Справа №932/4047/22
Провадження №2/932/1437/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
заочне
21 грудня 2022 року м.Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,
за участю секретаря: Дубовик К.В.,
представника позивача: Келембет І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою), -
ВСТАНОВИВ:
позивач звернувся до суду із позовом, у якому, із врахуванням заяви від 24.11.2022, просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити його із квартири.
Ухвалою від 07.09.2022 відкрито спрощене позовне провадження із викликом учасників.
Ухвалою від 21.12.2022 постановлено справу розглядати в заочному порядку.
Узагальнені доводи учасників справи.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що квартира АДРЕСА_1 є її власністю. 15.04.2022 відповідач самовільно вселився до квартири та проживає у ній. При цьому місце проживання відповідача зареєстровано у квартирі. Враховуючи, що відповідач з серпня 2017 року не проживав у квартирі у зв'язку із відбуванням покарання, не приймав участі в утриманні квартири, відмовився звільнити квартиру, позивач звернулася до суду.
Відзиву відповідачем не подано.
Заперечень третьою особою не подано.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, навела пояснення аналогічні змісту позовної заяви.
Інші учасники справи не з'явилися, причин неявки не повідомили.
Обставини, встановлені судом.
Свідоцтвом про право власності на спадщину від 11.02.2020 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.02.2020 підтверджується право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно довідки №4628 від 20.07.2022 та відповіді Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР від 05.09.2022 вбачається, що місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 із 21.10.2002.
Позивачем надано акт сусідів по будинку АДРЕСА_2 від 15.07.2022, підписи яких завірені начальником дільниці КП «Жилсервіс-5» ДМР у якому вказано, що ОСОБА_2 проживає у вказаній вище квартирі із 15.04.2022.
Факт проживання у квартирі відповідача підтвердили також свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.08.2017 ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та 2 місяці.
Довідкою ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 16.03.2020 підтверджується, що ОСОБА_2 знаходиться під вартою із 05.03.2020.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 1 984,80 грн.
Законодавство та висновки Верховного Суду, що застосовані судом.
У відповідності до ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до частини першої-другої статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
За висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 22.09.2021 у справі №759/14973/17, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК УРСР, предметом доказування є причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.
У відповідності до п.7 ч.3 ст.71 ЖК України, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» від 02.12.2010 в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах - воно залежить від низки фактичних обставин, до числа яких, зокрема, відноситься існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» від 18.11.2004).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18.12.2008).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13.05.2008 пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.12.2010).
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010), постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі №465/3586/17, від 08.10.2020 у справі №712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18.
Висновки суду.
Враховуючи, що йде мова про житло, яке перебуває у власності фізичної особи, до спірних відносин підлягає застосуванню ст.405 ЦК України. Разом із тим, враховуючи, що її зміст є аналогічним ст.71 ЖК України, за виключенням строку тимчасової відсутності, суд застосовує висновки Верховного Суду щодо застосування ст.71 ЖК України.
Місце проживання відповідача зареєстровано у квартирі позивача ще у 2002 році. Правомірність набуття права користування квартирою у 2002 році позивачем не оскаржується. Відтак відповідач правомірно вселився до квартири та набув право на проживання у ній.
Відповідач не проживав у квартирі у зв'язку із відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі. Після відбування покарання відповідач повернувся до квартири та проживає у ній.
Вказані обставини свідчать як про поважність причин відсутності відповідача у житлі та збереження за ним житла, так і про переривання строку тимчасової відсутності.
Окрім того суд враховує, що у квартирі проживає лише відповідач, позов не обґрунтовано необхідністю проживання у квартирі позивача та членів його сім'ї, неможливість спільного проживання із відповідачем чи наявністю у відповідача іншого житла.
Відтак виселення відповідача у даному випадку буде свавільним.
Доводи про те, що відповідач не утримує квартиру не є підставою для його виселення, а позивач не позбавлена права звернутися до відповідача за відшкодуванням відповідних витрат.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати. Інших судових витрат не заявлено.
Керуючись ст.ст.12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою) - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: В.І. Цитульський