Іменем України
19 січня 2023 року Справа № 360/1900/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, площа Народна, будинок 4), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
31 жовтня 2022 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач І), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач ІІ), в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.08.2022 №123950003061 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.08.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, із зарахуванням до страхового стажу: періоду роботи у колгоспі з 01.01.1978 по 28.05.1986, період проходження військової служби з 01.11.1980 по 25.11.1982, період роботи з 06.06.1986 по 07.09.1998.
В обґрунтування вимог зазначено, що через особистий кабінет на веб-порталі Пенсійного фонду України позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком та звернення зареєстроване в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Луганській області за № 3246/К-1200-22.
На електронну адресу позивача надійшов лист від Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області за № 2878-3246/К-02/8-1200/22 від 31.08.2022, яким повідомлено, що за принципом екстериторіальності заяву від 13.08.2022 про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду в Закарпатській області та прийнято рішення від 19.08.2022 № 123950003061 про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
До загального стажу не зараховано: період роботи у колгоспі з 01.01.1978 по 28.05.1986, оскільки печатки, якими завірено записи, внесені до трудової книжки колгоспника, нечитабельні; період проходження військової служби з 01.11.1980 по 25.11.1982, оскільки у військовому квитку наявне виправлення прізвища; період роботи з 06.06.1986 по 07.09.1998, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення нечитабельна.
Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області від 19.08.2022 № 123950003061 протиправним, оскільки обов'язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, а тому відповідач повинен був зарахувати зазначені періоди до страхового стажу та призначити пенсію за віком.
З огляду на зазначене позивач просить задовольнити заявлені вимоги.
Ухвалою суду від 04 листопада 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою суду від 21 листопада 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні), залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області подало відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.
Позивач звернувся через особистий кабінет на веб-потралі Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
На підставі принципу екстериторіальності, заяву про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду в Закарпатській області та прийнято рішення від 19.08.2022 № 123950003061 про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
До страхового стажу заявника згідно поданих документів (податковий номер, трудова книжка, дані Державного реєстру застрахованих осіб) не зараховано такі періоди трудової діяльності:
01.11.1980 - 25.11.1982 - військова служба відповідно до військового квитка НОМЕР_1 від 01.11.1980, оскільки виправлення прізвища позивача не здійснено належним чином;
06.06.1986 - 07.09.1998 - відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 04.07.1986, здійснено виправлення запису про звільнення не завірене печаткою, що суперечить нормам Інструкції ведення трудових книжок;
01.01.1978 - 28.05.1986 - період трудової діяльності у колгоспі згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_3 від 05.05.1980. Даний період можливо буде врахувати до страхового стажу позивача після долучення уточнюючої довідки про встановлений мінімум вихододнів та фактично відпрацьовані вихододні за вказаний період по рокам.
Дані періоди трудової діяльності можливо буде врахувати до страхового стажу позивача за умови долучення до електронної пенсійної справи позивача підтверджуючих документів у порядку встановленому постановою КМУ №637 «Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».
З огляду на вищенаведене, управління вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області подало відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.
13.08.2022 позивач звернувся з заявою про призначення пенсії за віком через особистий кабінет на веб-порталі Пенсійного фонду України, з використанням кваліфікованого електронного підпису.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заява про призначення пенсії опрацьовувалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
За наслідками розгляду заяви позивача від 13.08.2022 про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області було прийнято рішення №123950003061 від 19.08.2022 про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно наданих позивачем документів, загальний стаж роботи складає - 19 років 08 місяців 17 днів.
До загального стажу не зараховано: період роботи у колгоспі з 01.01.1978 по 28.05.1986, оскільки печатки, якими завірено записи, внесені до трудової книжки колгоспника, нечитабельні; період проходження військової служби з 01.11.1980 по 25.11.1982, оскільки у військовому квитку наявне виправлення прізвища; період роботи з 06.06.1986 по 07.09.1998, оскільки печатка, якою завірено запис на звільнення - нечитабельна.
Зазначено, що Головне управління Пенсійного Фонду України в Луганській області не розглядало заяву позивача про призначення пенсії від 13.08.2022 та відповідно будь-яке рішення не приймало.Оскаржуване рішення приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
22.08.2022 позивач звернувся із зверненням через особистий кабінет на веб-порталі Пенсійного фонду України, в якому просив обґрунтувати відповідь про відмову в призначенні пенсії за віком (ВЕБ-12001-Ф-С-22-073512 від 22.08.2022 18:59:05), яке зареєстровано в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Луганській області 23.08.2022 вх. №3246/К-1200-22.
Листом від 31.08.2022 за №2878-3246/К-02/8-1200/22 від 31.08.2022 позивачу було надано обґрунтовану відповідь.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області у своїй діяльності діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищенаведене, управління вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) 13.08.2022 звернувся через особистий кабінет на веб-порталі Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.08.2022 № 123950003061 позивачу відмовлено в призначенні пенсію за віком.
В обґрунтування рішення зазначено таке.
Вік заявника - 60 років 2 місяці 28 днів.
Страховий стаж становить 19 років 8 місяців 17 днів.
Відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу 29 років з 01.01.2022 по 31.12.2022.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
До страхового стажу заявника згідно поданих документів (податковий номер, трудова книжка, дані Державного реєстру застрахованих осіб) не зараховані такі періоди трудової діяльності:
01.11.1980 - 25.11.1982 - військова служба відповідно до військового квитка НОМЕР_1 від 01.11.1980, оскільки виправлення прізвища позивача не здійснено належним чином;
06.06.1986 - 07.09.1998 - відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 04.07.1986, здійснено виправлення запису про звільнення не завірене печаткою, що суперечить нормам Інструкції ведення трудових книжок;
01.01.1978 - 28.05.1986 - період трудової діяльності у колгоспі згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_3 від 05.05.1980. Даний період можливо буде врахувати до страхового стажу позивача після долучення уточнюючої довідки про встановлений мінімум вихододнів та фактично відпрацьовані вихододні за вказаний період по рокам.
Дані періоди трудової діяльності можливо буде врахувати до страхового стажу позивача за умови долучення до електронної пенсійної справи позивача підтверджуючих документів у порядку встановленому постановою КМУ №637 «Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».
Висновок: не має права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років.
Право на призначення пенсії за віком за наявності страхового стажу набуде з 16.05.2027.
22.08.2022 позивач звернувся через особистий кабінет на веб-порталі Пенсійного фонду України із зверненням № ВЕБ-12001-Ф-С-22-073512 щодо обґрунтування відповіді про відмову в призначенні пенсії за віком.
Листом від 31.08.2022 № 2878-3246/К-02/8-1200/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області у відповідь на звернення від 22.08.2022 направило рішення про відмову у призначенні йому пенсії та надало роз'яснення щодо недоліків наданих до заяви про призначення пенсії документів.
Отже, спірним періодом страхового стажу позивача, в зарахуванні, якого відмовлено, є періоди роботу з 01.01.1978 по 28.05.1986 та з 06.06.1986 по 07.09.1998 та період проходження військової служби з 01.11.1980 по 25.11.1982.
Трудова книжка колгоспника № НОМЕР_3 , заповнення якої розпочато 05.05.1980, додана до заяви про призначення пенсії, містить такі відомості щодо роботи позивача:
- 1978 рік - кількість відроблених людиноднів за рік 69, встановлений мінімум трудоднів 54, нараховано грошей 245,47 крб;
- 1979 рік - посада - шофер, кількість відроблених людиноднів за рік 109, встановлений мінімум трудоднів 80, нараховано грошей 235,73 крб;
- 1980 - 1982 - служба в рядах Радянської Армії;
- 1983 рік - посада - шофер, кількість відроблених людиноднів за рік 292, встановлений мінімум трудоднів 280, нараховано грошей 2428,96 крб;
- 1984 рік - посада - шофер, кількість відроблених людиноднів за рік 309, встановлений мінімум трудоднів 280, нараховано грошей 2521,34 крб;
- 1985 рік - посада - шофер, кількість відроблених людиноднів за рік 329, встановлений мінімум трудоднів 280, нараховано грошей 2717,59 крб;
- 1986 рік - посада - шофер, кількість відроблених людиноднів за рік - , встановлений мінімум трудоднів 108, нараховано грошей - крб;
Звільнено з колгоспу «Побєда» на підставі поданої заяви від 27.05.1986, протокол № 5 від 27.05.1986.
Зазначені записи завірені підписами відповідальних осіб та печаткою підприємства.
Запис про роботу за 1986 рік не містить інформації щодо фактично відпрацьованих днів та нарахованої заробітної плати.
Отже, надана трудова книжка колгоспника містить відомості про встановлений мінімум вихододнів та фактично відпрацьовані вихододні за періоди роботи з 1978 року по 1985 рк та період проходження військової служби.
Трудова книжка позивача, серії НОМЕР_5 , заповнення якої розпочато 04.0.19886, додана до заяви про призначення пенсії, містить такі записи щодо спірних періодів:
Біловодське районне об'єднання по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства «Сільхозхімія»:
- 06.06.1986 прийнято на роботу в якості водія 1-го класу автопарку (запис № 1, наказ № 37-к від 05.06.1986);
- 09.12.1992 Біловодське районне об'єднання по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства «Сільхозхімія» перетворено в Біловодське аграрне підприємство «Плодородие» (запис № 2, розпорядження представника підприємства № 186 від 09.12.1992);
- 09.07.1996 Біловодське аграрне підприємство «Родючість» перетворено у відкрите акціонерне товариство Біловодське «Родючість» (запис № 3, наказ № 1191 від 09.07.1996)
- 11.07.1998 переведено сторожем на підставі наказу № 46-А від 11.07.1998 (запис № 4, наказ № 46-А від 11.07.1998);
- 07.09.1998 звільнено за ст. 40 п. 3 КЗпП України (запис № 5, наказ № 6 від 07.09.1998)
Запис від 07.09.1998 вважати не дійсним. Запис внесено помилково (даний запис завірено підписом відповідальної особи)
- 04.12.2003 звільнено у зв'язку з банкрутством підприємства, п. 1 ст. 40 КЗпП України (запис № 5, наказ № 3-к від 25.11.2003).
Зазначені записи завірені підписами посадових осіб та печаткою підприємства.
Також позивачем надано військовий квиток серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданий Біловодським районним військовим комісаріатом Ворошиловградської області 1 листопада 1980 року.
З даного військового квитка вбачається, що позивач в період з 01.11.1980 по 25.11.1982 проходив службу в лавах Радянської армії.
Записи у військовому квитку завірені підписами посадових осіб та печатками, виправлення відсутні.
Отже, в межах заявлених вимог спірним є зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1978 по 28.05.1986 та з 06.06.1986 по 07.09.1998, період проходження військової служби з 01.11.1980 по 25.11.1982 та право на призначення пенсії за віком.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 (далі - Закон № 1788) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі - Закон №1058).
Статтею 26 Закону № 1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Згідно частин першої та другої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 1058 до страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (до 01 січня 2001 року), а також періоди, починаючи з 1 січня 2016 року, протягом яких особа не підлягала страхуванню за цим Законом, але нею або роботодавцем за неї сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Статтею 62 Закону № 1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Не зараховуючи періоди роботи з 06.06.1986 по 07.09.1998, відповідач І зазначає про відсутність печатки на записі про внесення помилкових даних про звільнення.
Однак, слід зазначити, що записи в трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та у відповідності до дати, які належним чином завірені підписами відповідальних осіб та печаткою, проставленою після запису про звільнення.
У період внесення записів про роботу, не зарахованих відповідачем І, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка звертається за призначенням пенсії, у недоліках таких записів.
Таким чином, записи у трудовій книжці позивача щодо спірного періоду роботи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, вбачається, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відсутність печатки у трудовій книжці на записі про помилковість внесених даних не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу.
Слід зазначити, що не зарахування спірного стажу суперечить принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, так як на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відсутність печатки на записі в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність, повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Крім того, жодних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача, відповідачем суду не надано, а тому, на думку суду, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи та не вжито всіх заходів для його перевірки.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем І протиправно не проведено зарахування періоду роботи з 06.06.1986 по 07.09.1998 до страхового стажу позивача.
Щодо вимоги про зарахування періоду роботи в колгоспі з 01.01.1978 по 28.05.1986, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону 1788 передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У частині першій статті 48 Кодексу законів про працю України зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, згідно п.2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 "Про трудові книжки колгоспників" (була чинна на час внесення записів до трудової книжки) трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (надалі по тексту також - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отож, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Як вбачається з трудової книжки колгоспника позивача № НОМЕР_3 , у період з 1978 по 1986 рік позивач працював у колгоспі «Побєда» Бараниковської сільради Біловодського району Ворошиловградської області. Вказані записи містять відмітки про кількість відпрацьованих днів за рік та кількість установлених мінімумів трудових днів, нарахування за рік. Вказані записи завірені печатками та підписами.
При цьому стаття 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.
У трудовій книжці колгоспника за 1986 рік відсутні відомості щодо виконання позивачем встановленого мінімуму трудової участі та нарахування йому заробітної плати, у зв'язку з цим даний рік не може бути врахований до стажу роботи позивача.
Також судом становлено, що в період з 01.11.1980 по 25.11.1982 позивач проходив військову службу.
З огляду на зазначене, відповідач І неправомірно відмовив позивачу у зарахуванні до його стажу роботи періоду з 01.01.1978 по 31.10.1980 та з 01.01.1983 по 31.12.1985, оскільки надана трудова книжка колгоспника містить всі необхідні відомості щодо зазначених періодів роботи.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (адміністративне провадження № К/9901/2310/18), від 30.09.2019 у справі № 63 8/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).
Щодо вимоги про зарахування до стажу періоду проходження військової служби з 01.11.1980 по 25.11.1982, суд зазначає таке.
Так, приписами статті 56 Закону №1788 визначено, що до стажу роботи зараховується робота, зокрема, військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Як вже зазначалося судом раніше, основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що час проходження військової служби зараховується до страхового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком.
Відмовляючи у зарахуванні періоду проходження військової служби відповідач посилається на здійснення виправлення прізвища позивача у військову квитку не належним чином.
Проте, судом не встановлено здійснення будь-якихх виправлень у військовому квитку позивача, крім того, період проходження військової служби також підтверджується записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_3 .
З огляду на зазначене, відповідач І неправомірно відмовив позивачу у зарахуванні до його стажу роботи періоду проходження військової служби з 01.11.1980 по 25.11.1982.
Щодо позиції відповідачів стосовно того, що фактично рішення про призначення пенсії позивачу виносилося відповідачем І - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, і такі дії є правомірними, суд зазначає таке.
Пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Згідно частини першої статті 44 Закону № 1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Таким чином, нормами статті 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 44 Закону № 1058 прямо визначено, що звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду.
Пунктом 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (далі також - Положення № 280), передбачено, що Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, серед іншого, щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, «призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.
Згідно пункту 7 Положення № 280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку «територіальні органи».
Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 р. за № 40/26485 (далі також - Положення № 28-2) Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Згідно пункту 4 Положення № 28-2 Головне управління, утворене шляхом злиття головного управління Фонду та управління Фонду, головне управління Фонду, до якого приєднані управління Фонду, також забезпечують виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 (далі - Положення).
Підпунктом 7 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, серед іншого, визначено, що Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком.
