Рішення від 21.12.2022 по справі 926/2502/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 грудня 2022 року Справа № 926/2502/22

За позовом Фермерського господарства «Поляна»

до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (відповідач 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові Роси»(відповідач 2)

про усунення порушення права на земельну ділянку

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Рогатинчук О.В.

Представники:

від позивача - не з'явились

від відповідача 1 - не з'явились

від відповідача 2 - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Поляна» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові Роси» про усунення порушення права на земельну ділянку шляхом: визнання недійсними та скасування результатів земельних торгів (аукціону) №32482, лот №65324 від 22 квітня 2021 року; визнання недійсним договору оренди землі серія та номер: б/н від 22 квітня 2021 року; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 57888871 від 27 квітня 2021 року.

В обґрунтування позовної заяви, позивач вказує, що в його постійному користуванні перебуває земельна ділянка площе 15,25 га, що розташована на території Ленковецької сільської ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області, відповідно до Державного акту серія ЧВ №000090, що був виданий засновнику господарства ОСОБА_1 .

Проте, всупереч вимогам законодавства, та порушуючи право позивача на мирне володіння земельною ділянкою, 16.11.2020 р. наказом Головного управління Держтеокадастру у Чернівецькій області №149-T затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення площею 15,000 га, яка розташована на території Ленковецької сільської ради Кельменецького Чернівецької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002.

Таким чином, фактично Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області було сформовано та зареєстровано нову земельну ділянку, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває в користуванні ФГ «Поляна».

В подальшому, наказом №150-Т Головного управління Держтеокадастру у Чернівецькій області від 16.11.2020 р. вказану земельну ділянку виставлено на земельні торги у формі аукціону з продажу права оренди строком користування 7 років

Позивач стверджує, що будучи обізнаним, щодо розгляду судом справи №926/3030/20 за позовом ФГ «Поляна», в якій позивач оскаржував вищеозначені протиправні дії відповідача-1, останній, в період розгляду даної справи виставив на земельні торги (аукціон) право оренди земельної ділянки (7322086000:02:001:1002).

Оскільки, 22.04.2021 р., відповідач-1 провів публічні земельні торги (аукціон) №32482, лот №65324, з продажу права оренди на дану земельну ділянку і за результатами якого переможцем торгів, згідно протоколу земельних торгів (аукціону) №13/04/2021 з продажу права оренди земельної ділянки державної власності переможцем яким було визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Дністрові Роси» (код ЄДРПОУ 35194398), а 22.04.2021 р. Головне Управління Держтеокадастру у Чернівецькій області уклало договір оренди землі з ТОВ «Дністрові Роси» та передало товариству в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 7322086000:02:001:1002) терміном на 7 років, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, (право оренди на вказану земельну ділянку було зареєстроване за ТОВ «Дністрові Роси» 23.04.2021р.), то означене свідчить про порушення права позивача на мирне володіння та користування спірною земельною ділянкою.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 липня 2022 року, позовну заяву №926/2502/22 передано судді Тинку О.С.

Ухвалою суду від 05 липня 2022 року залишено без руху позовну заяву Фермерського господарства «Поляна» до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові Роси» про усунення порушення права на земельну ділянку від 22 червня 2022 року, яка надійшла до Господарського суду Чернівецької області 04 липня 2022 року за вх. № 2502; визначено, що для усунення вищезазначених недоліків позивачу слід доплатити судовий збір за подання до суду позовної заяви з трьома позовними вимогами немайнового характеру в сумі 4962,00 грн та надати суду докази такої сплати; встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

19 липня 2022 року позивач звернувся до суду із письмовою заявою (вх. №2699) про усунення недоліків позовної заяви до якого додав: докази сплати судового збору в розмірі 4962,00 грн, а саме: оригінал платіжної квитанції №14 від 18 липня 2022 року.

Ухвалою суду від 25 липня 2022 року прийнято справу № 926/2502/22 до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15 серпня 2022 року; постановлено витребувати в Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 194А, код ЄДРПОУ 39909396) письмові докази (в оригіналі або завірені належним чином копії): - Наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 16 листопада 2020 року №150-Т Про проведення прилюдних торгів;- Протокол земельних торгів (аукціону) №13/04/2021, лот №65324, дата проведення: 22 квітня 2021 року, організатор земельних торгів - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, об'єкт продажу - право оренди земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002, місце розташування: Чернівецька область, Кельменецький район, Ленковецька сільська рада, площа земельної ділянки 15,0000 га, термін оренди 7 років, місце проведення земельних торгів: Чернівецька область, Кельменецький район, с. Ленківці; м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 194а (Приміщення Головного управління), виконавець земельних торгів ТзОВ Глобус КО;- Договір оренди землі від 22 квітня 2021 року, укладеного між орендодавцем - Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 39909396) та орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Дністрові Роси»(код ЄДРПОУ 35194398), об'єкт оренди: земельна ділянка площею 15,00га, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса: Чернівецька область, Кельменецький район, Ленковецька сільська рада; постановлено Головному управлінню Держгеокадастру у Чернівецькій області надати суду витребувані судом письмові докази (в оригіналі або завірені належним чином копії) до початку судового засідання.

09 серпня 2022 року представник Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області подав до суду відзив на позовну заяву, до якого представник долучив витребувані ухвалою суду від 25 липня 2022 року належним чином засвідчені копії витребовуваних судом письмових доказів.

Відзив на позовну заяву обґрунтовується відповідачем-1 тим, що після проведеного аукціону, 22.04.2021 р., на земельну ділянку за кадастровим номером 7322086000:02:001:1002 Кельменецькою РДА здійснено державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Дністрові Роси».

Відповідач-1 стверджує, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Тому, оскільки державна реєстрація здійснена за відповідачем-2, то останній може перестати бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.

Також, відповідач-1 наголошує на тому, що позивач по справі не надав доказів, що саме земельна ділянка за кадастровим номером 7322086000:02:001:1002, яка відводилась за рахунок земель державної форми власності, належить йому на праві постійного користування, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ЧВ № 000090 від 10.01.1994 року.

З огляду на викладене у відзиві на позовну заяву, відповідач-1 вважає позовну заяву невмотивованою та необґрунтованою, у зв'язку із чим позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 15 серпня 2022 року відкладено підготовче засідання на 05 вересня 2022 року; постановлено зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області направити позивачу додані до відзиву на позовну заяву документи, докази такого направлення надати суду до початку наступного судового засідання та повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дністрові Роси" про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області.

17 серпня 2022 року на офіційну електронну адресу суду від Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області надійшов лист (вх. №1275) до якого долучено фото-скріншот надісланого останнім на електронну пошту представника позивача всі необхідні копії документів у відповідності до вимог ухвали суду від 15 серпня 2022 року.

Ухвалою суду від 05 вересня 2022 року відкладено підготовче засідання на 19 вересня 2022 року; постановлено повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дністрові Роси" про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області та шляхом телефонограми за номером телефону вказаним позивачем у позовній заяві.

При цьому, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у даній справі судді Тинка О.С., 19 вересня 2022 року судове засідання не відбулося, про що заступником керівника апарату господарського суду здійснено повідомлення про неможливість проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 27 вересня 2022 року призначено підготовче засідання у справі № 926/2502/22 на 05 жовтня 2022 року.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2022 року закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 19 жовтня 2022 року; постановлено повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дністрові Роси" про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області та шляхом телефонограми за номером телефону вказаним позивачем у позовній заяві.

14 жовтня 2022 року представник Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області подав до суду клопотання (вх. № 3814) про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням останнього у щорічній відпустці, докази останнього долучено представником до поданого клопотання.

18 жовтня 2022 року представник позивача подав до суду розрахунок (вх. №3854) витрат на оплату професійної правничої (правової) допомоги, згідно якого позивач за наслідком розгляду справи поніс витрати у розмірі 22000,00 грн, яку і просить стягнути з відповідачів.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2022 року відкладено розгляд справи по суті на 07 листопада 2022 року.

02 листопада 2022 року представник позивача подав до суду заяву (вх. № 4135), до якої долучив акт приймання-передачі виконаних робіт від 14 жовтня 2022 року на суму 22000,00 грн.

03 листопада 2022 року представник Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області звернувся до суду із письмовою заявою (вх. № 1721), в якій просить суд надати достовірну інформацію стосовно тривалості судових засідань у справі №926/2502/22.

В судовому засіданні 07 листопада 2022 року оголошено перерву до 21 листопада 2022 року.

Однак, судове засідання 21 листопада 2022 року не відбулося у зв'язку із відсутністю електроенергії, що підтверджується актом заступника керівника апарату Господарського суду Чернівецької області про неможливість проведення судового засідання від 21 листопада 2022 року, який долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 21 листопада 2022 року призначено судове засідання з розгляду справи № 926/2502/22 по суті на 07 грудня 2022 року; постановлено повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дністрові Роси" про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області.

У зв'язку із відсутністю електроенергії в приміщенні Господарського суду Чернівецької області, судове засідання 07 грудня 2022 року не відбулося, що підтверджується актом заступника керівника апарату Господарського суду Чернівецької області про неможливість проведення судового засідання від 07 грудня 2022 року, який долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 07 грудня 2022 року призначено судове засідання з розгляду справи № 926/2502/22 по суті на 21 грудня 2022 року; постановлено повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дністрові Роси" про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області.

В судове засідання 21 грудня 2022 року сторони явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не відомі.

При цьому, в матеріалах справи міститься клопотання представника позивача (вх. №5200), датоване 21 грудня 2022 року, про розгляд справи за відсутності учасника справи за наявними в матеріалах справи документами.

Також, суд вважає за необхідне зазначає наступне.

Поштові кореспонденції направлені судом на юридичну адресу відповідача-2: 60141, Чернівецька обл., Дністровський р-н., с. Дністрівка, вул. Тиха, 24 (згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб) були вручені стороні по справі особисто, що підтверджується трекінгами з офіційного сайту АТ «Укрпошти».

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представників сторін по справі не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що відповідач-2 у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Рішенням 14 сесії 21 скликання Ленковецької сільської ради народних депутатів від 20.04.1992 р. затверджено матеріали відведення земельних ділянок для створення селянських фермерських господарств ОСОБА_1 15 га (рілля).

Рішенням 13 сесії 21 скликання Ленковецької сільської ради народних депутатів від 24.03.1993 р. дано згоду на створення селянського фермерського господарства ОСОБА_1 .

21.04.1993 р. складено акт про встановлення меж земельної ділянки в натурі для селянського господарства ОСОБА_1 .

13.05.1993 р. ОСОБА_1 зареєстровано Фермерське господарство «Поляна» (код ЄДРПОУ 21427369), про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №10311200001000586 від 10.01.2014 р., що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.10.2020 р.

10.01.1994 р. ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 15,25 га для створення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЧВ №000090, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №63.

Відповідності до п. 1.2. Статуту Фермерського господарства «Поляна» засновником ФГ «Поляна» є голова ОСОБА_1 .

Пунктами 7.1. - 7.4. Статуту, право користування земельною ділянкою передається ФГ для с/г цілей, відповідно до чинного законодавства України, що регулюють земельні питання. Підставою виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства є рішення Ленковецької сільської Ради народних депутатів Кельменецького р-ну Чернівецької області від 20.04.1993 р. №63 про надання земельної ділянки в постійне користування площею 15,25 га для ведення фермерського господарства в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Ленковецької сільської Ради. Документ, що підтверджує право постійного користування на земельну ділянку є державний акт ЧВ №000090 від 20.04.1993 року.

09.10.2014 р. змінено керівника юридичної особи на ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_1 . Даний факт підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.10.2020 р.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 19.12.2014 р. ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12.07.2019 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області прийнято наказ №247-од «Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах», згідно додатку якого земельну ділянку з кадастровим номером 7322086000:02:001:0834, площею 15,00 га, що розташована на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах. Дано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 15,00 га., за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області.

07 жовтня 2019 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області прийнято наказ №362-од «Про внесення змін до наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 04.10.2016 №209-од, №210-0Д, від 10.11.2016 №271-од, №272-од, від 04.04.2018 №56-од, №55-од, від 12.07.2019 №6247-оД, №245-оД, №244-од, від 30.05.2019 №205-од, від 13.09.2019 №323-од, від 17.07.2019 №257-од », відповідно до якого внесено до наказів Головного управління Держтеокадастру у Чернівецькій області такі зміни: 1.1. Слова «ДП «Чернівецький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»» замінити на слова «ТзОВ «Глобус КО»».

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №149-Т від 16.11.2020 р. «Про затвердження документації із землеустрою» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення площею 15,0000 га, яка розташована на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області (за межами населеного пункту). Кадастровий номер земельної ділянки: 7322086000:02:001:1002.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 16.11.2020 № 150-Т земельну ділянку за кадастровим номером 7322086000:02:001:1002 виставлено на земельні торги у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. Встановлено строк користування земельною ділянкою при укладенні договору оренди землі з переможцем торгів - 7 років, та встановлено стартову ціну лота, що виставляється на земельні торги - 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 22.12.2020 № 165- Т земельні торги по лоту № 60854, призначені на 29.12.2020 р. з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Ленковецької сільської ради, Кельменецького району, Чернівецької області, площею 15,0000 га, за кадастровим номером 7322086000:02:001:1002, скасовані, у зв'язку із внесенням змін до землевпорядної та землеоціночної документації на земельну ділянку, як це передбачено ч.3 ст. 138 Земельного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.04.2021 р. об 10 год. 00 хв. відбулися земельні торги (аукціон) з продажу права оренди земельної ділянки державної власності, за кадастровим номером 7322086000:02:001:1002.

Згідно протоколу земельних торгів (аукціону) № 13/04/2021 від 22.04.2021 р. переможцем земельних торгів визнано ТОВ «Дністрові Роси» (код ЄДРПОУ 35194398).

22.04.2021 р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області та ТОВ «Дністрові Роси» укладено договір оренди землі, згідно умов якого орендодавець, на підставі протоколу земельних торгів від 22.04.2021 р. надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (01.01) за межами с. Ленківці Дністровського (Кельменецького) району Чернівецької області.

Відповідно до пунктів 2.1-2.3 Договору, в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 15,0000 га. Кадастровий номер земельної ділянки: 7322086000:02:001:1002. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення.

Договір укладено на строк 7 (сім) років. Право оренди земельної ділянки виникає у орендаря з моменту державної реєстрації відповідно до закону (пункти 3.1 -3.2 Договору).

22.04.2021 року на земельну ділянку за кадастровим номером 7322086000:02:001:1002 Кельменецькою РДА здійснено державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Дністрові Роси».

Не погоджуючись з прийняттям відповідачем-1 наказом №149-Т від 16.11.2020 р. «Про затвердження документації із землеустрою», у зв'язку із тим, що сформована земельна ділянка з кадастровим номером 7322086000:02:001:1002 порушує межі та накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні ФГ «Поляна», що порушує право господарства на безперешкодне та мирне володіння та користування нею, позивач звернувся до Господарського суду Чернівецької області.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13 жовтня 2021 року у справі №926/3030/20 ухвалено:

- позов задовольнити;

- визнати недійсним Наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 16.11.2020 №149-Т «Про затвердження документації із землеустрою»;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 15,000 га, що розташована на території Ленковецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області (за межами населеного пункту); цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 55281007 від 23.11.2020 р. на земельну ділянку площею 15,000 га, розташованої за адресою: Чернівецька область, Кельменецький район, Ленковецька сільська рада; цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002, державний реєстратор: Дворнічен Сергій Васильович, Кельменецька районна державна адміністрація, Чернівецька область; форма власності - державна, розмір частки - 1, власники: Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, код ЄДРПОУ 39909296;

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 194 а, код ЄДРПОУ 39909396) на користь Фермерського господарства Поляна (60111, Чернівецька область, Кельменецький район, с. Ленківці, код ЄДРПОУ 21427369) судовий збір в сумі 2102,00 грн., 8237,30 грн. витрат на проведення експертизи, 19000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається судом із відкритого доступу до єдиного державного реєстру судових рішень, у відповідності до постанови Західного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2022 року, рішення Господарського суду Чернівецької області 13 жовтня 2021 року у справі №926/3030/20 набрало законної сили 13 квітня 2022 року.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Частиною 2 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У наведеній правовій нормі йдеться про преюдиційність, що у процесуальному праві означає обов'язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів обставини, які вже були встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, або вироком у будь-якій іншій справі.

У постанові КГС ВС від 26.11.2019р. по справі №922/643/19 міститься висновок, згідно з яким преюдиційність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні рішення) не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було не лише недоцільним, але й неприпустимим з точку зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019р. по справі №910/6356/19).

Отже, суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказуванню обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 19.12.2019 по справі №916/1041/17).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 Положення про Головне управління Держгеокадастру в обсласті унормовано, що Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент проведення торгів (аукціону)) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно частин 1, 2 ст. 136 Земельного кодексу України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10).

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 392 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Оскільки у справі № 926/3030/20 брали участь ті самі особи, а предмет позову стосувався однієї і тієї ж обставини. З огляду на те, що Господарським судом Чернівецької області встановлені факти протиправності дій Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та скасовано правовстановлюючий документ, на підставі якого було сформовано та здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку 7322086000:02:001:1002, а також, скасовано державну реєстрацію земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, то означене свідчить про наявність преюдиційних обставин. З урахуванням вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України вказані обставини не підлягають повторному доказуванню при розгляді справи №926/2502/22.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Частиною 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993 року), яка діяла до 01.01.2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

В матеріалах справи відсутні докази припинення юридичної особи позивача.

У той же час, рішенням Господарського суду Чернівецької області 13 жовтня 2021 року у справі №926/3030/20 встановлено, що факт смерті ОСОБА_1 не припинило право користування спірною земельною ділянкою Фермерським господарством «Поляна» та Державний акт на право постійного користування землею площею 15,25 га масштабом 1:2000 серія ЧВ №000090 від 10 січня 1994 р. не втратив свою чинність.

Право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його непереоформлення підприємством, яке за змістом чинного ЗК України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача (Постанова КГС ВС від 15.01.2021 р. у справі № 925/361/19).

Відповідно п. 2 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-УІ (далі - Закон № 3613-УІ) земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Згідно п. 10 ст. 28-1 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3613-УІ документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Також, в матеріалах справи міститься лист-відповідь від 03.08.2020 р. Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на запит адвоката Присяжного В.А., в якому відповідач-1 повідомляє адвоката, що рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 15,25га, що виникло на підставі вказаного державного акту серія ЧВ №000090 від 10.01.1994р. на право постійного користування землею управлінням не приймалося.

Отже, право постійного користування позивачем, земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 15,25га, для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Ленковецької сільської ради Чернівецької області, є доведеним.

Згідно із частиною 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Частиною другої цієї статті встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства.

Частиною 5 ст. 116 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 у справі Рисовський проти України, Європейський Суд зауважив, що державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia) п.74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, тиіаіізтиіапсііз, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v.Croatia), п.58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croati)), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007, та у справі "Трго проти Хорватії" (Тgro v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11.06.2009).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 16.11.2020 № 150- Т, яким земельну ділянку за кадастровим номером 7322086000:02:001:1002 виставлено на земельні торги у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності прийнято з порушенням норм законодавства та порушували права позивача і слугували підставою для підготовки та проведення земельних торгів у формі аукціону для продажу права оренди на спірну земельну ділянку.

Відповідно до п. 5 Порядку проведення земельних аукціонів, затвердженого Постановою КМУ від 27.02.2008 № 90 (далі - Порядок) підготовка лотів до продажу на аукціоні включає, зокрема, формування і затвердження замовником переліку земельних ділянок для їх продажу або продажу права на їх оренду на аукціоні та передачу його організаторові.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що оголошення про проведення аукціону повинне включати, зокрема, відомості про обмеження і обтяження прав на земельну ділянку.

Зі змісту документації із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для продажу права оренди терміном на 7 років на земельних торгах у формі аукціону вбачається, що будь-які обмеження та обтяження на дану ділянку відсутні.

Більше того, пунктом 2.8 оспорюваного Договору оренди землі від 22.04.2021 р. передбачено, що на спірну земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб, які можуть вплинути на орендні відносини.

З огляду на обставини існування у позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою, у відповідача-1 не було жодних правових підстав як для прийняття вищеозначеного наказу так і для проведення земельних торгів щодо продажу права оренди на цю ділянку.

Пунктом 38 Порядку встановлено, що результати аукціону, проведеного з порушеннями вимог цього Порядку, можуть бути визнані у судовому порядку недійсними.

Таким чином, за відсутності обставин анулювання результатів аукціону або визнання їх такими, що не відбулись, є усі підстави для визнання недійсними результатів земельних торгів у формі аукціону, оскільки торги проведені з грубим порушенням норм чинного законодавства, а саме ст. ст. 116, 136, 137 ЗК України.

Такий спосіб захисту відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.02.2018 у справі № 918/40/17 та від 05.06.2018 у справі №927/881/17.

З системного аналізу змісту ч.2 ст.124, ч.1 ст.135, ч.24 ст.137 Земельного кодексу України та ч.2 ст.6 Закону України "Про оренду землі" вбачається, що законною підставою для укладення оспорюваного договору оренди землі є саме результати аукціону, оформлені протоколом № 13/04/2021 від 22.04.2021 р.

Результати земельних торгів є юридичним фактом, з яким пов'язується настання, зміна та припинення земельних правовідносин.

Згідно ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 95 ЗК України передбачено, що порушенні права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

У відповідності до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За частинами 1 та 2 статті 124 ЗК України (в редакції чинній на час існування спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (в разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. При цьому, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2 та 3 статті 134 цього Кодексу.

Тобто, результати земельних торгів є юридичним фактом, з яким пов'язується настання, зміна та припинення земельних правовідносин.

В свою чергу, вимога про визнання недійсним договору оренди землі випливає з договірних правовідносин між сторонами, які виникли за результатами проведеного аукціону з продажу права оренди земельної ділянки.

Отже, єдиною законною підставою для укладення оспорюваного договору оренди землі є результати аукціону, оформлені протоколом, тобто вимога про визнання договору оренди недійсним має похідний характер від вимоги про визнання недійсними та скасування результатів земельних торгів у формі аукціону.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №918/350/16.

В постанові від 02.05.2018р. у справі № 910/10136/17, Верховний Суд зазначив, що проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а отже, є правочином. Відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами 1-3 та 6 статті 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до частин 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Визнання правочину недійсним судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 38 Порядку передбачено, що визнання результатів аукціону недійсними тягне за собою визнання недійсним договору купівлі-продажу лота, укладеного з переможцем.

Таким чином, оспорюваний договір оренди землі не відповідає приписам ч. 1 ст. 203 ЦК України та таким, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, які підлягають захисту шляхом визнання цього договору недійсним.

Суд зазначає, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) (його частини) необхідно встановити, що правочин (його частина) не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Статтями 203 та 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.

Та ж сама земельна ділянка не може одночасно бути об'єктом оренди у відповідача-2 та перебувати на праві постійного користування позивача, а тому Договір оренди землі від 22.04.2021 р. є недійсним відповідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки зазначений правочин укладений у період дії права позивача постійного користування спірною земельною ділянкою, всупереч вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України.

Договір оренди землі від 22.04.2021 р. укладений під час дії чинного та існуючого на момент дії права позивача постійного користування спірною земельною ділянкою.

Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 13.12.2018у справі № 709/1698/16-й.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням положень чинного законодавства та рішення Господарського суду Чернівецької області, суд дійшов висновку задовольнити позовну вимогу про визнання недійсним та скасувати результати земельних торгів та визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 22.04.2021 р.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

У ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказано, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Також, згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

За змістом цієї правової норми виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття речового права на нерухоме майно, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права, що унеможливлює ототожнення факту набуття речового права з фактом його державної реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові КГС ВС від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі Договору оренди земельної ділянки від 22.04.2021 р. було прийнято рішення №57888871 від 27.04.2021 р. про державну реєстрацію за відповідачем-2 права оренди спірної земельної ділянки.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 22.04.2021 р., який був підставою для державної реєстрації права користування (оренди) земельної ділянки за відповідачем-2, позовні вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 57888871 від 27.04.2021р., державний реєстратор Каланча Світлана Миколаївна, Недобоївська сільська рада Дністровського району Чернівецької області, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; опис об'єкта іншого речового права: земельна ділянка площею 15,0000 гектари, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса земельної ділянки: Чернівецька область, Кельменецький район, Ленковецька сільська рада також підлягають задоволенню.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі “Руїз Торіха проти Іспанії” Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, а також те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

18 жовтня 2022 року представник позивача подав до суду розрахунок витрат на оплату професійної правничої (правової) допомоги, згідно якого позивач за наслідок розгляду справи поніс витрати у розмірі 22000,00 грн, яку просить стягнути з відповідачів.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

У рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (у п. 3.2 рішення) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

Статтею 16 Господарського кодексу України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, яка здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини, що застосовується як джерело права (ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України) у питанні щодо того, чи вимагає стаття 6 Конвенції забезпечення юридичного представництва особи, що є стороною по справі, орієнтує національні суди на необхідності врахування специфічних обставин кожної конкретної справи та з'ясування того, чи відсутність правової допомоги позбавить заявника права на справедливий суд (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26; McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), § 48; Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61). McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), § 51).

У розвиток наведеного розуміння статті 6 Конвенції суд виходить з того, що надання правової допомоги залежить також і від інших факторів, серед яких: важливість того, що є предметом спору для заявника; складність відповідного закону чи процесу; можливість заявника ефективно представляти себе у суді без адвоката; існування обов'язкової вимоги мати представника у суді (Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61); (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26); (McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), §§ 48-62; Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61; P., C. and S. v. the United Kingdom (P., C. та S. проти Сполученого Королівства), § 100); (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26); Gnahorй v. France (Ньяоре проти Франції), § 41).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до практики суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 40 рішення суду ЄСПЛ від 01 лютого 2018 року у справі "Радченко проти України").

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Виходячи зі змісту частини 3 статті 244 Господарського кодексу України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.

Відповідно до статті 123 Господарського кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частина 2 статті16 Господарського процесуального кодексу України).

Відносини адвоката та клієнта врегульовує договір про надання правової допомоги - домовленість, умови якого визначають зміст очікуваних від адвоката послуг, їх вартість, порядок оплати тощо (пункт 4 частина 1 стаття 1 Закону України від 05 липня 2012 року Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон).

Згідно з частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 означеного Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно зі статті 30 означеного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом із тим, процесуальні норми кожного із кодексів (ГПК, ЦПК, КАС) України визначають критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру відшкодування стороні понесених нею витрат на правничу допомогу за наслідками судового вирішення спору.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Правило частини 1 статті 124 та частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасника справи у першій заяві по суті спору (позовна заява та відзив на позов) подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Водночас згідно частини 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, попередній розрахунок розміру судових витрат, в тому числі, на професійну правничу допомогу, не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Судом встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем було зазначено, що судові витрати на правничу допомогу будуть становити 22000,00 грн.

В подальшому, 18 жовтня 2022 року представник позивача звернувся до суду з розрахунком витрат на оплату професійної правничої допомоги також на суму 22000,00 грн.

Конструкція та послідовність викладення процесуальних норм статті 126 Господарського процесуального кодексу України зокрема, частини 4, орієнтує учасника справи на те, що у першій заяві по суті спору при визначенні попереднього (орієнтовного) розміру витрат на оплату послуг адвоката, які сторона спору понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, слід враховувати його співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає можливий процесуальний наслідок для учасника справи, який недотримався вимог частини 4 цієї статті Кодексу: суд вправі зменшити розмір його витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Так, у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19.

Ці правові висновки також було підтверджено і в постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19.

Так, у разі відсутності клопотання про зменшення витрат, поданого відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд не позбавлений можливості у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України відмовити у розподілі певних витрат, вказавши які саме не підлягають відшкодуванню повністю або частково, із наведенням мотивації такого рішення та правових підстав.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації та дотримання критерії, передбачених частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Означене узгоджується із правовою позицію викладеною в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі № 925/1316/18.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що вимога про стягнення витрат на правничу допомогу подана з дотриманням вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статі 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом насамперед згідно з умовами договору про надання правничої допомоги.

20 червня 2022 року між Фермерським господарством «Поляна» (далі клієнт) в особі голови Ткача В.В. та адвокатом Присяжним Віталієм Анатолієвичем (далі адвокат), який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 26 вересня 2012 року серія №585 укладено (далі договір), відповідно до умов якого Клієнт в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання-доручення, а Адвокат зобов'язується відповідно до завдання-доручення Клієнта надати йому за плату правову допомогу щодо складання документів правового характеру, здійснення представництва прав та інтересів Клієнта в Господарському суді Чернівецької області у справі за позовом фермерського господарства «Поляна» до Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, Товариства з обмеженого відповідальністю «Дністрові Роси» про усунення порушення прав на земельну ділянку, зокрема, визнання недійсними та скасування результатів земельних торгів (аукціону) №32482 (лот №65324), об'єкт продажу - право оренди земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002, визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між відповідачами 22.04.2021р. за результатами земельних торгів, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 57888871 від 27.04.2021р., а також стягнення з відповідачів на користь Клієнта судових витрат, в тому числі витрат на оплату професійної правничої (правової) допомоги за цим договором, та інше.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

На підтвердження факту понесення вказаних витрат позивачем до матеріалів справи додані такі документи:

- договір про надання правової допомоги №02-06/22 від 20 червня 2022 року, укладеного адвокатом Присяжним Віталієм Анатолієвичем та Фермерським господарством «Поляна»;

- розрахунок витрат на оплату професійної правничої допомоги від 14 жовтня 2022 року на суму 22000,00 грн;

- квитанція до прибуткового касового ордеру №1 від 14 жовтня 2022 року;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 22 червня 2022 року №1029405 серія ВТ.

