріалах справи договір про надання правничої допомоги №161 від 06.04.2021 наданий відповідачем не у повному обсязі. Вказаний договір міститься на 4 сторінках, при цьому перші дві сторінки договору містять вступну частину та предмет договору з п. 1.1 по п. 2.7, тоді як третя і четверта сторінки розпочинаються з п. 5.5 та закінчуються п. 11. Тобто, в матеріалах справи відсутня частина договору з п. 2.8 по п. 5.4.
У договорі про надання правничої допомоги №161 від 06.04.2021 сторони погодили, що:
- клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором та діючим законодавством України, доручає, а адвокат зобов'язується відповідно до доручення клієнта надавати за плату (або безоплатну) правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених законодавством України та цим договором (п. 1.1);
- правова допомога представляє собою представництво інтересів у статусі позивача, відповідача, третьої особи, представництво його інтересів перед суб'єктами права, у тому числі перед усіма фіскальними, адміністративними, судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій загальної та інших органах державної влади, а також надання його інших видів правової допомоги, у відповідності і на умовах даного договору в провадженні у цивільних, адміністративних та господарських справах на будь-яких стадіях (п. 12);
Додатковою угодою №2 від 30.12.2021 до договору №161 від 06.04.2021 сторони, керуючись Законом України «Про публічні закупівлі», чинного цивільного та господарського законодавства, дійшли згоди продовжити строк дії договору для проведення процедури закупівлі на початку наступного 2022 року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в договорі, до 28.02.2022.
Інших додаткових угод відповідачем до суду не надано.
Відтак, з урахуванням поданих відповідачем доказів, варто зазначити, що останнім не надано до суду додаткову угоду про погодження між сторонами суми гонорару адвоката, а у наявній в матеріалах справи частині тексту вказаного договору відсутні умови (пункти) щодо погодження суми гонорару адвоката.
Колегія суддів звертає увагу, що за змістом ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
За змістом ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було подано до суду відповідного правочину, укладеного у належній формі, зі змісту якого можливо було б зробити висновок про те, в якій саме формі (фіксований розмір чи погодинна оплата) сторонами було погоджено оплату адвокатських послуг за надання правової допомоги у суді першої інстанції.
Натомість, відповідачем було долучено до відзиву розрахунок витрат на правничу допомогу, згідно якого адвокат надав клієнту наступні послуги:
- надання усних та письмових консультацій стосовно предмету спору та змісту позовних вимог - 500,00 грн.;
- правовий аналіз документів - додатків до позову, виявлення правових підстав для подання відзиву - 1 000,00 грн.;
- підготовка правового обґрунтування щодо здійснення правового захисту у справі - 1 000,00 грн.;
- пошук правових позицій, правових висновків Верховного Суду з питань, які стосуються предмету спору - 500,00 грн.;
- оформлення відзиву на позовну заяву, додатків до відзиву на позов - 4 000,00 грн.;
- представництво інтересів відповідача в суді за цим позовом - 2 000,00 грн.;
- підготовка процесуальних документів, пов'язаних з розглядом справи - 1 000,00 грн.,
що разом становить 10000,00 грн.
Однак, колегія суддів вважає, що даний розрахунок не може слугувати доказом погодження між відповідачем та адвокатом вартості наданих послуг, оскільки розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, та/або порядок її обчислення повинен визначатися у самому договорі про надання правової допомоги, а відтак надання розрахунку за відсутності в договорі обумовленого розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру такого гонорару. До того ж, поданий адвокатом Орловим О.О. розрахунок підписано лише адвокатом, тобто не погоджений клієнтом - відповідачем.
Таким чином, оскільки у даному випадку відсутня об'єктивна можливість пересвідчитися про наявність домовленості між відповідачем та адвокатом Орловим О.О. щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару за надання правової допомоги в суді першої інстанції, а також враховуючи заперечення іншої сторони, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені вимоги представника відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу за договором №161 від 06.04.2021 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Доводи позивача наведені в апеляційній скарзі стосовно наявності підстав для відмови у задоволенні клопотання відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Слід зазначити і про те, що, в порушення ч. 4 ст. 60 ГПК України, відповідачем не надано суду допустимих доказів повноважень адвоката Орлова О.О. як особи, що має право представляти інтереси клієнта, як-то довіреності або ордеру та про те, що відповідачем не надано доказів фактичного надання правової допомоги (акт приймання-передачі виконаних робіт тощо).
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд частково задовольняючи клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 4 500,00 грн., не в повному обсязі дослідивши подані відповідачем докази в підтвердження понесених витрат, визнавши встановленими обставини, які не було доведено відповідачем, припустився порушення норм процесуального права, та як наслідок, дійшов неправомірних висновків про наявність підстав для розподілу понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце порушення норм процесуального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21 підлягає зміні в частині розподілу судових витрат відповідача, а саме - витрат відповідача на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн., які покладаються на відповідача. В іншій частині - рішення суду залишається без змін.
Враховуючи вимоги та доводи, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольняється частково.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог колегією суддів залишені без змін та те, що чинним законодавством не передбачено сплату судового збору за оскарження рішення в частині розподілу судових витрат, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з позовом та апеляційною скаргою покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21 змінити в частині розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 10 000,00 грн. відмовити повністю.
3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21 залишити без змін.
4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21702/21.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді О.В. Тищенко
Є.Ю. Шаптала