м. Вінниця
06 січня 2023 р. Справа № 120/7549/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі - КЕВ м. Львова, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з рішенням КЕВ м. Львова, що оформлене протоколом № 3 від 26.02.2021, про яке позивач дізнався у серпні 2022 року, його (позивача) протиправно виключено з квартирного обліку в житловій комісії КЕВ м. Львова та з Книги обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилих приміщень в житловій комісії відповідача, з посиланням на пункт 16 розділу VI Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 №380 (далі - Інструкція №380). Позивач зазначає, що 16 розділу VI Інструкції №380 встановлено лише те, що житлові комісії щорічно проводять інвентаризацію облікових справ військовослужбовців та не передбачена можливість виключати з обліку військовослужбовців, які не пройшли перереєстрацію. Наголошує, що чинне законодавство не передбачає тимчасове зняття громадян, які потребують поліпшення житлових умов, із квартирного обліку, в тому числі через непроведення перереєстрації та поновлення документів облікових справ квартирного обліку. Непроходження щорічної перереєстрації як обставина зняття з обліку, на яку посилається відповідач, на думку позивача, не спростовує право позивача на продовження перебування на квартирному обліку. Вважає, що з метою ефективного відновлення порушеного права позивача необхідним є зобов'язання відповідача поновити його в квартирному обліку за тими самими номерами у списках загальної черги та черги позачерговиків.
Ухвалою від 23.09.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із зазначенням інших (додаткових) підстав для поновлення такого строку.
Ухвалою від 10.10.2022 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до КЕВ м. Львова про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Крім того, цією ж ухвалою встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
31.10.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від ГУ ДПС у Вінницькій області, в якому відповідач просить у задоволенні вимог позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зіслався, зокрема на те, що одноголосним рішенням членів житлової комісії постановлено виключити з квартирного обліку в житловій комісії КЕВ м. Львова та з Книги обліку осіб, які перебувають в черзі на одержання жилих приміщень в житловій комісії КЕВ м. Львова старшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 (у відставці) як такого, що не пройшов щорічну перереєстрацію усупереч п. 16 Розділу VI Інструкції №380. Зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення до уваги взято вимоги нормативно-правових актів, які підлягають до застосування при вирішенні питань житлового обліку категорії осіб, до яких належить позивач, а також вивчено матеріали його облікової справи. Обґрунтованість ухваленого за результатами засідання рішення, на переконання відповідача, не піддається сумніву, адже члени комісії були зобов'язані та діяли у спосіб та порядок, передбачені діючими нормативно-правовими актами, як того вимагає ст. 19 Конституції України.
Крім того, відповідач звернув увагу суду на те, що оскаржуване рішення ухвалено 26.02.2021 та з того часу відповідно давно минув визначений адміністративним процесуальним законодавством термін на його оскарження в судовому порядку, пропуск якого, на думку відповідача, не обґрунтовано позивачем із посиланням на поважні причини.
07.11.2022 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, за змістом якої позивач повністю не погоджується з аргументами та міркуваннями відповідача, що наведені у відзиві на позовну заяву. Наголошує зокрема, що непроходження щорічної перереєстрації як обставина зняття з обліку, на яку посилається відповідач, не спростовує право позивача на продовження перебування на квартирному обліку. Щодо суджень відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, то позивач просить суд врахувати, що позивачем при подання позову подавалась заява про поновлення строку на звернення до адміністративного суду із аргументацією поважних причин пропуску такого строку. Також позивач вказує, що подання позовної заяви має особливе та вагоме значення для позивача, оскільки стосується дотримання його права на житло гарантованого ст. 47 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколу № 1 до такої Конвенції.
Заперечення на відповідь на відзив відповідачем подано не було.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що ОСОБА_1 26.03.2002 позивач був зарахований на квартирний облік серед військовослужбовців Львівського гарнізону. Станом на 01.04.2021 позивач знаходився за № 523 у списку загальної черги та у списку позачерговиків за № 111.
У 2003 році позивач був звільнений від проходження військової служби за контрактом у запас за станом здоров'я та був залишений на військовому та квартирному обліку для отримання житлового приміщення за рахунок житлового фонду військової частини, що підтверджується витягами з наказів № 251 від 22.10.2003 (по стройовій частині) та № 0155 від 29.09.2003 (по особовому складу).
Згідно з рішенням КЕВ м. Львова, що оформлене протоколом № 3 від 26.02.2021, на підставі п. 16 розділу VI Інструкції № 380 позивача виключено з квартирного обліку в житловій комісії КЕВ м. Львова та з Книги обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилих приміщень в житловій комісії КЕВ м. Львова, як такого, що не пройшов щорічну перереєстрацію.
Незгода позивача із таким рішенням КЕВ м. Львова в частині виключення позивача з квартирного обліку в житловій комісії КЕВ м. Львова та з Книги обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилих приміщень в житловій комісії відповідача, спонукала його звернутися до суду із цим адміністративним позовом.
Визначаючись стосовно заявлених позовних вимог, суд виходить із такого.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність, або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступною платою відповідно до закону.
Відповідно до ст. 37 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР; в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов та залишили роботу на підприємствах, в установах та організаціях у зв'язку з виходом на пенсію беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов нарівні з працюючими на цих підприємствах, в установах, організаціях громадянами.
Порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов згідно зі ст.38 ЖК УРСР встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 ЖК УРСР громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII, тут і далі в редакцій, чинній на момент виникнення спірних відносин), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з абз. 1 п. 1 ст. 12 Закону №2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 4 п. 1 ст. 12 цього Закону №2011-XII військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених п.10 цієї статті.
На виконання приписів вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.08.2006 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок № 1081).
Відповідно до положень п. 24 цього Порядку військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини; у рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім'ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
Також п. 9 ст. 12 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Аналогічні приписи закріплені й в п. 29 Порядку № 1081 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.
Варто зауважити, що дія пункту 9 ст. 12 Закону №2011-XII безпосередньо пов'язується із тим, з якої саме з підстав, зазначених у частині шості й статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" військовослужбовець звільнений у запас чи у відставку.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Отже, зазначеним законом держава взяла на себе обов'язок забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями, і зокрема, військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як видно із наказу головнокомандувача військ протиповітряної оборони Збройних Сил України від 29.09.2009 № 0155 (по особовому складу), старший лейтенант ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас. Відтак, позивач належить до кола осіб, на яких розповсюджується дія частини 9 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з п. 22 Порядку № 1081 облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Положеннями п. 30 цього Порядку № 1081 передбачено, що військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, аналіз зазначених норм закону дає підстави зробити висновок про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а отже і на залишення на обліку до отримання ними житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених п. 30 Порядку.
Згідно з пунктом 32 Порядку № 1081 черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).
Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей) встановлює Інструкція № 380 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" набули права та не забезпечувалися постійним житлом протягом усього часу проходження військової служби і мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, зареєстровані в населеному пункті дислокації військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на відповідному обліку.
Для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах (далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини, п. 1 розділу ІІ Інструкції).
Основними завданнями житлових комісій військових частин (об'єднаних житлових комісій) є: перевірка житлових умов військовослужбовців та членів їх сімей; прийняття рішення з житлових питань, у тому числі із розгляду відповідних рапортів (заяв) військовослужбовців та членів їх сімей з житлових питань; ведення обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими житловими приміщеннями (службовою житловою площею); ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; розгляд заяв, скарг та пропозицій, що виникли під час роботи житлових комісій військових частин, та прийом громадян з житлових питань; видача документів, які створюються житловими комісіями військових частин під час виконання вимог цієї Інструкції; ведення оперативного обліку службових житлових приміщень (п. 5 розділу ІІ Інструкції).
Житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо: взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею).
Відповідно до п.п. 4-6 Розділу VI Інструкції № 380 для зарахування на облік військовослужбовець подає командиру військової частини рапорт, який реєструється у службі діловодства військової частини.
Після проведення перевірки житлових умов військовослужбовця житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) на найближчому засіданні, але не пізніше ніж через місяць з дати реєстрації відповідного рапорту військовослужбовця, розглядає питання щодо зарахування військовослужбовця на облік.
На засіданні житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) має право бути присутнім військовослужбовець та члени його сім'ї, щодо яких приймається рішення.
За результатами розгляду житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) приймає рішення про зарахування військовослужбовця та членів його сім'ї на облік або відмовляє у зарахуванні на облік із зазначенням обґрунтування такої відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
Відповідно до п. 16 розділу VI Інструкції № 380 житлові комісії військових частин (об'єднані житлові комісії) щороку проводять інвентаризацію облікових справ військовослужбовців та членів їх сімей, що перебувають на обліку, під час якої перевіряються житлові умови (за необхідності), а також оновлюються документи, що містяться в облікових справах.
За результатами інвентаризації щороку до 15 січня списки військовослужбовців та членів їх сімей, які перебувають на обліку військової частини, направляються до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.
Списки військовослужбовців, які перебувають на обліку, а також військовослужбовців, які не пройшли щорічну перереєстрацію та виключені з обліку, розміщуються у загальнодоступному місці військової частини для загального ознайомлення протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення житловою комісією військової частини (об'єднаної житлової комісії).
Військовослужбовці та члени їх сімей, виключені з обліку, мають право повторно протягом року подати командиру військової частини рапорт та документи, визначені Порядком забезпечення житловими приміщеннями, для зарахування на облік в порядку, визначеному цією Інструкцією, із збереженням попереднього часу перебування на обліку.
Пунктом 21 розділу VI Інструкції № 380 визначено, що зняття військовослужбовців з обліку проводиться у разі: поліпшення житлових умов до встановлених норм забезпечення житловою площею громадян у відповідному населеному пункті; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на квартирний облік, включення до списків осіб, що мають право першочергового та позачергового одержання житлових приміщень, або неправомірних дій посадових (службових) осіб при вирішенні питання про прийняття на квартирний облік; в інших випадках, передбачених законодавством.
Натомість інші випадки, передбачені законодавством, не встановлені, як не встановлено і порядок щорічної перереєстрації військовослужбовців, що перебувають на обліку військової частини для поліпшення житлових умов.
Встановлено, що позивач перебував на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок Міністерства оборони України, підстави, визначені законом для зняття з обліку не настали. Будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивач був зарахований на квартирний облік внаслідок подання ним відомостей, що не відповідають дійсності або неправомірних дій посадових (відповідальних) осіб при вирішенні питання про прийняття на квартирний облік, надано не було. Непроходження щорічної перереєстрації як обставина зняття з обліку, на яку посилається відповідач, не спростовує право позивача на продовження перебування на квартирному обліку.
При вирішенні позовних вимог суд враховує, що оскаржуване рішення було прийнято у відсутності позивача, доказів того, що позивача було повідомлено про засідання комісії, згідно якого вирішувалося питання про зняття позивача з квартирного обліку внаслідок того, що він не пройшов перереєстрацію, матеріали справи не містять. Вказаним позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на надання довідок, які підтверджують неможливість проходження ним щорічної переатестації облікових справ у встановлений строк, та надати відповідні документи з метою розгляду питання про перереєстрацію його облікової справи.
Відтак, неможливість проведення щорічної інвентаризації передбаченої Інструкцією № 380, на переконання суду, не може бути передумовою виключення позивача з квартирного обліку, оскільки це суперечить вимогам статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
При ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", заява № 30856/03).
Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06, пункт 47).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі "Зехентнер проти Австрії", заява №20082/02, пункт 56, ECHR 2009...).
У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
З огляду на викладене суд вважає, що внаслідок зняття позивача з квартирного обліку позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За результатами судового розгляду суд дійшов висновку, що спірне рішення КЕВ м. Львова, оформлене протоколом № 3 від 26.02.2021, в частині виключення з квартирного обліку в житловій комісії КЕВ м. Львова та з Книги обліку осіб, які перебувають в черзі на одержання жилих приміщень в житловій комісії квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, старшого лейтенанта запасу ОСОБА_2 (в/ч НОМЕР_1 ) не відповідає критеріям обґрунтованості, своєчасності та розсудливості, прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, та з порушенням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача, а також суспільних інтересів, і цілями, на досягнення яких вони спрямовані. Отже, за вказаних обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення КЕВ м. Львова, оформлене протоколом № 3 від 26.02.2021, в частині виключення з квартирного обліку в житловій комісії КЕВ м. Львова та з Книги обліку осіб, які перебувають в черзі на одержання жилих приміщень в житловій КЕВ м. Львова, старшого лейтенанта запасу ОСОБА_2 (в/ч НОМЕР_1 ).
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає що ухвалою про відкриття провадження у справі від 10.10.2022 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до КЕВ м. Львова про визнання протиправним та скасування рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Викладені у відзиві доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду не дають підстав для визнання викладеного в ухвалі про відкриття провадження у справі висновку суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду передчасним та для застосування вимог частини четвертої статті 123 КАС України.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до п.п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Водночас, згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає за необхідне зобов'язати КЕВ м. Львова поновити старшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 (в/ч НОМЕР_1 ) на квартирному обліку у житловій комісії КЕВ м. Львова з 26.02.2021 за тими самими номерами у списках загальної черги та черги позачерговиків, за якими перебував на момент виключення його з квартирного обліку.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши надані докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від спати судового збору, то питання щодо його розподілу суд не вирішує.
Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно із ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:
договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист,
представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно із положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами 2 та 3 статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із ч. 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
При цьому покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
У рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано договір про правову допомогу від 30.08.2022 № 30/08/22, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат від 12.09.2022, квитанцію до прибуткового касового ордера № 01 від 30.08.2022.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу у сумі 8000 грн не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Так, зі змісту попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат видно, що адвокатом надавались довірителю такі послуги: юридичний аналіз наданих документів; опрацювання законодавчої бази; формування правової позиції; консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи; підготовка та подання процесуальних документів по справі: позовної заяви, відповідь на відзив відповідача; участь адвоката у сумових засіданнях.
На думку суду, майже всі надані адвокатом послуги охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) є неспівмірним із складністю такої роботи (наданих послуг).
Відтак, більшість послуг, що надавалися на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги, пов'язані із складанням позовної заяви, а тому деталізація (поділ на окремі частини) таких не свідчить про виконання роботи (надання послуг) у більшому обсязі.
Так, суд не ставить під сумнів вартість однієї години часу, витраченої адвокатом на надання позивачу правових послуг, оскільки відповідний розмір погоджений сторонами, однак, кількість часу витраченого адвокатом на оформлення позовних матеріалів та її поданням до суду, на переконання суду, є непропорційною складності справи та предмету спору.
Крім того, адміністративна справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, суд вважає, що витрати на правову допомогу, на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню та на користь позивача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, оформлене протоколом № 3 від 26.02.2021, в частині виключення з квартирного обліку в житловій комісії квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та з Книги обліку осіб, які перебувають в черзі на одержання жилих приміщень в житловій комісії квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, старшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 (в/ч НОМЕР_1 ).
Зобов'язати квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова поновити старшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 (в/ч НОМЕР_1 ) на квартирному обліку у житловій комісії квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова з 26.02.2021 за тими самими номерами у списках загальної черги та черги позачерговиків, за якими перебував на момент виключення його з квартирного обліку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн (чотири тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (79007, м. Львів, вул. Батуринська, буд. 2, код ЄДРПОУ 07638027)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович