Справа № 752/699/23
Провадження № 2-з/752/79/23
про відмову в забезпеченні позову
18.01.2023 року м. Київ
Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Гладибороди Л.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
До Голосіївського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони органам та суб'єктам, які здійснюються повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не виключно, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно (за виключенням реєстрації арешту, накладеного судом для забезпечення позову/виконання рішення на підставі заяви ОСОБА_1 ), скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, внесення змін д записів Державного реєстру речових прав щодо нерухомого майна - трикімнатної квартири загальною площею 91,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка набувалася 27.09.2018р. на підставі договору купівлі-продажу №273, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Негрич О.М., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1628816780000.
На підставі ст. 153 ЦПК України розгляд заяви проводиться без повідомлення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши матеріали позовної заяви, заяви про забезпечення позову, суд приходить до наступних висновків.
У відповідності до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належить або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороно вчиняти певні дії.
У постанові Пленуму Верховного суду України №9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
У пункті 4 цієї постанови Верховний суд України вказав, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У відповідності до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Про необхідність досягнення справедливого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений, якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.
Такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, в майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.
До матеріалів справи позивачем надана копія Договору купівлі-продажу квартири від 27.09.2018р. за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, станом на час подання заяви про забезпечення позову позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що зазначена квартира на праві власності зареєстрована за відповідачем.
Таким чином, беручи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з урахуванням роз'яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, а також враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 151-153, 259, 260, 353 ЦПК України, суд, -
1. Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
3. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва протягом 15-ти днів з дня її складення відповідно до вимог, встановлених статтями 353-356 ЦПК України.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна карга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складений та підписаний 18.01.2023р.
Суддя І.О. Ольшевська