- акт приймання-передачі виконаних робіт від 14 жовтня 2022 року на суму 22000,00 грн.

Як вбачається із розрахунку витрат на оплату професійної правничої допомоги, представник позивача виконав роботи на загальну суму 22000,00 грн, яка складається із:

- консультація 1000,00 грн (2 год. витраченого часу);

- правовий аналіз документів 3000,00 грн (6 год. витраченого часу);

- складення позовної заяви з додатками 12000,00 грн (12 год. витраченого часу);

- представництво в Господарському суду Чернівецької області 15.08.2022 року 1500,00 грн (1 год. витраченого часу);

- представництво в Господарському суду Чернівецької області 05.09.2022 року 1500,00 грн (1 год. витраченого часу);

- представництво в Господарському суду Чернівецької області 05.10.2022 року 1500,00 грн (1 год. витраченого часу);

- представництво в Господарському суду Чернівецької області 19.10.2022 року 1500,00 грн (1 год. витраченого часу).

Загалом адвокатом було витрачено 24 год., розмір наданих послуг становить 22000,00 грн.

Дослідивши надані докази, судом встановлено, що позивачу дійсно надавалась професійна правнича допомога, що підтверджується здійсненням представництва позивача у судових засіданнях у справі, а також наявними в матеріалах позовної заяви процесуальними документами поданими в інтересах позивача.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Суд, враховуючи правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 922/2321/20 дійшов висновку, що зазначення окремо у розрахунку витрат на оплату професійної правничої допомоги від 14.10.2022 р. таких послуг як: «правовий аналіз документів», «консультації» та «складання позовної заяви» охоплюються послугою зі здійснення підготовки позовної заяви.

Підготовка написання позовної заяви обсягом 9 сторінки, на який адвокатом було потрачено сумарно 20 год., що пропорційна сумі у 16000,00 грн, не є співмірним зі складністю справи, з огляду на те, що доводи позову містять здебільшого цитування рішення Господарського суду Чернівецької області у справі №926/3030/20 та норм законодавства. Значний обсяг документів, які долучались адвокатом до позовної заяви є подібними для підготовки позовної заяви та введення справи №926/3030/20 за який позивач вже стягував з відповідача-1 витрати на правничу допомогу, яке Господарським судом Чернівецької області було задоволено у розмірі 19000,00 грн.

З огляду на наявну практику вищих інстанцій, предмету позову, складністю справи та наявністю рішення Господарського суду Чернівецької області від 13 жовтня 2021 року у справі №926/3030/20, яким задоволено позовні вимоги позивача, усі вказані складові вказують на завищену ціну наданих послуг і часу витраченого адвокатом на такий вид виконаної роботи як підготовка позовної заяви по справі №926/2502/22, а саме тривалістю в 20 годин за встановленою вартістю 16000,00 грн.

З урахуванням заперечень відповідача-1 означеними останнім у відзиві на позовну заяву, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи та доводів сторін суд дійшов висновку про можливість зменшити розмір витрат за «правовий аналіз документів», «консультації» та «складання позовної заяви» та стягнути з відповідачів на користь позивача 16 год. витраченого часу адвоката в розмірі 8000,00 грн.

Щодо нарахованої вартості наданих послуг професійної правничої допомоги за участь в судових засіданнях 15.08.2022 року, 05.09.2022 року, 05.10.2022 року, 19.10.2022 року.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта.

Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.

Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.

Таким чином, прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.

Означене узгоджується із правовою позицію викладеною в постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7589/19.

Додатково, суд бере до уваги те, що представник брав участь в усіх судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Як вбачається з протоколів судових засідання, а саме:

- від 15 серпня 2022 року, судове засідання тривало близько 00 год 11 хв., а саме: з 12 год 06 хв. по 12 год. 17 хв. При цьому, судове засідання було призначено ухвалою суду від 25 липня 2022 року на 12:00.

- від 05 вересня 2022 року, судове засідання тривало близько 00 год 17 хв., а саме: з 11 год 40 хв. по 11 год. 57 хв. При цьому, судове засідання було призначено ухвалою суду від 15 серпня 2022 року на 11:30.

- від 05 жовтня 2022 року, судове засідання тривало близько 00 год 09 хв., а саме: з 12 год 40 хв. по 12 год. 49 хв. При цьому, судове засідання було призначено ухвалою суду від 05 вересня 2022 року на 12:30.

- від 19 жовтня 2022 року, судове засідання тривало близько 00 год 07 хв., а саме: з 11 год 04 хв. по 11 год. 11 хв. При цьому, судове засідання було призначено ухвалою суду від 05 жовтня 2022 року на 11:00.

Заявлений позивачем час та сума витрат адвоката на участь в судових засіданнях становить 4 год. у розмірі 6000,00 грн.

Проте, суд з огляду на вищевикладене, враховуючи: потрачений адвокатом час на участь у судовому засіданні в Господарському суді Чернівецької області; час очікування судових засідань, встановлену судом тривалість судових засідань у справі № 926/2502/22, що підтверджується протоколами судових засідань, у зв'язку із тим, що означені часові проміжки є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката, заявлені вимоги про відшкодування, зокрема, 6000,00 грн за 04 год. 00 хв. (240 хв.) за участь у судових засіданнях не є підтвердженими. Суд вважає, що належним є зарахування фактичного витраченого часу адвоката на участь в судових засіданнях з врахуванням часу очікування зменшити до розміру 3000,00 грн.

З огляду на ступінь складності справи, наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений ним час на надання таких послуг, суд вважає, що розмір заявлених Фермерським господарством «Поляна» витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 22000,00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати неспіврозмірні з виконаною роботою, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 904/7334/21, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд, беручи до уваги ступінь складності справи, характер та обсяг наданих адвокатом позивача послуг, написання та подання письмових заяв; участь у судових засіданнях, враховуючи викладені у відзиві на позовну заяву відповідачем заперечення відносно заявленої суми позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат позивача на правову допомогу до 11000,00 грн (8000,00 + 3000,00).

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на задоволення позовних вимог повністю, суд дійшов висновку стягнути пропорційно з кожного відповідача витрати, як поніс позивач по сплаті судового збору у розмірі 7443,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 75, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Фермерського господарства “Поляна” до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю “Дністрові Роси” про усунення порушення права на земельну ділянку шляхом: визнання недійсними та скасування результатів земельних торгів (аукціону) №32482, лот №65324 від 22 квітня 2021 року; визнання недійсним договору оренди землі серія та номер: б/н від 22 квітня 2021 року; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 57888871 від 27 квітня 2021 року - задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсними та скасувати результати земельних торгів (аукціону) №32482, лот №65324, дата проведення - 22.04.2021р., організатор земельних торгів - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, об'єкт продажу - право оренди земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002, місце розташування: Чернівецька область, Кельменецький район, Ленковецька сільська рада, площа земельної ділянки 15,0000 га, термін оренди 7 років, місце проведення земельних торгів: Чернівецька область, Кельменецький район, с. Ленківці; м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 194а (Приміщення Головного управління), виконавець земельних торгів ТзОВ «Глобус КО», щодо переможця земельних торгів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністрові Роси» (код СДРПОУ 35194398).

3. Визнати недійсним договір оренди землі серія та номер: б/н від 22.04.2021р., орендодавець: Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 39909396) орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дністрові Роси» (код ЄДРПОУ 35194398), об'єкт оренди: земельна ділянка площею 15,0000 гектари, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса: Чернівецька область, Кельменецький район, Ленковецька сільська рада.

4. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 57888871 від 27.04.2021р., державний реєстратор Каланча Світлана Миколаївна, Недобоївська сільська рада Дністровського району Чернівецької області, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; опис об'єкта іншого речового права: земельна ділянка площею 15,0000 гектари, кадастровий номер земельної ділянки 7322086000:02:001:1002, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса земельної ділянки: Чернівецька область, Кельменецький район, Ленковецька сільська рада.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (58013, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 194 А, код 39909396) на користь Фермерського господарства “Поляна” (60111, Чернівецька обл., Дністровський р-н, с. Ленківці, код 21427369) 3721,50 грн витрат зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дністрові Роси” (60141, Чернівецька обл., Дністровський р-н, с. Дністрівка, вул. Тиха, 24, код 35194398) на користь Фермерського господарства “Поляна” (60111, Чернівецька обл., Дністровський р-н, с. Ленківці, код 21427369) 3721,50 грн витрат зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн.

Відповідно до частин 4, 5 статті 240 ГПК України, повне рішення складено та підписано 30 грудня 2022 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.С. Тинок

Попередній документ

108212635

Наступний документ

108212637

Інформація про рішення:

№ рішення:	108212636
№ справи:	926/2502/22
Дата рішення:	21.12.2022
Дата публікації:	02.01.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Чернівецької області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (21.12.2022)
Дата надходження:	04.07.2022
Предмет позову:	про усунення порушення прав на земельну ділянку

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

05.09.2022 11:30	Господарський суд Чернівецької області
19.09.2022 12:00	Господарський суд Чернівецької області
19.10.2022 11:00	Господарський суд Чернівецької області
07.11.2022 12:00	Господарський суд Чернівецької області
21.11.2022 12:00	Господарський суд Чернівецької області
07.12.2022 10:00	Господарський суд Чернівецької області
21.12.2022 14:30	Господарський суд Чернівецької області