13 січня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/3448/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,-
І. РУХ СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 р. №375 за період з 01.12.2020 р. по 31.12.2020 р. та з 01.03.2021 р. по 07.02.2022 р.;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції Національної поліпи України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 за період з 01.12.2020 р. по 31.12.2020 р. та з 31.12.2020 р. по 07.02.2022 р. у повному обсязі;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 відшкодування за завдану моральну шкоду у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.
1.2. Ухвалою суду від 12.10.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2.1. 03.09.2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою, згідно змісту якої просив вирішити питання щодо нарахування і виплати йому доплати до грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375, на що повідомлений про те, що підстав для виплати зазначеної доплати відсутні.
2.2. Бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції щодо виплати доплати до грошового забезпечення позивач вважає протиправною, що і обумовило звернення до суду з цим позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позиція позивача
3.1. В обґрунтування позовних вимог у поданій до суду позовній заяві позивач та його представник зазначають, що ОСОБА_1 у період з 15 січня 2016 року по 07 лютого 2022 року проходив службу в Департаменті патрульної поліції Національної поліції України, що підтверджується записом в його трудовій книжці.
3.2. Враховуючи запровадження на всій території України карантину, пов'язаного із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, позивачу в період з березня 2020 року по лютий 2021 року включно виплачувалась додаткова доплата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375. Факт цієї виплати підтверджується також листом Управління патрульної поліції у Вінницькій області від 30.08.2022 р. № 1181Аз/41/21/02-2022 та доданими до нього документами, в тому числі наказами відповідача щодо встановлення додаткової доплати від 10.07.2020 р., від 18.08.2020 р., від 28.12.2020 р., від 29.07.2021 р. та відомостями про грошове забезпечення позивача. Із вказаних документів, зокрема наказів відповідача щодо встановлення додаткової доплати, визначеної постановою КМУ № 375, видно, що вказана доплата була виплачена позивачу за період з лютого 2020 року по листопада 2020 року включно, та з січня 2021 року по лютий 2021 року включно.
3.3. В свою чергу, за грудень 2020 року та за березень 2021 року - лютий 2022 року доплата позивачу нарахована і виплачена не була з невідомих йому причин.
3.4. При цьому посадові обов'язки позивача не змінилися, він продовжував здійснювати забезпечення правопорядку і безпеки громадян, що передбачало безпосередній контакт з населенням внаслідок виконання своїх обов'язків під час дії карантину.
3.5. Стверджують, що з метою досудового врегулювання даного питання позивачем було подано заяву про виплату доплати до грошового забезпечення на період карантину від 03.08.2022 р., однак відповідачем вказана заборгованість погашена не була. Натомість відповідачем було направлено лист від 16.08.2022 р. про відсутність підстав для нарахування і виплати доплати із посиланням на відсутність відповідних бюджетних призначень. Однак така позиція відповідача є протиправною, оскільки обов'язок виплачувати позивачу доплату за особливі умови роботи під час карантину, який базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах, не може бути поставлений у залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.
Позиція відповідача
3.6. До суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування чого зазначає наступне.
3.7. Так, вказує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
3.8. Пунктом 5 Постанови № 375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
3.9. Звертає увагу, що фінансування для здійснення вищевказаної доплати поліцейським управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції за грудень 2020 року та з 01.03.2021 по 07.02.2022 до Департаменту патрульної поліції не надходило.
3.10. Згідно положень Постанови Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 № 302 Про затвердження Порядку використання коштів фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 та Постанови № 375 Департамент патрульної поліції не є головним розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень до Кабінету Міністрів України про виділення таких коштів. Відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, розпорядники беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, планом асигнувань загального фонду бюджету, планом надання кредитів із загального фонду бюджету та планом спеціального фонду відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України.
3.11. Вказане свідчить про те, що Департамент патрульної поліції вчинив всі залежні від нього дії, щодо здійснення додаткової доплати у зв'язку із забезпеченням життєдіяльності населення, в межах виділених коштів.
IV. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
4.1. Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 15.01.2016 року по 07.02.2022 року проходив службу в Національній поліції України. Зокрема, з 07.02.2017 року по 07.02.2022 року проходи службу в управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції.
