17 січня 2023 року
м. Київ
справа № 752/532/20
провадження № 51-258 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року в кримінальному провадженнівнесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100010007538, по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_5 призначено у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Відповідно до вироку суду 06 вересня 2019 року ОСОБА_5 приблизно о 08:40 год. перебував у салоні тролейбуса, що здійснював рух за маршрутом № 40 та фактично перебував за адресою на АДРЕСА_2 . У салоні пасажирського громадського транспорту також знаходилися інші пасажири. При цьому діючи умисно, з хуліганських спонукань, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, демонструючи публічну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, порушуючи громадський порядок, ОСОБА_5 , який мав при собі предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, а саме пістолет марки «ZBR 1A» Cal. Flobert, затіяв словесний конфлікт та штовханину з пасажиром ОСОБА_6 , з приводу передачі водію коштів за проїзд.
В ході вчинення хуліганських дій, ОСОБА_5 дістав з рюкзака пістолет марки «ZBR 1A» Cal. Flobert, який, в присутності інших пасажирів наставив в бік ОСОБА_6 та здійснив три постріли. В результаті чого заподіяв ОСОБА_6 тілесне ушкодження у виді непроникаючого кульового поранення грудної клітки, що відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я та тілесне ушкодження у виді проникаючої рани живота, яке відноситься до тяжкого тілесного ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння.
Після цього, ОСОБА_5 вийшов з салону тролейбуса та намагався покинути місце події. В цей час, за ним, з салону тролейбуса вийшов пасажир ОСОБА_7 та повідомив ОСОБА_5 , щоб той залишився на місці до приїзду наряду поліції. ОСОБА_5 , перебуваючи поруч з зупинкою громадського транспорту, продовжуючи свої хуліганські дії, усвідомлюючи, що за його діями спостерігають інші особи, з мотивів явної неповаги до суспільства, знову дістав з рюкзака пістолет марки «ZBR 1A» Cal. Flobert, який наставив та здійснив два постріли в бік ОСОБА_7 заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 жовтня 2022 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року - без змін.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, просить змінити оскаржувані судові рішення та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням. Посилається на те, що суди, при призначенні покарання, не взяли до уваги всі обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_5 , зокрема те, що він повністю визнав свою вину, на утриманні ОСОБА_5 перебуває його мати, яка є пенсіонеркою. Вказує, що суд першої інстанції не зазначив у вироку показання матері обвинуваченого та не надав їм оцінку, а суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про її допит. Зазначає, що суди не врахували думку потерпілих щодо призначення ОСОБА_5 покарання. Вказує, що ОСОБА_5 отримав ступінь бакалавра та неофіційно працює, тому в оскаржуваних судових рішеннях не вірно зазначено відомості стосовно обвинуваченого, а саме те, що він має середню освіту та не працює. Звертає увагу, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його апеляційної скарги, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції при призначенні покарання врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне зареєстроване місце проживання, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Крім того, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував наявність обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, у виді щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та часткове відшкодування шкоди потерпілим. Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, не встановлено.
У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, встановлених санкціями ч. 1 ст. 121 та ч. 4 ст. 296 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит матері обвинуваченого також не можна вважати слушними, оскільки відмова у задоволенні клопотань не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо сторона захисту з такими висновками суду не погоджується.
Разом з тим суд апеляційної інстанції у своєму рішенні обґрунтовано зазначив, що наявність на утриманні обвинуваченого матері пенсійного віку не може слугувати підставою для застосування відносно ОСОБА_5 ст. 75 КК України.
Решта доводів касаційної скарги захисника висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й інші доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування ст. 75 КК України до засудженого, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Отже, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 414 КПК України, а відтак й необхідності зміни вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року та ухвали Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3