Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
24 січня 2023 року справа №520/4229/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням осіб (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Харківській області Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною постанови та зобов'язання вчинити певні дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Харківській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.01.2022 №303046 Відділом держаного нагляду (контролю) у Харківській області Державної служби України з безпеки на транспорті в особі в.о. начальника відділу Фролова Р.М.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що уповноваженими особами відділу державного нагляду (контролю) у Харківській області Державної служби України з безпеки на транспорті за результатами перевірки транспортного засобу марки Volvo, модель FH 440, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності позивачу встановлено порушення вимог абзацу 3 частини першої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме - перевезення вантажу за відсутності товаро-транспортної накладної, внаслідок чого до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф передбачений абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у розмірі 17 000,00 грн.
Позивач вказує, що автомобіль Volvo, модель FH 440, державний номерний знак НОМЕР_1 дійсно є його власністю, проте на час проведення перевірки, вказаний транспортний засіб на підставі усної домовленості, переданий у користування іншій особі - ОСОБА_2 , який здійснював перевезення власного вантажу.
Крім того зазначив, що вказаним автомобілем здійснювалось перевезення вантажу для власних потреб, а не на договірних умовах, а тому у силу положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» наявність товарно-транспортної накладної не вимагається.
На думку позивача, зазначене виключає його відповідальність за порушення законодавства, зокрема у межах Закону України «Про автомобільний транспорт», як автомобільного перевізника.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач 26.10.2022 надав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що застосування адміністративно-господарського штрафу є правомірним оскільки в ході рейдової перевірки встановлено факт перевезення вантажу транспортним засобом марки Volvo, модель FH 440, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу на праві власності без обов'язкових документів (товарно-транспортна накладна або інший документ на вантаж) перелік яких визначено статтею 48 Законом України «Про автомобільний транспорт».
Розглянувши надані документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Щотижневим графіком проведення рейдових перевірок Слобожанського міжрайонного управління Укртрансбезпеки у Харківській області у період з 06.12.2021 -12.12.2021 визначено проведення перевірки на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, які знаходяться на території відповідно до системи адміністративно-територіального устрою України: Харківської, Полтавської та Сумської областей.
Проведення рейдової перевірки доручено посадовим особам відповідача, що підтверджується направленням на рейдову перевірку від 06.12.2021 №015061.
Під час рейдової перевірки співробітниками відповідача був зупинений транспортний засіб марки Volvo, модель FH 440, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія - ОСОБА_2 , який на праві власності належить позивачу, яким здійснювалось перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки обов'язкових документів, перелік яких визначено статтею 48 Законом України «Про автомобільний транспорт», а саме - перевезення вантажу за відсутності товаро-транспортної накладної.
За результатами проведення перевірки складено акт від 08.12.2021 №302862 від підписання якого водій транспортного засобу - ОСОБА_2 відмовився, що підтверджено підписами подових осіб відповідача.
Транспортний засіб, яким здійснювалось перевезення вантажу належить позивачеві, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, долученої до матеріалів справи відповідачем.
Для розгляду питання щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт позивач викликався відповідачем на 25.01.2022 з 09:00 до 12:00, що підтверджується копіями фіскальних чеків про направлення на адресу позивача рекомендованої кореспонденції.
Таким чином, відповідач у повній мірі виконав свій обов'язок щодо належного та своєчасного інформування позивача про час та місце розгляду справи.
У подальшому на адресу відповідача надійшли письмові пояснення позивача щодо акту від 08.12.2021 №302862, які були розглянуті відповідачем під час розгляду справи.
За результатами розгляду питання щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідач 25.01.2022 прийняв постанову №303046, якою до позивача на підставі абз. 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн.
Не погоджуючись із оскаржуванною постановою відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №2344-III).
Згідно частини першої статті 5 Закону України №2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Приписами статті 6 Закону України №2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 вказаного Положення).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі по тексту - Порядок - №1567).
Згідно із зазначеним Порядком №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідно до пункту 3 Порядку №1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до пункту 15 Порядку №1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статтей 53, 56, 57 і 59 Закону України «Про автомобільний транспорт»; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення визначені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме - автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є:
для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Відповідно до статті 48 Закону України №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.
У відповідності до статті 60 Закону України №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Приписами абзацу 16 частини першої статті 60 Закону України №2344-III передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян..
Відтак, суб'єктом юридичної відповідальності за статтею 60 Закону України №2344-III є автомобільний перевізник.
Згідно статті 1 Закону України №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Таким чином, автомобільний перевізник це не завжди власник автомобіля, це особа, яка його використовує, тобто здійснює перевезення пасажирів чи (та) вантажів цим транспортним засобом.
Суд встановив, що позивач є власником транспортного засобу - автомобіля марки марки Volvo, модель FH 440, державний номерний знак НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ).
У позовній заяві позивач вказує, що вказаний транспортний засіб відповідно до усного договору (домовленості) був переданий іншій особі - ОСОБА_2 для перевезення власного вантажу.
Відповідно до частини першої статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Приписами статті 799 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Оскільки сторонами у даному договору (домовленості) є фізичні особи, то такий договір у силу імперативної норми частини другої статті 799 Цивільного кодексу України має бути складено у письмовій формі та нотаріально посвідчений.
Як вбачається з матеріалів справи такий письмовий договір між позивачем та ОСОБА_2 відсутній.
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання умов усного договору (домовленості).
Також, відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України визнання цього договору недійсним судом не вимагається.
Правові наслідки недійсності правочину визначені у статті 216 Цивільного кодексу України.
Згідно частини першої цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Враховуючи викладене, суд вважає, що договір (домовленість) щодо передачі у користування транспортного засобу, не може слугувати підставою для підтвердження будь-яких фактів, зокрема, й підтверджувати ту обставину, що у межах спірних правовідносин автомобільним перевізником був ОСОБА_2 , як сторона, що отримала автомобіль марки Volvo, модель FH 440, державний номерний знак НОМЕР_1 .
За таких обставин, суд відхиляє посилання позивача на усний договір (домовленість) про отримання у користування транспортного засобу для власних потреб.
Крім того, як уже було зазначено судом стаття 48 Закону України №2344-III встановлює, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У матеріалах справи відсутні докази того, що під час проведення перевірки транспортного засобу, який належить на праві власності позивачу, посадовим особам відповідача надавався договір оренди транспортного засобу Також матеріали справи не містять товаро - транспортної накладної або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи.
У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 №128/2568 визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відтак, товарно-транспортна накладна є документом, який складається з метою оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів.
Водночас, пунктом 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 №207 (яка бала чинна на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб такими документами є: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
З системного аналізу правових норм вбачається, що наявність товаро-транспортної накладної є обов'язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб така накладна не оформлюється.
Однак ні під час розгляду справи про порушення, ні під час судового розгляду справи позивач не надав доказів на підтвердження права власності на вантаж, який перевозився. Отже, на підтвердження таких доводів позивач також жодних доказів не надав.
Крім того, позивач зареєстрований в установленому законом порядку, відомості про що внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та здійснює господарську діяльність у межах зареєстрованих видів діяльності, зокрема, тих що відображені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: зокрема, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
Таким чином, у даному випадку саме позивач, який є власником спірного транспортного засобу, є перевізником і, відповідно, несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, оскільки факт перевезення вантажу без товарно-транспортної накладної не спростовується матеріалами справи, що, насамперед, зумовлює накладення штрафу за таке порушення.
Приписами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду правомірність прийнятої постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.01.2022 №303046.
За наведених обставин суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд встановив, що за подання позовної заяви у цій справі позивач сплатив судовий збір у розмірі 2481,00 грн., що підтверджується квитанцією від 18.02.2022 №0.0.2464827467.1, оригінал якої наявний у матеріалах справи.
Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є вимога майнового характеру, а отже, ставка судового збору за подання цієї позовної заяви становить - 992,40 грн.
Суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, судові витрати у суммі 992,40 грн. розподілу не підлягають.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про повернення надміру сплачених коштів у розмірі 1487,60 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Харківській області Державної служби України з безпеки на транспорті (майдан Свободи, 5, Держпром, 6 під'їзд, 7 поверх, місто Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ: 39816845) про визнання протиправною постанови та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 24.01.2023.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА