10 січня 2023 року м. Чернівці Справа № 727/11224/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,
секретар: Петранюк Ю.Т.,
позивач: акціонерне товариство «Альфа-Банк», перейменоване в акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2022 року, ухваленого під головуванням судді Слободян Г.М., дата складання повного тексту рішення 14 листопада 2022 року, -
У листопаді 2021 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості.
Вимоги обґрунтовано тим, що 20 жовтня 2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (правонаступником якого на підставі договору відступлення прав вимог від 17.12.2012 року є АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №2765, згідно якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 37 800 дол. США на придбання останнім у власність нерухомості (трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ) з кінцевим терміном повернення кредиту та відсотків не пізніше 19.10.2025 року.
За користування кредитом було встановлено процентну ставку в розмірі 12% річних в дол. США, а також передбачено комісійну винагороду за управління кредитними коштами в розмірі 0,1% від кредитної заборгованості.
Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено договорами порукою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за окремими договорами №2768 та 2766 від 20 жовтня 2005 року.
Провадження №22-ц/822/52/23
Внаслідок порушення позичальником та поручителями умов кредитування станом на 20.10.2021 року утворилася заборгованість в розмірі 10 884,44 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 10 044,69 дол. США; заборгованість за відсотками 769,44 дол. США; заборгованість по комісії 70,31 дол. США, які банк просив стягнути солідарно з відповідачів та встановити подальші нарахування відповідно до умов кредитного договору до моменту виконання рішення суду, а також здійснити розподіл судових витрат.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2022 року позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» задоволено частково.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №2765 від 17.12.2012 року, станом на 20.10.2021 року у розмірі 10 884,44 дол. США.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В решта частині заявлених вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , оскаржив його в апеляційному порядку, просить оскаржуване рішення в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.
Вказує, що не погоджується з висновком суду про солідарне стягнення заборгованості, так як повідомлення з вимогою виконати зобов'язання позичальника банком в порушенням укладених договорів поруки поручителям не направлялися. Заборгованість зі сплати виникла в лютому 2015 року, а з квітня 2021 року ОСОБА_1 припинив виконувати свої зобов'язання з приводу повернення кредитних коштів та інших платежів, а до суду з позовом банк звернувся лише в жовтні 2021 року, тобто з пропуском 6 місячного строку пред'явлення вимог до поручителів.
Стверджує, що позивач не довів належним чином суми існуючої заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту, так як згідно позовної заяви така сума складає 10 044,69 дол. США, а згідно розрахунку заборгованості така по тілу кредиту складає 2 388,69 дол. США.
Наголошує, що згідно до умов п.5.3.2. укладеного кредитного договору банк вправі вимагати від позичальник (незалежно від настання строку погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та інших обов'язкових платежів у випадку, якщо несвоєчасно виконуються позичальником прийняті на себе обов'язки. При цьому, про необхідність дострокової сплати суми боргу банк зобов'язаний письмово повідомити позичальника протягом 15 днів до вчинення необхідних дій по примусовому стягненню кошти.
Отже, звернення до суду з вимогою про сплату в повному обсязі існуючої заборгованості не замінює визначений вказаним кредитним договором порядок, атому вважає що банк звертаючись з позовом мав дотримуватися умов договору, через що у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором кредиту.
Сторона відповідача не погоджується з вимогою про стягнення 70,31 дол. США комісії, так як такі умови договору порушують публічний порядок та з посиланням на висновки ВС в подібних справах вважає, що пункти договору, які передбачають сплату комісії, є нікчемними.
Крім іншого, апелянт вважає безпідставним стягнення з відповідачів судового збору в повному обсязі, оскільки суд в частині вимог банку відмовив.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 , який діє в інтересах позивача, просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Вказує, що 12.08.2022 року рішенням позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку на АТ «Сенс Банк», про що 31.11.2022 року внесено запис до ЄДРПОУ.
Заперечує щодо посилання відповідача на застосування ч.4 ст.559 ЦК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин, оскільки повинна застосовуватися вказана норма в редакції на час звернення до суду.
Стверджує, що сума заборгованості в розмірі 10 044,69 дол. США є підсумковою сумою боргу по строковій та простроченій заборгованості, а борг в розмірі 2 338,69 дол. США є боргом по кредиту, строк сплати якого настав.
Наголошує, що у кредитора виникло право вимагати дострокове погашення кредиту з 01.06.2021 року, а також вважає, що банк в праві вимагати стягнення комісії.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах їх обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повній мірі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд виходив з того, що із урахуванням наведених вимог закону, сукупності досліджених доказів по справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором №2765 від 17.12.2012 року станом на 20.10.2021 року у розмірі 10884,44 дол. США є обґрунтованою та такою що підлягає стягненню з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку.
Що стосується вимоги позивача АТ «Альфа-Банк» про встановлення подальших нарахувань відповідно до умов кредитного договору до моменту виконання рішення відповідно до п.10 ст.265 ЦПК України, то суд вказав, що така є необґрунтованою.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаними висновками суду, виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.10.2005 року між АКБ «Промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №2765, відповідно до якого останній зобов'язався повернути не пізніше 19.10.2025 року кредит у розмірі 37 800 дол. США, відсотки в розмірі 12% річних у дол. США за користування ним та комісійну винагороду за управління кредитними коштами у розмірі 0,1% щомісячно від кредитної заборгованості.
В силу п.2.4.-2.5. Договору про іпотечний кредит у разі несвоєчасної сплати відсотків за користування кредитом відповідно до п.3.3 договору, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитом є шістдесятий календарний день від дня нарахування відсотків, що не сплачені у встановлений цим договором строк, але не пізніше дати кінцевого терміну кредиту та відсотків за ним. За умовами договору погоджено, що погашення кредиту здійснюється позичальником щомісячно у відповідності до графіку (додаток 1), який є невід'ємною частиною цього договору.
Кредит надавався позичальнику для придбання нерухомості у власність, а саме: трикімнатної квартири АДРЕСА_2 (п.2.6. Договору про іпотечний кредит).
У відповідності до п.3.3. Договору проценти за користування кредитом та комісійна винагорода за управління кредитними коштами нараховуються Банком щомісячно в перший робочий день місяця, наступного за звітним, за період з першого по останній день звітного місяця, а також в день кінцевого терміну повернення кредиту. Проценти за грудень місяць нараховуються банком в останній робочий день цього місяця за період з першого по останній календарний день грудня місяця та сплачуються позичальником на пізніше останнього робочого дня цього ж місяця.
Пунктом 3.4. Договору визначено, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із ставки у розмірі 24% річних в дол. США, порядок нарахування та сплати яких визначається відповідно до п.п.3.2. та 3.3. цього Договору.
Згідно п.4.1. виконання зобов'язань позичальника за цим договором забезпечується іпотекою, предметом якої є нерухомість - квартира в АДРЕСА_3 , яка придбається ОСОБА_1 у власність з використанням кредиту та фінансовою порукою фізичних осіб, а в силу п.6.4. Договору, за невиконання прийнятих на себе зобов'язань, передбачених п.п.5.2.2, 5.2.4, 5.2.5 та 5.2.6 цього договору, позичальник сплачує штраф у розмірі 15 % річних від суми кредиту за кожний випадок невиконання.
Пунктом 5.2.1. Договору крім іншого визначено, що у випадку прострочення повернення кредиту позичальник зобов'язаний перерахувати кошти, що призначені ним на погашення кредиту, на рахунок простроченої заборгованості, номер якого повідомляється банком позичальнику негайно після його відкриття. З моменту виникнення прострочення позичальник надає банку право самостійно зараховувати кошти, що направлені позичальником на погашення заборгованості в черговості, вказаній у п.3.7. Договору, згідно якого за наявності заборгованості за кредитом та/або процентами за користування ним та/або комісійної винагороди за управління кредитним коштами, сторони встановлюють наступну черговість погашення позичальником заборгованості за цим договором: нараховані та не сплачені в строк проценти; нараховані проценти, строк сплати яких ще не сплинув; комісійна винагорода за управління кредитними коштами; прострочена заборгованість за кредитом; неустойка та збитки, що виплачуються понад неустойку. Задоволення вимог кожної наступної черги здійснюється після повної сплати позичальником суми заборгованості за попередньою чергою (а.с.8-11).
В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 , що випливають з основного договору, відповідно до ст.553 ЦК України між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №2768 від 20.10.2005 року, у відповідності до умов якого ОСОБА_2 як поручитель зобов'язався відповідати у повному обсязі перед кредитором за своєчасне та повне виконання. Позичальник та поручитель є солідарними боржниками перед кредитором та залишаються зобов'язаними за кредитним договором до повного виконання своїх зобов'язань за ним у повному обсязі (а.с.16-17)
Аналогічний за змістом договір поруки №2766 від 20.10.2005 року було укладено й між банком та ОСОБА_3 (а.с.18-19)
Крім іншого, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21.10.2005 року між «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іпатовою М.М., зареєстрований в реєстрі за №5427, згідно якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,40 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_3 (а.с.73-78).
Згідно графіку погашення кредиту (в додатку №1 до договору про іпотечний кредит №2765 від 20.10.2005 року) було встановлено щомісячні платежі з 15.11.2005 року по 19.10.2025 року у розмірі 157 дол. США (а.с.12-15).
У відповідності до розрахунку заборгованості за кредитним договором №2765 від 20.10.2005 року встановлено, що загальна заборгованість позичальника ОСОБА_1 станом на 20.10.2021 року становить 10 884,44 доларів США, а саме: за кредитом - 10 044,69 доларів США; за відсотками - 769,44 доларів США; по комісії - 70,31 дол. США (а.с. 27-28).
Відповідно до протоколу №2/2018 від 26.04.2018 року загальних зборів акціонерів ПАТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення змінити тип акціонерного товариства з публічного на приватне, також встановлено, що АТ «Альфа-Банк» є правонаступником усіх прав та зобов'язань ПАТ «Унікредит Банк», який в свою чергу був правонаступником усіх прав та зобов'язань: а) Акціонерного комерційного банку «ХФБ Банк Україна»; б) Банку Депозитно-Кредитного (Україна) ЛТД у м. Луцьку (а.с.29-33).
Відповідно до змісту ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п.3 та 4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Статями 626, 628 ЦК України договір визначений як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відповідності до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Щодо доводів апеляційної скарги про припинення договору поруки відносно поручителів та стягнення заборгованості по кредиту.
Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
В силу ч.4 ст.559 ЦК України (в редакції на час укладення кредитного договору) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року №2478-VIII (набув чинності 04.11.2018 року) було внесено зміни, серед іншого, у статті 543, 554, 559 ЦК України. Разом з цим, у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положеннях цього Закону зазначено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім ч.4 ст.36 ЗУ «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
Отже, ч.4 вказаної статті (в редакції на час звернення до суду з позовом) визначає, що порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За таких обставин, до виниклих між сторонами правовідносин в даному випадку слід застосовувати положення ст.559 ЦК України в редакції, що діє на момент звернення до суду, оскільки згідно договору про іпотечний кредит №2765 від 20.10.2005 року строк його діє до 19.10.2025 року, тобто відносини між сторонами не припинилися, до зазначеної дати діють і договори поруки №2766 та №2768 від 20.10.2005 року.
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Отже, як вбачається з наданого розрахунку заборгованості, прострочення по сплаті щомісячних платежів відбулося з 01.01.2015 року.
Тобто, з 01.02.2015 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість, однак у період з 01.02.2015 року по 01.06.2018 року виходячи з розрахунку, наданого позивачем (шляхом додавання та віднімання зазначених сум боргу та їх погашення з боку відповідача), заборгованість у ОСОБА_1 відсутня.
Про те, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо невідповідності розміру заборгованості у 10 044,69 дол. США самому розрахунку, так як з останнього вбачається, що поточна заборгованість по тілу кредиту складає лише 2 388,69 дол. США (без боргу по кредиту, строк сплати якого настав), стягнення якої згідно доводів позовної заяви та вимог й було предметом спору. Доводів про прийняте рішення кредитором про дострокове стягнення тіла кредиту та направлення такого рішення для виконання боржником та поручителями у позасудовий спосіб позовна заява також не містить. Посилання у відзиві на апеляційну скаргу про виникнення між сторонами спору щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором суперечить змісту та вимогам позовної заяви, отже порушує принцип диспозитивності цивільного процесу.
Однак, що стосується солідарної відповідальності, то така застосовується до відповідачів починаючи з 01.06.2018 року (згідно ч.4 ст.559 ЦК України у новій редакції), у зв'язку з чим з останніх підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту у розмірі 2388,69 дол. США та заборгованість по відсотках у розмірі 769,44 дол. США.
Також, колегія суддів вказує на те, що відповідачем не надано контр-розрахунку на заперечення розрахунку заборгованості.
Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність стягнення комісії, то колегія суддів вказує таке.
Пунктом 2.3. Договору про іпотечний кредит №2765 від 20.10.2005 року визначено, що комісійна винагорода за управління кредитними коштами встановлюється в розмірі 0,1% від кредитної заборгованості щомісячно та сплачується в гривнях
У відповідності до п.3.3. Договору проценти за користування кредитом та комісійна винагорода за управління кредитними коштами нараховуються Банком щомісячно в перший робочий день місяця, наступного за звітним, за період з першого по останній день звітного місяця, а також в день кінцевого терміну повернення кредиту.
Апелянт стверджує про те, що умова кредитного договору, укладеного між відповідачем та банком, про встановлення щомісячної комісії є такою, що суперечить нормам діючого законодавства та є несправедливою умовою договору щодо споживача відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про банки і банківську діяльність».
Так, Законом України від 01 грудня 2005 року №3161-IV ЗУ «Про захист прав споживачів» був викладений в новій редакції, яка запровадила законодавче регулювання права споживача в разі придбання ним продукції у кредит (стаття 11) та визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача внаслідок їх несправедливості (стаття 18). Натомість, в частині першій статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) передбачалося, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Тобто була закріплена інша правова конструкція недійсності умов договору.
Частиною 1 ст.5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Згідно з ч.2 ст.5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Відповідно до ч.3 ст.5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Винятки з цього правила допускаються виключно в наступних випадках: за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили; у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'якшує кримінальну відповідальність.
Закон України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до ЗУ «Про захист прав споживачів» не містить вказівки про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили, а також не скасовує й не пом'якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
За змістом частини 1 та 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Аналогічний висновок міститься в постанові ОП КЦС від 10.10.2019 року в справі №718/194/17.
За наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскільки кредитний договір було укладено сторонами у жовтні 2005 року, тобто до набрання чинності статей 11, 18 ЗУ від 01 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до ЗУ «Про захист прав споживачів», а відтак правильним є висновок суду першої інстанції про стягнення комісії з відповідачів.
Укладений між сторонами кредитний договір відповідає вимогам чинного на той час законодавства та вільному волевиявленню сторін, під час укладення кредитного договору відповідач був ознайомлений з його умовами, висловив своє волевиявлення шляхом підписання договору і тривалий час виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків.
За наведеного вбачається, що на час укладення Кредитного договору чинним законодавством банкам не заборонялось встановлення комісії (винагороди) в договорах про споживче кредитування, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спроможними.
Що стосується доводів апеляційної скарги про невідповідність розподілу судових витрат в суду першої інстанції вимогам ст.141 ЦПК України, то колегія суддів виходить з наступного.
В силу ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач крім стягнення заборгованості просив суд встановити подальші нарахування відповідно до умов кредитного договору до моменту виконання рішення.
Оскаржуваним рішенням суду позовні вимоги банку задоволено частково, у задоволенні зазначеної вище вимоги відмовлено.
З меморіального ордеру №676766174 від 04.11.2021 року вбачається, що банком здійснено оплату судового збору в розмірі 4 289,34 грн (а.с.2), що відповідає ставці судового збору в розмірі 1,5 % від ціни позову (10884,44 дол. США - еквівалент 285 956,01 грн), а тому доводи щодо невірного розподілу судового збору, який було стягнуто з відповідачів, є необґрунтованими.
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру стягуваної заборгованості, а саме: поточна заборгованість по тілу кредиту у розмірі 2388,69 дол. США, заборгованість по відсотках у розмірі 769,44 дол. США та комісія у розмірі 70,31 дол. США, що в сукупності станом на 20.10.2021 року становить 3228,44 дол. США.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з позовом Банк просив стягнути з відповідачів (10884,44 дол. США - еквівалент 285 956,01 грн), що складає 100% ціни позову, оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги вимоги банку задоволені лише на 29,66% (3228,44 дол. США - еквівалент 84 814,55 грн), таким чином з відповідачів на користь банку підлягає стягненню судовий збір в розмірі по 756,66 грн з кожного.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З АТ «Сенс Банк» (АТ«Альфа-Банк») підлягає компенсації судовий збір у розмірі 6434,01 грн за перегляд справи в суді апеляційної інстанції, від сплати якого був звільнений апелянт.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2022 року в частині визначеної до стягнення суми змінити, визначивши до стягнення поточну заборгованість станом на 20.10.2021 року у розмірі 3 228 (три тисячі двісті двадцять вісім) дол. США 44 центи та судовий збір по 756 (сімсот п'ятдесят шість) грн 66 коп. з кожного.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (акціонерного товариства «Сенс Банк») судовий збір у розмірі 6 434 (шість тисяч чотириста тридцять чотири) грн 01 коп. на користь держави.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Лисак І.Н.
Судді: Височанська Н.К.
Перепелюк І.Б.