номер провадження справи 26/10/21
23.01.2023 Справа № 908/825/21(908/647/22)
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , м. Київ до відповідача - Приватного акціонерного товариства “Укрпластик”, с. Люцерна Вільнянського району Запорізької області
про стягнення заробітної плати 76 000,00 грн
в межах справи № 908/825/21 про банкрутство - Приватного акціонерного товариства “Укрпластик”, с. Люцерна Вільнянського району Запорізької області
про банкрутство - Приватного акціонерного товариства “Укрпластик”, с. Люцерна, Вільнянський район, Запорізька область
кредитори - 1/ Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Лайт фінанс", код ЄДРПОУ 39872035 (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 129)
2/ Товариство з обмеженою відповідальністю “ФК СВ Кепітал”, код ЄДР 41734589 (01042, м.Київ, вул.Іоанна Павла ІІ, 20)
3/ Товариство з обмеженою відповідальністю “ОКЛАНД-ТРАНСПОРТ”, код ЄДР 42381166 (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 121-А)
4/ Товариство з обмеженою відповідальністю “Хегельманн Транспорте Юкрейн”, код ЄДР 41556200 (04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, 9, офіс 3-503)
5/ Дочірнє транспортно-експедиційне підприємство “ІСТ-ЗАХІД”, код ЄДР 30822981 (79000, м. Львів, вул. В. Великого, 29)
6/ Товариство з обмеженою відповідальністю “ТРАНСПОРТНЕ АГЕНТСТВО ОКЛАНД ТЛС”, код ЄДРПОУ 32919587 (03115, м. Київ, вул. Перемоги, 121-А, літера А)
7/ Акціонерне товариство “КРЕДОБАНК”, код ЄДРПОУ 09807863 (79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78)
8/ “ROTOFLEX AG” (Акціонерне товариство “РОТОФЛЕКС”), ідент.код СНЕ-107.909.544 (2540, вул. Лебернштрассе, 40, м. Гренхен, Швейцарія; адреса для листування: 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 14, офіс 18)
9/ Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк “Укргазбанк”, код ЄДРПОУ 23697280 (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1; адреса для листування: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22)
10/ Товариство з обмеженою відповідальністю “Ліндстрем”, код ЄДРПОУ 34355058 (02094, м. Київ, вул. Віскозна, 8)
11/ Акціонерне товариство “Державний експортно-імпортний банк України”, код ЄДРПОУ 00032112 (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127)
Без виклику представників сторін
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.07.2022 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “Укрпластик”, про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 76 000,00 грн, для розгляду в межах справи № 908/825/21 про банкрутство відповідача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Витребувано у Приватного акціонерного товариства “Укрпластик” належно засвідчену копію наказу (розпорядження) про відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 з січня 2012 року щомісячно 1000 грн в рахунок погашення позики. Встановлено відповідачу згідно з вимогами ч. 1 ст. 251 ГПК України строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі у розмірі 76 000,00 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити позивачу у задоволені позовних вимог, з підстав викладених у відзиві.
Оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд установив наступне.
За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 дізналася, що з січня 2012 року до її звільнення з її заробітної плати щомісяця проводились відрахування по 1000 грн. щомісяця, як погашення позики, що підтверджується копіями фінансових відомостей про заробітну плату позивача. За час роботи ОСОБА_1 не було відомо про відрахування з її заробітної плати вищевказаних сум. ОСОБА_1 не була ознайомлена з наказом (розпорядженням) про відрахування з її заробітної плати відповідних сум.
Судом установлено, що 19.11.2010 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Голови Правління Відкритого акціонерного товариства «УКРПЛАСТИК» ОСОБА_2 про надання їй позики у розмірі 800 000,00 грн. на покупку квартири. (копія Заяви ОСОБА_1 від 19.11.2010 в матеріалах справи).
Головою Правління ВАТ «УКРПЛАСТИК» Галкіним О.О. було прийнято рішення про можливість видачі позики, що підтверджується його резолюцією «Бух. оформити від 19.11.2010», зазначеною на заяві ОСОБА_1 від 19.11.2010.
Відповідно до рішення щодо задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу їй позики, 10.11.2011 між ВАТ «УКРПЛАСТИК» та ОСОБА_1 укладено Договір безвідсоткової позики № 1 у розмірі 800 000,00 грн. (надалі - «Договір»), Договір укладено та підписано ОСОБА_1
27.04.2011 ВАТ «УКРПЛАСТИК» видав ОСОБА_1 позику шляхом безготівкового перерахування на її рахунок 800 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3027 від « 27» квітня 2011 року. В графі призначення платежу в платіжному дорученні зазначено «Поповнення карт, рах № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , на суму - 800 000,00 грн позики згідно дог. № 1 від 10.01.2011 без ПДВ» (копія платіжного доручення № 3027 від 27.04.2011 в матеріалах справи). За курсом НБУ надана ОСОБА_1 сума позики на момент видачі становила еквівалент 100 434,38 дол. США.
Умовами Розділу 4 Договору визначено, що:
« 4.1. Працівник повертає суму позики у строк, вказаний п. 4.1. цього Договору, шляхом утримання із заробітної плати по 1000,00 грн. щомісяця, починаючи з січня місяця 2012 року.
4.2. Працівник має право достроково повернути позику шляхом самостійного погашення готівкою в касу Підприємства».
Таким чином, усі твердження ОСОБА_1 щодо необізнаності про взяття нею позики, необізнаності щодо сплати 1000,00 грн. щомісяця в рахунок її погашення із заробітної плати, дійсності не відповідають та прямо спростовуються вищевказаними письмовими доказами, а саме: Заявою на отримання позики, Договором позики, платіжним дорученням, довідками про виплату заробітної плати).
Суд звертає увагу, що факт отримання коштів у розмірі 800 000,00 грн ОСОБА_1 у позовній заяві не заперечуєтьтся. Але, позивач вважає суму у розмірі 800 000,00 грн премією, хоча як встановлено матеріалами справи за правовою природою вказані кошти являються саме позикою, що підлягає поверненню.
Отже, твердження ОСОБА_1 про виплату їй премії у розмірі 800 000,00 грн, а також про її необізнаність про погашення нею позики у розмірі 1000,00 грн. щомісяця є безпідставними.
Окрім вищезазначених письмових доказів, такі твердження у тому числі безпосередньо спростовується тим фактом, що ОСОБА_1 з червня місяця 2008 року по квітень 2018 перебувала на посаді головного бухгалтера ВАТ «УКРПЛАСТИК». Тож, усі платежі підприємства (у тому числі виплата заробітної плати їй як працівнику) здійснювалися з її відома (погодження) та під її бухгалтерським контролем (копія трудової книжки ОСОБА_1 долучена до Позовної заяви).
Відтак, суд вважає, що перебуваючи на посаді головного бухгалтера підприємства, ОСОБА_1 була обізнана щодо обсягу своєї заробітної плати, усіх відрахувань із її заробітної плати, а також дійсної природи грошових коштів (800 000,00 грн.), які були отримані нею як позика.
Відповідно до ч.1 ст. 1046 Цивільного кодекс України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Укладаючи Договір безвідсоткової позики № 1 від 10.01.2010, його Сторони в пунктах 4.1 та 4.2 Договору погодили та визначили порядок її погашення.
Таким порядком, передбачено, що працівник повертає суму позики у строк, вказаний п. 4.1. цього Договору, шляхом утримання із заробітної плати по 1000,00 грн. щомісяця, починаючи з січня місяця 2012 року (п. 4.1. Договору).
Працівник має право достроково повернути позику шляхом самостійного погашення готівкою в касу Підприємства (пункт 4.2 Договору).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Таким чином, правовідносини, що виникли між Позивачем та Відповідачем з приводу укладання Договору про надання безвідсоткової позики та визначення порядку повернення її носять цивільний характер. Такі правовідносини не регулюються положеннями Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України), який регулює виключно трудові правовідносини (ч. 1 ст. 1 КЗпП України). Правовідносини позики не належать до трудових правовідносин.
В свою чергу, посилання Позивача на порушення вимог ст. 127 КЗпП України є безпідставними.
Відповідно до ч.1 ст. 127 КЗпП України, відрахування із заробітної плати можуть провадитися у випадках передбачених законодавством України.
Цивільний кодекс України є частиною законодавства України. Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що сторони в договорі позики можуть визначити строк та порядок її погашення. Законодавством не встановлено заборони на укладення договорів позики, що передбачає можливість її погашення шляхом здійснення працівником за своїм власним бажанням відрахувань із своєї заробітної плати на погашення заборгованості за наявною у нього позикою.
Правовою підставою для здійснення відрахувань в даному випадку виступає власне добровільне рішення самого працівника (позичальника) погоджене із позикодавцем, що оформлене у вигляді цивільного договору, який є обов'язковим для сторін.
Посилання ж Позивача на ч.2 ст. 127 КЗпП України щодо необхідності обов'язкового видання Роботодавцем окремого наказу (розпорядження) про здійснення відрахувань із заробітної плати є некоректним.
За своїм змістом, ч. 2 ст. 127 КЗпП України лише вказує на наявність можливості (права) у роботодавця здійснювати відрахування із заробітної плати працівника на підставі власного наказу роботодавця у конкретних визначених законом випадках (зокрема: для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; при звільненні працівника до закінчення того робочого року тощо). Вичерпний перелік таких випадків визначено в ч. 2 ст. 127 КЗпП України.
Разом з тим, ч. 2 ст. 127 КЗпП України не містить вичерпного переліку всіх випадків можливості відрахувань із заробітної плати працівника та не зобов'язує роботодавця щоразу видавати наказ (чи розпорядження) про здійснення відрахувань із заробітної плати, що здійснюється у відповідно до законодавства України.
Так, правою підставою для здійснення відрахувань із заробітної плати працівника, окрім наказу (розпорядження) роботодавця (який видається у випадках, передбачених ч. 2 ст. 127 КЗпП України), також можуть бути:
- вимоги Податкового кодексу України та податкових органів України;
- постанови державних та/або приватних виконавців;
- заяви працівника про добровільну сплату аліментів;
- заяви працівника про добровільну сплату (перерахування) частини нарахованих йому у вигляді заробітної плати коштів на благодійність;
- договори укладені працівником, в яких міститься добровільна згода працівника на перерахування його частини заробітної плати на власні потреби;
- заяви працівника про вступ до профспілкової організації; тощо.
Судом установлено, що спірні грошові кошти у розмірі 1000,00 грн. своєчасно нараховувалися підприємством та фактично виплачувалися ОСОБА_1 у складі заробітної плати. Зазначене підтверджується безпосередньо відомостями про нарахування та виплату заробітної плати, що містить дані про нарахування заробітної плати, сплати податків та зборів та її виплату працівникові.
В подальшому за письмовою згодою-дорученням ОСОБА_1 зазначеної в Договорі безвідсоткової позики № 1 від 10.01.2010 року та на виконання положень даного Договору, відповідні кошти щомісяця спрямовувалися ОСОБА_1 на погашення заборгованості за Договором безвідсоткової позики № 1 від 10.01.2010 року.
Отже, у правовому сенсі з моменту нарахування заробітної плати та передачі підприємством права власності (права володіння, користування та розпорядження) на ОСОБА_1 - відповідні грошові кошти втрачали правовий статус заробітної плати та набували статус грошових коштів, що являлися приватною власністю ОСОБА_1 .
Реалізація ОСОБА_1 власної приватної власності здійснювалося добровільно в порядку визначеному Цивільним кодексом України, а саме шляхом укладання нею Договору безвідсоткової позики № 1 від 10.01.2010 року, який є чинним та дійсним, що передбачав зарахування (сплату) 1000 грн щомісяця в рахунок погашення заборгованості за Договором позики.
В момент спрямування грошових коштів ОСОБА_1 на погашення власної заборгованості за Договором безвідсоткової позики № 1 від 10.01.2010, відповідні кошти вже, що до цього були заробітною платою вже такого статусу не мали. Вони вже мали статус її приватною власності тобто суми коштів, що спрямовувалася нею на погашення позики за договором. Одностороння безпідставна відмова від договірних зобов'язань цивільним законодавством заборонена.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими, безпідставними та задоволенню не підлягають.
Крім того, при поданні позову до суду позивачем не було сплачено судовий збір на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки судом було установлено, що заборгованість у сумі 76 000,00 грн не є заробітною платою позивача, суд вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 481,00 грн, за подання до суду позовної заяви.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. У задоволенні позову - відмовити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_2 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап.Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору, за подання до суду позовної заяви.
3. Видати наказ.
Рішення складено та підписано “23” січня 2023р.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.