23 грудня 2022 року № 320/10438/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що відповідачем невиплачена під час його звільнення зі служби одноразова грошова допомога у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011).
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Судом встановлено, що позивач з 21.08.2013 по 21.01.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Старшого сержанта ОСОБА_1 21 січня 2019 року звільнено у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п.2 ч. 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Вислуга років на день звільнення у Збройних Силах України становила календарна 9 років 6 місяців.
Позивачем подана заява про внесення змін до наказу, оскільки не правильно порахована вислуга років.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 16.07.2021 №150 доповнено п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21 січня 2019 року №19 абзацом наступного змісту:
Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 05 років 05 місяців 00 днів. Пільгова вислуга років 05 років 00 місяців 12 днів. Загальна вислуга років 10 років 05 місяців 12 днів.
Відповідачем не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати при звільненні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом №2011.
Частиною другою статті 15 Закону №2011 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей” встановлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
Відповідно до розділу XXXII наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Суд зазначає, що частина друга статті 15 Закону №2011 не містить твердження про те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги.
Натомість, поняття “календарна вислуга років” застосовується не для визначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: “в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби”. При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 №2011 є наявність “вислуги 10 років і більше”.
Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.04.2021 у справі №380/2427/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 96441548), від 24.11.2020 у справі №822/3008/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93080938) та від 11.04.2018 у справі №806/2104/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 73359546).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначено вище, позивач звільнений з військової служби на підставі підпункту «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п.2 ч. 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
З матеріалів справи слідує, що на момент звільнення позивача його календарна вислуга становила 05 років 05 місяці 00 днів, а пільгова - 05 років 00 місяців 12 днів, що в цілому становить 10 років 05 місяців 12 днів.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що позивач на день звільнення мав вислугу більше 10 років, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Однак відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу зазначену одноразову грошову допомогу при його звільненні з військової служби, що свідчить про протиправність такої бездіяльності відповідача.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Окрім того, суд враховує, що статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, суд, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем судових витрат, підстави для вирішення питання про їх розподіл - відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати гр. ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити гр. ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.