79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
28.12.2022 Справа № 914/1906/22
м.Львів
за позовом: Приватного підприємства “ТСМ Груп”, м.Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Фаворбуд”, м.Запоріжжя
про стягнення заборгованості. Ціна позову: 335160,43 грн.
Суддя Кітаєва С.Б.
При секретарі Сосницькій А.А..
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Суть спору: Приватне підприємство “ТСМ Груп” звернулось до Господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фаворбуд” про стягнення заборгованості у розмірі 335160,43 грн., з якої: 252500,00 грн. основного боргу, 23146,99 грн. пені, 52955,36 грн. інфляційних втрат та 6558,08 грн. 3% річних.
Ухвалою суду від 22.08.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 21.09.2022.
21.09.2022, за вх.№19467/22, в документообігу суду зареєстровано клопотання представника відповідача, у якому останній зазначає, що позовну заяву з додатками відповідач не отримував, відтак, просив суд, з метою реалізації свого права на захист та формування позиції щодо пред'явлених вимог, відкласти розгляд справи на іншу дату та зобов'язати сторону позивача надіслати позовну заяву з додатками на його адресу.
21.09.2022, за вх.№19468/22, в документообігу суду зареєстровано заяву відповідача, у якій останній просить забезпечити участь представника відповідача в засіданнях у справі №914/1906/22 в режимі відеоконференції в режимі онлайн сервісу відеозв'язку в системі easycon. З підстав, викладених в ухвалі суду від 21.09.2022 в задоволенні клопотання відповідача відмовлено.
21.09.2022, завх.№19558/22, від позивача поступили письмові заперечення на заяву відповідача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 21.09.2022 підготовче засідання відкладено на 12.10.2022.
12.10.2022, за вх.№20969/22, від позивача поступило пояснення.
Ухвалою суду від 12.10.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 16.11.2022.
Призначене на 16.11.2022, підготовче засідання, не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кітаєвої С.Б. Ухвалою суду від 28.11.2022 підготовче засідання призначено на 12.12.2022р.
Представником позивача в підготовчому засідання 12.12.2022 подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (яка в подальшому зареєстрована в системі документообігу за вх.№25578/22.
Ухвалою суду від 12.12.2022 суд постановив закрити підготовче провадження у справі №914/1906/22 та призначити справу до судового розгляду по суті на 28.12.2022. Явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою.
Сторони явки представників в судове засідання 28.12.2022 не забезпечили, хоча належним чином буди повідомлені про час та місце розгляду справи.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворбуд» зареєстровано за адресою: 69035,м.Запоріжжя, вул.Волгоградська, 26А, офіс 5, куди й скеровувались ухвали господарського суду рекомендованими листами. Крім того, судом скеровувались ухвали на фактичну адресу 69035, м.Запоріжжя, вул.Сєдова, буд.3, на адресу представника, зазначену у клопотанні про відкладення розгляду справи: 69001, м.Запоріжжя, а/с 7978, а також на електронну пошту представника.
Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач обізнаний про розгляд цієї справи у суді.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що ним вжито всі можливі заходи щодо повідомлення відповідача про судовий процес, сторони є належним чином повідомлені про розгляд їхньої справи у суді та мали передбачену законом можливість на реалізацію своїх прав та виконання процесуальних обов'язків, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.
Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу та має право вирішити спір за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 ГПК України.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст.13 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а неявка представників позивача і відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 22.06.2020 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди №15-04, по якому у відповідача виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 252500,00 грн. У зв'язку з порушенням строків сплати орендної плати, відповідачу нараховано , 23146,99 грн. пені, 52955,36 грн. інфляційних втрат та 6558,08 грн. 3% річних. Крім того, позивач подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у якій просив суд стягнути з відповідача 34662,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Позиція відповідача.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, доказів погашення заборгованості не представив, вимог ухвал суду не виконав.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
22.06.2020 між Приватним підприємством “ТСМ Груп” (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ФАВОРБУД” (орендар) був укладений договір оренди №15-04, за умовами якого орендодавець (позивач) зобов'язується надати орендарю, а орендар (відповідач) зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування баштовий кран, який належить йому на праві власності визначений у цьому договорі з оператором, а також зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату (п. 1.1. договору).
Згідно п. 1.2. договору баштовий верхньоповоротний кран POTAIN H25/14C на рейсовому ходу, заводський №_64769 передається орендодавцем орендарю для проведення будівельних монтажних робіт на будівництві об'єкту за адресою: м. Львів, вул. Б.Хмельницького в комплектному та технічно справному стані.
Відповідно до п. 2.1 договору, баштовий кран надається в оренду на строк - до 20 липня 2022 з моменту підписання акту приймання-передачі та може бути пролонгований за згодою сторін.
На виконання договору, позивачем було передано, а відповідачем прийнято в строкове, платне користування вказане в п. 1.2. договору майно, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 22.07.2020 та повернено орендодавцю на підставі акту від 16.09.2021.
Відповідно до п. 4.1. договору розмір місячної орендної плати за баштовий кран, що орендується складає: з 12 липня 2020 року - 95 000,00 грн.( дев'яносто п'ять тисяч грн. 00коп.) з ПДВ., за кожен місяць орендного користування без оператора баштового крану за цим Договором з обслуговуванням баштового крана.
Згідно п. 4.2.договору, за перший та останній місяць орендна плата сплачується орендарем протягом 5 днів після укладення цього договору. При достроковому розірванні договору оренди з ініціативи орендаря орендна плата за останній місяць оренди орендодавцем не повертається.
Вартість монтажу та демонтажу становить 260 000,00 грн.(двісті шістдесят тисяч гривень 00 коп.) грн. з ПДВ в безготівковому порядку на поточний рахунок „Орендодавця", після укладення цього договору протягом 3 (трьох) робочих днів (п.4.3 договору).
За умовами п.4.4. договору, вартість доставки та вивозу Баштового крану на будівельний об'єкт: за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Богдана Хмельницького становить 55 000 (п'ятдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.) грн. з ПДВ в безготівковому порядку на поточний рахунок „Орендодавця", після укладення цього договору протягом 3 (трьох) робочих днів.
Відповідно до п.4.5. договору, орендна місячна плата сплачується „Орендарем" авансом в безготівковому порядку на поточний рахунок „Орендодавця" не пізніше 20 (двадцятого) числа звітного місяця згідно договору. По закінченню кожного розрахункового місяця сторонами підписується двосторонній акт наданих послуг.
Відповідно до п. 4.6. договору, орендна місячна плата сплачується орендарем авансом в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 15 звітного місяця. По закінченню кожного розрахункового місяця сторонами підписується акт наданих послуг.
Між сторонами у справі підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), згідно яких відповідачем визнано, що позивачем проведено для відповідача роботи (надані такі послуги) по Договору оренди № 15-04 від 22.06.2020, а саме: доставка та монтаж баштового крану за адресою об'єкту: Львівська область, м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 118: Акт № ОУ-15-04/1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.07.2020р. на загальну суму 157500,00 грн з ПДВ.
Також між сторонами у справі підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-15-04/2 від 20.08.2020, № ОУ-15-04/3 за 20.09.2020, № ОУ-15-04/5 за 31.10.2020, № ОУ 15-04/6 за 30.11.2020, № ОУ-15-04/7 за 31.12.2020, № ОУ-15-04/8 за 31.01.2021, № ОУ-15-04/9 за 28.02.2021, № ОУ-15-04/10 за 31.03.2021, № ОУ-15-04/11 за 30.04.2021, № ОУ-15-04/12 за 31.05.2021, № ОУ-15-04/13 за 30.06.2021, № ОУ-1504/14 за 31.07.2021, № ОУ-1504/15 за 31.08.2021, згідно яких відповідачем визнано, що позивачем проведено для відповідача роботи (надані такі послуги) по Договору оренди № 15-04 від 22.06.2020, а саме: оренда баштового крану за адресою об'єкту: Львівська область, м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 118:
Між сторонами у справі підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), згідно якого відповідачем визнано, що позивачем проведено для відповідача роботи (надані такі послуги) по Договору оренди Договору оренди № 15-04 від 22.06.2020, а саме: вивіз та демонтаж баштового крану: Акт № ОУ15-04/16 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.09.2021р. на загальну суму 157500,00 грн з ПДВ.
Згідно Додаткової угоди №1 від 01.09.2021 року (додаток 3), що підписана між Приватним підприємством «ТСМ ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАВОРБУД» до Договору оренди № 15-04, яка є його невід'ємною частиною, сторони дійшли згоди розірвати Договір № 15-04 від 22.06.2020 року - з 01.09.2021.
При цьому, умовами додаткової угоди сторони визначили, що орендар зобов'язаний передати орендодавцю баштовий кран протягом 10 (Десяти днів) з моменту підписання цієї угоди (п.3).
Пунктом 6 додаткової угоди визначено, що вартість доставки та вивозу баштового крану з об'єкту на адресу орендодавця покладається на орендаря та становить 55 000,00 грн з ПДВ. Оплата здійснюється в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця після укладення цієї угоди до кінця поточного місяця (по 30 вересня 2021 включно).
Пунктом 7 додаткової угоди визначено, що вартість монтажу та демонтажу баштового крану покладається на орендаря та становить залишок 102 500 з ПДВ.
Оплата здійснюється в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця після укладення цієї угоди до кінця поточного місяця ( по 30 вересня 2021 включно).
Пунктом 8 додаткової угоди визначено, що загальна сума заборгованості за використання баштового крану орендарем протягом всього періоду до моменту складання цієї угоди становить 95 000,0 грн. з ПДВ.
Зазначену у п.п. 6, 7, 8 цієї додаткової угоди суму орендар зобов'язується оплатити орендодавцю у повному обсязі в безготівковому порядку. Оплата здійснюється в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця після укладення цієї угоди до кінця поточного місяця ( по 30 вересня 2021 включно).
Зміни у договірних відносинах сторін згідно умов додаткової угоди набирають чинності з момент підписання додаткової угоди (п.9).
Пунктом 10. Додаткової угоди визначено, що усі зобов'язання Сторін, що виникли з договору, окрім визначених у п.2-9 цієї додаткової угоди, припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими іншими правами та обов'язками, що виникли за договором.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати платежів, передбачених умовами додаткової угоди №1 від 01.09.2021, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 252500,00 грн. основного боргу, 23146,99 грн. пені, 52955,36 грн. інфляційних втрат та 6558,08 грн. 3% річних.
Оцінка суду.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України). Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 283 ГК України.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.
Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із матеріалів справи, загальна сума заборгованості у розмірі 252500,00 грн., яка складається з вартості доставки та вивозу баштового крану з об'єкту на адресу орендодавця - 55 000,00 грн з ПДВ (п.6 Додаткової угоди); вартості монтажу та демонтажу баштового крану - 102 500 з ПДВ (п.7 Додаткової угоди); заборгованості за використання баштового крану - 95 000,00 грн. з ПДВ (п.8 Додаткової угоди).
За таких обставин, заявлені позивачем до стягнення з відповідача 252 200,00 грн основного боргу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно п. п. 8.4. договору за прострочення у внесенні орендодавцю орендної плати орендар за кожен день прострочення відповідного платежу, на письмову вимогу сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.
Позивачем з посиланням на п. 8.4. договору за період часу з 01.10.2021 по 31.03.2022 нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 23146,99 грн.
Однак, як встановлено судом, 01.09.2021 сторони уклали додаткову угоду №1, якою розірвали договір оренди №15-04 від 22.06.2020. Також п. 11 вказаної додаткової угоди сторони погодили, що з моменту набрання чинності цією додатковою угодою усі зобов'язання сторін, що виникли з договору, окрім визначених у п. 2-9 цієї додаткової угоди, припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими іншими правами та обов'язками, що виникли за договором.
Таким чином, умови договору, зокрема і п. 8.4., яким передбачено підстави, розмір та порядок нарахування пені, з 01.09.2021 втратили чинність.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).
Частиною 1 статті 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З наведеного випливає, що обов'язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов'язок та умови сплати пені.
Як вбачається із додаткової угоди від 01.09.2021, у ній відсутня умова про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір. Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені.
Відповідно до абз. 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції, якими в розумінні ст. 230 ГК України є неустойка, штраф, пеня, встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ. Тобто, вказаною нормою встановлюється лише порядок визначення розміру штрафних санкцій. Таким чином, дана норма не є спеціальною, якою визначається обов'язок та умови сплати штрафних санкцій.
З врахуванням наведеного, у зв'язку з відсутністю укладених між сторонами письмових правочинів про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, в задоволені вимоги про стягнення пені в сумі 23146,99 грн слід відмовити.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевіривши за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон» заявлені позивачем до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 6558,08 грн. за період з 01.10.2021р. до 12.08.2022р. та інфляційні втрати в сумі 52955,36 грн за період з жовтня 2021р. до липня 2022р. дійшов висновку , що такі є обґрунтовані та підлягають до задоволення в заявлених сумах.
Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 252200,00 грн основного боргу, 52955,36 грн. інфляційних втрат та 6558,08 грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати.
Оскільки спір виник з вини відповідача, позов задоволено частково, судові витрати (судовий збір) по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог у розмірі 4680,20 грн.
Між позивачем - Приватним підприємством «ТСМ Груп» (замовник) та адвокатом Харчук В.М. (виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги №1-08/22від 01.08.2022р., за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику правову, адвокатську допомогу в порядку та на умовах, в строки, що передбачені умовами цього договору.
Відповідно до п. 5 договору сторони визначили, що вартість визначається сторонами по кожному факту надання послуг шляхом надання виконавцем рахунку на оплату послуг в узгодженій з замовником сумі. Оплата здійснюється на підставі рахунків, які щомісячно або по мірі виконання робіт виставляються виконавцем замовнику.
12.12.2022 р. виконавцем виставлено рахунок на оплату згідно п. 3.1. Договору №1-08/22 (1) на суму 34 662,50 грн., де вказано вартість окремої послуги, наданої на підставі договору.
Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 12.12.2022р., виконавець з 01.08.2022 р. по 12.12.2022 р. надав замовнику адвокатські послуги відповідно до договору №1-08/22 від 01.08.2021р., а замовник прийняв надані послуги, а саме: попереднє опрацювання матеріалів - 2 000,00 грн; надання консультацій замовнику з питань господарського та господарсько-процесуального права - 6 662,50 грн; вибір та формування правової позиції щодо захисту інтересів замовника - 3 500,00 грн; ознайомлення та правовий аналіз документів, які надані позивачем - 2 500,00 грн; підготовка та направлення позову, інших процесуальних документів, участь в судових засіданнях - 12 000,00 грн; участь в судових засіданнях, витрати на доїзди та очікування розгляду справи - 8 000,00 грн. Сторони претензій одна до одної не мають.
Таким чином, за договором про надання правової допомоги №1-08/22 від 01.08.2022р. позивач поніс витрати в розмірі 34 662,50 грн., які за наслідками розгляду даної справи просить суд стягнути з відповідача.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Верховним судом (в постановах від 13.08.2019 р. у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 р. у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019р. у справі №5023/5587/12) зроблено правовий висновок, що для цілей розподілу судових витрат судом необхідно встановити:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, що визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 3, 4 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із висновками, наведених у постанові Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:
- учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права;
- у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно ч. 3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом розгляду судового розгляду відповідач не висловив жодних заперечень щодо розміру заявлених позивачем судових витрат, які заявлялися позивачем ще при поданні позовної заяви.
Суд констатує, що понесення такого розміру витрат підтверджено належними доказами.
Слід зазначити, що саме з вини відповідача спір доведено до суду, його поведінка не сприяла вирішенню спору у позасудовому порядку, у зв'язку з чим позивач змушений був скористатись послугами адвоката. Виконана адвокатом робота повинна бути оплачена, порядок нарахування суми витрат на професійну правничу допомогу прозорий та зрозумілий.
Суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме умови договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 р. у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 р. у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019р. у справі №5023/5587/12).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, беручи до уваги часткове задоволення позовних, суд прийшов до висновку заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково у розмірі 32268,62 грн.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фаворбуд” (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 26-А, офіс 5, ідентифікаційний код 42449632) на користь Приватного підприємства “ТСМ Груп” (79040, м. Львів, вул. Журавлина, буд. 5, кв. 1, ідентифікаційний код 39950375) 252200,00 грн. основного боргу, 52955,36 грн. інфляційних втрат та 6558,08 грн. 3% річних, 4680,20 грн. судового збору та 32268,62 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення підписано 09.01.2023р.
Суддя Кітаєва С.Б.