20 січня 2023 року місто Київ
справа № 759/5176/22
провадження № 22-ц/824/4556/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Данько Романом Михайловичем,
на ухвалу на ухвалу Святошинського районного суду м.Києва від 14 червня 2022 року, постановлену у складі судді Горбенко Н.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа: Секретаріат уповноваженого Верховної ради з прав людини про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування,-
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 14 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ДКС України в Київській області, ГУ НП в Київській області, третя особа: Секретаріат уповноваженого Верховної ради з прав людини про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Данько Р.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі посилається на те, що ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.
Зокрема, зазначає, що постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, не надав доказів причино-наслідкового зв'язку між станом свого здоров'я та діями, бездіяльністю або рішеннями відповідача, а також не сплатив судовий збір.
Разом з тим, матеріали справи містять в якості додатку до уточнюючої позовної заяви, копію листа непрацездатності ОСОБА_1 серія АЛГ № 987561, копію довідки лікаря Київської міської клінічної лікарні № 6 від 6 квітня 2020 року за № 232, відеозапис на диску та інші докази.
Суд першої інстанції вдався до дослідження та оцінки наданих доказів, зазначивши, що не надано доказів причино-наслідкового зв'язку між станом здоров'я ОСОБА_1 та діями, бездіяльністю або рішенням саме відповідача.
Крім цього в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на стадії вирішення питання про відповідність позовної заяви вимогам ст. 175 ЦПК, суд вирішує питання, які стосуються лише дотримання вимог щодо форми та змісту позову.
Судом також не враховано, що ст. 175 ЦПК вимагає лише про зазначення та надання доказів позивачем у разі їх наявності, позаяк навіть відсутність будь-яких доказів не позбавляє позивача права на звернення до суду.
Статтею 175 ЦПК України визначено вичерпний перелік вимог, яким повинна відповідати позовна заява. Зокрема надання доказів не вирішується на стадії перевірки позову та матеріалів.
Висновок суду щодо необхідності сплати позивачем ОСОБА_1 судового збору є неправомірним, та таким що суперечить п.13, ч.2 ст. 3 Закону України " Про судовий збір".
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосудця повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.
Вважає, що суд першої інстанції допустив надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства, чим обмежив права ОСОБА_1 на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно з і ст. 6 Конвенції.
Учасники справи своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ ДКС України в Київській області, ГУ НП в Київській області, третя особа: Секретаріат уповноваженого Верховної ради з прав людини про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 20 травня 2022 року позовну заяву залишено без руху, а ОСОБА_1 надано строк для усунення недоліків позовної заяви,- надати докази причино-наслідкового зв'язку між станом здоров'я позивача та діями, бездіяльністю або рішеннями відповідача, докази витрат на лікування; докази, що підтверджують належність позивача, як суб'єкта відповідно до ст.1176 ЦК України; сплатити судовий збір в розмірі 3600 грн..
13 червня 2022 року представником позивача - адвокатом Данько Р.М. на виконання ухвали суду від 20 травня 2022 року подана уточнена позовна заява з додатками.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 14 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ДКС України в Київській області, ГУ НП в Київській області, третя особа: Секретаріат уповноваженого Верховної ради з прав людини про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, визнано неподаною та повернуто заявникові.
Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачеві, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не усунуті недоліки позовної заяви.
Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст.ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.
Зокрема, відповідно до п.4 ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Залишаючи позовну заяву буз руху, суд першої інстанції зазначив, що позивач ОСОБА_1 не надав докази причино-наслідкового зв'язку між станом свого здоров'я та діями, бездіяльністю або рішеннями відповідача, докази витрат на своє лікування. Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що позивач посилається на ст.ст.23, 1176 ЦК України, ст.130 КПК України як на підставу позову про відшкодування моральної шкоди, та зазначає, що є потерпілим від невиконання ухвали, постановленої у захист його прав, а тому дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 необхідно надати суду докази належності його, як суб'єкта відповідно до ст.1176 ЦК України, та сплатити судовий збір за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано те, що за змістом ст.ст. 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.
Питання щодо якості такого викладу (підставність, чіткість, обґрунтованість, доведеність), оцінка таким обставинам, а також наявність чи відсутності порушення прав заявника судом не може вирішуватись на стадії відкриття провадження у справі чи вирішення питання про прийняття заяви.
У випадку встановлення судом невідповідності зазначених у позовній заяві (заяві, скарзі) обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточності формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеності підстав позову за кожною вимогою, то це не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову (заяви) по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.
Крім того, суд першої інстанції під час розгляду не позбавлений права з'ясувати усі необхідні обставини у справі, в тому числі щодо поданих чи не поданих тих чи інших доказів.
Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на доступ до суду.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Як убачається з матеріалів справи, у поданій 13 червня 2022 року уточненій позовній заяві, на виконання вимог ухвали суду від 20 травня 2022 року про усунення недоліків позовної заяви, ОСОБА_1 на власний розсуд виклав обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, зазначивши докази на їх підтвердження. Також , позивачем у цій же заяві зазначено, що він звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", оскільки звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування.
Відповідно до п.13 частини другої ст.3 Закону України "Про судовий збір судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Отже, позивачі при зверненні до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, звільненні Законом від сплати судового збору та при зверненні до суду за розглядом такого спору не зобов'язані сплачувати судовий збір.
ОСОБА_1 при зверненні з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди обґрунтовує заподіяння йому моральної шкоди бездіяльністю органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування. Отже, у даному випадку на спірні правовідносини поширюється дія п. 13 ч.2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", а тому позивач звільнений від сплати судового збору.
Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції не врахував зміст позовних вимог та обставин, якими позивач обґрунтовує спричинення йому моральної шкоди, а тому безпідставно в ухвалі про залишення позовної заяви без руху послався на необхідність сплати судового збору.
Крім цього, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 надав докази, які він вважав за необхідне подати та які, на його переконання, підтверджують обставини, на які він посилається. За таких обставин, суду належить розглядати спір на підставі доказів, які наявні в матеріалах справи.
Питання, чи належить позивач до осіб, які відповідно до ст. 1176 ЦК України можуть заявляти вимоги, також підлягає з'ясуванню під час розгляду справи по суті.
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "суд знає закон" (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17).
Апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року не може вважатися законною і обґрунтованою.
Відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини, що мають значення для вирішення питання про відкриття провадження, порушено норми процесуального права, тому відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 374, п.п. 1, 4 ч.1. ст. 379 ЦПК України оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Данько Романом Михайловичем,задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус