"12" січня 2023 р.
м. Київ
справа № 755/389/23
провадження № 2-о/755/45/23
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про встановлення факту перебування члена сім'ї на утриманні померлого годувальника,
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про встановлення факту перебування члена сім'ї на утриманні померлого годувальника, відповідно до якої заявник просить встановити факт перебування ОСОБА_1 на повному утриманні померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 годувальника ОСОБА_2 , який був чоловіком заявника, задля призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Вивчивши матеріали поданої заяви, суддя дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1, 3 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. (ч. 1 ст. 293 ЦПК України)
Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, останньою наведено перелік категорій справ, які розглядає суд про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
В ч. 2 ст. 315 ЦПК України зазначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Аналіз даних норм дає підстави для висновку, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; 2) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право; 3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, що засвідчує факт, що має юридичне значення; 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно роз'яснень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що має юридичне значення», у кожному разі суддя зобов'язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
Згідно положення п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Так, вивчивши матеріали поданої заяви, враховуючи правила підвідомчості справи, керуючись нормами діючого законодавства України та роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що має юридичне значення», якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів, суддя дійшов висновку, що встановлення факту, який є предметом розгляду поданої заявником ОСОБА_1 заяви, визначається у порядку, передбаченому законодавством, що регулює правовідносини між заявником та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, як суб'єктом владних повноважень, з яким пов'язана необхідність встановлення заявленого факту, з наступним вирішенням спору про право заявника на отримання пенсійних виплат. Відмова відповідного органу у встановленні такого факту може бути оскаржена ОСОБА_1 до адміністративного суду з урахуванням правил підвідомчості спору.
Пленум Верховного Суду України у Постанові № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснив, що якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
З огляду на вищевикладене та, встановивши, що заявник звернулась до суду із заявою, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, - наявні підстави для відмови у відкритті провадження за досліджуваною заявою.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 186, 258-261, 293, 315, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про встановлення факту перебування члена сім'ї на утриманні померлого годувальника.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасники судового розгляду мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.
Суддя: В.І. Галаган