вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
23.01.2023 Справа № 917/544/22
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., секретар судового засідання Теницька С.В., після виходу з відпустки розглянувши справу №917/544/22
за позовною заявою Приватного підприємства "Сталь торг", вул.Байкальська, буд. 9/12, м. Дніпро, 49000
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Експериментально-механізований завод", вул. Ковпака, 21, м. Полтава, Полтавська область, 36007
про стягнення грошових коштів у сумі 89 538,75 грн
Без виклику учасників справи,
13.06.2022 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Сталь торг" до Приватного акціонерного товариства "Експериментально-механізований завод" про стягнення 89 538,75 грн заборгованості за отриманий товар, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 23.06.2021 між сторонами Договору на поставку металопродукції № 01-23/06/2021, з яких : 54292,50 грн основного боргу, 11962,35 грн пені за період з 17.11.2021 по 31.05.2022, 9744,18 грн інфляційних втрат за період з 17.11.2021 по 31.05.2022 та 13539,72 грн 21% річних від суми боргу за період з 17.11.2021 по 31.05.2022. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 14481,00 грн. судових витрат, з яких : 2481,00 грн витрати по сплаті судового збору та 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не здійснив оплату отриманих товарів у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, встановлені зазначеним договором та законом.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копія договору №01-23/06/2021 від 23.06.2021; копія видаткової накладної №592 від 16.11.2021 на суму 502292,50 грн; копія товарно-транспортної накладної №Р592 від 16.11.2021; копії платіжних доручень на суму 448000,00 грн - 11 шт.; копія договору про надання правової допомоги від 04.05.2022; копія акту наданих послуг від 31.05.2022; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3364; ордер на надання правової допомоги.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2022 року справу № 917/544/22 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 14.06.2022 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Направлення сторонам в паперовому вигляді ухвали суду від 14.06.2022 року у строк, передбачений ст. 242 ГПК України, не відбулось у зв'язку з відсутністю окремих номіналів поштових марок та тимчасовим припиненням Господарським судом Полтавської області відправлення поштової кореспонденції у паперовому вигляді, про що на офіційному вебсайті суду було розміщене відповідне інформаційне повідомлення. Дана обставина зафіксована у наявному в матеріалах справи акті від 15.06.2022, який підписаний відповідальними працівниками суду.
04.10.2022 суд надіслав сторонам копію ухвали суду від 14.06.2022 року.
Ухвала Господарського суду Полтавської області від 14.06.2022 р., яка направлялась відповідачу за наявною в матеріалах справи адресою, яка співпадає із зазначеною у витязі з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулася до Господарського суду Полтавської області з відміткою поштового відділення "адресат відсутній".
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Повідомлення про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання відповідач суду не надав.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України). За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.
Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 14.06.2022 р. вважається врученою відповідачу 11.10.2022 р..
Відповідач заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження суду не надав.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони суду не надали.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази і письмові пояснення, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
23.06.2021 між Приватним підприємством "Сталь торг" (далі - Постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Експериментально-механізований завод" (далі - Покупець) укладено Договір №01- 23/06/2021 на поставку металопродукції (далі - Договір, а.с. 9-12).
У договорі сторони, зокрема, узгодили наступне :
- Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця металопродукцію (далі - Товар) в терміни і на умовах, встановлених в Договорі або Специфікації, а Покупець зобов'язується сплатити вартість Товару і прийняти його відповідно до умов Договору або Специфікації (п. 1.1. Договору);
- найменування Товару, асортимент, якість, кількість, ціна одиниці і загальна сума Товару, вказуються у видаткових накладних, що є невід'ємними частинами Договору також узгодження таких даних можливе шляхом підписання специфікацій та виставлення рахунків факт оплати яких буде підтвердженням узгодження ціни га асортименту товару (п. 1.2 Договору);
- оплата робиться в наступному порядку: Покупець по кожному постачанню товару робить 100% передплату за Товар, що постачається; інші умови оплати можуть бути узгоджені сторонами шляхом підписання Специфікації (п. 3.3 Договору);
- товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту видачі і підписання видаткової накладної, з урахуванням особливостей, вказаних у Договорі (п. 4.1 Договору);
- за прострочення термінів оплати Товару, встановлених в цьому Договорі і додатках до нього, Покупець сплачує Постачальникові за весь час прострочення : суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, а також проценти (ч.5 ст.694 ЦК України) на прострочену суму в розмірі 21% річних (п. 5.2 Договору).
На виконання умов Договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 502292,50 грн разом із ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №592 від 16.11.2021, а також товарно-транспортною накладною №Р592 від 16.11.2021, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін (копії наявні у матеріалах справи, а.с. 13-14).
В порушення у мов Договору відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару у сумі 44800000, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень, а саме : № 2331 від 15.11.2021 р. на суму 230000,00 грн, № 2653 від 24.12.2021 на суму 135000,00 грн, № 92 від 18.01.2022 на суму 10000,00 грн, № 188 від 26.01.2022 на суму 20000,00 грн, № 244 від 31.01.2022 на суму 10000,00 грн, № 331 від 11.02.2022 на суму 20000,00 грн, № 608 від 01.04.2022 на суму 5000,000 грн, № 655 від 08.04.2022 на суму 5000,00 грн, № 708 від 15.04.2022 на суму 5000,00 грн, № 745 від 20.04.2022 на суму 5000,00 грн та № 453 від 05.05.2022 на суму 3000,00 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 89 538,75 грн заборгованості за отриманий товар, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 23.06.2021 між сторонами Договору на поставку металопродукції № 01-23/06/2021, з яких : 54292,50 грн основного боргу, 11962,35 грн пені за період з 17.11.2021 по 31.05.2022, 9744,18 грн інфляційних втрат за період з 17.11.2021 по 31.05.2022 та 13539,72 грн 21% річних від суми боргу за період з 17.11.2021 по 31.05.2022.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.
Частиною 1 статті 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно до ч. 1 та ч.2 сг.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Тобто, обов'язок оплати товару у покупця виник з моменту прийняття товару - 16.11.2021.
Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором оплатив отриманий товар не у повному обсязі та з порушенням строків, заборгованість останнього складає 54292,50 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 54292,50 грн заборгованості, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
У пункті 5.2 Договору сторони узгодили, що за прострочення термінів оплати Товару, встановлених в цьому Договорі і додатках до нього, Покупець сплачує Постачальникові за весь час прострочення : суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, а також проценти (ч.5 ст.694 ЦК України) на прострочену суму в розмірі 21% річних.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 11962,35 грн пені за період з 17.11.2021 по 31.05.2022, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними частково та підлягають задоволенню у розмірі 11545,86 грн за період з 17.11.2021 по 17.05.2022 (з урахуванням п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України). В частині стягнення 416,49 грн пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 9744,18 грн інфляційних втрат за період з 17.11.2021 по 31.05.2022 та 13539,72 грн 21% річних від суми боргу за період з 17.11.2021 по 31.05.2022, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача відповідно до ст. 625 ЦК України з урахуванням п. 5.2 Договору є правомірними, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 54292,50 грн основного боргу, 11545,86 грн пені, 9744,18 грн інфляційних втрат та 13539,72 грн 21% річних від суми боргу, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 2 469,46 грн покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем також заявлено до стягнення 12000,00 грн витрат на правову допомогу.
На підтвердження отримання професійної правової допомоги позивач надав копії : договору про надання правової допомоги від 04.05.2022; акту наданих послуг від 31.05.2022; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3364; ордер на надання правової допомоги.
Щодо відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена додатковій у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/12876/19 від 15 червня 2022 року.
Крім того, у даній постанові суд дійшов висновку, що поряд з вищевикладеним чинним процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не надав суду ні заперечення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу позивача, ні клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, постановах від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
Отже, матеріалами справи підтверджуються понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000,00 грн..
З огляду на надані докази, суд дійшов висновку, що розмір адвокатських витрат в сумі 12000,00 грн. є підтверджений матеріалами справи, співрозмірним наданому об'єму адвокатських послуг, тому витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням приписів п. 9 ст. 129 ГПК України підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 129, 231-233, 236, 237-238, 240, 252 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Експериментально-механізований завод" (вул. Ковпака, 21, м. Полтава, Полтавська область, 36007, ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ 05423432) на користь Приватного підприємства "Сталь торг" (вул.Байкальська, буд. 9/12, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ 44067953) 54292,50 грн основного боргу, 11545,86 грн пені, 9744,18 грн інфляційних втрат, 13539,72 грн 21% річних від суми боргу, 2469,46 грн витрат по сплаті судового збору та 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ із набранням рішенням законної сили.
3. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 416,49 грн. пені відмовити.
З огляду на перебування судді Ківшик О.В. повне рішення підписане 23.01.2023 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик