11 січня 2023 року Справа № 280/1082/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування вимог,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява, надіслана засобами поштового зв'язку 29.12.2021, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 за №Ф-103883-56 ГУ ДПС у Запорізькій області; визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.03.2021 за №Ф-103883-56 ГУ ДПС у Запорізькій області.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що припинив свою підприємницьку діяльність у 2011 році та з того часу і до теперішнього часу він не здійснював ніяку підприємницьку діяльність. В зв'язку з чим вважає оскаржувані вимоги протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Також позивачем зазначено про порушення відповідачем процедури винесення оскаржуваних вимог, оскільки останні винесені на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що не є самостійною підставою для формування вимог про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника за результатами проведеної перевірки. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 25.01.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав. Надав суду відзив в якому зазначив, що відповідно до наявної у ГУ ДПС у Запорізькій області інформації та відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 28.04.2007, про що в ЄДР внесено запис №21010000000010267. Відповідно до інформації з ЄДР підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 не припинена по теперішній час. Чинним законодавством України не передбачена заборона фізичної особи-підприємця працювати також й за трудовим договором. Отже, робота за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності. Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка одночасно є найманим працівником на підприємстві. Таким чином, позивач має обов'язок сплачувати єдиний внесок на загальних підставах. В зв'язку з чим вважає, що спірні вимоги винесені законно та обґрунтовано. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
17.02.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103883-56 У, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 5508,36 грн., яка обліковувалась станом на 15.06.2020.
25.03.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103883-56 У, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 32280,38 грн., яка обліковувалась станом на 25.05.2021.
Позивач, вважаючи винесені вимоги протиправними, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 28.04.2007, про що в ЄДР внесено запис №21010000000010267. Відповідно до інформації з ЄДР підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 не припинена по теперішній час.
Отже, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2007 року, по теперішній час перебуває у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на обліку як фізична особа-підприємець.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» №755-ІV Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно ч. 4 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» №755-ІV (в чинній редакції) відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.
Зазначеними нормами імперативно встановлено, що позивач позбавляється статусу підприємця з дати внесення запису про припинення до ЄДР. Відповідно до витягу з ЄДР, ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем в період часу з 2007 року по теперішній час.
ОСОБА_1 знаходиться на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області та перебуває на загальній системі оподаткування.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені положеннями Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.
За змістом пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників зазначених у статті 4 цього Закону встановлено у розмірі 22 відсотка до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, фізична особа-підприємець, яка господарську діяльність не веде та не отримує доходи, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.
Аналогічна правова позиція викладену в постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19.
Слід зазначити, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону №2464-VІ).
Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Виходячи із положень абзаців третього та п'ятого частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що платники єдиного внеску у розумінні норм Закону №2464-VI зобов'язані подавати звітність із визначенням суми виплат (доходу), на які (який) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, нараховувати та своєчасно сплачувати єдиний внесок.
Суд вважає необхідним зауважити, що неподання контролюючому органу звітності за єдиним внеском та невиконання у такий спосіб встановленого Законом №2464-VI обов'язку не нівелює зміст та обсяг зобов'язання платника щодо належної сплати єдиного внеску та не має наслідком його невиконання.
Частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі також - Інструкція №449).
Відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Абзацом 3 пункту 2 розділу VІ Інструкції №449 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Згідно з абзацами сьомим, восьмим, дев'ятим пункту 3 розділу VІ Інструкції №449 у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Отже, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
Надаючи правової оцінки доводам позивача щодо визначення недоїмки за єдиним внеском виключно на підставі акта перевірки суд звертає увагу, що положеннями законодавства не передбачено обов'язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 передбачено 15-денний строк для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) після вручення платнику акта перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про порушення платником нарахування єдиного внеску, що утворює самостійні підстави для донарахування податковими органами сум єдиного внеску.
Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16, від 10 грудня 2019 року у справі №826/25425/15 та від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19.
Аналіз встановлених обставин справи та вищезазначених норм матеріального закону свідчить про обґрунтованість доводів відповідача про те, що винесення оскаржених вимог про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу відповідає положенням Закону №2464-VІ. Отже, при формуванні спірних вимог контролюючим органом було дотримано вимоги, передбачені Інструкцією №449.
Інші ж доводи позивача, зокрема щодо порушення строку направлення спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском, не є слушними та не утворюють підстав для визнання протиправними оспорюваних актів індивідуальної дії, оскільки не звільняють платника від обов'язку зі сплати суми недоїмки.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі №826/12543/17 та від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19.
Крім того, в позовній заяві позивач не зазначав про перебування у трудових відносинах поряд зі статусом фізичної особи-підприємця у спірний період та про те, що за нього єдиний внесок сплачували його роботодавці (роботодавець).
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваних рішень (вимог) відповідач діяв обґрунтовано та з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, підстави для присудження понесених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «11» січня 2023 року.
Суддя Р.В. Кисіль