Вказане підтверджується відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 15 січня 2016 р., довідкою управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції від 10.08.2022 року та наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 27.01.2022 року №290 о/с.
4.2. Згідно матеріалів справи, в період березень 2020 року - листопад 2020 року, та січень 2021 року - лютий 2021 року включно позивачу виплачувалась додаткова доплата на період дії карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375, що підтверджується листом Управління патрульної поліції у Вінницькій області від 30.08.2022 р. №1181Аз/41/21/02-2022 та доданими до нього документами, в тому числі наказами відповідача щодо встановлення додаткової доплати від 10.07.2020 р. №479 о/с, від 18.08.2020 р. №614 о/с, від 28.12.2020 р. №997 о/с, від 29.07.2021 р. №746 о/с та відомостями про грошове забезпечення позивача.
4.3. 03.09.2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою, згідно змісту якої просив вирішити питання щодо нарахування і виплати йому доплати до грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375.
4.4. Однак, листом від 16.08.2022 року №С-7919/41/5/05-2022 Департаментом патрульної поліції Національної поліції України позивача повідомлено, що відповідно до наказів начальника Департаменту патрульної поліції в межах виділених асигнувань на зазначені цілі йому здійснено доплату за службу в умовах карантину за період з березня по грудень 2020 року на загальну суму 37484,38 грн. та з січня по лютий 2021 року - 8033,27 гривень. При цьому, вказано, що відповідно до доручень керівництва Національної поліції України персональний перелік поліцейських, які забезпечували правопорядок та безпеку громадян та внаслідок виконання своїх службових обов'язків мали безпосередній контакт з населенням у період дії карантину, установленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, визначається керівником органу поліції. Зазначено, що бюджетні асигнування для виплати додаткової доплати, передбаченої Постановою, по Програмі 1007070 за березень 2021 року по лютий 2022 року не виділялись, накази керівником Департаменту патрульної поліції не видавались, у зв'язку з чим заборгованість зі сплати вищезазначеної доплати та підстави для її здійснення за вказаний період відсутні.
V. ПОЗИЦІЯ СУДУ
5.1. Предметом цього позову є бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу доплати до грошового забезпечення. А тому, суд має надати такій бездіяльності відповідача оцінку на предмет відповідності чинним нормативно-правовим актам, через призму верховенства права.
5.2. Спеціальним законом, яким визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, соціальний захист поліцейських є Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
5.3. Відповідно до частин 1 та 2 статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
5.4. Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
5.5. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня на усій території України карантин.
5.6. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року № 342 «Про визначення переліку посад працівників, службових і посадових осіб, щодо яких не застосовується обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - постанова № 342) установлено, що обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не застосовується для таких категорій посад, зокрема: поліцейські, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС), здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.
5.7. За приписами пункту 2 постанови № 342 визначення переліку посад (професій) працівників, службових і посадових осіб, військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, поліцейських, зазначених у пункті 1 цієї постанови, з урахуванням специфіки їх участі у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС), здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику, органом державної влади, іншим державним органом.
5.8. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (далі - Постанова № 375) установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
5.9. Згідно пунктів 2-5 вказаної Постанови встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору, які безпосередньо надають соціальні послуги за місцем проживання/перебування їх отримувачів (вдома), здійснюється у граничному розмірі до 100 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.
Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.
Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
5.10. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2020 року № 485 «Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я» затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я (далі - Порядок).
5.11. У пункті 1 Порядку вказано, що цей Порядок визначає механізм використання коштів державного бюджету за програмами, зокрема: здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками (далі - бюджетні кошти).
5.12. Згідно з пунктом 2 Порядку головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція далі - органи системи МВС).
5.13. Абзацами 1 та 2 пункту 4 Порядку встановлено, що кошти, отримані органами системи МВС відповідно до пункту 3 цього Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів У країни з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
5.14. На виконання пункту 4 постанови № 375 Міністерством внутрішніх справ видано наказ від 03.06.2020 № 431 «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину», яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).
5.15. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для отримання доплати за постановою № 375 є сукупність таких умов: 1) особа є поліцейським, 2) забезпечує життєдіяльність населення, зокрема, шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
5.16. Отже, вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які, внаслідок безпосереднього виконання своїх обов'язків, забезпечують життєдіяльність населення у зв'язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.
5.17. Суд зазначає, що забезпечення життєдіяльності населення - комплекс організаційних, економічних, соціальних та інших заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров'я, працездатності людей, які здійснюються з метою планування і підготовки до нормованого (у разі необхідності) забезпечення населення продовольчими та непродовольчими товарами, медичним обслуговуванням, послугами зв'язку, транспорту, комунальними та побутовими послугами в особливий період.
5.18. Як вбачається з листа Управління патрульної поліції у Вінницькій області від 30.08.2022 р. №1181Аз/41/21/02-2022 та доданими до нього документами, в тому числі наказами відповідача щодо встановлення додаткової доплати від 10.07.2020 р. №479 о/с, від 18.08.2020 р. №614 о/с, від 28.12.2020 р. №997 о/с, від 29.07.2021 р. №746 о/с та відомостями про грошове забезпечення позивача, в період березень 2020 року - листопад 2020 року, та січень 2021 року - лютий 2021 року включно позивачу виплачувалась додаткова доплата на період дії карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375.
5.19. Водночас, відомостей про те чи здійснено таку доплату за періоди з 01.12.2020 року по 31.12.2020 року та з 01.03.2021 року по 07.02.2022 року (по дату звільнення позивача зі служби в поліції) суду не надано.
5.20. При цьому, у листі від 16.08.2022 року №С-7919/41/5/05-2022 Департаментом патрульної поліції Національної поліції України повідомлено, що фінансування коштами для проведення виплати додаткової доплати за час дії карантину за рахунок КПКВ 1007070 «Здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» за березень 2021 року по листопад 2021 року не проводилося.
5.21. Із матеріалів справи слідує, що відповідно до довідки Т.в.о. командира батальйону УПП у Вінницькій області ДПП від 10.08.2022 року, старший лейтенант поліції ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 року по 31.01.2022 року заступав до несення служби по забезпеченню публічної безпеки та забезпечення дорожнього руху згідно зон оперативного реагування.
5.22. Отже, матеріали справи підтверджено, що позивач у спірні періоди з 01.12.2020 року по 31.12.2020 року та з 01.03.2021 року по 07.02.2022 року забезпечував життєдіяльність населення та внаслідок виконання службових обов'язків мав безпосередній контакт з населенням.
5.23. Суд звертає увагу, що відповідачем не доведено особливої специфіки роботи позивача, яка виконувалась останнім в період березень 2020 року - листопад 2020 року, та січень 2021 року - лютий 2021 року (місяці, за які були нараховано та виплачено додаткову доплату) та її відмінності від роботи, які виконувалась позивачем у періоди за періоди з 01.12.2020 року по 31.12.2020 року та з 01.03.2021 року по 07.02.2022 року (місяці, за які не було нараховано та виплачено додаткову доплату), враховуючи перебування позивача на тій же самій посаді і виконання тих же самих службових обов'язків.
5.24. За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не виплачувалася додаткова доплата позивачу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року № 375, за періоди з 01.12.2020 року по 31.12.2020 року та з 01.03.2021 року по 07.02.2022 року (пропорційно відпрацьованому часу) та доказів наявності підстав для її невиплати також не надано.
5.25. При цьому суд зазначає, що позиція відповідача, згідно якої не виплата позивачеві грошової доплати у повному обсязі обумовлена відсутністю фінансування, не є правовою та не підкріплюється будь-яким нормативним актом.
5.26. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
5.27. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
5.28. Така правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі № 820/660/17.
5.29. Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
5.30. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
5.31. Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
5.32. Згідно з статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
5.33. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
5.34. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
5.35. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
5.36. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
5.37. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
5.38. Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
5.39. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
5.40. Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
5.41. Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
5.42. Так, згідно зі статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1 письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
5.43. Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
5.44. Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
5.45. Так, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
5.46. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
5.48. При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
5.47. Так, судом у цій справі встановлено те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що виразилась у не виплаті позивачу додаткової доплати до грошового забезпечення у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375.
5.48. В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі, позивач зазначає, що така шкода полягає у тому, що позивач фактично був обманутий на предмет можливості отримання грошових коштів, а відтак його честі та гідності було завдано шкоди. Також позивач був змушений вживати заходів щодо поновлення своїх прав, зокрема шляхом звернення до відповідача та за правничою допомогою для подальшого звернення до суду.
5.49. Суд звертає увагу на те, що для відшкодування моральної шкоди обов'язковим є наявність розмір такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
5.50. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 року у справі №818/1394/17.
5.51. У своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, експертні висновки тощо.
5.52. Безспірно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають психологічне напруження, розчарування та незручності, негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, вагомості наслідків.
5.53. Саме тому, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
5.54. Проте, із встановлених по справі обставин вбачається, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не розкрив суті негативного впливу протиправної бездіяльності відповідача на його душевний та психічний стан, та інших втрат немайнового характеру.
5.55. Суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість моральної шкоди, оскільки вербальні покликання на те, що протиправна бездіяльність відповідача викликали у нього негативні зміни в житті не підтверджуються жодним доказом. Позивач також не вказав жодних критеріїв, які він враховував при визначенні причинно-наслідкового взаємозв'язку наслідків, що настали з бездіяльністю відповідача та не вказав конкретних обставин, які мають значення для вирішення питання щодо обґрунтованості заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди.
5.56. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати безспірною підставою для стягнення моральної шкоди
5.57. Враховуючи те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
VІ. ЩОДО СТРОКІВ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ
6.1. Відповідно до чинної редакції Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП).
Водночас, згідно статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
6.2. Наведена редакція Кодексу законів про працю України набрала чинності 19.07.2022 року, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року, №2352-IX.
6.3. Однак, на день звільнення позивача зі служби в поліції (07.02.2022 року), діяла інша редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
6.4. Тобто, частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції станом на 07.02.2022 року) надавала позивачу можливість звернутись з позовом до суду щодо стягнення належної йому заробітної плати (яка включає і нормативно визначені обов'язкові доплати) в будь-який строк після звільнення.
6.5. Станом на момент звільнення, позивач не знав і не міг знати про нову редакцію статті 233 КЗпП України, а отже мав обґрунтовані очікування, що цей позов він може пред'явити в будь-який інший час.
6.6. Оскільки з 19.07.2022 року нормативне обґрунтування правил звернення до суду з таким позовом змінились, позивач у тримісячний строк з дня набрання Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року, №2352-IX чинності, звернувся до суду із цим позовом, внаслідок чого ним не пропущено строк звернення до суду.
6.7. Такий підхід відповідає правилам правозастосування, які використовуються у подібних правовідносинах, коли новий закон погіршує/ обмежує право особи на звернення до суду.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
7.1. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною 2 статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
7.2. Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач, не здійснивши позивачу додаткову доплату до грошового забезпечення, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року № 375, допустив протиправну бездіяльність, чим порушено права позивача на отримання грошового забезпечення в належному розмірі.
7.3. З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової доплати до грошового забезпечення, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року № 375 за періоди з 01.12.2020 року по 31.12.2020 року та з 01.03.2021 року по 07.02.2022 року (пропорційно відпрацьованому часу).
7.4. Водночас, суд у цій справі не вбачає підстав для стягнення на користь позивача відшкодування за завдану моральну шкоду.
7.5. За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов підлягає задоволенню частково з підстав, викладених у його мотивувальній частині.
VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
7.1. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
7.2. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом законним представником позивача сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією №23648 від 06.10.2022 року.
7.3. Однак, суд звертає увагу на те, що згідно пункту 1 частини 1 статті 5 «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
7.4. Водночас, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Таким чином, підстав для стягнення з відповідача судового збору немає. Однак, сума сплаченого судового збору може бути повернута з Державного бюджету України позивачу за його клопотанням.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення за періоди з 01.12.2020 року по 31.12.2020 року та з 01.03.2021 року по 07.02.2022 року (пропорційно відпрацьованому часу) у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375.
3. Зобов'язати Департамент патрульної поліції Національної поліції України здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової доплати до грошового забезпечення за періоди з 01.12.2020 року по 31.12.2020 року та з 01.03.2021 року по 07.02.2022 року (пропорційно відпрацьованому часу) у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375.
4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України (м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646).
Суддя О.В. Анісімов