ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" грудня 2022 р. справа № 300/3567/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.07.2022 року № 092750005151 та зобов'язання до вчинення дій,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі - відповідачі) про визнання протиправним та скасування рішення від 06.07.2022 року № 092750005151 та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”, рішенням від 06.07.2022 року № 092750005151 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю пільгового стажу роботи станом на 11.10.2017 року. Позивач вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до її спеціального стажу періоди роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року на посадах старшої піонервожатої, вихователя по роботі з дітьми молодшого і середнього шкільного віку, педагога-організатора Солотвинської середньої школи. Внаслідок чого, позивач просить суд визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”, оформлену листами від 12.11.2021 року за № 0900-0204-8/42575 та від 25.11.2021 року за № 0900-0204-8/44283; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.07.2022 року № 092750005151; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати позивачу до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” період роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року на посадах старшої піонервожатої, вихователя по роботі з дітьми молодшого і середнього шкільного віку, педагога-організатора Солотвинської середньої школи та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” згідно заяви від 18.10.2021 року.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.09.2022 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.49-50).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску в частині позовних вимог про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”, оформлену листами від 12.11.2021 року за № 0900-0204-8/42575 та від 25.11.2021 року за № 0900-0204-8/44283 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” згідно заяви від 18.10.2021 року (а.с.69-70).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2022 року продовжено розгляд справи.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 29.09.2022 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що з врахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років було направлено для опрацювання в Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. В результаті розгляду даної заяви та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області 06.07.2022 року прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. Підтверджений стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 року становить 24 роки 1 день, що є недостатнім згідно вимог пенсійного законодавства. З доданими документами до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років не зараховано період роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року згідно трудової книжки, оскільки визначити по трудовій книжці право на призначення пенсії за вислугу років за вказаний період неможливо, в записі міститься інформація про те, що позивачка працювала по договору з 01.02.1989 року по 01.08.1989 року, наказ на звільнення відсутній. Необхідна довідка про період роботи із зазначенням посади та інформацією про відпустки без збереження заробітної плати, про відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Довідка від 16.11.2021 року № 39, видана відділом освіти Богородчанської райдержадміністрації та долучена до матеріалів справи, не взята до уваги, оскільки в зазначеній довідці наказ № 284 не містить дати видачі. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 немає права на пенсію за вислугу років, оскільки спеціальний стаж роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 26 років 1 день.
01.12.2022 року через підсистему “Електронний суд” від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що відповідно до записів трудової книжки від 01.09.1988 року НОМЕР_1 в період з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року ОСОБА_1 працювала старшою піонервожатою Солотвинської середньої школи. Визначити по трудовій книжці право на призначення пенсії за вислугу років за період роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року є неможливим, оскільки в записах міститься інформація про те, що позивач працювала по договору з 01.02.1989 року по 01.08.1989 року, наказ на звільнення відсутній. Відтак, необхідна довідка про період роботи із зазначенням посади та інформацією про відпустки без збереження заробітної плати, про відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Також, представник відповідача вказала на те, що долучена до заяви довідка від 16.11.2021 року за № 39 не взята до уваги, оскільки зазначений в довідці наказ № 284 не містить дати видачі. Внаслідок чого, на підставі поданих документів та даних наявних в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 32 роки 11 місяців, з них спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 року становить 24 роки 1 день. Представник відповідача вважає, що не має підстав для призначення пенсії за вислу років передбачених ЗУ “Про пенсійне забезпечення”, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж роботи, а саме 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017 року.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 18.10.2021 року до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”.
За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач, згідно листа від 12.11.2021 року за № 0900-0204-8/42575, повідомив ОСОБА_1 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Також зазначено, що за наданими документами та даними персоніфікованого обліку до страхового стажу зараховані всі періоди роботи і загальний стаж становить 29 років 10 місяців 28 днів, а спеціальний стаж станом на 11.10.2017 року становить 24 роки 2 дні. Період роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року не зараховано до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, оскільки в трудовій книжці зазначено, що заявниця зарахована на посаду старшої піонер-вожатої по договору терміном до 31.08.1989 року, в наступному записі з 31.08.1989 року зарахована на посаду вихователя у зв'язку з переведенням з посади педагога-організатора, відсутні відомості на якій посаді працювала заявниця з 02.08.1989 року (а.с.17).
16.11.2021 року позивач повторно звернулася до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 25.11.2021 року за № 0900-0204-8/44283 повідомлено позивача проте, що останній відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За наданими документами та даними персоніфікованого обліку до страхового стажу зараховані всі періоди роботи і загальний стаж становить 30 років 1 день, а спеціальний стаж станом на 11.10.2017 року становить 24 роки 2 дні. Зазначено, що період роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року не зараховано до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, оскільки неможливо визначити період роботи та посаду (а.с.18).
