ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про залишення позовної заяви без руху
"23" січня 2023 р. Справа № 300/179/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 17.01.2023 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (надалі, також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо невиплати грошової компенсації за невикористану позивачем щорічну основну оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 15 діб;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити грошову компенсацію за невикористану позивачем щорічну основну оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 15 діб;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України не нарахуванню та невиплаті позивачу додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України про "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168, за час безпосередньої участі позивача у бойових діях за період з 27.06.2022 по 06.11.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 27.06.2022 по 06.11.2022.
Пунктами 3, 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) встановлено, що суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує:
- чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
- чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Вивчення змісту адміністративного позову та долучених до нього документів свідчить, що позовна заява не відповідає вимогам встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України з наступних підстав.
Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В силу правового регулювання частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відтак, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України).
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
У свою чергу, механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в порядку, що затверджується Міністерством оборони України.
У відповідності до пункту 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, до структури грошового забезпечення (заробітної плати) входить: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення; 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) надбавка за стаж служби. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: 1) підвищення посадового окладу; 2) надбавки; 3) доплати; 4) винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки і кіберзахисту; 5) премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: 1) винагороди; 2) допомоги.
У цьому випадку, поданий позивачем позов не є публічно-правовим спором про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Предмет спору стосується не стягнення грошових сум, оскільки грошові кошти не є нарахованими, а наявний спір про належність їх позивачу. І в цілому, вимога про зобов'язання винести наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди за правовою природою не є вимогою про стягнення заробітної плати.
До того ж, додаткова винагорода, на яку претендує позивач, виплачується на період дії воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, тому така не входить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, перелік яких зазначено вище і по суті не входить до структури грошового забезпечення, визначеної Порядком від 07.06.2018 №260.
Щодо дотримання позивачем строку на звернення до суду з цим позовом в частині заявлених позовних вимог (визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України не нарахуванню та невиплаті позивачу додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України про "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168, за час безпосередньої участі позивача у бойових діях за період з 27.06.2022 по 06.11.2022 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 27.06.2022 по 06.11.2022), про необхідність застосування у спірних правовідносинах положень Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 за №322-VIII (надалі, також - КЗпП України), зокрема, частини 2 статті 233 КЗпП України, суд зазначає таке.
У спірному випадку для захисту прав ОСОБА_1 обрано спосіб, визначений пунктом 4 частини 1 статті 5 КАС України, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, вимога про зобов'язання здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди за правовою природою не є вимогою про стягнення належної заробітної плати, право на звернення до суду з якою, до 19.07.2022 не обмежується строком.
В контексті вказаного суд звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Однак пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі по тексту також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах:
- про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення);
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Оскільки спірні правовідносини стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти наказ, у відповідності до якого слід нарахувати та виплати додаткову винагороду ОСОБА_1 під час проходження ним служби, а не виплати сум, належних позивачу при звільненні, аналізовані положення статті 233 КЗпП України не підлягають застосуванню при оцінці судом обставини щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Натомість, єдиною чинною процесуальною нормою, яка визначає строк звернення до суду з позовом осіб, які проходять військову службу, та яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є частина 5 статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду.
Цей строк є спеціальним у спірних правовідносинах та починає обчислюватися з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, предметом спору у цій справі є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, в розмірі до 100 000,00 гривень за період з 27.06.2022 по 06.11.2022.
Тобто підставою звернення до суду з цим позовом стала невиплата ОСОБА_1 додаткової винагороди, яка, на переконання останнього, підлягала виплаті щомісячно, починаючи з 27.06.2022.
При цьому, встановлюючи момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, суд зазначає, що оскільки зазначена винагорода підлягала виплаті щомісячно, то про порушення свого права щодо неотримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, позивач повинен був дізнатися при отриманні не пізніше 31.07.2022 грошового забезпечення за місяць червень-липень 2022 року.
Тобто, позивач доводить до відома суду про ймовірне порушення його права на належний розмір грошового забезпечення з 27.06.2022, проте з рапортом про виплату такої винагороди ОСОБА_1 не звертався.
В свою чергу, 30.11.2022 представник позивача звернувся із адвокатським запитом.
Однак, у спірних правовідносинах не передбачено обов'язкового досудового врегулювання спору, тому перебіг строку звернення до суду не може розпочинатися з моменту надіслання запиту.
Позов скеровано до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 17.01.2023.
Отож, ОСОБА_1 не розкрив перед судом зміст власних обґрунтувань і пояснення щодо причин пропуску ним строків звернення до суду щонайменше з 31.07.2022 по день звернення до суду (17.01.2023), будь-які докази про поважність причин пропуску відповідного строку не подав.
Відтак позивач звернувся до суду з позовними вимогами в частині заявлених позовних вимог про зобов'язання виплатити таку винагороду з 27.06.2022 по 06.11.2022 з порушенням визначеного частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку на звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби.
Відповідно до приписів частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
При цьому, всупереч вимогам частини 6 статті 161 КАС України, позивачем не додано до позову обґрунтованої заяви про поновлення строку на звернення до суду та докази поважності причин його пропуску в частині позовних вимог про зобов'язання нарахувати і виплатити винагороду за період з 27.06.2022 по 06.11.2022.
Крім того, частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Однак, в порушення зазначеної норми законодавства, позивачем не долучено до позовної заяви належних доказів про сплату судового збору, оскільки квитанція, яка міститься в матеріалах позову свідчить про сплату судового збору в неналежному розмірі.
З урахуванням вимог частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
За змістом вимог частини 1 і 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України “Про судовий збір”.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 3 вказаного Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України “Про судовий збір” платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 статті 4 зазначеного Закону встановлюються ставки судового збору, зокрема, відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Абзацом 4 статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, який вступив в дію з 01.01.2023, установлено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2023 року складає 2 684,00 грн.
Отже, розмір судового збору за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру становить 1 073,60 грн.
Позивачем адміністративний позов скеровано до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 17.01.2023, проте, згідно квитанції GOVPAY24 від 29.12.2022 за № 6203-1161-2922-5271, позивачем сплачено судовий збір не в повному обсязі, а саме в сумі 992,40 грн.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем в порушення вимог частини 3 статті 6 Закону України “Про судовий збір”, сплачено судовий збір не в повному обсязі.
Указані недоліки повинно бути усунуто, шляхом надання суду оригіналу документу про доплату судового збору в сумі 81,20 грн
Згідно частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі наведеного, керуючись статями 49, 122, 160, 161, 169, 171 та 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій, - залишити без руху.
2. Встановити позивачу з дня вручення цієї ухвали п'ятиденний строк для усунення вказаних в описовій частині ухвали недоліків шляхом приведення у відповідність адміністративного позову до вимог, встановлених частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України:
2.1. Необхідно надати (долучити) до позовної заяви:
- заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом в частині заявлених позовних вимог та докази поважності причин його пропуску;
- документ про доплату судового збору у розмірі 81,20 грн.
У разі неможливості долучення певних доказів, повідомити про причини неможливості подання таких доказів.
Роз'яснити, що в разі бездіяльності щодо усунення недоліків у вище зазначений строк, позовна заява буде повернена позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Суддя Главач І.А.