Провадження № 22-ц/803/1447/23 Справа № 242/5984/21 Суддя у 1-й інстанції - Черков В.Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
09 січня 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
сторони справи
позивач - ОСОБА_1
відповідач- Приватне акціонерне товариство Шахтоуправління «Покровське»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 січня 2022 року, ухваленого суддею Черковим В.Г. у м.Селидове, Донецької області, повний текст судового рішення складено 20 січня 2022 року,-
У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_1 (далі- Позивач ) звернувся до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, (далі - Відповідач), про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я при виконанні трудових обов'язків.
В обґрунтування позову зазначив, що перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське».
Під час роботи отримав професійне захворювання, у зв'язку з чим встановлено 65 % втрати працездатності та 3 групу інвалідності безстроково.
Просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у зв'язку з професійним захворюванням у розмірі 114 985,00 грн.
Рішенням Селидівський міський суд Донецької області від 20 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди задоволені частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з професійним захворюванням у розмірі 72000 (сімдесят дві тисячі) грн.. 00 коп.
В задоволені решти вимог відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» судовий збір в доход держави у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Відповідач Приватне акціонерне товариство Шахтоуправління «Покровське», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення з дотриманням вимог ст.263 ЦПК України.
При цьому, скаржник зазначає, що судом не взято до уваги та не надана оцінка тому факту, що позивач протягом 3-х років умисно приховував від відповідача факт професійного захворювання, чим умисно сприяв його розвитку та збільшенню власної шкоди, тому суд мав застосувати до спірних правовідносин норми ч.2 ст.1193 ЦК України.
Окрім того, відповідач вважає, що присуджений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних та душевних страждань потерпілого, вимогам розумності та справедливості та практиці, що склалася в судах Донецької області в аналогічних справах. Вважає розмір моральної шкоди визначений судом до стягнення на користь позивача явно завищеним.
Вказує, що з рішення суду не зрозуміло, чи повинна сума відшкодування моральної шкоди позивачеві сплачуватись повністю або з відрахуванням податків та загальнообов'язкових зборів.
Окрім того, відповідач вважає, що оскільки судом позовні вимоги задоволені на 62,62%, то сума судового збору повинна становити 568,59 грн., відповідно розрахунку (908грн.х62,62/100).
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, звільнений 08.10.2020 р. за ст.38 КЗпП України.
Як вбачається з Акту від 02.02.2021 р., хронічне професійне захворювання виникло за обставин тривалої роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів - важкості праці та пилу фібро генної дії.
Згідно довідки МСЕК серії 12 ААА № 092220 від 23.02.2021 р. ОСОБА_1 встановлено 65 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності: первинно - 35 % - радикуліт, первинно 25 % - бронхіт, повторно 5 % - трудове каліцтво 17.04.2018 р. Таким чином, первинно позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та отримав професійні захворювання, тому він має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок роботодавця.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин справи, врахував глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності - 60 %, який встановлений безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, період роботи на підприємстві відповідача - з 15.09.2005 р. по 08.10.2020 р., та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості визначив розмір моральної шкоди в сумі 72000,00 грн.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як і погоджується з визначеним до стягнення розміром моральної шкоди, стягнутої з Відповідача на користь Позивача, та не погоджується з доводами сторони Відповідача, щодо відсутності підстав для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди за наявності вини самого Позивача на підприємство та завищеного розміру моральної шкоди, з огляду на наступне.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Статтею 171 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
За нормами статті 22 Закону України «Про охорону праці», роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина друга статті 153 КЗпП України).
Статтею 173 КЗпП України визначено , що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №2 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяно працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відмова потерпілому у праві на отримання від підприємства грошової суми за моральну шкоду залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.
Доводи відповідача про те, що визначений судом до стягнення розмір моральної шкоди є явно завищеним, колегія суддів не буре до уваги, оскільки уже самим фактом стійкої втрати позивачем професійної працездатності з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди, що випливає з положень ст.3 Конституції України та узгоджується з позицією Верховного Суду по даній категорії справ (постанова Верховного Суду від 29 жовтня 2018 р. у справі №212/754/18).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Не заслоговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року, з огляду на наступне.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння їй шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Колегія суддів вважає необґрунтованими і доводи відповідача про неправильно визначену судом до стягнення з відповідача на користь держави суму судового збору, з огляду на таке.
Згідно положення, закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру.
Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Зі змісту положень п.3 ч.3 ст.175, п.1.ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Частина 6 ст.141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (з подальшими змінами та доповненнями) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з положеннями п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору становить-1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позов подано ОСОБА_1 до суду у листопаді 2021 року, у зв'язку з чим, останній, якби не був звільнений від сплати судового збору, виходячи з ціни позову -114 985 грн. мав би сплатити судовий збір в сумі -1149,85. (1% ціни позову), але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 грн. (2270 грн. прожитковий мінімум на 1 січня 2021 року х 0,4=908 грн.).
Суд першої інстанції, частково, задовольнивши позовні вимоги в розмірі 72000 грн., стягнув з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 908 грн., тобто правильно стягнув мінімальний розмір судового збору, встановленого законом.
Доводи апеляційної скарги відповідача не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду по суті спору та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів у справі. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, підстав для перерозподілу судових витрат не має.
Керуючисьст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» залишити без задоволення.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 09 січня 2023 року.
Головуючий:
Судді: