ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" грудня 2022 р. справа № 300/3984/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шумея М.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії № 091630012604 Відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.09.2022; зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального трудового стажу період роботи з 11.10.2017 до 31.08.2022 та призначити і виплачувати їй з 01.09.2022 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" частини 1 статті 55 Закону № 1788- XII.
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача, що полягають у прийнятті рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
31.10.2022 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позову.
23.12.2022 представник Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало до суду через систему "Електронний суд" відзив на позову заяву, відповідно до якого заперечує проти позову та просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах адміністративної справи, судом встановлено такі обставини справи.
Позивач 03.08.1992 року була прийнята на роботу в Івано-Франківську обласну станцію переливання крові на посаду медичної сестри.
01.04.1998 позивач була переведена на посаду головної медичної сестри Івано-Франківської обласної станції переливання крові.
09.01.2020 Івано-Франківська обласна станція переливання крові була реорганізована в Комунальне некомерційне підприємство "Прикарпатський обласний центр служби крові Івано-Франківської обласної ради", де позивач продовжувала працювати на посаді головної медичної сестри.
31.08.2022 позивач була звільнена за власним бажанням.
ОСОБА_1 01.09.2022 року подала заяву з відповідними документами до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області, щодо призначення їй пенсії за вислугу років. Загальний стаж роботи у закладі охорони здоров'я на день подання заяви до Головного управління пенсійного фонду України становив 30 років.
07.09.2022 позивач отримала Рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років №091630012604 від 07.09.2022 року. Дане рішення обґрунтовується наступним: Право па пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в редакції Закону України від 03.11.2017 №2148- VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, передбачений статтями 52,54 та 55 ЗУ від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення". Тому право на пенсію за вислугу років згідно статті 55 ЗУ 1788 визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, які були передбачені законодавством станом на 11 жовтня 2017 року. Виходячи з вище зазначеного право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров'я незалежно від віку, за наявності вислуги років до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. Згідно наданих документів стаж роботи працівником охорони здоров 'я станом на 11.10.2017 становить 25 років 2 місяці 9 днів.
Проте Відділ призначення пенсій Управління Пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області при наданні рішення про відмову у призначення пенсії за вислугою років не врахував спеціальний трудовий стаж позивача у закладі охорони здоров'я у період з 11.10.2017 року до 31.08.2022 року.
Позивач не погодившись із таким рішенням відповідача, звернулася до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.
Таким чином, аналіз змісту пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дозволяє прийти до висновку про те, що пенсія за вислугу років згідно статей 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення" може бути призначена лише особам, які мають стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону України "Про пенсійне забезпечення", станом на 11.10.2017.
Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XI) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно статті 7 Закону № 1788-XI звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XI), а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті "е" статті 55 Закону № 1788-XI.
Так, відповідно до внесених змін пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Отже, на день звернення позивача із заявою 01.09.2022 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідно до записів у трудовій книжці, позивач 03.08.1992 року була прийнята на роботу в Івано-Франківську обласну станцію переливання крові на посаду медичної сестри. 01.04.1998 позивач була переведена на посаду головної медичної сестри Івано-Франківської обласної станції переливання крові. 09.01.2020 Івано-Франківська обласна станція переливання крові була реорганізована в Комунальне некомерційне підприємство "Прикарпатський обласний центр служби крові Івано-Франківської обласної ради", де позивач продовжувала працювати на посаді головної медичної сестри. 31.08.2022 позивач була звільнена за власним бажанням.
Таким чином, період роботи позивача, при її зверненні за призначенням пенсії, з 11.10.2017 до 31.08.2022 року підлягав зарахуванню до спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на постанову Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" в частині встановлення цією постановою необхідності, в даному випадку, не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
По-перше, Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений вищенаведеною постановою, не містить будь-яких посилань на необхідність певного стажу для призначення пенсії відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в ньому лише наведено найменування закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і найменування посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
По-друге, абзац другий постановляючої частини вказаної постанови в редакції із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 № 529 та постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 265, що були зумовлені внесенням до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" змін Законами № 213 та № 911, які рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнані неконституційними, суперечить положенням пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та звужує обсяг прав осіб, які мають право на пенсію за цією нормою.
Таким чином, суд визнає, що позивач має право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а відтак, враховуючи дату звернення за її призначенням, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо клопотання представника позивача про судові витрати на професійну правничу допомогу, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник позивача на підтвердження розміру витрат Солдатенко Н.В. на правничу допомогу адвоката надав розрахунок - опис робіт (надання послуг) та витрат на надання правничої допомоги за догорором про надання правової допомоги № 349 від 13.09.202, відповідно до якого: надання усної консультації - 0,5 год. - 1400,00 грн; ознайомлення та вивчення матеріалів справи - 0,5 год. - 1400,00 грн; підготовка позовної заяви від 07.12.2021, формування матеріалів позову - 1,5 год. - 4200,00 грн; всього - 7000,00 грн. Витрачений час для надання усної та підготовку документів склав 2,5 год. Обсяг робіт включав вивчення матеріалів справи, їх аналіз та вироблення правової позиції з метою реалізації такої в суді. Справа має важливе значення для позивача в плані відновлення його порушених протиправним рішенням прав та інтересів, нарахування позивачу заслуженої пенсії за вислугу років.
Однак суд звертає увагу, що на підтвердження обставин щодо понесення стороною у справі судових витрат на правничу допомогу повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов"язаних із наданням правової допомоги, оформленні у встановленому законом порядку (платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 21.09.2018 по справі № 820/5938/16.
Таким чином у задоволенні клопотання представника позивача щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн - слід відмовити.
Однак за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 992,40 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії № 091630012604 Відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області від 07 вересня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального трудового стажу період роботи з 11.10.2017 до 31.08.2022 та призначити і виплачувати їй з 01.09.2022 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судовий збір в розмірі 496,20 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судовий збір в розмірі 496,20 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 );
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15 м. Івано-Франківськ, 76018, Код ЄДРПОУ : 20551088);
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (пр. Богдана Хмельницького, 116а м. Дніпро, 49000, Код ЄДРПОУ: 21910427).
Суддя Шумей М.В.