18 січня 2023 року
м. Рівне
Справа № 569/12446/22
Провадження № 22-ц/4815/190/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В.,
суддів: Ковальчук Н.М.,
Хилевича С.В.
секретар - Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Меркулова Сергія Анатолійовича, який діє від імені ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2022 року, у складі судді Гордійчук Ю.О., повне судове рішення складено 31 жовтня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю,
В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права частки у спільній сумісній власності та визнання власності на майно за набувальною давністю. Позов обґрунтовано тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06.04.2000 року, виданого Виконавчим комітетом Рівненської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності їй - ОСОБА_1 , її покійному батьку - ОСОБА_4 , її чоловіку - ОСОБА_2 та її сину - ОСОБА_3 .. Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина у виді ј ідеальної частки у спільній сумісній власності у вказаній квартирі. Спадщина ніким прийнята, через віддаленість місця її проживання та смерті спадкодавця. Позивач від дня смерті батька продовжує відкрито, публічно користуватися об'єктом нерухомого майна, а саме ј часткою вказаної квартири, несе витрати по оплаті комунальних витрат на вказану частку, фактично вважає її частиною свого спадкового майна.
Посилаючись на положення статті 344 ЦК України позивач вказує, що вона добросовісно заволоділа чужим майно, продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом більш ніж 15 років і тому просила суд визначити частку в спільній сумісній власності покійного ОСОБА_4 в розмірі ј ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності за набувальною давністю на ј ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 , співвласником якої зареєстровано ОСОБА_4 ..
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_4 права власності на ј частку квартири, мотивовано тим, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про право особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України.
Ухвалюючи рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності за набувальною давністю, суд першої інстанції, дійшов висновку, що позивачу було відомо, що власником 1/4 частки квартири станом 31.10.2005 року (дата смерті) був ОСОБА_4 . Здійснення сплати комунальних платежів за квартиру, та не можливість протягом тривалого часу оформити спадщину, не є підставою для задоволення позовних вимог про визнання права власності на 1/4 частку квартири за набувальною давністю відповідно до правил, встановлених статтею 344 ЦК України, оскільки у даному випадку відсутні складові умови набуття права власності за набувальною давністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції адвокат Меркулов С.А., який діє від імені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що позивачем доведено сукупність обставин, визначених у частині першій статті 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а саме : наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу, відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які підтримали доводи апеляційної скарги та не заперечують проти її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, від 06.04.2000 року виданого Виконавчим комітетом Рівненської міської ради, квартира АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 виданого 01.11.2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті Вінницька обл. с.Вінницькі Хутори.
Згідно витягу зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №69905503, виданого 01.09.2022 року Здолбунівською державної нотаріальною конторою Рівненської області, інформація за параметрами запиту - ОСОБА_4 у спадковому реєстрі відсутня.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 свої вимоги в частині визнання права власності за набувальною давністю на належну померлому ОСОБА_4 ј частку у квартирі АДРЕСА_1 , обґрунтовувала тим, що вона більше п'ятнадцяти років добросовісно та безперервно володіє майном покійного батька.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року, у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), яку суд першої інстанції правильно врахував при ухваленні свого рішення, наведено такі висновки.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістомстатті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
В постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-4186св21) вказано, що враховуючи положення частин першої та третьої статті 1277 ЦК України, слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку. З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивач була обізнана про те, що власником квартири, яка є предметом спору та на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, був Особа-1, тому не можна вважати володіння позивачем квартирою, яка залишилась після смерті Особа, добросовісним. Смерть Особа-1 та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після смерті останнього, не давали позивачу підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.
В постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 740/3305/20 (провадження № 61-5786св21) зазначено, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки власником 2/5 частин у праві власності на спірний житловий будинок була покійна ОСОБА-1, матеріали справи не містять підтвердження, що вона відмовлялася від належного їй нерухомого майна; за життя ОСОБА-1 склала заповіт на доньку позивача - ОСОБА-2, яка спадщину своєчасно не прийняла. Ці обставини були відомі позивачу. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги про те, що позивач більше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним майном, робив ремонт та реконструкцію будинку, сплачував комунальні послуги та податок на землю, а тому є всі підстави для визнання за ним права власності на 2/5 частки спірного житлового будинку за набувальною давністю, безпідставні, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що ОСОБА_1 достовірно знала про те, що співвласником квартири в якій вона проживає з відповідачами є її батько ОСОБА_4 , який за життя не відмовлявся від свого права власності на належну йому частку у майні, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено всіх умов, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.
Давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні спірною часткою у квартирі не знала і не повинна була знати про відсутність в неї підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі судом не встановлено. Факт сплати комунальних платежів та утримання нерухомого майна не може бути самостійною підставою для визнання права власності на майно в порядку статті 344 ЦК України.
Аналогійний висновок викладено в постанові Верховного суду від 10 січня 2023 року у справі № справа № 462/1720/21 (провадження № 61-7977св22).
Таким чином, розглядаючи позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу адвоката Меркулова Сергія Анатолійовича, який діє від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 січня 2023 року.
Головуючий І. В. Вейтас
Судді Н. М. Ковальчук
С. В. Хилевич