Дата документу 20.01.2023
Справа № 334/335/23
Провадження № 2-о/334/58/23
20 січня 2023 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого - судді Козлової Н.Ю., при секретарі Мацухової А.С., за участю представника заявника адвоката Кляшторної Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису строком на шість місяців стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким просила визначити йому заходи тимчасового обмеження, а саме: заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наближатися на відстань ближте ніж 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 . 15.05.1972 р.н особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею. Про видачу обмежувального припису повідомити уповноважений підрозділ органу Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік.
В обґрунтування своїх вимог заявник повідомила, що вона є постраждалою від домашнього насильства, яке вчиняється її колишнім чоловіком та батьком їх спільних дітей. ОСОБА_2 створив неможливі умови проживання для заявника та дітей. Він систематично травмує їх психіку, а саме: кричить на них принижуючи гідність, шантажує, погрожує розправою.
Створивши нестерпну обстановку для заявниці та дітей, ОСОБА_1 була змушена виїхати з дітьми до іншого місця проживання.
З приводу таких неправомірних дій колишнього чоловіка вона неодноразово зверталась до Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області. В результаті її звернень працівниками поліції були складені термінові заборонні приписи стосовно кривдника ОСОБА_2 . Однак ОСОБА_2 жодний терміновий заборонний припис не виконувався. Відтак у Ленінському районному суді м.Запоріжжя маються розглянуті справи про притягненню ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
Згідно наданих численних звернень, щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності поліцією запропоновано звернутися до суду з питанням про винесення обмежувального припису.
Ухвалою судді від 17.01.2023 було відкрито провадження у справі.
Заявник та її представник у судовому засіданні наполягали на задоволенні своїх вимог з підстав викладених у заяві.
Заінтересована особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився. Причини неявки до суду не повідмовив. Про день та час розгляду заяви був повідомлений належним чином.
Відповідно до ст. 350-5 ЦПК України, справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.06.2008 року. Від даного шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 р.н. Проживала родина у АДРЕСА_2 .
Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 14.05.2018 року шлюб між подружжям було розірвано.
Після розірвання шлюбу заявниця з дітьми була змушена залишитись проживати у квартирі чоловіка.
Починаючи з 2021 року ОСОБА_2 , почав вчиняти відносно ОСОБА_1 домашнє насильство психологічного характеру що полягало у висловлюванні в її сторону нецензурною лайкою та погрозах фізичною розправою а також фізичне насильство по відношенню до неї.
Таким чином, ОСОБА_2 створив неможливі умови проживання для заявника та дітей. Він систематично травмує їх психіку, а саме: кричить на них принижуючи гідність, шантажує, погрожує розправою.
В результаті дій ОСОБА_2 заявниця з дітьми була змушена виїхати до іншого місця проживання.
З приводу таких неправомірних дій колишнього чоловіка ОСОБА_5 неодноразово зверталась до Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області. В результаті її звернень працівниками поліції були складені термінові заборонні приписи стосовно кривдника ОСОБА_2 . Однак ОСОБА_2 жодний терміновий заборонний припис не виконувався. Відтак у Ленінському районному суді м.Запоріжжя маються розглянуті справи про притягненню ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
Згідно наданих численних звернень, щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності поліцією запропоновано звернутися до суду з питанням про винесення обмежувального припису.
У даній справі встановлено, що між заявником та ОСОБА_2 існують неприязні відносини, часто виникають конфліктні ситуації та агресивне поводження ОСОБА_2 по відношенню до заявника, поєднане з насиллям психологічного та фізичного характеру.
З огляду на встановлені обставини у справі суд вважає за необхідне проаналізувати наступне законодавство та правові висновки Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.
Практика Європейського суду з прав людини у рішенні «Irelandv. theUK», наголошує на тому, що таке, що принижує гідність, поводження або покарання передбачає знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності, а також принизити її гідність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ висловленої у рішеннях «Kudla v Poland» [GC], n. 92237, «Козинець проти України», n. 52, «Лабіта проти Італії», n. 120, «Чембер проти Росії», n. 49244, поводження є «нелюдським», якщо, крім іншого, воно було умисним, застосовувалось впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Вiдповiдно до пунктiв 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобiгання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - дiяння (дiї або бездiяльнiсть) фiзичного, сексуального, психологiчного або економiчного насильства, що вчиняються в ciм'ї чи в межах мiсця проживання або мiж родичами, або мiж колишнiм чи теперiшнiм подружжям, або мiж iншими особами, якi спiльно проживають (проживали) однiєю сiм'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних вiдносинах чи у шлюбi мiж собою, незалежно вiд того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому мiсцi, що й постраждала особа , а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Особа, яка постраждала вiд домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якiй формi. Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якiй формi. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захiд тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
У частині другій статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Згідно частини третьої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що, враховуючи положення Закону№ 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вище зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
З огляду на ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Вказаний закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
При цьому, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Частиною 4 статті 350-6 ЦПК України передбачено, що рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 350-8 ЦПК України про видачу або продовження обмежувального припису суд не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано або продовжено обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про видачу або продовження обмежувального припису.
З урахуванням встановлених судом обставин у справі та проаналізованих правових норм та практики ЄСПЛ та Верховного Суду суд приходить до наступних висновків.
Зважаючи на вимоги Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Беручи до уваги наведені обставини, встановлено факти регулярного вчинення з боку ОСОБА_2 по відношенню до заявника фізичного та психологічного насилля та вбачається високий рівень вірогідності його продовження чи повторного вчинення, в тому числі й з тяжким наслідками, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому суд вважає, що для забезпечення дієвого та ефективного захисту прав заявника до ОСОБА_2 необхідно застосувати обмежувальний припис.
Суд враховує, що вжиті заявником розумні та законні заходи для її захисту та покарання винного, в тому числі в рамках адміністративних справ не дали наразі очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявника.
Враховуючи усі надані заявником докази, з огляду на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви та необхідність видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 на строк 6 місяців та: заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наближатися на відстань ближте ніж 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 . 15.05.1972 р.н особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею. Про видачу обмежувального припису повідомити уповноважений підрозділ органу Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік.
При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
З урахуванням викладеного й керуючись правовими висновками, викладеними у постанові ВС від 05.09.2019 у справі №756/3859/19, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст.ст. 5, 13, 14, 76-81, 89, 259, 263-268, 350-1-350-6, 350-8, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , зацікавлена особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - задовольнити.
Видати обмежувальний припис терміном на шість місяців, яким визначити заходи обмеження прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наближатися на відстань ближте ніж 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 . 15.05.1972 р.н особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею. Про видачу обмежувального припису повідомити уповноважений підрозділ органу Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м.Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги (зважаючи на п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України щодо порядку подання апеляційних скарг на судові рішення).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Н.Ю.Козлова