Справа № 420/13974/22
25 січня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення
До Одеського окружного адміністративного суду 03 жовтня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогою визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України в Одеській області №190 від 04.07.2022 відносно громадянина Молдови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про заборону в'їзду в Україну терміном на 5 (п'ять) років до 28.06.2027.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси вiд 28 червня 2022 року у справі №522/7706/22 позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеський області до громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України було задоволено. Термін дії закордонного паспорту ОСОБА_1 закінчився ще 11.03.2022 року. 24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України було введено воєнний стан. На початку дії воєнного стану більшість консульств призупинило свою діяльність, що унеможливило ОСОБА_1 отримати новий закордонний паспорт та здійснити виїзд за межі території України самостійно. Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №190 від 04.07.2022 громадянину Молдови ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонено в'їзд в Україну терміном на 5 (п'ять) років до 28.06.2027. Зазначене рішення ґрунтується на поданні ВП №1 ОРУП №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області від 23.06.2022 № 601/4577, де зазначено, що перебуваючи на території України, громадянин Молдови, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушив законодавство України, а також його перебування може привести до дестабілізації криміногенної обстановки в м. Одесі, порушення публічного порядку та безпеки. Такі підстави Рішення № 190 носять уявний та абстрактний характер. Жодним чином не доведено яким чином перебування позивача на території України зможе привести до дестабiлiзацiї криміногенної обстановки в м. Одесі, порушення публічного порядку та безпеки, що свідчить про шаблонність та формалізм документу, який слугував підставою для обмеження прав іноземця. В той же час, позивач має постійне місце проживання в м. Одесі, користується земельною ділянкою, 15.07.2022 зареєстрував шлюб з громадянкою України та з нею виховує її сина.
Вважаючи рішення відповідача № 190 від 04.07.2022 протиправним, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Ухвалою судді від 11.10.2022 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом приведення прохальної частини позовної заяви у належний стан, відповідний наданим матеріалам.
Ухвалою судді від 16.11.2022 позивачу продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду належним чином оформленого ордеру адвоката Войнаровської Вікторії Едуардівни про надання правничої допомоги Папшоя Олександру та надання необхідних копії додатків до позову для відповідача.
Ухвалою від 28.11.2022 суддя ухвалив прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 . Відкрити провадження у адміністративній справі. Розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувати у Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області інформацію на підставі якої прийнято №190 від 04.07.2022 відносно громадянина Молдови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15.12.2022 до суду (вх.№38387/22) від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує, що ОСОБА_1 порушив правила перебування іноземців в Україні - ухилився від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування; термін дії його паспорту для виїзду за кордон сплив; на території України знаходиться незаконно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має; рішення від 24.05.2022 про примусове повернення в країну походження не виконав, самостійно територію України не залишив. Вказує, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 24.06.2022 по справі №522/7706/22, що набрало законної сили, затримано ОСОБА_1 з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, а рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 28.06.2022 по справі №522/7704/22, що набрало законної сили, примусово видворено позивача з України. Вказує, що спірне рішення є законним, а позовні вимоги не є обґрунтованими.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.
Матеріали справи містять копію паспорту громадянина Молдови ОСОБА_1 для виїзду за кордон (а.с.11, 86), строком дії з 11.03.2015 до 11.03.2022.
З пояснень ОСОБА_1 від 24.05.2022 (а.с.70) вбачається, що на територію України він потрапив у 2011 році через КПП «Маяки-Удобне» з метою приїзду - до родичів.
Матеріали справи містять копію свідоцтва про народження від 09.09.2015 ОСОБА_3 (а.с.22).
Матеріали справи містять копію державного акту на право приватної власності на землю від 25.05.1997 (а.с.23), відповідно до якого ОСОБА_4 є власником земельної ділянки.
На вказаному акті міститься напис: «Решением правления садоводческого товарищества «Утес» участок № НОМЕР_1 на имя Бронштейна Бориса Вячеславовича передается в пользование ОСОБА_5 в связи с покупкой» (мовою оригіналу).
Матеріали справи містять копію свідоцтва про шлюб (а.с.24-25), що укладений 15.07.2022 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що виданий службою цивільного стану Дубоссари на території Республіки Молдова.
Головне управління ДМС в Одеській області 24.05.2022 прийняло рішення №314 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства гр.Молдови ОСОБА_1 (а.с.13-15, 74-77), відповідно до якого громадянина Молдови ОСОБА_1 зобов'язано покинути територію України у термін до 22.06.2022.
Із вказаним рішенням №314 від 24.05.2022 ОСОБА_1 ознайомлений 24.05.2022, про що свідчить відповідно розписка (а.с.16, 78).
Докази оскарження вказаного рішення матеріали справи не містять.
Матеріали справи містять подання начальника відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області на адресу начальника Головного управління ДМС в Одеській області від 23.06.2022 №601/4577 (а.с.17, 81-83), у якому зазначено, що під час здійснення профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства у міграційній сфері було виявлено громадянина Молдови ОСОБА_1 , який порушив правила перебування іноземних громадян на території України, а також зазначено, що його перебування може привести до дестабілізації криміногенної обстановки в м.Одесі та порушення публічного порядку та безпеки.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 28.06.2022 у справі №522/7704/22 (а.с.18-20), залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2022 (а.с.113-119), суд вирішив примусово видворити з України громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 .
Головне управління ДМС в Одеській області 04.07.2022 прийняло рішення №190 про заборону в'їзду в Україну (а.с.12, 37, 110), відповідно до якого встановлено, що Приморським районним судом м.Одеси від 28.06.2022 було прийнято рішення по справі №522/7704/22 про примусове видворення з України громадянина Молдови ОСОБА_1 . Відповідно до ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення та постановив заборонити громадянину України ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 в'їзд в Україну терміном на 5 (п'ять) років. Строк здійснення контролю: з 28.06.2022 до 28.06.2027.
На виконання вказаного рішення, Головне управління ДМС в Одеській області скерувало на адресу Державної прикордонної служби України доручення (а.с.21) щодо заборони в'їзду в Україну строком на п'ять років з 28.06.2022 до 28.06.2027 ОСОБА_8 .
Вирішуючи питання з приводу спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Частиною 1 статті 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Позов про примусове видворення не подається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Суд зазначає, що наведена вище норма абз.3 ч.1 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є імперативною та не передбачає виключень.
Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 (далі по тексту - Інструкція).
Пунктами 4-6 Інструкції передбачено, що рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою: а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій; б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження; г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку; ґ) органів охорони здоров'я - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.
Після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в'їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в'їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в'їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов'язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).
Рішення про заборону в'їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в'їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що рішення про заборону в'їзду в Україну приймається на підставі обґрунтованого звернення та після отримання даних, які обґрунтовують необхідність такої заборони.
Судом встановлено, що оскаржене рішення прийнято на підставі того, що позивачем не виконано у встановлений строк рішення Головного управління ДМС в Одеській області від 24.05.2022 №314 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства гр.Молдови ОСОБА_1 (а.с.13-15), відповідно до якого громадянина Молдови ОСОБА_1 зобов'язано покинути територію України у термін до 22.06.2022 із яким позивач ознайомлений 24.05.2022.
Враховуючи доведеність не виконання в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, у відповідності до абз. 3 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідачем правомірно винесено рішення про заборону в'їзду позивачу на територію України терміном на п'ять років.
Щодо посилання позивача на порушення його права власності на земельну ділянку, суд зазначає, що відповідно до ст.126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. У Державному реєстрі прав також реєструються передбачені законом речові права та їх обтяження на об'єкти незавершеного будівництва та майбутні об'єкти нерухомості.
Проте, позивачем не доведено, а судом не здобуто належних доказів щодо наявності у ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку на території України, зареєстрованого відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Щодо покликань позивача на те, що спірним рішенням відповідач порушує його право на єдність родини, суд зазначає, що матеріали справи містять копію свідоцтва про шлюб, що укладений на території республіки Молдова між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , проте, суд враховує, що зазначений шлюб укладений 15.07.2022, тобто вже після прийняття Головним управлінням ДМС в Одеській області спірного рішення про заборону в'їзду позивачу, а відтак спірне рішення на момент його прийняття не могло порушувати право позивача на єдність родини.
Більш того, позивачем не доведено належними доказами, що ОСОБА_7 мешкає на території України.
Суд критично оцінює й покликання ОСОБА_1 на те, що він спільно з ОСОБА_7 виховує сина.
Так, відповідно до ч.1 ст.121 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Проте, як вбачається з свідоцтва про народження дитини ОСОБА_3 (а.с.22), його батьками є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Суд відхиляє й покликання позивача про наявність у нього постійного місця перебування на території України, та зазначає, що громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні (абз.1 п.5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265).
Доказів задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 на території України матеріали справи не містять.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В свою чергу, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (п.1 ч.2 ст.2 КАС України).
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини та громадянина в Україні, включаючи і право на вільне місце проживання (перебування), передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у Рішенні від 13 грудня 2001 року в справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.
Крім того, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи (Ґавенда проти Польщі від 14.03.2002).
Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Броньовський проти Польщі від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (Аманн проти Швейцарії від 16.02.2000).
Суд вважає, що приписи ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», на підставі яких прийнято спірне рішення, є чіткими та передбачуваними.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1-2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно норм ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Суд вважає, що у рішенні надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Беручи до уваги наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень ст.139 КАС України, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 9, 2, 77, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );
Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА
.