Відповідно до додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» у Луганській області Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду в м. Лисичанську, Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку, Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі, Управління Пенсійного фонду в Станично-Луганському районі реорганізовані шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 внаслідок реорганізації територіальних органів Пенсійного фонду України в Луганській області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду в м. Лисичанську, Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку, Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі, Управління Пенсійного фонду в Станично-Луганському районі на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області покладені функції з призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Згідно відомостей офіційного сайту, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області має такі структурні підрозділи:
1) Сектор обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр), місце розташування - місто Сєвєродонецьк;
2) Відділ обслуговування громадян № 1 (сервісний центр), місце розташування - смт Біловодськ, смт Мілове;
3) Відділ обслуговування громадян № 2 (сервісний центр), місце розташування - смт Білокуракине, смт Новопсков;
4) Відділ обслуговування громадян № 3 (сервісний центр), місце розташування - м Кремінна;
5) Відділ обслуговування громадян № 4 (сервісний центр), місце розташування - м Лисичанськ;
6) Відділ обслуговування громадян № 5 (сервісний центр), місце розташування - смт Марківка;
7) Відділ обслуговування громадян № 6 (сервісний центр), місце розташування - смт Новоайдар, м Щастя;
8) Відділ обслуговування громадян № 7 (сервісний центр), місце розташування - м. Попасна;
9) Відділ обслуговування громадян № 8 (сервісний центр), місце розташування - м. Рубіжне;
10) Відділ обслуговування громадян № 9 (сервісний центр), місце розташування - м. Сєвєродонецьк;
11) Відділ обслуговування громадян № 10 (сервісний центр), місце розташування - м Сватово, смт Троїцьке;
12) Відділ обслуговування громадян № 11 (сервісний центр), місце розташування - смт Станиця Луганська;
13) Відділ обслуговування громадян № 12 (сервісний центр), місце розташування - м. Старобільськ.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області є територіальним органом Пенсійного фонду України, що призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
При цьому Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області має 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області.
Також згідно змісту Положення про Пенсійний фонд України у останнього зовсім відсутні функції щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
У Пенсійного фонду України наявні повноваження стосовно організації, координації та контролю «роботи» саме «територіальних органів», серед іншого, щодо здійснення контролю за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, «призначення (перерахунку) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.
Аналіз зазначених норм законів та нормативно-правових актів свідчить про те, що Пенсійний фонд України безпосередньо не наділений повноваженнями щодо «призначення (перерахунку) і виплати пенсій», а в силу положень пункту 7 Положення № 280 здійснює такі повноваження виключно через утворені в установленому порядку «територіальні органи».
Пунктом 1.1. розділу I Порядку 22-1 визначено, що заява про призначення пенсії подається заявником до «територіального органу» Пенсійного фонду України (далі - «орган, що призначає пенсію») через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - «сервісний центр»).
Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень «органу, що призначає пенсію».
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником «органу, що призначає пенсію» (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів саме «органом, що призначає пенсію».
Виключно «орган, що призначає пенсію», не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Як зазначає сам відповідач ІІ, заява позивача прийнята головним спеціалістом відділу обслуговування громадян та зареєстрована в електронному журналі звернень.
Тобто, ГУПФУ в Луганській області як «орган, що призначає пенсію», правильно виконав положення пункту 4.1. розділу ІV Порядку 22-1.
Як вже зазначалося, пункт 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідач пояснив, що з урахуванням п.4.2 Порядку 22-1 Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області винесло рішення про призначення пенсії позивачу.
Зазначені дії як відповідача І, так і відповідачів ІІ не відповідають положенням пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1, оскільки згідно вказаної норми засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ саме «органу, що призначає пенсію».
Тобто, після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів відповідач ІІ зобов'язаний засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначити структурний підрозділ саме «органу, що призначає пенсію», яким і є відповідач ІІ - ГУПФУ в Луганській області.
ГУПФУ в Луганській області має 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області.
Саме серед 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності повинен був визначений один структурний підрозділ, який повинен був сформувати атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу позивача.
Натомість, таким структурним підрозділом був визначений відповідач І - ГУПФУ в Закарпатській області.
Зазначені дії не регламентовані жодною правовою нормою, які регулюють відносини в сфері пенсійного забезпечення.
ГУПФУ в Закарпатській області не є структурними підрозділами ГУПФУ в Луганській області, оскільки є територіальним органом Пенсійного фонду України і має свої окремі структурні підрозділи.
Пенсійний фонд України в силу приписів норм законодавства та Положення про Пенсійний фонд України не наділений повноваженнями призначати пенсії, відповідно серед його територіальних органів (якими є як ГУПФУ в Луганській області, так і ГУПФУ в Закарпатській області) не може визначатися «структурний підрозділ», який в силу приписів пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення) та електронну пенсійну справу.
Таким чином, відповідач І не мав правових підстав для розгляду заяви та прийняття рішення стосовно позивача, який звернувся із заявою про призначення пенсії до відповідача ІІ.
В силу приписів пункту 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 саме керівник ГУПФУ в Луганській області повинен підписати рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії, оскільки ГУПФУ в Луганській області і є тим «органом, що призначає пенсію».
Пункт 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що саме «орган, що призначає пенсію» (за спірних правовідносин - ГУПФУ в Луганській області) повинен всебічно, повно і об'єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.
Враховуючи вище викладені обставини, відповідач ІІ допустив грубе порушення пунктів 4.2., 4.3. та 4.7. розділу ІV Порядку 22-1, неправомірно допустивши після реєстрації заяви позивача визначення засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУПФУ в Дніпропетровській області як структурного підрозділу, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу позивача.
У зв'язку з чим рішення відповідача І про відмову у призначенні пенсії позивачу підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Статтею 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд, серед іншого, може прийняти рішення про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо визначення засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області як структурного підрозділу, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу ОСОБА_1 за його заявою від 13.08.2022 про призначення пенсії за віком;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.08.2022 №123950003061 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у колгоспі з 01.01.1978 по 31.10.1980 та з 01.01.1983 по 31.12.1985, період проходження військової служби з 01.11.1980 по 25.11.1982, період роботи з 06.06.1986 по 07.09.1998 та здійснити призначення пенсії за віком з дня звернення за її призначенням - 13.08.2022.
Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Таким чином, зобов'язання відповідача І призначити позивачу пенсію є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Більше того, суд звертає увагу, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії з урахуванням всіх періодів роботи, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачами не наведено, а тому суд приходить до висновку, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком з урахуванням всіх періодів роботи.
Такий спосіб захисту, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем І під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи, аніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.
З огляду на зазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушеного права.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Суд зазначає, що в позовній заяві позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру, інша вимога є похідною.
З огляду на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, встановлений статтею 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, та враховуючи кількість заявлених немайнових вимог, позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір у розмірі 992,40 грн.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1984,80 грн, що підтверджено квитанцією від 20.09.2022 № 0.0.2681301515.1.
Таким чином, позивачем надміру сплачений судовий збір.
Відповідно до частини другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом другим частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Суд вважає за необхідне роз'яснити, що позивач не позбавлений права звернутись до суду із клопотанням про повернення надміру сплаченого судового збору у розмірі 992,40 грн.
Як вже зазначено, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з обранням належного способу захисту порушеного права.
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачами конституційного права позивача на призначення пенсії як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів по 496,20 грн з кожного.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: 88008, місто Ужгород, площа Народна, будинок 4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9, код ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо визначення засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як структурного підрозділу, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу ОСОБА_1 за його заявою від 13.08.2022 про призначення пенсії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.08.2022 №123950003061 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у колгоспі з 01.01.1978 по 31.10.1980 та з 01.01.1983 по 31.12.1985, період проходження військової служби з 01.11.1980 по 25.11.1982, період роботи з 06.06.1986 по 07.09.1998 та здійснити призначення пенсії за віком з дня звернення за її призначенням - 13.08.2022.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 496,20 (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 496,20 (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця