18 січня 2023 року
м. Рівне
Справа № 569/12853/22
Провадження № 22-ц/4815/217/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В.,
суддів: Ковальчук Н.М.,
Хилевича С.В.
секретар - Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний Нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Степура Олександра Віцентіївна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 жовтня 2022 року, у складі судді Першко О.О., повне судове рішення складено 28 жовтня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Степура Олександра Віцентіївна, про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування державної реєстрації права власності та поновлення права власності,
В вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Степура О.В., в якому просила визнати недійсним договір дарування квартири, укладений 16 вересня 2019 року між нею та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Степурою О.В. 16 вересня 2019 року та зареєстрований в реєстрі за № 1975; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачем; поновити за нею право власності на вказану квартиру.
Позов обґрунтовано тим, що позивач проживає одна, має невеликий дохід (пенсію), часто хворіє та потребує сторонньої допомоги. У вересні 2019 року до неї звернулася її онука ОСОБА_2 , яка запропонувала свої послуги по забезпеченню її доглядом, харчуванням, утримання її житлової квартири в належному стані, взамін попросила відписати їй квартиру, тобто між ними було досягнуто згоди про укладання договору довічного утримання. 16 вересня 2019 року між ними був укладений оспорюваний договір, текст якого вона читала, вважаючи що в ньому передбачені всі права і обов'язки, про які вони домовились. Перший рік після укладення договору онука виконувала сумлінно свої обов'язки, а на початку 2020 року припинила забезпечувати її харчуванням і доглядом, оскільки поїхала проживати та працювати до Польщі. Відповідачку вона не бачила уже останні два роки, ОСОБА_2 відмовилась піклуватись про неї, не обґрунтовуючи свою відмову, самоусунулася від їх домовленостей.
Після від'їзду відповідачки вона знову залишилася проживати одна і вимушена була звернутись до свого онука, який погодився за нею доглядати. Потім вона дізналась, що між нею та ОСОБА_3 був укладений договір дарування, чого вона не бажала, оскільки між ними виникли домовленості, які мають ознаки довічного утримання. Вона мала на меті укласти саме такий договір. Тобто спірний договір підписаний нею під впливом помилки, оскільки вона вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідачка буде доглядати за нею.
Позивач зазначала, що іншого житла у неї немає, вона продовжує проживати в спірній квартирі та виконувати всі обов'язки власника житла, хворіє, постійно потребує отримування курсу лікування, є пенсіонеркою, через свій похилий вік вона втратила здатність свідомо підходити до вирішення важливих питань.
Враховуючи те, що її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі, оспорюваний право чин був вчинений під впливом помилки та, відповідно, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, просила суд визнати договір дарування недійсним.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довела, що на момент укладення оспорюваного договору дарування вона помилялась щодо правової природи укладеного нею провочину та існували обставини, які зумовлюють визнання дарування недійсним.
З апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції звернулась ОСОБА_1 .. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, не врахував, що на момент укладення оспорюваного договору позивачці було повних 89 років, вона як особа похилого віку потребувала догляду й сторонньої допомоги, після укладення спірного договору дарування 16 вересня 2019 року постійно проживала в подарованій квартирі. Суд не дав оцінку тій обставині, що позивач під час укладення договору дарування квартири, яка є її єдиним житлом, погоджувалась на безоплатну передачу цього житла у власність відповідача лише за умови довічного утримання, тобто інша сторона договору мала здійснювати постійний догляд та її утримання, що і свідчить про неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочину.
В письмових поясненнях на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Дупак В.Г., вказує на законність рішення суду першої інстанції та вважає доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу. Погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довела того, що мала на меті укладати будь-який іншій договір ніж договір дарування. ОСОБА_2 з дитинства проживала разом з бабусею, в 2013 році ОСОБА_1 склала заповіт на відповідача, а в 2019 році вирішила подарувати їй спірну квартиру. 27 лютого 2022 року відповідач із своєю малолітньою дитиною була вимушена покинути територію України у зв'язку з повномасштабним вторгнення РФ, і її двоюрідний брат переїхав до ОСОБА_1 аби заволодіти квартирою. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Степура О.В. до судового засідання не з'явилась, просила розглядати справу за її відсутності.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, представника відповідача, який заперечує проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири, згідно якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняла в дар належну дарувальнику на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 .
Договір посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Степурою О.В., зареєстровано в реєстрі за №1975. Нотаріусом встановлено особи сторін, їх дієздатність, а також перевірено належність ОСОБА_1 відчужуваної квартири.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що укладаючи оспорюваний договір дарування квартири, вона діяла під впливом помилки відносно правової природи угоди, прав та обов'язків сторін, оскільки не мала наміру відчужувати квартиру, у якій проживає, та іншого житла не має, а також, зважаючи на похилий вік, що за станом здоров'я потребувала допомоги та догляду, вважала, що укладає договір довічного утримання і ОСОБА_2 буде її доглядати, і лише після її смерті власником квартири стане ОСОБА_2 ..
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогамстатті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.
Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року № 6-93цс16.
Судом апеляційної інстанції у судовому засіданні 21 грудня 2022 року були заслухані пояснення ОСОБА_1 по суті позовних вимог. Так, позивач доповіла суду, що вона 1929 року народження, є вдовою, мала двох дочок, які померли. Також має двох онуків : ОСОБА_2 - відповідач у справі та онука - сина іншої покійної дочки. Оскільки внаслідок похилого віку (на час укладення оспореного договору - 90 років) вона вже потребує сторонньої допомоги, і в 2019 році вирішила укласти договір довічного утримання з онукою, щоб та її доглядала, допомагала, а після її смерті отримала її квартиру. Після укладення оскаржуваного договору відповідач дійсно допомагала їй у побуті та надавала матеріальну допомогу. Позивач зазначила, що вона повністю довіряла онуці та розраховувала на те, що після укладення договору остання буде піклуватися про неї. Позивач пояснила, що весь час проживала у своїй квартирі. Близько року тому ОСОБА_2 виїхала до Польщі і, відповідно, перестала піклуватись про неї. Коли вона звернулась за допомогою до онука то дізналась, що в 2019 році уклала не договір довічного утримання, а договір дарування, за наслідками якого позбулась свого єдиного житла.
Частиною 1 статті 82 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В статті 12 ЦПК України закріплено принцип змагальності сторін, та встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції представником позивача на підтвердження того факту, що позивач подарувала єдине своє житло за оспорюваним договором, було надано довідку з Реєстру нерухомості про те, що згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно (старий реєстр) ОСОБА_1 станом на 18.03.2010 року мала у власності квартиру (адресу приховано у зав'язку з війною у країні) реєстраційний номер майна - 29708506, що відповідає реєстраційному номеру квартири АДРЕСА_2 , вказаному в договорі дарування від 16 вересня 2019 року.
Згідно інформації сформованої за допомогою «Реєстру нерухомості» станом на 11.01.2023 року, у фізичної особи, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (РНОКПП ОСОБА_1 ) нерухоме майно відсутнє.
Колегія суддів вважала за необхідне прийняти вказану інформацію до відома, оскільки позивач в позовній заяві посилалась на те, що немає іншого житла, ніким вказана інформація не заперечується.
Колегія суддів вважає, що підтвердженням вказаного позивачем факту помилки щодо природи правочину який було нею укладено, є те, що вона після укладення оскаржуваного договору дарування залишилась проживати та була зареєстрована у спірній квартирі, онука зареєстрована та проживає за іншою адресою, відповідач опікувалась нею, купувала їжу тощо, не знімала позивачку з реєстрації у квартирі.
Колегія суддів не бере до уваги доводи представника відповідача, про те, що укладаючи договір дарування в 2019 році позивач вірно розуміла наслідок укладення саме договору дарування, а не договору довічного утримання, зважаючи на те, що ще 03 грудня 2013 року ОСОБА_1 склала заповіт за яким належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 , заповіла саме ОСОБА_2 .
Згідно статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до положень статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт.
Укладаючи в 2019 році оспорюваний договір, позивач, як вона вказує в позові та пояснила в судовому засіданні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, мала на меті, щоб за життя їй надавали допомогу, яку вона реально потребувала, утримання, внаслідок чого спірна квартира після її смерті залишилась би відповідачці, дарувати своє єдине житло за життя вона не збиралась.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що мотивом укладання договору з боку позивача насамперед було отримання допомоги у побуті (вік позивачки на час укладення договору - 90 років), матеріального утримання, тому вона надала згоду на укладання угоди, розуміючи зовсім інші наслідки, тобто дійсно помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки неправильно сприйняла предмет та інші умови угоди, які вплинули на її волевиявлення.
Під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивачки не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував вік позивача, стан її здоров'я, реальну необхідність догляду за позивачкою не на майбутнє, а вже на час укладення договору, не врахував, що у позивача відсутнє інше житло в яке вона мала можливість та бажання переїхати, підійшов формально до вирішення позову та, на думку колегії суддів, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав вважати, що позивач помилялась щодо природи оспорюваного правочину.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, ст. 376, 382, 384 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 жовтня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Степепура О.В., задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений 19 вересня 2019 року між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Степурою Олександрою Віцентівною 16 вересня 2019 року та зареєстрований в реєстрі за № 1975.
Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 .
Поновити за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І. В. Вейтас
Судді Н. М. Ковальчук
С. В. Хилевич