В подальшому, ОСОБА_1 втретє звернулася до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”.
Однак, після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.07.2022 року № 092750005151 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. Також зазначено, що страховий стаж особи становить 32 роки 11 місяців, а спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 року становить 24 роки 1 день. Водночас, не зараховано до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років періоди роботи, а саме: з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року згідно трудової книжки від 01.09.1988 року НОМЕР_1 період роботи старшою піонервожатою Солотвинської середньої школи, оскільки визначити по трудовій книжці право на призначення пенсії за вислугу років за період роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року неможливо, в записі міститься інформація про те, що заявниця працювала по договору з 01.02.1989 року по 01.08.1989 року, наказ на звільнення відсутній. Необхідна довідка про період роботи із зазначенням посади та інформацію про відпустки без збереження заробітної плати, про відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Окрім того, не взято до уваги довідку від 16.11.2021 року № 39, Оскільки зазначений в довідці наказ № 284 не містить дати видачі. Також, не взято до уваги довідки про заробітну плату для обчислення пенсії від 26.05.2022 року за № 53 та за № 54, довідки про стаж роботи на посаді, що дає право на вислугу років, потребують перевірки (а.с.19).
Вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту “е” статті 55.
Пунктом “е” статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт “е” вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах “е”, “ж” статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Враховуючи викладене, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.
Отже, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Як встановлено судом, відмовляючи у задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідачі зазначили, що у позивачки станом на 11 жовтня 2017 року не достатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.
03 жовтня 2017 року прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно пункту 2-1 Розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення” Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
“До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії”.
Таким чином, враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 Розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту “е” статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення (від 25 до 30 років) станом на 11 жовтня 2017 року.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області в рішенні про відмову в призначенні пенсії від 06.07.2022 року № 092750005151 визначено, що у ОСОБА_1 станом на 11 жовтня 2017 року спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 24 років 1 день. Водночас, не зараховано до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років період роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року (а.с.19).
В аспекті вказаного суд зазначає наступне.
Згідно статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі - Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).
Пунктом 2.14 Інструкція № 58 встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки “Відомості про роботу” пишеться: “прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво” із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у “Класифікаторі професій”.
Відповідно до пункту 2.15 Інструкції № 58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як встановлено зі змісту записів трудової книжки ОСОБА_1 , позивач призначена на посаду старшої піонервожатої Солотвинської середньої школи по строковому трудовому договору з 01.02.1989 року по 01.08.1989 року. В подальшому, 07.09.1994 року звільнена з Солотвинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів у зв'язку з переведенням вихователем Солотвинської допоміжної школи-інтернат (зворотній бік а.с.13).
Посилання відповідача на порушення заповнення трудової книжки позивача, що не дає законних підстав відповідачу зарахувати до стажу ОСОБА_1 вищевказаний період роботи, суд відхиляє з огляду на наступне.
Пунктом 1.5 Інструкції № 58 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 1 якого, як вже зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Водночас, зі змісту відповіді на звернення від 17.02.2022 року, начальником Відділу освіти, молоді та спорту Солотвинської селищної ради в листі від 09.03.2022 року за № 4/01-14 зазначено, що ОСОБА_1 не було необхідності видавати наказ про призначення на роботу з серпня 1989 року, оскільки роботодавець не припинив з позивачкою трудові відносини (не видав відповідного наказу про звільнення) (а.с.47).
Окрім того, в матеріалах справи наявна довідка відділу освіти Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 18.10.2021 року за № 25, зі змісту якої судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно карточок-довідок про нарахування заробітної плати з 30.08.1988 року по 01.04.1991 року працювала на посаді старший піонервожатий, а з 01.04.1991 року по 07.09.1994 року на посаді педагог-організатор Солотвинської середньої школи (а.с.24)
За встановлених обставин, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу позивача, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” період її роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного спеціального стажу. Суд зобов'язав відповідача врахувати період роботи ОСОБА_1 з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”, внаслідок чого, відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача від 18.10.2021 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до стажу позивача, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” період роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 08.09.2022 року підтвердила сплату судового збору на суму 992,40 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 496,20 грн. та за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області сплачений судовий збір в розмірі 496,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.07.2022 року № 092750005151 та зобов'язання до вчинення дій - задоволити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, оформлену листами від 12.11.2021 року за № 0900-0204-8/42575 та від 25.11.2021 року за № 0900-0204-8/44283.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.07.2022 року № 092750005151.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) зарахувати до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 02.08.1989 року по 07.09.1994 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 18.10.2021 року про призначення пенсії за за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”, із врахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул.Січових Стрільців,15, м.Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ).
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028).
Суддя Панікар І.В.