Справа № 756/244/23
Провадження № 1-кс/756/145/23
16 січня 2023 року місто Київ
Слідчий суддя Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному проваджені №12023100050000037 від 07.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 10.01.2023 за №756/244/23 клопотання заступника начальника слідчого відділення ВП № 1 Оболонського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_4 , погоджене прокурором Оболонської окружної прокуратури м.Києва ОСОБА_3 , яке подане в рамках кримінального провадження, внесеного 07.01.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100050000037 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, про арешт тимчасово вилученого майна - повернуто прокурору та встановлено строк 72 (сімдесят дві) години для усунення недоліків.
13.01.2023 до Оболонського районного суду міста Києва в межах строку, встановленого ухвалою слідчого судді від 10.01.2023, надійшло клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні № 12023100050000037 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Так, у клопотанні прокурор зазначає, що слідчим відділом Оболонського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12023100050000037 від 07.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Досудовим розслідування встановлено, що 07.01.2023 приблизно о 14 год. 55 хв., ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, загально небезпечним способом, а саме шляхом підпалу, пошкодив приміщення вказаної квартири та майно, яке знаходиться в ній.
07.01.2023 під час проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено та вилучено наступне: недопалок з кімнати № 2, який поміщено до спец пакету № CRІ 1021373 та запаковано, фрагмент жалюзі з кімнати № 2, який поміщено до спец пакету № CRІ 1021374 та запаковано.
07.01.2023 в ході затримання особи в порядку ст. 208 КПК України у підозрюваного ОСОБА_5 під час обшуку було виявлено та вилучено упаковку сірників з написами ТОВ "Українська сірникова фабрика", в якій знаходиться 7 сірників, та мобільний телефон марки "Нокіа" у корпусі сірого кольору.
Постановами слідчого від 07.01.2023 та 08.01.2023 вищезазначене майно було визнано речовими доказами по даному кримінальному провадженні.
10.01.2023 ОСОБА_5 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України.
Ураховуючи, що вказані матеріальні об'єкти органом досудового розслідування визнані речовими доказами у кримінальному провадженні відповідно до положень ст. 98 КПК України, а тому з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування та судового розгляду, на переконання прокурора, відповідно до вимог статей 167, 170 КПК України існують достатні підстави для накладення арешту на майно, що було вилучене, оскільки незастосування арешту може призвести до зникнення, втрати або пошкодження майна, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню. За таких обставин, прокурор просить накласти арешт на недопалок з кімнати № 2, який поміщено до спец пакету № CRІ 1021373, фрагмент жалюзі з кімнати № 2, який поміщено до спец пакету № CRІ 1021374, упаковку сірників з написами ТОВ "Українська сірникова фабрика" в якій знаходиться 7 сірників, мобільний телефон марки "Нокіа" у корпусі сірого кольору.
Прокурор у судове засідання не з'явився. При цьому, прокурор Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 , подав до суду заяву, в якій просить проводити розгляд клопотання без його участі та задовольнити клопотання про накладення арешту на майно в повному обсязі.
ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлявся.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Частиною 1 статті 172 КПК України передбачено, що неприбуття учасників судового розгляду у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Ураховуючи вищевказане, слідчий суддя приходить до висновку про можливість розгляду клопотання за наявними в ньому матеріалами.
Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Як встановлено в судовому засіданні, Оболонським УП ГУНП у м. Києві, за процесуального керівництва прокурорів Оболонської окружної прокуратури м. Києва, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12023100050000037 від 07.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Під час огляду місця події 07.01.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено та вилучено недопалок з кімнати № 2, який поміщено до спецпакету № CRІ 1021373, фрагмент жалюзі з кімнати № 2, який поміщено до спецпакету № CRІ 1021374.
07.01.2023 в ході затримання особи в порядку ст. 208 КПК України у підозрюваного ОСОБА_5 під час обшуку було виявлено та вилучено упаковку сірників з написами ТОВ "Українська сірникова фабрика", в якій знаходиться 7 сірників, та мобільний телефон марки "Нокіа" у корпусі сірого кольору.
Постановами слідчого від 07.01.2023 та 08.01.2023 вищезазначене майно було визнано речовими доказами по даному кримінальному провадженні.
10.01.2023 ОСОБА_5 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
З матеріалів клопотання вбачається, що вищезазначене майно було вилучено 07.01.2023, при цьому, клопотання про арешт на тимчасово вилучене майно направлене 09.01.2023 надійшло до суду засобами поштового зв'язку 10.01.2023.
Однак, з урахуванням, того що 07.01.2023 припало на суботу, що є вихідним днем, а першим робочим днем є 09.01.2023 слідчий суддя приходить до висновку про те, що клопотання про арешт майна відповідає вимогам ст. 171 КПК України та подане у строк, визначений ч. 5 ст. 171 КПК України.
Відповідно до вимог ч.7 ст. 237 КПК України вилучені речі та документи, які не відносяться до предметів, вилучених законом із обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Відповідно до ч. 2 ст.167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено. Відповідно до ч.1 ст.100 КПК України речові докази, які були вилучені стороною кримінального провадження, повинні бути як найшвидше повернуті володільцю, крім випадків, передбачених ст.170-174 КПК України, тобто до накладення на нього арешту в судовому порядку.
У відповідності до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час обшуку, огляду.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.2 ст.173 ПК України, при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя, суд повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння,що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п.3, 4 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого,третіх осіб.
Враховуючи, що недопалок з кімнати № 2, який поміщено до спецпакету № CRІ 1021373, фрагмент жалюзі з кімнати № 2, який поміщено до спецпакету № CRІ 1021374, упаковка сірників з написами ТОВ "Українська сірникова фабрика" в якій знаходиться 7 сірників, мають по даному кримінальному провадженню значення речових доказів, які можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, з метою забезпечення збереження речових доказів, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність часткового задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вказане майно.
Разом з тим, прокурором не надано суду доказів на підтвердження необхідності накладення арешту на вилучений мобільний телефон марки "Нокіа" у корпусі сірого кольору, оскільки, з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення та його правової кваліфікації, не доведено, що вказана річ є засобом, знаряддям його вчинення, чи будь-яким іншим чином відповідає іншим критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З тексту постанови слідчого від 07.01.2023 про визнання вказаних речей речовими доказами у кримінальному провадженні вбачається формальне посилання на те, що вказана річ має значення по кримінальному провадженню. Конкретні визначені ст. 98 КПК України критерії належності вказаної речі до речових доказів в постанові слідчого не визначені. Також не визначені конкретні критерії, передбачені п.п.1-4 ч.2 ст. 167 КПК України.
Як вже зазначалося вище, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із ст.1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
З урахуванням викладеного, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання слідчого у частині накладення арешту на мобільний телефон марки "Нокіа" у корпусі сірого кольору, за недоведеності необхідності арешту вказаного майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України, повернути тимчасово вилучене майно, у накладенні арешту на яке було відмовлено.
Керуючись статтями 98, 170-173, 175, 309, 372, 376, 392, 532 КПК України, слідчий суддя
Клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному проваджені №12023100050000037 від 07.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України - задовольнити частково.
Накласти арешт у рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №№12023100050000037 від 07.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, а саме: недопалок з кімнати № 2, який поміщено до спеціального пакету № CRІ 1021373, фрагмент жалюзі з кімнати № 2, який поміщено до спеціального пакету № CRІ 1021374, які було виявлено та вилучено під час огляду місця події 07.01.2023, за адресою: АДРЕСА_1 ; упаковку сірників з написами ТОВ "Українська сірникова фабрика", в якій знаходиться 7 сірників, яку 07.01.2023 в ході затримання особи в порядку ст. 208 КПК України та особистого обшуку було виявлено та вилучено у підозрюваного - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні інших вимог клопотання - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України, повернути тимчасово вилучене майно, у накладенні арешту на яке було відмовлено.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Слідчий суддя ОСОБА_1