Справа № 420/326/23
25 січня 2023 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністратвиного суду Хом'якова В.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, в якому просить визнати протиправними дії центру щодо неповного нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 25.04.2017, та зобовязати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за цей період із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін .
Ухвалою від 12.01.2023 позов залишено без руху та позивачу наданий 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
В ухвалі позивачу вказувало на необхідність надання заяви про поновлення строку звернення з адміністративним позовом.
17.01.2023 представником позивача надано заяву про поновлення пропуску строку звернення до суду, де позивач вказав, що спір виник з приводу порушення законодавства про оплату праці за період грудень 2015 - квітень 2017 р. Строк звернення на момент виникнення спірних правовідносин визначався ч.2 ст. 233 КЗпП України, яка має пріоритет над нормами ст. 122 КАС України та яка не обмежувала працівника строком звернення до суду за стягненням належної заробітної плати. Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідільність особи. Тому представник позивача вважає, що строк звернення до суду з даним позовом має визначатись за правилами ч.2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка була чинною на момент початку перебігу відповідного строку. Дія нової редакції ст. 233 КЗпП Украни не може розповсюджуватись на парвовідносини 2015-2017 рр.
Також представник позивача посилається на дію воєнного стану на всій території України, на те, що ОСОБА_1 ніколи не отримувала повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні 25.04.2017, а відтак тримісячний строк звернення до суду у справі про виплату всіх сум, що належать при звільненні не міг сплинути. Вважає, що тримісячний термін слід відраховувати від часу отримання відповіді на запит про нараховану та сплачену індексацію. а цей термін не сплинув на час звернення до суду.
Вказує, що ОСОБА_1 не має бухгалтерської освіти, не має досвіду розрахунку індексації грошового забезпечення, є інвалідом.
З даного приводу суд зазначає наступне.
За правилами частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (в т.ч. вирішення судом питання щодо дотримання строків звернення до суду та відкриття провадження у справі).
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Згідно частини 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Зазначена норма КАС України встановлює, що перебіг строку на звернення до адміністративного суду за загальним правилом починається від дня виникнення права особи на подання до суду адміністративного позову.
Днем, коли особа дізналась про порушення свого права, - є день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Водночас позивача звільнено зі служби в квітні 2017 року, а до суду позивач звернувся лише 04.01.2023, тобто майже через більше ніж 5 років. На переконання суду, з квітня 2017 року позивач вважається такою особою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, так як при виключення зі списку особового складу і всіх видів забезпечення позивач розуміє, що з нею повинні розрахуватись остаточно. Позивач є освіченою людиною, підполковником медичної служби.
Суд вважає необґрунтованими посилання представника позивача на ч. 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, що діяла до 19.07.2022 року було встановлено: "У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком", оскільки 19.07.2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" , яким частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Тобто, станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд також вважає необґрунтованими доводи представника позивача щодо застосування незворотності дії нормативно-правового акту в часі, оскільки згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Однак, за загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.
Також суд відхиляє посилання представника позивача на правову позицію Верховного Суду викладену у постановах № 803/2402/14, № 817/4186/13-а, № 826/12784/13-а, № 2а-9186/12/2670, оскільки така позиція була викладено до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" та не є релевантною на момент звернення до суду з даним позовом.
Отже, недоліки, зазначені в ухвалі від 24.10.2022 року позивачем усунені не були. Наведені в заяві про поновлення строку доводи про військовий стан в країні, набута в 2022 році інвалідність, відсутність бухгалтерської освіти суд вважає такими, що не свідчать про поважність причини пропуску строку звернення до суду.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час спливу строків звернення до суду.
Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об'єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.
Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").
Крім того, кажучи про принцип рівності сторін, Європейський Суд з прав людини зазначає, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 року). Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому, й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов'язано з їх реалізацією.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Європейський Суд з прав людини послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Отже, суд зазначає, що жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом із зазначеними позовними вимогами, із змісту заяви на усунення недоліків позовної заяви не вбачається, позивачем не зазначено, а судом не встановлено.
Щодо посилань позивача на введений в країні воєнний стан суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що мали місце непереборні обставини, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення до суду , що причини пропуску строку зумовлені воєнним станом та обмеженнями через встановлення особливого правового режиму. Поряд з цим, з моменту запровадження воєнного стану на території України Одеський окружний адміністративний суд не припиняв свою роботу, позивач не була позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх прав шляхом надіслання позовної заяви засобами електронного зв'язку, в тому числі за допомогою підсистеми Електронний суд.
Згідно із ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Також суд зазначає, що отримання позивачем письма відповідача з відомостями про нараховану та сплачену індексацію грошового забезпечення в грудні 2022 року у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більше ніж через п'ять рік після звільнення .
З огляду на зазначені обставини суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропустила передбачений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до суду. При цьому позивачем на виконання ухвали суду про залишення адміністративного позову без руху не надано доказів поважності причин пропуску цього строку, а тому заява позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №420/326/23 як необґрунтована, задоволенню не підлягає, а адміністративний позов підлягає поверненню позивачеві.
Пунктом 9 ч. 4 ст. 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч.2 ст. 123 цього Кодексу.
Керуючись ч. 2.ст. 123, 169, 248, 256, 294 КАС України, суддя -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 повернути позивачу без розгляду.
Роз'яснити позивачу що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя В.В.Хомякова