Справа № 127/22312/22
Провадження № 2/127/2907/22
11 січня 2023 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Іщук Т. П.,
за участі секретаря судового засідання Коваленко Д. І.,
представника позивача - адвоката Путіліна Є. В., представника відповідача Никонюка О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про звільнення майна з-під заборони,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про звільнення майна з-під арешту (заборони на відчуження) на підставі ст. 15, 16, 319, 321, 391 ЦК України. Свої вимоги мотивував тим, що 05 жовтня 1991 року він отримав в дарунок від ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 в свою чергу набула вказане будинковолодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 грудня 1989 року після смерті ОСОБА_3 . З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08 лютого 2022 року № 298338059 позивачу стало відомо про наявність заборони за реєстраційним номером 5292468, зареєстрованої 12 липня 2007 року реєстратором Першої вінницької державної нотаріальної контори на підставі рішення б/н Вінницького міськвиконкому. З відповіді державного нотаріального архіву Вінницької області від 16 лютого 2022 року № 372/01-14 з'ясувалося, що заборона відчуження накладена на підставі рішення виконкому від 21 березня 1991 року. При цьому в матеріалах інвентарної справи на будинковолодіння АДРЕСА_1 станом на 29 грудня 2012 року заборона на будинок відсутня, а в державному архіві Вінницької області вищевказане рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради відшукати не вдалося, однак було надано рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 лютого 1991 року №58 «Про погашення юридичних документів на будинок ОСОБА_3 », яким виконком вирішив погасити юридичні документи ОСОБА_3 на житловий будинок та 100% власності на спірний будинок рахувати за ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, яким встановлена заборона на відчуження, відсутнє, жодних підстав для встановлення заборони на даний час теж не має, а наявність вказаної заборони порушує права власника майна, а тому позивач просить звільнити з під арешту (заборони на відчуження) будинковолодіння АДРЕСА_1 , накладеної за № 5292468 реєстратором Першої вінницької державної нотаріальної контори 12 липня 2007 року на підставі рішення б/н Вінницького міськвиконкому (а.с.1-3).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду в загальному позовному провадженні та призначене підготовче засідання(а.с.25).
26 жовтня 2022 року відповідач Виконавчий комітет Вінницької міської ради надав суду відзив на позов, в якому заперечував щодо задоволення позову та просив застосовувати строки позовної давності. Відповідач вказує, що матеріали позовної заяви не містять доказів, які необхідні для вирішення спору, а саме: відсутнє рішення виконавчого комітету б/н на підставі якого накладено заборону, перелік такого майна та підстави його накладення, а також не відомо хто є власником даного майна, а позивачем не визначено склад належних учасників справи. Вказуючи на пропущення позивачем строків позовної давності відповідач зазначає, що 13 березня 2018 року позивач звертався до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Вінницької міської ради, управління Держгеокадастру у м.Вінниці про визнання недійсним та скасування рішення та державних актів на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння, а тому йому було відомо чи могло бути відомо про накладення заборони на спірний будинок. Крім того, інформація, що міститься у Державному реєстрі прав є відкритою та загальнодоступною (а.с.31-35).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 листопада 2022 року (без винесення окремого процесуального документа із занесення до протоколу судового засідання) суд витребував інвентаризаційну справу на вказане будинковолодіння (а.с.43-45, 49).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 листопада 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.46).
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Представник позивача - адвокат Путілін Є.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві та звертав увагу, що даний позов є негаторним, а тому відсутні підстави для застосування строків позовної давності.
Представник відповідача - Виконавчого комітету Вінницької міської ради Никонюк О. В. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Судом установлені наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ЦК України щодо захисту права власності.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 є власником цілого житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 05 жовтня 1991 року, посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Грабовенською Т. А., зареєстрованого в реєстрі за № 5-919. Вказані обставини також підтверджуються інформацією КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 21 вересня 2021 року № 9457 та інформаційною довідкою з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08 лютого 2022 року № 298338059 (а.с.5-7, 11).
Із змісту цього договору слідує, що ОСОБА_1 отримав вказаний житловий будинок з господарськими будівлями в дарунок від ОСОБА_2 , якій належало вищевказане майно на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю, виданого Вінницьким управлінням житлового господарства міськвиконкому 03 березня 1991 року за № 3283, зареєстрованого у Вінницькому ООБТІ 28 червня 1991 року за № 2642 (а.с.5-6).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01 вересня 2021 року (а.с. 12).
З свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 грудня 1989 року, посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Довгалюк Л. Б., зареєстрованого в реєстрі 23 лютого 1989 року за № 4-804 слідує, що ОСОБА_2 отримала в спадок від ОСОБА_3 Ѕ частку житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 17 червня 1989 року(а.с.13-14).
Ухвалою народного суду Ленінського району м. Вінниці від 21 січня 1991 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Ленінського райфінвідділу Ленінського району м. Вінниці про зміну часток в будинковолодінні по АДРЕСА_2 закрито (а.с.20-21). Як слідує з його змісту за вказаною адресою було два будинки, власниками яких були: Ѕ - ОСОБА_3 та Ѕ - ОСОБА_6 . Житлового будинку належного ОСОБА_6 не має, в інвентарбюро рахується лише його номер, власник помер та заповіту не складав, так як його будинковолодіння відсутнє.
З рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 28 лютого 1991 року № 58 «Про погашення документів на будинок ОСОБА_3 » слідує, що виконком міської Ради народних депутатів, розглянувши заяву ОСОБА_2 та ухвалу народного суду Ленінського району від 21 січня 1991 року про погашення юридичних документів на знесений будинок ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 у зв'язку з аварійним станом, вирішив погасити юридичні документи на будинок ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 та зобов'язати Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації внести відповідні зміни в облікову картотеку цього домоволодіння і 100% власності рахувати за ОСОБА_2 (а.с.17).
Разом з тим, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» наявне обтяження тип - заборона (архівний запис), реєстраційний номер 5292468, зареєстроване 12 липня 2007 року реєстратором Першої вінницької державної нотаріальної контори на підставі рішення Вінницького міськвиконкому № б/н. Власником спірного майна на час накладення заборони була ОСОБА_3 . Архівний номер 3055VINNITSA1, архівна дата: ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата виникнення: 21 березня 1991 року, № реєстру 35/1, внутрішній номер 620104F25EF3A2C4F52, що підтверджується інформаційною довідкою Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08 лютого 2022 року № 298338059 (а.с.7).
В матеріалах інвентаризаційної справи № 5702 на вказаний будинок станом на 29 грудня 2012 року, оглянутої в судовому засіданні, заборона відсутня, що також підтверджується довідкою КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 22 лютого 2022 року №951 (а.с.16).
З довідки державного нотаріального архіву Вінницької області від 16 лютого 2022 року № 372/01-14 слідує, що останній надати рішення Вінницького міськвиконкому від 21 березня 1991 року, на підставі якого накладено заборону відчуження на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , не має можливості, оскільки в наряді «Розпорядження по накладенню і по зняттю заборони відчуження нерухомого майна» за 1991 рік по фонду Першої вінницької державної нотаріальної контори, дане рішення не виявлено.
Державним архівом Вінницької області надано лише копію рішення виконкому Вінницької міської ради від 28 лютого 1991 року № 58 «Про погашення документів на будинок ОСОБА_3 » (а.с.15).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, зміна правовідношення, припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз'яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі №523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Як установлено судом, обтяження у виді заборони накладено на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Його власником наразі є ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 05 жовтня 1991 року, посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Грабовецькою Т. А., зареєстрованого в реєстрі за № 5-919. Дане спірне майно ОСОБА_1 отримав в дарунок від ОСОБА_2 , якій належало вищевказане майно на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю, виданого Вінницьким управлінням житлового господарства міськвиконкому 03 березня 1991 року за № 3283, зареєстрованого у Вінницькому ООБТІ 28 червня 1991 року під № 2642.
Заборона відчуження на вказаний житловий будинок накладена як на майно належне ОСОБА_3 в березні 1991 року, в той час коли остання померла, а ОСОБА_2 , яка отримала в спадок Ѕ частки цього житлового будинку, зверталася до відповідача про погашення юридичних документів та рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 28 лютого 1991 року № 58 «Про погашення документів на будинок ОСОБА_3 » юридичні документи на будинок ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 погашені та зобов'язано Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації внести відповідні зміни в облікову картотеку цього домоволодіння і 100% власності рахувати за ОСОБА_2 .
Як установлено судом рішення Вінницького міськвиконкому від 21 березня 1991 року, яке стало підставою для обтяження та запис про яке наявний в Реєстрі, відсутнє. Накладена заборона була внесена до Реєстру для реєстрації заборон відчуження Першої вінницької державної нотаріальної контори та надалі в 2007 році перенесена до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Слід звернути увагу, що відповідно до ст.54 Закону УРСР «Про державний нотаріат» (чинного на дату виникнення обтяження) державний нотаріус або службова особа виконавчого комітету міської, сільської, селищної Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем знаходження жилого будинку накладає заборону відчуження жилого будинку (частини будинку) або квартири житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників: за повідомленням установи банку, госпрозрахункового підприємства, організації про видачу громадяни позички на будівництво, капітальний ремонт і купівлю житлового будинку (частини будинку або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників; при посвідченні договору довічного утримання або договору про заставу житлового будинку ( частини будинку), квартири в будинку ЖБК, в усіх інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 73 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року ( чинного на архівну дату), нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позик (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотекодержателя; в усіх інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 74 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425-XII, одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернень органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
У відповідності до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року №3425-XII, накладення або зняття заборон є нотаріальною дією, вчинення яких в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.
За змістом пунктів 135, 136 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року №18/5 ( чинної на час накладення заборони) накладення заборони провадиться шляхом вчинення напису про це на повідомленні установи банку, підприємства, організації, договорі та реєструється в Реєстрі для реєстрації заборон.
У зв'язку із запровадженням Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна накладені арешти та заборони підлягали обов'язковій реєстрації в цьому Реєстрі в порядку, визначеному Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ( п.136 Інструкції).
Відповідно до Положення про Єдиний держаний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року № 31/5, зареєстрованим в Мін'юсті 10 червня 1999 року за № 364/3657, реєстр заборон це електронна база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: накладені заборони та арешти нерухомого майна; вилучення записів про заборони відчуження та арешти нерухомого майна; тимчасові застереження щодо нерухомого майна та видані витяги з реєстру заборон.
Реєстраторами реєстру заборон є державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з адміністратором і мають повний доступ до реєстру заборон через комп'ютерну мережу; державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та його регіональні філії в частині внесення відомостей щодо податкових застав та арештів, накладених органами державної влади.
Відповідно до п. 2.1 Положення, підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою - реєстратором заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна.
З 1 січня 2013 року відповідно до ст.8, ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводить орган державної реєстрації прав. Державний реєстратор нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у випадку, передбаченому вищевказаним Законом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ст.26 цього Закону у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Як установлено судом накладення заборони проведено Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою, заборона накладена на підставі рішення відповідача, тобто в його інтересах, так як відповідно до Закону УРСР «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцевого самоврядування» від 07 грудня 1990 року ( чинного на час датування рішення відповідача) останній не був наділений повноваженнями вчиняти дії в інтересах інших осіб, а тому з огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що склад сторін у даній справі є належним, а заперечення відповідача з цього приводу є необґрунтованими.
В позивача як власника спірного майна наявні перешкоди у використанні та розпорядженні своє власністю, у зв'язку з встановленим обтяженням на майно, при цьому підстави встановленого даного обтяження відсутні.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою та другою статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зважаючи на те, що наявне обтяження обмежує права власника - позивача по справі, підстави для його встановлення та перебування житлового будинку позивача під забороною відсутні, такий захід не передбачає жодної мети, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню. Підстав, які б перешкоджали зняттю заборони, судом не встановлено. Відсутність же самого рішення відповідача в матеріалах справи за встановлених обставин не спростовує підстави обтяження, про що внесений відповідний запис до Єдиного держаного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та не перешкоджає розгляду.
Що стосується застосування строку позовної давності, то слід зазначити, що вимоги про звільнення майна з-під арешту ( заборони), що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову), на що неодноразово звертав увагу як Верховний Суд України ( постанова від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13), так і Верховний Суд, зокрема Велика Палата Верховного Суду в постановах від 24 квітня 2019 року в справі № 2-3392/11, від 15 травня 2019 року в справі № 372/2904/17-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/1247/18, від 08 листопада 2019 року в справі № 643/3614/17.
Тобто звільнення майна з-під заборони відчуження є різновидом негаторного позову. Наразі позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, на що також неодноразово звертав увагу як Верховний Суд України, так і Верховний Суд.
Так, зокрема Верховний Суд в постанові від 6 березня 2018 року в справі N607/15489/15-ц, зазначив, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред'явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 15, 16, 316, 319, 321, 391 ЦК України, ст. 13, 81, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Зняти заборону відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстровану реєстратором Першої Вінницької державної нотаріальної контори 12 липня 2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстровим номером 5292468 на підставі рішення Вінницького міськвиконкому б/н, архівний номер: 3055VІNNІТSA1, архівна дата: 30.04.1998, дата виникнення: 21.03.1991, № реєстра: 35/1, внутр. № 6201043F25EF3A2C4F52.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , Красноярського краю,
Виконавчий комітет Вінницької міської ради, м. Вінниця, вул. Соборна,59, код ЄДРПОУ 03084813.
Повний текст рішення складений 16.01.2023.
Суддя: