Справа № 212/5863/22
2/212/252/23
17 січня 2023 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Ваврушак Н.М., за участі секретаря судового засідання Дущак К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, -
28.10.2022 року представник позивача адвокат Повалій Олени Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання в сумі 245000,00 гривень без урахування утримання податку з доходу фізичних осіб та інших податкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 працював протягом з 14.07.1976 по 31.01.1994 на ш.Саксагань підземним прохідником, з 01.02.1994 по 22.07.1996 - на ш.Гігант підземним прохідником.
За час роботи на ш.Саксагань позивач отримав професійні захворювання, відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01.08.1996 причиною професійного захворювання стала робота у підземних умовах ш.Саксагань - 17 років 9 місяців, ш.Гігант - 2 роки 6 місяців за професією підземний прохідник, у несприятливих мікрокліматичних умовах.
Рішенням ВТЕК від 24.07.1996 року ОСОБА_1 первинно встановлено професійне захворювання хр.п/крижова полірадикулопатія з вираженими статико-динамічними порушеннями та больовим симптомом та визначено 63% втрати професійної працездатності.
В подальшому ОСОБА_1 проходив неодноразовий переогляд (18.06.1997, 14.07.1998, 20.07.1999, 13.07.2000, 25.07.2001) йому було повторно встановлено ступінь втрати професійної працездатності 50% у зв'язку з професійним захворюванням.
Рішенням ВТЕК від 16.07.2002 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 50% у зв'язку з професійним захворюванням з 01.08.2002 безстроково та встановлена 3 група інвалідності.
У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.
01.08.1995 наказом Мінпромполітики України від 27 липня 1995 року за №148 за кладу об'єднання ВО «Кривбасруда» виділена шахта «Саксагань» у самостійне державне підприємство. Державне підприємство шахта «Саксагань» (код ЄДРПОУ -21933664) у зв'язку з завершенням заходів по ліквідації. Виключено з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України 25.12.2000, правонаступників підприємство не має.
У зв'язку із ліквідацією державного підприємства шахти «Саксагань» (код ЄДРПОУ - 21933664), із вимогою про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків позивач звертається до органів державного соціального страхування, а саме до Управління виконавчої дирекції Фонду.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 01 грудня 2022 року розгляд справи відкладено, за клопотання представника відповідача від 30.11.2022 про продовження процесуального строку для підготовки та подання відзиву на позовну заяву.
15 грудня 2022 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовні вимоги, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що Відділення Фонду вважає, що є неналежним відповідачем по справі, оскільки первинний
МСЕК у позивача від 24.07.1996р. тобто до дати створення Фонду. Посилання позивача на Постанову КМУ № 472 від 23.06.1993р., затверджено «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди,заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків» як на доказ вини Фонду вважаємо безпідставними, оскільки професійне захворювання у позивача виникло до прийняття вищезазначеної постанови, і взагалі до створення Фонду соціального страхування. В п.1 цих правил зазначено, що власник підприємства, установи і організації або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди. Оскільки втрата професійної працездатності в позивача наступила до 01.04.2001р., тобто до утворення Фонду, важають, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в особі Криворізького відділення не може бути Відповідачем по даній справі, оскільки на час встановлення позивачу професійного захворювання Позивач не перебував і не міг перебувати в правовідносинах з Відділенням.
Позивач звернувся до суду з позовом до Відділення про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві в 2022 році, з цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції, чинній з 01.01.2015 року. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням Фонду, тому правові підстави для задоволення позову відсутні.
Ухвалою суду від 12.01.2023 року відмовлено у розгляді справ з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідь на відзив від Позивача до суду не надходила. 10 січня 2023 представник позивача адвокат Повалій О.В. надала додаткові пояснення.
Згідно ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював протягом з 14.07.1976 по 31.01.1994 на ш.Саксагань підземним прохідником, з 01.02.1994 по 22.07.1996 - на ш.Гігант підземним прохідником, що підтверджено копією трудової книжки.(а.с.11-12)
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.08.1996 року, складеного на підприємстві п.о «Кривбасруда», встановлено наявність у ОСОБА_1 професійні захворювання: Хронічна пкрижова полірадимкулопатія з вираженими статико-динамічними порушеннями та больовим симптомом. Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня.
Відповідно до Акту враховуючи роботу ОСОБА_1 на протязі 20 років 5 місяців в умовах впливу шкідливих виробничих факторів у несприятливих мікрокліматичних умовах та підвищеному рівні шуму, а саме на ш.Саксагань 17 років 9 місяці, ш.Гігант -2 роки 6 місяці. 9.(а.с13)
Відповідно до висновку ВТЕК від 24.07.1996 року ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати працездатності у зв'язку з виявленням професійного захворювання в розмірі 65%, при переогляді 01.08.1997 року та встановлена друга трупа інвалідності. (а.с.14)
В подальшому при переогляді ОСОБА_2 18.06.1997, 14.07.1998, 20.07.1999, 13.07.2000, 25.07.2001 встановлено 50% втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням та встановлена третя група інвалідності (а.с.14-17).
Рішенням МСЕК від 16.07.2002 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 50% у зв'язку з професійним захворюванням з 01.08.2002 безстроково та встановлена 3 група інвалідності.(а.с.18)
Так, ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999, який набрав чинності з 01.04.2001.
Норми вказаного Закону від 23.09.1999 в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23.02.2007 №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п. 1 ч. 1 ст. 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч. 3 ст. 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч. 3 ст. 34).
З огляду на положення ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23.09.1999, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6 (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ОСОБА_1 з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 24.07.1996.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону України № 1105-ХІV, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки.
Законом України від 23 лютого 2007 року, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, до Закону України № 1105-ХІV внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ Закон України № 1105-ХІV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України № 1105-ХІV у новій редакції зі зміненою назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України № 1105-ХІV відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення Конституційного Суду України: від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону України № 1105-ХІV (у редакції Закону України № 77-VІІІ) відносно того, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже, не суперечать змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Відповідно до ухвали Конституційного Суду України від 10 липня 2018 року № 43-у/2018 (справа № 1-59/2018 (3452/17) про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», Конституційний Суд України зазначив, що він вже розглядав питання про відповідність статтям 1, 3, 8, частинам другій, третій статті 22, статтям 46, 48 Конституції України (конституційність) положень пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717, якими було скасовано право потерпілих на виробництві застрахованих громадян та членів їхніх сімей на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду, встановлене Законом № 1105 у первинній редакції.
У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Конституційний Суд України встановив, що таким скасуванням право зазначених категорій громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац дев'ятий пункту 5 мотивувальної частини). Конституційний Суд України у вказаному рішенні також констатував, що такий розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для визнання неконституційними положень Закону № 717, якими було скасовано право застрахованих громадян, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, гарантоване приписами Закону № 1105 у первинній редакції (абзац дев'ятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).
Таким чином, Фонд на час набрання чинності Законом № 77-VІІІ не був суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснювалося відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. Таким суб'єктом є роботодавець. Положення Закону № 717, якими скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду, визнані Конституційним Судом України такими, що відповідають Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).
У постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 215/3118/16-ц (провадження 61-8783зпв18) Верховний Суд дійшов висновку, що Законом № 1105-ХІV саме на роботодавця покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку.
Щодо твердження позивача про відшкодування моральної шкоди саме Фондом соціального страхування у зв'язку з ліквідацією державного підприємства шахті «Саксагань» виробничого об'єднання «Кривбасруда, судом зазначається наступне.
У частині першій статті 37 ЦК України (в редакції 1963 року ) було передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).
Суд вважає, що правонаступником усіх прав та обов'язків Державного Виробничого Об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у структурних одиницях якого на шахтах «Саксагань» працював позивач - є ПАТ «Кривбасзалізрудком», правонаступником якого є АТ «Кривбасзалізрудком», оскільки, шахта «Саксагань» була виділена у самостійне державне підприємство, відповідно до наказу Мінпромполітики України від 27 липня 1995 року за №148, з 01 серпня 1995 року; наказом Міністерства промисловості України від 20 січня 1997 року №4 ліквідовано державне підприємство - шахта «Саксагань». Аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Верхового Суду від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц та 14 липня 2020 року у справі №212/6988/17-ц.
Професійне захворювання позивачу ОСОБА_1 та ступінь втрати професійної працездатності було первинно встановлено 24 липня 1996 року, у період часу, коли шахта Саксагань, була структурним об'єднанням Державного Виробничого Об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда», що також підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01 серпня 1996 року складено по «Кривбасруда» та трудова діяльність позивачу у відповідача відбувалась у період часу з 14.07.1976 року по 31.01.1994 року.
Таким чином суд дійшов висновку, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем у даній справі, тому не повинен відшкодовувати позивачу завдану йому моральну шкоду у зв'язку з отриманим ним професійним захворювання.
Відповідно до ч.2 п.3 ст.141 ЦПК України, судовий збір у разі відмови у позові покладається на позивача. Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрати, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України).
На підставі ст.ст.23 ЦК України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» , керуючись ст. ст.ст.4,12, 23, 76-83,141,258, 259,263,264,265, 268, 271,273 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 17.01.2023 року.
Повне найменування та ім'я сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: просп.Дмитра Яворницького, 93, м.Дніпро, 49020.
Суддя: Н. М. Ваврушак