КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 грудня 2022 року Київ справа №320/9363/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити із 01 вересня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, особою постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, постійно проживає в смт Іванків, який віднесено до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. З ухваленням Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 позивачу відновлено право на щомісячне отримання підвищення (доплату) до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2022 відкрито спрощене провадження без проведення судового засідання, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
21.11.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що доплата, визначена у статті 39 Закону № 796-ХІІ, передбачена особам, які працюють у зоні відчуження. Редакція статті 39 згаданого закону до 01.01.2015 встановлювала доплату до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. Зазначає, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. У відзиві просить поновити строк для подання відзиву на позовну заяву, посилаючись на дію карантину на території України через спалах у світі гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та у зв'язку із певними обмеженнями, впровадженими з веденням бойових дій на території України. У задоволенні позову просить відмовити повністю.
Ухвалою суду від 30.12.2022 клопотання про визнання причин пропуску процесуального строку на подання відзиву поважними задоволено, поновлено відповідачу пропущений строк для подання відзиву на позовну заяву у справі № 320/9363/22.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не зверталися.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позовну заяву, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області 03.02.2000 (том 1, а.с.4).
Згідно з копією паспорта позивача, позивач з 21.02.2018 проживає у смт Іванків, Київської області.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області довідкою від 08.09.2022 № 1000-0212-8/87053 підтверджено, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 18.02.2003 (том, а.с.5).
01.07.2021 Київською обласною державною адміністрацією видано позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 (том 1, а.с.6).
Згідно з довідкою комунального підприємства Іванківської селищної ради "Виробниче управління житлово-комунального господарства" від 07.09.2022 № 1349 позивач дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 19.12.1995 до 17.07.2017 та з 21.02.2018 до теперішнього часу на території, що відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС, згідно з Постановою КМУ від 23 липня 1991 р. № 106. Підстава видачі - особова картка квартиронаймача (том 1, а.с.8).
Позивач є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується матеріалами справи (довідкою з пенсійного фонду, копією трудової книжки від 27.09.1971 - позивач з 01.09.2022 не працює) та відсутністю відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 р. № 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" смт Іванків, Іванківського району Київської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
У зв'язку із адміністративно-територіальною реформою в Україні Іванківський район було ліквідовано та включено до складу Вишгородського району Київської області.
07.09.2022 позивач звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії позивача відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат з 01.09.2022, на яку відповідач листом від 23.09.2022 № 1000-0202-8/95379 повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ (том 1, а.с.9, 10).
Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-XII) пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015) була викладена таким чином:
"1.Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (набрав чинності 01.01.2015), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" (набрав чинності з 01.01.2016) і яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Натомість Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, що була чинною до 01.01.2015, що за своїм змістом та правовим регулюванням передбачала доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено цією ж статтею у редакції Закону № 987-VIII, і яка відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції Закону № 987-VIII, чинна з 01.01.2016), врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. Водночас ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 Закону № 796-ХІІ (доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення) із 17.07.2018 має такий зміст: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016.
За таких обставин, з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18, що належить врахуванню під час вирішення спірних правовідносин.
Справа, що розглядається, є типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18, а відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до частин першої і другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано до суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 01.09.2022 до теперішнього часу.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ та зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.09.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ з урахуванням вже виплачених сум.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що дискреційні повноваження це такі повноваження суб'єкта владних повноважень, за яких останній наділений повноваженнями обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, що закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, позаяк який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що оскаржувана бездіяльність відповідача у справі, що розглядається, не ґрунтується на дискреційних повноваженнях та чітко обмежена нормою статті 39 Закону № 796-ХІІ.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача належать задоволенню.
Європейський суд з прав людини в рішеннях неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певні свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (п. 36 рішення від 01.07.2003 у справі "Суомінеен проти Фінляндії" № 3780001/97).
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", відсутні підстави для розподілу витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) здійснити із 01 вересня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.