Рішення від 20.12.2022 по справі 927/913/22

РІШЕННЯ

Іменем України

20 грудня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/913/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О. М.

За позовом: Керівника Чернігівської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000 в інтересах держави в особі

Позивача: Фонду комунального майна Чернігівської міської ради,

код ЄДРПОУ 14227121, вул. Мстиславська, 8, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова",

код ЄДРПОУ 24100060, вул. Предславинська, 31/11, офіс 87, м. Київ, 03150

Предмет спору: про стягнення 21 553 284,14 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Неговська О.М.,

від відповідача: не з'явився,

за участю прокурора: Тишкевич Л.В.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Чернігівської міської ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова", у якому просить суд стягнути з відповідача 21 553 284,14 грн заборгованості, з яких 19 967 142,31 грн основного боргу по орендній платі та 1 586 141,83 грн пені.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 31.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 29.11.2022 о 10:30 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.

Копія вказаної ухвали отримана прокурором та представником позивача особисто в приміщенні суду 01.11.2022 та 02.11.2022, відповідно.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ухвала суду від 31.10.2022 отримана відповідачем 02.11.2022, а отже останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 17.11.2022.

До початку підготовчого засідання відповідачем надіслано суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у т.ч. з доказами направлення його прокуратурі.

Також відповідачем надіслано суду клопотання про залишення позову без розгляду, в якій просить залишити позовну заяву без розгляду, оскільки прокурором у позовній заяві не наведено обґрунтування причин для представництва інтересів держави в особі позивача та не здійснено належного повідомлення позивача про представництво держави в його особі. Додано докази направлення вказаного клопотання прокуратурі.

До початку підготовчого засідання Чернігівської окружною прокуратурою подано відповідь на відзив з доказами направлення її учасникам справи.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 29.11.2022 не з'явився, про поважні причини неявки не повідомив.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, підготовче засідання 29.11.2022 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

Представником позивача в судовому засіданні повідомлено, що відповідачем не було здійснено направлення йому відзиву на позов та клопотання про залишення позову без розгляду, проте з їх змістом позивач ознайомився з примірника прокурора. Заперечень щодо прийняття судом цих документів у позивача немає.

Прокурор в судовому засіданні також повідомив, що у нього відсутні заперечення щодо прийняття судом вказаних вище документів.

Зважаючи на відсутність заперечень щодо прийняття вказаних вище документів, судом прийнято до розгляду відзив відповідача на позовну заяву з доданими до нього документами, як такий, що поданий у строк, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, та клопотання про залишення позову без розгляду, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Суд долучив до матеріалів справи подану прокурором відповідь на відзив, як таку, що подана у порядку та строк, встановлений Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з її урахуванням.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як вбачається з відзиву на позов, відповідач визнає частину позовних вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 19 967 142,31 грн, а щодо нарахування пені позовні вимоги в цій частині заперечує, а тому питання визнання відповідачем позовних вимог в частині нарахування основного боргу буде вирішуватись під час розгляду справи по суті, у т.ч. з урахуванням ст. 191 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо залишення позову без розгляду у зв'язку з відсутністю повноважень у прокурора звертатись до суду з цим позовом суд встановив наступне.

Прокурором у позовній заяві зазначено, що необхідність звернення з цим позовом зумовлена потребою захистити інтереси держави у зв'язку із нездійсненням відповідних повноважень Фондом комунального майна Чернігівської міської ради щодо стягнення орендної плати за користування майном комунальної власності, що ставить під загрозу своєчасність надходження та акумулювання коштів міського бюджету та спричиняє шкоду державним економічним інтересам.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Фонд комунального майна Чернігівської міської ради Фонд відповідно до п. 1.1 Положення про Фонд комунального майна Чернігівської міської ради утворений Чернігівською міською радою і відповідно до чинного законодавства України здійснює реалізацію політики органів місцевого самоврядування м. Чернігова у сфері управління, приватизації та оренди об'єктів: цілісні майнові комплекси комунальних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), нерухоме майно - будівлі, споруди, нежитлові приміщення та інше окреме індивідуально визначене майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Чернігова.

Згідно п. 1.2 Положення про Фонд комунального майна Чернігівської міської ради фонд здійснює управління майном комунальної власності в межах повноважень, визначених міською радою.

Одними з завдань Фонду є реалізація державної та регіональної політики щодо ефективного управління майном комунальної власності, зокрема у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження комунального майна; забезпечення стабільного надходження до міського бюджету коштів за рахунок продажу майна комунальної власності та здачі його в оренду.

Отже, Фонд комунального майна Чернігівської міської ради відповідно до закону, від імені та в інтересах територіальної громади міста повинен здійснювати контроль за надходженням коштів від здачі в оренду комунального майна та не повинен ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування.

Чернігівською окружною прокуратурою направлено Фонду комунального майна лист № 5644ВИХ-22 від 14.10.2022 на підставі ст. 23 Закону «Про прокуратуру» про надання інформації чи вживались заходи щодо стягнення існуючої заборгованості з орендної плати з ТОВ Фірма «Технова» та з'ясування позиції Фонду про врегулювання даного спору в судовому порядку.

Листом № 7-4/361 від 18.10.2022 Фонд комунального майна Чернігівської міської ради повідомив, що претензійно-позовна робота, що проводилася Фондом не призвела до результату, в добровільному порядку ТОВ Фірма «Технова» не сплачує орендну плату, внаслідок чого бюджет Чернігівської міської територіальної громади недоотримує належні кошти. Повідомив про те, що у зв'язку з відсутністю у кошторисі коштів на оплату судового збору вбачає підстави для захисту інтересів Чернігівською окружною прокуратурою.

Відтак, Фондом комунального майна Чернігівської міської ради особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, та вказано про неможливість вчинення таких дій у подальшому в силу відсутності фінансової можливості на їх реалізацію.

Крім того, заборгованість за оренду комунального майна існувала вже станом на 01.05.2022, однак позивач не вжив заходів щодо її стягнення, обмежившись лише направленням двічі відповідачу претензій 11.08.2022 та 23.09. 2022 про необхідність сплати заборгованості та направленням матеріалів до прокуратури, тобто фактично самоусунувся від захисту державних інтересів.

Фонд комунального майна Чернігівської міської ради продовжує не здійснювати належний захист економічних інтересів громади, вважаючи направлення претензій достатніми діями по стягненню заборгованості.

Не незважаючи на те, що заборгованість з плати за оренду комунального майна не сплачується упродовж тривалого терміну, необхідних дій по стягненню заборгованості Фондом комунального майна Чернігівської міської ради не вжито.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Оскільки ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» форми відповідного повідомлення уповноваженого органу не визначено, вказаний лист прокурора з посиланням на таку норму, який було направлено позивачу з метою з'ясування підстав представництва, відповідає приписам цієї статті, а тому підпадає під розуміння повідомлень, обумовлених у ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, Чернігівською окружною прокуратурою направлено позивачу повідомлення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України № 5816ВИХ-22 від 20.10.2022 про підготовку позову до суду в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Чернігівської міської ради до ТОВ Фірма «Технова» про стягнення заборгованості за оренду комунального майна.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.

У підготовчому засіданні 29.11.2022 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 20.12.2022 на 10:30.

Ухвалою суду від 29.11.2022 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 20.12.2022.

Копію вказаної вище ухвали прокурор та представник позивача отримали особисто в приміщенні суду 29.11.2022.

Копія ухвали суду від 29.11.2022 була направлена відповідачу 30.11.2022 рекомендованим листом з повідомленням (з штрихкодовим ідентифікаторам 1400055673154).

Поштове повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікаторам 1400055673154 до суду не повернулося.

Судом здійснено відстеження цього поштового відправлення на офіційному сайті Укрпошта за штрихкодовим ідентифікатором 1400055673154, з якого вбачається, що 06.12.2022 - «Повернення за зворотною адресою: Адресат відсутній за вказаною адресою».

До початку судового засідання 12.12.2022 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у т.ч. з доказами направлення прокуратурі.

19.12.2022 до початку судового засідання відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

19.12.2022 до початку судового засідання Чернігівською окружною прокуратурою подано письмові пояснення з доказами направлення учасникам справи.

Крім того, копія ухвали суду від 29.11.2022 була направлена 19.12.2022 на електронну адресу відповідача - office@tehnova.com.ua, зазначену в заявах по суті та клопотанні про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 20.12.2022 відповідач не з'явився. Відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається таким, що отримав відповідне судове рішення, а відтак таким, що повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, від директора відповідача надійшло клопотання про відкладення цього судового засідання, що також свідчить про обізнаність відповідача про це судове засідання.

У поданому клопотанні відповідач зазначає, що єдиний адвокат Фесенко О.М., який перебуває у трудових відносинах з відповідачем та володіє усіма обставинами справи, у зв'язку з поганим самопочуттям після контакту з хворим на Ковід перебуває на самоізоляції. При цьому, він зазначає, що під час інкубаційного періоду, коли людина заразилася вірусом, але ще добре почувається та не має жодних ознак хвороби, встановити, що особа заражена є складно. А тому Фесенко О.М. перебуває на самоізоляції. Додано до клопотання наказ про призначення Фесенка О.М.

Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд зазначає наступне.

Відповідачем не зазначено з якого часу Фесенко О.М. перебуває на самоізоляції та не надано жодних доказів щодо невиконання останнім своїх службових обов'язків, оскільки в такому випадку він мав оформити лікарняний, або відпустку. Також не надано жодних доказів, що Фесенко є єдиним адвокатом, який перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Крім того, нормативним актом не передбачено, що представляти інтереси юридичної особи як відповідно до ст. 56 ГПК України, так і до ст. 58 ГПК України має адвокат, який обов'язково має перебувати у трудових відносинах з юридичною особою, оскільки юридичну особу може представляти особа в порядку самопредставництва, або будь-який адвокат залучений на підставі цивільних правовідносин.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем неналежним чином обґрунтовано та не доведено належними доказами неможливість відповідача приймати участь у цьому судовому засіданні.

Також жодних доказів, що виключно Фесенко володіє обставинами справи суду не надано, оскільки всі заяви по суті підписані директором відповідача.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача, причини неявки останнього є неповажними.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

За таких обставин, судове засідання 20.12.2022 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

Суд долучив до матеріалів справи подані відповідачем заперечення на відповідь на відзив, як такі, що подані у порядку та строк, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Щодо поданих Чернігівською окружною прокуратурою письмових пояснень.

Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Згідно ч. 1 ст. 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Подані Чернігівською окружною прокуратурою письмові пояснення не підпадають під розуміння заяв по суті, заяв з процесуальних питань, пояснень щодо обставин справи відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України. При цьому порушується принцип "останнього слова" за відповідачем, а тому, суд не приймає пояснення до розгляду.

У судовому засіданні 20.12.2022 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди цілісного майнового комплексу №1 від 25.12.2000 в частині своєчасної сплати орендної плати за користування майном комунальної власності, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 19 967 142,31 грн, на яку позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1 586 141,83 грн пені.

Відповідач у відзиві на позов визнає частину позовних вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 19 967 142,31 грн, просить повернути прокуратурі 50 % судового збору, при поданні позову до суду. Також зазначає про сплату заборгованості в сумі 3009436,49 грн за оренду комунального майна за лютий 2022 року. Відповідачем повідомлено, що внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та у зв'язку з веденням бойових дій у місті Чернігові значно пошкоджено цілісний майновий комплекс, в результаті чого підприємство відповідача протягом певного часу не працювало та не мало можливості використовувати орендоване майно та потребувало проведення ремонтних робіт. Зазначає про наявність форс-мажорних обставин, що було засвідчено Торгово-промисловою палатою України шляхом розміщення листа на офіційному сайті 28.02.2022. Вказав, що звертався до позивача з питанням про звільнення від сплати орендної плати за період, коли відповідач не мав можливості працювати через пошкодження майна та зменшення орендної плати у період істотного зменшення можливості використання орендованого майна. Також відповідач вживав заходів щодо вирішення питання погашення існуючої заборгованості. Заперечує щодо нарахування пені та просить зменшити розмір неустойки до 90 %, посилаючись на те, що несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати зумовлена невчасними розрахунками споживачів за надані послуги з теплопостачання; основним джерелом доходів товариства є кошти, що надійшли за надані послуги з опалення та постачання гарячої води; посилається також форс-мажорні обставини, які виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, та зумовили неналежне виконання останнім умов договору. Товариство відповідача було вимушено працювати за економічно-необґрунтованими тарифами, очікуючи на компенсацію різниці між економічно-обґрунтованими тарифами та застосованими.

Крім того у відзиві на позов відповідач просить відстрочити виконання рішення суду до 31.03.2023, тобто до кінця опалювального періоду 2022/2023, обґрунтовуючи тяжким фінансово-економічним становищем, причинами якого є заборгованість споживачів за надані послуги з теплопостачання та постачання гарячої води та військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої відповідач був змушений зупинити виробництво теплової та електричної енергії, потреби у значних фінансових ресурсах для відновлення обладнання відповідача.

Чернігівська окружна прокуратура у відповіді на відзив повідомила, що орендна плата та пеня за березень 2022 року позивачем не нараховувалась у зв'язку з веденням на території м. Чернігова бойових дій; щодо зменшення неустойки заперечує, оскільки відповідач є юридичною особою, уповноваженою проводити судово-претензійну роботу зі стягнення заборгованості з споживачів його послуг; вважає, що вирішення про відстрочення виконання судового рішення є передчасним. Зазначено, що в даному випадку має місце як порушення економічних інтересів позивача, так і необхідність заявлення даного позову та здійснення представництва в суді органами прокуратури, що повністю узгоджується з приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив вказав, що орендоване майно зазнало значних пошкоджень під час активних бойових дій, що відбувались на території м. Чернігова та Чернігівської області, що підтверджено протоколом № 2 робочої групи від 26.05.2022, висновком Інституту Теплоенергетичних технологій НАН України. Про значні пошкодження орендованого майна відомо як орендодавцеві, так і власнику - Чернігівській міській раді. Відповідач був змушений зупинити роботу єдиного майнового комплексу з 30.05.2022, про що повідомлялось позивача, відновлення роботи відбулось тільки з кінця жовтня 2022 року, однак ще не завершені відновлювально-ремонтні роботи, що потребує значних фінансових ресурсів та часу. Фактично з березня по жовтень 2022 року орендар не міг використовувати орендоване майно згідно з його цільовим призначенням. Сторони не обмежені в праві подавати заяву про відстрочення виконання рішення під час розгляду судом справи. Для можливості спрямування всіх наявних ресурсів на забезпечення роботи орендованого майна відповідач звернувся з клопотанням про відстрочення судового рішенні до 31.03.2022, а саме до закінчення опалювального періоду.

Відповідачем надано докази здійсненої 08.12.2022 оплати орендної плати за квітень 2022 року в сумі 3 242 351,83 грн.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

25.12.2000 між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова» (далі - Орендар) укладено договір оренди цілісного майнового комплексу № 1 (далі - Договір) (а.с. 16-20).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс комунального енергогенеруючого підприємства «Чернігівська ТЕЦ», склад і вартість якого визначено відповідно до Акта оцінки та передаточного балансу вказаного підприємства, складеного станом на 25.12.2000 і становить 33 116,00 тис. грн. В тому числі: основні фонди за балансовою вартістю 87 252,00 тис. грн, основні фонди за залишковою вартістю 33 116,00 тис. грн.

Згідно п. 1.2 Договору орендар стає правонаступником прав та обов'язків комунального енергогенеруючого підприємства «Чернігівська ТЕЦ».

Вступ орендаря у строкове платне користування майном настає одночасно з підписанням сторонами цього Договору та Акта прийому-передачі майна (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата є платежем, який орендар вносить орендодавцю незалежно від наслідків господарської діяльності.

Базова місячна орендна плата визначена за конкурсом і складає 177 тис. грн та перераховується орендарем орендодавцю щомісячно з урахуванням індексу інфляції, який визначається шляхом множення щомісячних індексів інфляції, починаючи з грудня місяця 2000 року, крім того ПДВ. Усього орендна плата за перший місяць оренди складає 212,4 тис. грн.

Згідно із п. 3.2 Договору установлену п. 3.1 орендну плату за поточний місяць орендар зобов'язаний перерахувати на рахунок орендодавця до 15 числа наступного місяця.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, стягується у бюджет за весь період заборгованості з нарахуванням пені із розрахунку 120 % річних від облікової ставки Національного банку України від суми недоплати за кожний день прострочення платежу (включаючи день оплати) (п. 3.3 Договору).

Згідно із п. 3.5 Договору розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, або угодою сторін.

Пунктом 5.3, 5.5 Договору сторони передбачили, що орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі вносити орендодавцю орендну плату.

Згідно п. 6.4 Договору орендар має право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його поліпшення, а саме: реконструкцію, технічне переозброєння, модернізацію, що зумовлює підвищення його вартості. Ці поліпшення, зроблені за рахунок коштів орендаря переходять у його власність або при поверненні майна підлягають компенсації орендодавцем.

Відповідно до п. 6.7 Договору орендар може виступати з ініціативою щодо внесення змін у договір оренди або його розірвання у разі погіршення орендованого майна або інших обставин.

Пунктом 7.2 Договору сторони визначили, що ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець.

За невиконання або неналежне виконання зобов'язання згідно з цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п. 9.1 Договору).

Згідно із п. 10.1 Договору договір діє з 25.12.2000 до 31.12.2015 за умови розгляду через рік результатів роботи орендаря і прийняття рішення по подальшій оренді.

25.12.2000 між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Комунального енергогенеруючого підприємства «Чернігівська ТЕЦ», згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв цілісний майновий комплекс Комунальне енергогенеруюче підприємство «Чернігівська ТЕЦ» згідно Акту оцінки майна від 25.12.2000 та балансу станом на 25.12.2000. Вартість майна, що передається в оренду, згідно Акту оцінки від 25.12.2000 складає 33 116 000,00 грн (а.с. 21).

19.05.2021 між сторонами укладено Додатковий договір № 59 до Договору (а.с. 24-25), згідно якого у назві та по тексту Договору слова «цілісний майновий комплекс» замінено словами «єдиний майновий комплекс» та викладено п. 1.1, 3.1, 3.2 Договору в наступній редакції:

«Пункт 1.1 розділу 1 Договору доповнено абзацем такого змісту: «Орендодавець додатково передає, а орендар приймає - розбірний пластинчастий теплообмінник THERMAKS PTA (GC)-26-P+1365-55-13.78-1K, первісною вартістю 372 291,00 грн; Всього вартість орендованого майна становить 227 239 262,00 грн.

3.1. Орендна плата є платежем, який орендар вносить Орендодавцю незалежно від наслідків господарської діяльності і визначена на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Чернігова, затвердженої рішенням міської ради від 30.07.2007(19 сесія 5 скликання) зі змінами та доповненнями з урахуванням результатів конкурсу (Протокол № 1 засідання конкурсної комісії від 17.10.2000) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - березень 2021 року - 2 765 544,05 грн.

Орендна плата за перший місяць після перерахунку розміру орендної плати - травень 2021 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за квітень, травень 2021 року.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.

Пункт 3.2 Договору викладено у наступній редакції: «Орендна плата перераховується орендарем на рахунок НОМЕР_1 в Казначейство України (ЕАП), щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним».

Інші умови Договору, не змінені цим Договором про внесення змін, залишаються незмінними і сторони підтверджують щодо них свої зобов'язання.

Згідно Розрахунку орендної плати за майно, яке увійшло до складу єдиного майнового комплексу, що переданий в оренду ТОВ Фірма «Технова» (Додаток № 1 до Додаткового договору № 59 від 19.05.2021 до Договору), орендна плата за базовий місяць березень 2021 року без ПДВ становить - 2 765 544,05 грн (а.с. 26).

Між сторонами підписано Акт прийому - передачі об'єкта комунальної власності територіальної громади м. Чернігова в оренду ТОВ Фірма «Технова» (додаток № 2 до Додаткового договору № 59 від 19.05.2021 до Договору): розбірний пластинчастий теплообмінник THERMAKS PTA (GC)-26-P+1365-55-13.78-1K, залишковою балансовою вартістю 372 291,00 грн (а.с. 27).

Як зазначено прокурором у позовній заяві, відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, не сплатив позивачу орендну плату у встановлені Договором строки, за лютий, квітень - серпень 2022 року.

Відповідно до викладеного прокурором у тексті позовної заяви розрахунку заборгованості відповідача за Договором, останнім не сплачено орендну плату за лютий, квітень-серпень 2022 року, розмір якої становить 19 967 142,31 грн (т. 1 а.с. 58).

Позивачем було направлено відповідачу претензію № 74/236 від 11.08.2022, в якій просив перерахувати суму заборгованості по орендній платі, що станом на 01.08.2022 складає 13 485 173,70 грн, в т.ч. пеня в сумі 470 467,98 грн. Також зазначено, що в разі несплати будуть прийняті заходи щодо примусового стягнення боргу в судовому порядку. Доказів направлення даної претензії позивачем не надано.

Позивач звертався до відповідача з претензію № 74/325 від 23.09.2022, в якій просив перерахувати суму заборгованості по орендній платі, що станом на 16.09.2022 складає 21 553 284,14 грн, в т.ч. пеня в сумі 1 586 141,83 грн. Також зазначено, що в разі несплати будуть прийняті заходи щодо примусового стягнення боргу в судовому порядку. Доказів направлення даної претензії позивачем не надано. Доказів направлення (вручення) відповідачу даної претензії суду позивачем надано не було.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати орендної за користування майном комунальної власності, а тому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі за користування майном комунальної власності в сумі 19967142,31 грн та пеню в сумі 1 586 141,83 грн.

Відповідачем надано докази оплати 3 009 436,49 грн платіжним дорученням № 33218408 від 15.11.2022 з призначенням платежу «оплати за оренду ЦМК за лютий 2022 р. зг. р/ф№198 від 26.04.2022 до дог. № 1 від 25.12.2000».

Крім того, 08.12.2022 відповідачем здійснено оплату 3 242 351,83 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 33218529 з призначенням платежу «за оренду ЦМК за квітень 2022 зг. р/ф№232 від 13.07.2022 до дог. № 1 від 25.12.2000».

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Аналогічні визначення містить норма ст. 759 Цивільного кодексу України, яка зокрема зазначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 760 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Разом з тим, орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється дія спеціального закону, а саме Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до приписів ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних і комунальних установ та організацій, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних та фіскальних органів, Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, - без права викупу та передачі в суборенду орендарем.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Орендна плата визначається за результатами аукціону.

У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна.

У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України.

Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

За умовами п. 3.1, 3.2 Договору (у редакції Додаткового договору № 59 від 19.05.2021) орендна плата перераховується орендарем орендодавцю на рахунок, який відкритий в Казначействі України, щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Тобто з урахуванням п. 3.2 Договору (у редакції Додаткового договору № 59 від 19.05.2021) та приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України відповідач повинен був оплатити орендну плату за лютий місяць 2022 року в сумі 3 009 436,49 до 15.03.2022, за квітень 2022 року в сумі 3 242 351,83 грн - до 16.05.2022, за травень 2022 року в сумі 3329895,32 грн - до 15.06.2022, за червень 2022 року в сумі 3 433 122,08 грн - до 15.07.2022, за липень 2022 року в сумі 3 457 153,95 грн - до 15.08.2022, за серпень 2022 року в сумі 3 495 182,64 грн - до 15.09.2022.

Проте відповідач своїх зобов'язань належним чином не виконав, за оренду комунального майна в повному обсязі не розрахувався.

Прострочення виконання зобов'язань по сплаті орендної плати за лютий 2022 року починається з 16.03.2022, за квітень 2022 року - з 17.05.2022, за травень 2022 року - з 16.06.2022, за червень 2022 року з 16.07.2022, за липень 2022 року - з 16.08.2022, за серпень 2022 року з 16.09.2022.

Відповідач визнає наявність у нього заборгованості по сплаті орендної плати за користування майном комунальної власності в розмірі 19 967 142,31 грн, про що останнім зазначено у відзиві на позов, а відтак суд розцінює відзив у відповідній частині саме як заяву про визнання позову у розумінні ст. 191 Господарського процесуального кодексу України.

Суд приймає визнання відповідачем позову в частині основного боргу в сумі 19 967 142,31, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

Разом з тим, після відкриття провадження у справі відповідач перерахував позивачу кошти у розмірі 6 251 788,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 33218408 від 15.11.2022 на суму 3 009 436,49 грн з призначенням платежу «оплати за оренду ЦМК за лютий 2022 р. зг. р/ф№198 від 26.04.2022 до дог. № 1 від 25.12.2000» та платіжною інструкцією № 33218529 на суму 3 242 351,83 грн з призначенням платежу «за оренду ЦМК за квітень 2022 зг. р/ф№232 від 13.07.2022 до дог. № 1 від 25.12.2000».

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Предметом даного спору є заборгованість за Договором, щодо якої виник спір.

Враховуючи, що предмет спору в частині стягнення 6 251 788,32 грн заборгованості за оренду комунального майна за лютий та квітень 2022 року, у зв'язку з її оплатою відповідачем, припинив своє існування після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, на момент винесення судом рішення залишок несплаченої відповідачем суми основної заборгованості становить 13 715 353,99 грн.

Відповідач борг визнав.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не сплатив позивачу плату за оренду комунального майна у повному обсязі та у встановлений у Договорі строк, враховуючи приписи ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості у розмірі 13 715 353,99 грн підлягають задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення пені.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати орендної плати за користування майном комунальної власності по Договору за лютий, квітень-серпень 2022 року, прокурор нарахував та заявив до стягнення пеню в сумі 1 586 141,83 грн за період з 16.03.2022 по 31.08.2022.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторони у п. 3.3 Договору передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати орендарем пені у із розрахунку 120 % річних від облікової ставки Національного банку України від суми недоплати орендної плати за кожний день прострочення платежу (включаючи день оплати).

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, дійшов висновку про неправильне її нарахування, з огляду на наступне.

Прокурором при нарахуванні пені на суму заборгованості за квітень 2022 року початком періоду нарахування зазначено 16.05.2022, однак як висновано судом вище прострочення заборгованості по орендній платі за квітень 2022 року починається з 17.05.2022. Таким чином за квітень 2022 року має становить з 17.05.2022 по 31.08.2022.

Разом з тим, прокурором здійснено нарахування пені за період з 16.05.2022 по 02.06.2022 з суми боргу 6 251 786,32 грн, замість 6 251 788,32 грн; за період 16.06.2022 по 15.07.2022 нарахування пені здійснено з суми боргу 9 581 683,65 грн, однак сума боргу за цей період становить 9 581 683,64 грн. Також згідно викладеного в позовній заяві прокурором розрахунку борг, з якого здійснено нарахування пені в період з 16.07.2022 по 31.07.2022, визначено в сумі 13 014 805,74 грн замість 13 014 805,72 грн.

Крім того, прокурором в період розрахунку пені з 01.08.2022 по 15.08.2022 включено орендну плату за липень 2022 року в сумі 3 457 153,95 грн, однак прострочення виконання зобов'язань, як викладено вище судом, починається за липень 2022 року тільки з 15.08.2022.

Як вбачається з наведеного у позовній заяві розрахунку пені за період з 16.08.2022 по 31.08.2022, прокурором на підставі ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування пені здійснено на суму боргу за мінусом орендної плати за лютий 2022 року в сумі 3 009 436,49 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, граничним строком для нарахування пені на суму орендної плати за лютий 2022 року є 15.09.2022.

За приписами ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких обставин, суд вважає, що здійснення нарахування пені на суму боргу меншу (на 3 009 436,49 грн грн) ніж та, що підтверджується наданими доказами, є диспозитивним правом позивача і не тягне за собою жодних негативних наслідків для відповідача.

Оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та не може самостійно змінювати предмет позову в частині ціни позову, суд здійснює перевірку правомірності нарахування пені з суми боргу 13 462 523,18 грн за період 16.08.2022 по 31.08.2022.

За перерахунком суду, розмір пені складає 1 511 678,79 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, відтак позовні вимоги у частині стягнення пені є обґрунтованими в зазначеному судом розмірі.

Щодо зменшення розміру пені.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % відповідач послався, зокрема, на те, що своєчасне невиконання відповідачем своїх зобов'язань зумовлено несвоєчасною оплатою споживачами послуг з теплопостачання та постачання гарячої води, оскільки основним джерелом доходів підприємства є кошти, що надходять від споживачів за надані послуги та має важке фінансово-економічне становище. Повідомив, що був змушений працювати за економічно-необґрунтованими тарифами, очікуючи на компенсацію різниці між економічно-обґрунтованими тарифами та застосованими. Відповідач також посилається на діючий воєнний стан в державі та визнання цих обставин Торгово-промисловою палатою України обставинами непереборної сили. Вказує на значне пошкодження орендованого майна внаслідок ведення бойових дій на території м. Чернігова, що зумовило неможливість використання майна протягом певного часу та потреби у значних матеріальних ресурсах для його відновлення.

На підтвердження значних ушкоджень орендованого єдиного майнового комплексу відповідач надав протокол № 2 від робочої групи з питань виявлення ушкодженого і зруйнованого майна комунальної власності територіальної громади м. Чернігова, що виникло внаслідок військової агресії Російської Федерації, яке перебуває у складі ЄМК ТОВ Фірми «Технова» з додатком та висновок Інституту Теплоенергетичних технологій Національної академії наук України від 12.05.2022 № 235/01-59.

За змістом ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто в сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Таким чином, законодавство України передбачає неустойку як засіб забезпечення виконання зобов'язань й захід майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспівмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, закон допускає виплату кредитору такої компенсації його витрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

Суд приймає до уваги введення на підставі указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022; ведення активних бойових дій на території Чернігівської області, що також значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємства відповідача та фінансовий стан підприємства, що зумовлений значними пошкодженнями об'єкта оренди внаслідок бойових дій у м. Чернігові, які потребують відновлення.

Згідно листа Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

При розгляді клопотання про зменшення розміру пені суд врахував, що: відповідач є підприємство критичної інфраструктури, яке забезпечує своїх споживачів електричною енергію, теплопостачанням та гарячою водою; здійснення оплати орендної плати за користування майном комунальної власності значною мірою залежить від розрахунків споживачів з відповідачем за надані послуги з опалення та постачання гарячої води; негативна ситуація, що існує в країні у сфері оплати з житлово-комунальних послуг та введення воєнного стану на території України, є загальновідомою обставиною; водночас відповідачу потрібні грошові кошти, зокрема, на підтримання технологічного процесу виробництва електричної та теплової енергії з метою забезпечення своєчасного та належного надання відповідних послуг споживачам; крім того значних матеріальних ресурсів потребує відновлення пошкодженого орендованого майна внаслідок ведення бойових дій на території м. Чернігова; відповідач вживав заходів щодо вирішення питання погашення існуючої заборгованості; частково розрахувався за оренду комунального майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Ч. 5 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати протягом строку його дії, крім випадків, визначених законодавством, з урахуванням вимог, передбачених Порядком передачі майна в оренду.

Згідно п. 127 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати (призупинення її нарахування тощо) протягом строку його дії, крім зокрема випадку, коли можливість користування майном істотно зменшилася через обставини, за які орендар не відповідає, зокрема у разі: істотного пошкодження об'єкта оренди внаслідок дії обставин непереборної сили, які настали після підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта, за умови, що відновлення об'єкта до того стану, в якому він перебував до настання таких обставин, потребуватиме капітального ремонту об'єкта оренди.

Згідно ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» якщо орендоване майно неможливо використовувати за призначенням через його незадовільний стан, орендар має право на зарахування витрат на здійснення такого ремонту в рахунок орендної плати один раз протягом строку оренди в порядку та межах, визначених Порядком передачі майна в оренду.

Сторонами не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про зменшення орендодавцем розміру орендної плати за наявності обставин значного пошкодження об'єкту оренди та неможливості його використання в своїй діяльності.

Статтею 323 Цивільного кодексу України визначено, що ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, саме орендодавець несе ризик відновлення орендованого майна, а не орендар, якщо сплата орендної плати проводиться в повній сумі без її зменшення.

Крім того, відновлення об'єкту критичної інфраструктури, забезпечення поточного опалювального сезону та підготовка до нового має першочергове та важливе соціальне значення, оскільки від цього залежить безперебійне забезпечення тепловою енергією та гарячим водопостачанням споживачів.

Відтак, стягнення з відповідача пені у повному обсязі, замість спрямування цих коштів на відновлення пошкодженої інфраструктури, порушить не лише майновий стан відповідача, а й вплине на суспільні інтереси усіх споживачів.

За наведених обставин, приймаючи до уваги введення воєнного стану в країні, що значною мірою вплинуло на діяльність відповідача як підприємство критичної інфраструктури, яке забезпечує своїх споживачів електричною енергію, тепловою енергією та гарячою водою та те, що доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах ним не доведено, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір неустойки (пені).

Таким чином, суд вважає за необхідне погодитись з доводами відповідача та зменшити розмір пені на 90 % від перерахованого судом розміру та стягнути з відповідача на користь позивача 151 167,88 грн пені.

Отже, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням зменшення її розміру, становить 151 167,88 грн.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Відповідач просить відстрочити виконання рішення суду до 31.03.2023.

Подане клопотання обґрунтоване тяжким фінансово-економічним становищем відповідача, причинами якого є заборгованість споживачів за надані послуги з теплопостачання та постачання гарячої води, військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої відповідач був змушений зупинити виробництво теплової та електричної енергії, потреби у значних фінансових ресурсах для відновлення обладнання відповідача.

Крім того, відповідач зазначає, що був змушений зупинити роботу єдиного майнового комплексу з 30.05.2022, відновлення роботи відбулось тільки з кінця жовтня 2022 року, однак ще не завершені відновлювально-ремонтні роботи, що потребує значних фінансових ресурсів та часу.

На підтвердження значних ушкоджень орендованого єдиного майнового комплексу відповідач надав протокол № 2 від робочої групи з питань виявлення ушкодженого і зруйнованого майна комунальної власності територіальної громади м. Чернігова, що виникло внаслідок військової агресії Російської Федерації, яке перебуває у складі ЄМК ТОВ Фірми «Технова» з додатком та висновок Інституту Теплоенергетичних технологій Національної академії наук України від 12.05.2022 № 235/01-59.

Для можливості спрямування всіх наявних ресурсів на забезпечення роботи орендованого майна відповідач звернувся з клопотанням про відстрочення судового рішенні до 31.03.2022, а саме до закінчення опалювального періоду.

Прокурор заперечує проти клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення та зазначає, що викладені відповідачем аргументи не узгоджуються з приписами ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України).

Передбачені ст. 331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Спираючись на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов'язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін.

Надання відстрочки виконання рішення є заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V). За практикою Суду в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Корнілов та інші України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00). Отже, для з'ясування обставин, чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

При цьому суд зазначає, що відстрочення виконання рішення суду - це не спосіб уникнути відповідачем відповідальності, а, навпаки, це організація та створення умов власне для подальшого виконання рішення суду, покращення власного фінансового стану, виконання своїх зобов'язань як перед стягувачем, так і перед боржником.

Разом з тим, на території Чернігівської області та м. Чернігова значний час велись активні бойові дії, внаслідок чого було завдано пошкоджень та зруйновано багато житлових будинків, будівель підприємств, установ, організації, об'єктів інфраструктури та інших об'єктів, що суд вважає загальновідомим.

При цьому орендоване відповідачем майно зазнало таких ушкоджень, на усунення яких необхідний значний обсяг коштів.

Відповідно до п. 3.3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова» основними видами господарської діяльності товариства є:

- виробництво та реалізація енергоресурсів: виробництво та/або реалізація енергоресурсів; виробництво електричної енергії; передача електричної енергії магістральними та міждержавними електромережами; передача електроенергії місцевими (локальними) електромережами; постачання електричної енергії за регульованим тарифом; постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом; оптове постачання електричної енергії;

- виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам; виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії;

- надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та інші.

Суд враховує, що відповідач є - підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує своїх споживачів електричною енергію, тепловою енергією та гарячою водою.

Тобто найшвидше відновлення зруйнованих та пошкоджених об'єктів єдиного майнового комплексу, яке орендує відповідач, підготовка до нового опалювального сезону та належне надання споживач послуг по теплопостачанню та постачанню гарячої води є соціально важливим.

Враховуючи критичний стан, у якому опинилось підприємство відповідача, необхідність проведення ремонтних робіт об'єктів єдиного майнового комплексу, зруйнованих внаслідок агресії Російської Федерації, суд доходить висновку про можливість задоволення клопотання відповідача, а відтак відстрочення виконання рішення суду до 31.03.2023 з дня його ухвалення.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наявних обставин у їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Щодо судового збору за позовними вимогами, провадження щодо яких закрито.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За приписами ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У зв'язку з закриттям провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 6 251 788,32 грн, Чернігівській обласній прокуратурі підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір у розмірі 93 776,82 грн (6 251 788,32 грн х 1,5 %).

З огляду на відсутність в матеріалах справи клопотання Чернігівської обласної прокуратури про повернення судового збору, підстави для повернення останній 93 776,82 грн судового збору цим рішенням у суду відсутні.

Щодо судового збору за позовними вимогами про стягнення основного боргу, які вирішені судом по суті.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

За подання позовної заяви Чернігівська обласна прокуратура згідно платіжного доручення № 1585 від 23.09.2022 сплатила 323 299,27 грн судового збору.

У зв'язку з визнанням відповідачем позову в частині стягнення основного боргу в сумі 19 967 142,31 грн, 13 715 353,99 грн з яких підлягають стягненню на підставі цього рішення суду, Чернігівській обласній прокуратурі підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, сплаченого за позовними вимогами в цій частині, що становить 102 865,15 грн ((13 715 353,99 грн х 1,5 %) *50%).

Решта 50% сплаченого прокурором судового збору за подання позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 102 865,15 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

Щодо судового збору за позовними вимогами про стягнення пені, розмір якої було зменшено судом.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір в частині стягнення пені покладається на відповідача без урахування зменшення штрафних санкцій, але в частині неправомірного нарахування прокурором суми пені пропорційно розміру обґрунтованих цих вимог, що становить 22 675,18 грн.

Усього стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 125 540,33 грн.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 191, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова» на користь Фонду комунального майна Чернігівської міської ради 6 251 788,32 грн боргу за оренду комунального майна.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" (код ЄДРПОУ 24100060, вул. Предславинська, 31/11, офіс 87, м. Київ, 03150) на користь Фонду комунального майна Чернігівської міської ради ((код ЄДРПОУ 14227121, вул. Мстиславська, 8, м. Чернігів, 14000, р/р НОМЕР_1, отримувач ГУК в Чернігівській області/м. Чернігів/22080402, код 37972475) 13 715 353,99 грн боргу за оренду комунального майна та 151 167,88 грн пені.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" (код ЄДРПОУ 24100060, вул. Предславинська, 31/11, офіс 87, м. Київ, 03150) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; отримувач - Чернігівська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача - UA248201720343140001000006008) 125 540,33 грн витрат зі сплати судового збору.

5. В решті позову відмовити.

6. Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) з Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030101) 102 865,15 грн судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 1585 від 23.09.2022.

7. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Чернігівської області у справі №927/913/22 з дня його ухвалення до 31.03.2023.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 30.12.2022.

Суддя В. В. Шморгун