Справа № 139/375/22
Провадження № 22-ц/801/48/2023
Провадження № 22-ц/801/49/2023
Категорія: 23
Головуючий у суді 1-ї інстанції Тучинська Н. В.
Доповідач:Голота Л. О.
11 січня 2023 рокуСправа № 139/375/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),
суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,
за участю секретаря судового засідання Бешлей Г. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «АЛМАР» про розірвання договору оренди землі, стягнення заборгованості по оренді за землю,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30.09.2022 року, ухвалене у складі судді Тучинська Н. В., в приміщенні суду, та додаткове рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 10.10.2022 року, ухвалене у складі судді Тучинська Н. В., в приміщенні суду, -
12.07.2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом (вх № 1110/22-Вх) до Фермерського господарства «АЛМАР» (далі - ФГ «АЛМАР») про розірвання договору оренди землі, стягнення заборгованості по оренді за землю.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.11.2012 року належить право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6244 га, кадастровий номер 0522883300:04:002:0044, що розташована на території колишньої Котюжанівської сільської ради колишнього Мурованокуриловецького району Вінницької області. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, речове право оренди зареєстровано 12.10.2015 року.
01.10.2015 року між ФГ «Алмар» та ОСОБА_1 укладено договір оренди цієї земельної ділянки на 20 років, відповідно до якого, орендар взяв на себе обов'язок, зокрема, у період з 01 серпня по 30 листопада поточного року оренди виплачувати орендну плату у грошовій формі готівкою у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі в сумі 1924 гривні 96 копійок за кожен рік оренди при особистому зверненні власника земельної ділянки або іншої особи за дорученням від власника.
Відповідно до п. 14 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором справляється пеня у розмірі 2 % несплаченої суми за кожен день прострочення.
Відповідачем не виконуються умови договору зі сплати орендної плати відповідно до договору оренди від 01.10.2015 року за 2019 - 2021 роки.
Виходячи з наведеного, положень ст. ст. 22, 24, 25, 32, 35 Закону України «Про оренду землі», ст. 141 ЗК України, ст. ст. 611, 614, 625 ЦК України, позивач просив суд :
- розірвати договір оренди землі без номера від 01.10.2015 року, укладений між ФГ «АЛМАР» та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 2,6244 га, кадастровий номер 0522883300:04:002:0044, яка розташована за межами с. Котюжани (колишня Котюжанівська сільська рада Мурованокуриловецького району) Могилів-Подільського району Вінницької області;
- стягнути з ФГ «АЛМАР» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати орендної плати в сумі 8517 гривень 13 копійок.
Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30.09.2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 10.10.2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Алмар» судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень.
Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 ,подано апеляційну скаргу (вх. № 4478 від 31.10.2022 року та вх. № 8201 від 02.11.2022 року), в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, фактичним обставинам справи, неповноту з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, просить : рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог; додаткове рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні заяви представника відповідача про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що :
- в жодному з поштових переказів не було вказано про вид платежу, який адресувався ОСОБА_1 від ФГ «Алмар»;
- в листі ФГ «Алмар» від 05.11.2020 року за вих № 48 адресат взагалі не зазначений. Доказів того, що саме цей лист знаходився в поштовому конверті за 05.11.2020 року до суду подано не було відповідачем;
- відповідно до інформації з сайту Укрпошта дані про відправлення рекомендованого повідомлення за № 2344000001692 від 05.11.2020 року та поштового конверту, в якому як стверджує відповідач знаходився лист від 05.11.2020 року, в системі відсутні, тому що не зареєстровані. Відсутні також дані про відправлення рекомендованого повідомлення за № 2344000000750 від 19.10.2020 року на суму 14800 грн;
- судом першої інстанції не було перевірено за клопотання позивача повноваження ОСОБА_3 як головного бухгалтера фермерського господарства. Проте, ОСОБА_3 була допитана за заявою представника відповідача як свідок судом;
- судом залишено поза увагою надані позивачем докази, зокрема те, що ФГ «Алмар» у 2019 році було нараховано ОСОБА_1 3049 грн доходу за надання майна в лізинг, при цьому нараховані кошти виплачені не були, податки також не сплачені; у 2020 році будь яких видів доходу ОСОБА_1 ФГ «Алмар» не тільки не виплачувалось, але навіть і не нараховувалось; у листопаді 2021 році нараховано 3049 грн, а потім 3850,93 грн платіж з аналогічним призначенням, які також не виплачені, які і податки;
- відповідно до умов договору від 01.10.2015 року, орендна плата мала б бути сплачена до 30 листопада, а не в грудні;
- судом не надано оцінки тому, що відповідно до умов договору від 01.10.2015 року орендна плата складає 1924,96 грн., тоді як відповідно до інформації податкової служби нарахований, але не виплачений дохід складає в розмірі більше 3000 грн, а відповідно до поштових відправлень наданих відповідачем суми складають 14800 грн до 22800 грн;
- судом не було враховано правову позицію, висловлену ВС в постанові від 20.06.2019 року у справі № 383/708/16-ц (провадження № 61-16985св18), в постанові від 14.11.2018 року у справі № 484/301/18.
- ФГ «Алмар» умови договору оренди землі від 01.10.2015 року належним чином не виконувались, орендна плата своєчасно не сплачувалась, порушення прав ОСОБА_1 носить систематичний характер в частині несплати орендної плати у строки та розмірах, визначених договором оренди, тому спірний договір оренди землі підлягає розірванню. Зважаючи на зазначене, у ОСОБА_1 наявні правові підстави для стягнення заборгованості по орендній платі, 3 % річних, інфляційних та пені.
Ухвалюючи додаткове рішення по стягнення з позивача на користь відповідача 20000 грн витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував клопотання позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема те, що :
-судова практика щодо розгляду спорів про розірвання договорів оренди землі є усталеною, що не вимагає значного часу для підготовки доказової бази і обґрунтування заперечень проти позовних вимог;
-до розрахунку витрат за наданні послуги включено послуги, які мають виконуватись під час надання іншого виду послуг;
-до розрахунку вартості послуг включено без подання доказів послуги з доїзду з м. Вінниця до місця знаходження суду в смт. Муровані Курилівці;
-вартість години роботи представника відповідача в розмірі 2000 грн за 1 год є явно завищеним і порушує критерій розумності та неспіврозмінним стосовно складності справи;
09.11.2022 року ФГ «Алмар» подано відзив (вх. № 8360) на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
11.01.2023 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшла заява (вх № 124) ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , про розгляд апеляційної скарги за відсутності позивача та його представника. Вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 заперечив проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник позивача адвокат Солоненко Б.М. надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішенням відповідає повністю, а додаткове рішення частково з огляду на наступне.
У справі вставнолено наступні обставини.
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.11.2012 року належить право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6244 га, кадастровий номер 0522883300:04:002:0044, що розташована на території колишньої Котюжанівської сільської ради колишнього Мурованокуриловецького району Вінницької області (а. с. 23-26).
01.10.2015 року між ФГ «Алмар» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6244 га, кадастровий номер 0522883300:04:002:0044, на 20 років, відповідно до якого, орендар взяв на себе обов'язок, зокрема, у період з 01 серпня по 30 листопада поточного року оренди виплачувати орендну плату у грошовій формі готівкою у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі в сумі 1924 гривні 96 копійок за кожен рік оренди при особистому зверненні власника земельної ділянки або іншої особи за дорученням від власника (а. с. 27-43).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, речове право оренди зареєстровано 12.10.2015 року (а. с. 44-46).
Відповідно до розрахунку заборгованості по виплаті орендної плати з урахуванням пені, індексу інфляції, трьох процентів річних за весь час прострочення, розмір заборгованості склав 8517,13 грн, з яких 5774,88 грн орендна плата, 273,75 грн три проценти річних, 1390,87 грн інфляційні втрати, 1077,63 грн пеня (а. с. 48-69).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні передбачені законом підстави для розірвання договору оренди землі, укладеного між сторонами 01.10.2015 року. Відповідач належним чином виконав свій договірний обов'язок про нарахування та виплату позивачу орендної плати в 2019 - 2021 році, однак, позивач, діючи недобросовісно, умисно штучно створив імітацію ситуації, ніби ФГ «Алмар» допустив систематичну несплату орендної плати, а також своєю суперечливою поведінкою допустив прострочку кредитора.
Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог зроблено за повного з'ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Неодмінним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та (або) нематеріального блага.
Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання такого договору.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) (далі - Закону № 161-XIV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 24 Закону № 161-XIV передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Частиною першою статті 27 Закону № 161-XIV визначено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 32 Закону № 161-XIV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону № 161-XIV основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.
Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.
Враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору.
Так, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено наступний висновок:
«підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.»
Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.
Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору виконати свій обов'язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.
Однак, зазначені положення не свідчать про обов'язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.
Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов'язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.
Відсутність у договорі обов'язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18), постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 146/350/20 (провадження № 61-6262св21).
Внесення належних із боржника кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса на підставі статті 537 ЦК України є правом, а не обов'язком боржника. Не скориставшись своїм правом щодо внесення орендної плати на депозит нотаріуса ФГ «АЛМАР» не може вважатись таким, що порушило зобов'язання, а отже, несплата орендної плати у разі відсутності даних про орендодавця і не внесення грошових коштів у депозит не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати і бути підставою для розірвання такого правочину.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідачем протягом 2019-2021 років не сплачувалась орендна плата.
Заперечуючи проти позову, ФГ «АЛМАР» посилалось на те, що ОСОБА_1 у 2019 - 2021 роках за отриманням орендної плати до фермерського господарства не з'являвся.
Відповідно до пунктів 9, 11 договору оренди земельної ділянки від 01.10.2015 року орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, що становить 1924,96 грн за рік при особистому зверненні власника земельної ділянки, або іншої особи за дорученням від власника. Орендна плата вноситься у такі строки з 1 серпня по 30 листопада один раз на рік.
ФГ «АЛМАР» на підтвердження тієї обставини, що відповідачем було докладено зусиль щодо виплати орендної плати ОСОБА_1 зазначено наступне :
-з 2015 року по 2021 рік орендна плата виплачувалась орендарем, однак орендодавець з 2019 по 2021 рік не приймав належне виконання зобов'язання орендаря. Так, у 2019 року, 2020 року та 2021 році до ОСОБА_1 телефонував головний бухгалтер ФГ «АЛМАР» ОСОБА_3 з пропозицією отримати орендну плату за кожен відповідний рік. Позивач відмовлявся від її отримання без пояснення причин, не надав відповідачу реквізитів свого банківського рахунку для перерахунку орендної плати.
-у 2020 році ФГ «АЛМАР» перерахувало ОСОБА_1 поштовим переказом орендну плату в розмірі 14800 грн, про що свідчать наступні документи : рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 19.10.2020 року № 2344000000750, відповідно до якого адресат відмовився від отримання, квитанції № 9/21 про приймання грошового переказу від 19.10.2020 року; ФГ «АЛМАР» також надіслано на адресу ОСОБА_1 лист № 48 від 05.11.2020 року, відповідно до якого орендодавець повідомлявся про необхідність отримання орендної плати за 2019 та 2020 роки в сумі 14800 грн та повідомлення шляхів отримання орендної плати (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 05.11.2020 року № 2344000001692, відповідно до якого адресат відмовився від отримання, конверт рекомендованого повідомлення, довідка ф. 20 відповідно до якої адресат відмовився від отримання відправлення);
-у 2021 році ФГ «АЛМАР» перерахувало ОСОБА_1 поштовим переказом орендну плату в розмірі 22800 грн, про що свідчать наступні документи (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 23.11.2021 року № 160, відповідно до якого адресат відмовився від отримання, фіскальний чек № 00016344500063 про приймання грошового переказу від 23.11.2021 року);
(а. с. 88-95)
Колегія суддів вважає, що надані відповідачем у якості доказу рекомендовані повідомлення про нарахування орендної плати ОСОБА_1 свідчать про те, що ФГ «АЛМАР» докладало зусилля для здійснення виплати орендної плати орендодавцю.
Доказів того, що ОСОБА_1 звертався до ФГ «АЛМАР» з приводу невиплати орендної плати за період 2019-2021 роки відповідно до пункту 9 договору суду не надано.
Установивши, що орендар направляв орендодавцю повідомлення про її нарахування за 2019-2021 роки та про можливі варіанти отримання такої плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі. Відмова орендодавця від отримання орендної плати не є підставою для розірвання договору оренди, як за змістом наведених вище норм матеріального права, так і за умовами укладеного між сторонами правочину.
Указані обставини спростовують доводи позивача про те, що ФГ «АЛМАР» не вживало заходів спрямованих на виплату орендної плати.
Суд апеляційної інстанції вважає правомірними також висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати, трьох відсотків річних, інфляційних та пені, оскільки відповідач у 2019 - 2021 роках нараховував ОСОБА_1 орендну плату за передачу майна в оренду, він застосував всі можливі засоби (а.с. 88-95), щоб виплатити позивачу нараховану орендну плату у розмірі більше як вдвічі більшому ніж передбачено договором. За таких обставин у діях відповідача не вбачається прострочення боржника. ОСОБА_1 у договірних правовідносинах із ФГ «Алмар» не вчиняв будь-яких дій, передбачених п. 9 договору оренди землі від 01.10.2015 року, для отримання орендної плати у 2019 - 2021 роках; він умисно не приймав від ФГ «Алмар» виконання зобов'язання з виплати орендної плати, і такі обставини доведені письмовими доказами. Позивач, діючи недобросовісно, створив імітацію ситуації, ніби ФГ «Алмар» допустив систематичну несплату орендної плати, а також своєю суперечливою поведінкою допустив прострочку кредитора.
Представник відповідача в суді першої інстанції пояснив, що нарахована ОСОБА_1 орендна плата закумульована на відповідному рахунку ФГ «Алмар», і позивач у будь який час може заявити про її виплату.
Доказів того, що ОСОБА_1 звертався до відповідача про виплату йому орендної плати за договором оренди землі від 01.10.2015 року за 2019-2021 роки, однак йому було відловлено у виплаті відповідачем суду не надано.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що для належного захисту майнового інтересу позивача, наразі відсутні передбачені законом підстави для задоволення зазначеної позовної вимоги.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в жодному з поштових переказів не було вказано про вид платежу, який адресувався ОСОБА_1 від ФГ «Алмар», суд апеляційної інстанції не вважає такими, що дають правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки між сторонами існують договірні відносини. Доказів існування інших відносин, окрім виконання умов договору оренди землі від 01.10.2015 року, позивачем суду не надано.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що відповідно до інформації з сайту АТ «Укрпошта» дані про відправлення рекомендованого повідомлення за № 2344000001692 від 05.11.2020 року та поштового конверту, в якому як стверджує відповідач знаходився лист від 05.11.2020 року, в системі відсутні, тому що не зареєстровані, відсутні також дані про відправлення рекомендованого повідомлення за № 2344000000750 від 19.10.2020 року на суму 14800 грн, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки дані сайту АТ «Укрпошта» щодо поштових відправлень зберігаються протягом 6-ти місяців.
Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було перевірено за клопотання позивача повноваження ОСОБА_3 як головного бухгалтера фермерського господарства, проте ОСОБА_3 була допитана за заявою представника відповідача як свідок судом, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки позивачем не спростовано тієї обставини, що ОСОБА_3 працює головним бухгалтером ФГ «Алмар», а судом першої інстанції ОСОБА_3 була допитана як свідок.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що у квитанціях про грошові перекази не зазначено призначення суми не впливає на доведеність факту, що вказані у них грошові кошти є орендною платою за землю.
Безпідставними колегія суддів вважає також аргументи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано правову позицію, висловлену ВС в постанові від 20.06.2019 року у справі № 383/708/16-ц (провадження № 61-16985св18), в постанові від 14.11.2018 року у справі № 484/301/18, оскільки правовідносини у зазначених справах не є тотожними із цією справою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції ухвалено за правильного застосування норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують зазначені висновки суду, оскільки рішення є законним та обгрунтованим.
Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом вставнолено, що у відзиві ФГ «АЛМАР» на позов зазначено, що розмір витрат на надання правничої допомоги відповідача становить 20000 грн та зроблено заяву відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, що докази витрат на надання правничої допомоги будуть надані із відповідною заявою про розподіл судових витрат протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у справі (а. с. 86).
05.10.2022 року засобами поштового зв'язку ФГ «АЛМАР» подано заяву (вх № 1744/22-вх від 07.10.2022 року) про постановлення додаткового рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ФГ «Алмар» 20000 грн витрат на надання правничої допомоги.
До заяви додано наступні докази : договір про надання правової допомоги від 22.05.2020 року; додаткову угоду від 25.07.2022 року до договору про надання правової допомоги від 22.05.2020 року; акт приймання-передачі від 30.09.2022 року до договору про надання правової допомоги від 22.05.2020 року; звіт від 30.09.2022 року про наданні послуги за договором про надання юридичних послуг від 23.05.2019 року; рахунок № 10 від 30.09.2022 року (а. с. 147-158).
10.10.2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подано клопотання (вх. № 1754/22) про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, зважаючи на категорію справи, її складність, непідтвердження виду наданих послуг, встановлення розміру оплати в сумі 2000 грн за 1 год роботи, що порушує критерій розумності, тому розмір гонорару в сумі 20000 грн є завищеним та неспівмірним стосовно складності справи (а. с. 160-163).
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що подані стороною відповідача докази понесених ФГ «Алмар» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн є переконливими і достатніми для вирішення питання про їх відшкодування. Одночасно, суд вважає гонорар адвоката справедливим, пропорційним і співрозмірним із категорією справи, її складністю та кількістю витраченого адвокатом часу.
Зазначений висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає таким, що не ґрунтується на нормах процесуального права та обставинах справи.
Суд першої інстанції стягуючи в повному обсязі з ОСОБА_1 на користь ФГ «АЛМАР» витрати на правничу допомогу в сумі 20000 грн не врахував в повній мірі,зокрема те, що відповідачем є юридична особа, судова практика щодо розгляду спорів про розірвання договорів оренди землі є усталеною, що не вимагає значного часу для підготовки доказової бази і обґрунтування заперечень проти позовних вимог (складання відзиву), встановлення розміру оплати представника відповідача в сумі 2000 грн за 1 год роботи є завищеним.
Зважаючи на зазначене, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 20000 грн є неспівмірним зі складністю справи, а тому аргументи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу, розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача слід зменшити з 20000 грн до 10000 грн.
Відповідно до пункту 1 - 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, додаткове рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшити розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ФГ «АЛМАР» до 10000 (десяти тисяч) гривень.
Отже, стягненню з ОСОБА_1 на користь ФГ «АЛМАР» за надану правову допомогу підлягає сума 10 000 ( десять тисяч гривень).
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи те, що по суті рішення суду першої інстанції ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, відтак відсутні правові підстави для розподілу судових витрат за подання апеляційної скарги.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 374, 375, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30.09.2022 року у даній справі залишити без змін.
Додаткове рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 10.10.2022 року змінити, зменшити розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «АЛМАР» до 10000 (десяти тисяч) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. О. Голота
Судді: Т. О. Денишенко
В. П. Рибчинський
Повний текст постанови складено 12.01.2023 року.