справа № 278/2171/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2022 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Євгена Татуйка, за участю секретаря Анни Хоптюк, розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про скасування записів про право власності на нерухоме майно та поновлення записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, -
ВСТАНОВИВ:
Заявленими вимогами позивач просить суд ухвалити рішення про скасування записів реєстрації права власності за відповідачем на два об'єкти нерухомості. В обґрунтування заявленого суду повідомлено наступне. Між сторонами укладено договір іпотеки. Відповідач, на підставі такого договору, набув право власності на нерухоме майно. Однак, даний правочин, у подальшому, було визнано недійсним в судовому порядку. За таких обставин, оскільки договір на підставі якого відповідач набув права власності визнано недійсним, просить задовольнити вимоги в повному обсязі.
Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та у відсутність фіксації його перебігу. Підстав для зміни такого порядку сторонами не наведено і судом не встановлено.
Відповідач заперечує задоволення позову з огляду на наступне. Між сторонами даного судового спору, в свій час, був укладений нотаріально посвідчений договір позики та на його виконання договір іпотеки. Предметом останнього було два, згадувані позивачем, об'єкти нерухомості. Не виконав зобов'язання по поверненню коштів, позивач надала письмову заяву, якою погодилась передати у власність відповідача та на виконання договору іпотеки майно. Після цього, відбулось звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору іпотеки. Досі позивачем грошові кошти повернуті не були. Задоволення позову фактично виконаного договору позики та іпотеки порушить права відповідача, як позичальника коштів, оскільки він позбудеться і грошових коштів і нерухомого майна. Крім цього, відповідач вважає позивача таким, що пропустив строк позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
Дослідив позицію сторін та проаналізувавши надані сторонами матеріали, судом встановлено наступні фактичні обставини справи і відповідно ним правовідносини.
30 жовтня 2018 року між позивачем, як іпотекодавцем, та відповідачем, як іпотекодержателем, укладено договір іпотеки. Предметом договору є забезпечення виконання договору позики від 30 жовтня 2018 року в розмірі 852 тисячі гривень. Сторони договору домовились, що за рахунок предмету іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням в разі його не виконання. Предметом іпотеки є майно належне іпотекодавцю на праві власності, а саме житловий будинок та земельна ділянка під ним, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 1822083200:01:000:0606, площа 0,5 га. Правочин, серед іншого, містить наступні домовленості. У випадку невиконання зобов'язання іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, серед іншого, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення основного зобов'язання (а.с.13-17).
28 грудня 2018 року ОСОБА_3 підписала нотаріально засвідчену заяву всім компетентним органам про те, що вона, позичальник та іпотекодавець за договорами позики та іпотеки, що укладені 30 жовтня 2018 року з ОСОБА_2 та посвідчені приватним нотаріусом, у зв'язку із своєю неплатоспроможністю не заперечує проти звернення стягнення на предмет іпотеки, перехід предмету іпотеки у особисту власність ОСОБА_2 (а.с.119).
27 грудня 2020 року, представником позивача, сформовано інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1822083200:01:000:0606. Довідка містить наступну інформацію. 15 січня 2019 року приватним нотаріусом зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку та на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Реєстрація проведена на підставі: заяви вимоги на предмет позики; заяви згоди на стягнення та на підставі договору іпотеки. Цільове призначення земельної ділянки для ведення садівництва (а.с.19-23).
11 січня 2022 року рішенням суду у справі № 278/1793/20 вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки та заяви згоди задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 30 жовтня 2018 року. В іншій частині позов відхилено. Рішення містить, серед іншого, наступні висновки. ОСОБА_1 не надала доказів введення в оману ОСОБА_2 при укладенні договору іпотеки з метою набуття права власності на нерухоме майно. Судом не прийнято до уваги посилання ОСОБА_1 про необізнаність зі змістом всіх документів, які були нею підписані в процесі укладення договорів іпотеки та позики. Навпроти, в ході розгляду справи знайшов своє підтвердження факт підписання оспорюваних угод та пов'язаних із цим документів. Обсяг таких висновків свідчить, що оспорюваний ОСОБА_1 іпотечний договір не суперечить нормам матеріального закону, оскільки на його укладення було спрямовано вільне волевивлення останньої. Однак, у зв'язку із укладенням між сторонами, фізичними особами, договору іпотеки в тому числі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що суперечить законодавству України, договір іпотеки правомірним назвати не можна (а.с.24-26).
30 червня 2020 року органами поліції закрито кримінальне провадження по факту шахрайства за зверненням ОСОБА_3 за відсутності складу кримінального правопорушення (а.с.121 - 124).
Інших доказів суду не надавалось, як і не ставилось питань про витребування / забезпечення додаткових матеріалів. При цьому, суд зауважує, що матеріали судової справи № 278/1793/20 судом не досліджувались, оскільки автор клопотання про їх витребування судом - ОСОБА_2 був її стороною і не обмежений правами знайомитись та робити відповідні її копії.
Проаналізувавши фактичні обставини справи та норми законодавства, якими врегульовані дані правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. ч. 1 - 3, 6 ст. 13 ЦК України).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі "Марченко М.В. проти України", заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо "права" як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Отже, слід першочергово перевірити, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.
Судом встановлено та не спростовувалось сторонами, що між сторонами укладено та не скасовувався договір позики. За таким правочином позивач отримала в борг від ОСОБА_2 , тобто відповідача у даній справі до якого наразі пред'явила зазначені вимоги, грошові кошти в розмірі 852 тисячі гривень, що еквівалентно 30 тисячам доларів США. Дані грошові кошти нею повернуті не були ані у строк визначений договором ані станом на день вирішення даного судового спору. Надані на дослідження матеріали справи дають підстави для висновку, що позивач і не вчиняла спроби вирішити питання виконання взятого на себе зобов'язання щодо повернення грошових коштів. Натомість, після фактичного виконання договору позики та іпотечного договору за якими припинили існування взаємовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ініціювала судове провадження про визнання недійсним іпотечного договору. Тобто після фактичного припинення існування взаємовідносин між сторонами за укладеними правочинами. В рахунок невиконаного зобов'язання відповідач набув права власності на майно позивача і тим самим задовольнив свої майнові претензії. Питання про недостатність майна для задоволення грошового зобов'язання не піднімалось, як і ставилось у спір кредитором правомірність договору позики. Щонайменше доказів про останнє суду надано не було. Так само, суд зауважує, що договір іпотеки хоча і був визнаний у судовому порядку недійсним, після фактичного його виконання, однак не у зв'язку із протиправними діями іпотекодержателя, як щодо його укладення так і щодо звернення стягнення на предмет такого договору.
Такі фактичні обставини справи, на переконання суду, не свідчать про порушення, невизнання або оспорювання прав позивача відповідачем у розумінні зазначених норм законодавства, які б вимагали застосування процедури судового захисту у обраний позивачем спосіб, а саме скасування реєстрації права власності за відповідачем на об'єкти нерухомості отриманні через невиконання зобов'язання по поверненню грошових коштів.
При цьому, суд наголошує, що договори позики та іпотеки, а також заяву про надання добровільної згоди на звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем та позичальником грошових коштів були написані добровільно. Тобто такі дії були вчинені за усвідомлених та обізнаних дій боржника, іпотекодавця, а наразі позивача. Саме у зв'язку із цим судом першої інстанції відхилено заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Більше того, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Натомість, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Такий позов не був заявлений, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини третьої статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації.
Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
З позовної заяви вбачається, що позивач вимог про визнання іпотеки припиненою не заявляє, не спростовує невиконання ним умов кредитного договору та наявності заборгованості за договором позики. Відповідно до умов укладеного ним іпотечного договору, передбачено, зокрема, можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.
Заявник у своєму позові заявляє, що його права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем та внесення записів за останнім про державну реєстрацію права власності, не заперечуючи права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з неналежним виконанням основного зобов'язання, що спричинило наявність заборгованості.
З урахуванням установлених обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов'язання, існування чинного договору іпотеки станом на момент звернення на нього стягнення, умови якого позивачем не оспорюються, суд вважає, що права позивача не порушено, оскільки іпотека та рішення про звернення стягнення на її предмет для забезпечення прав іпотекодержателя, виникли до ухвалення рішення про визнання її недійсною.
Заявлені позивачем вимоги про скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки. Тому в позові необхідно відмовити і з даних підстав також (рішення ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, номер рішення в реєстрі 105624089).
Висновок за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням технічного засобу комп'ютерного поліграфа у цивільній справі № 278/1793/20, яким встановлено, що ОСОБА_3 : не отримувала у борг грошові кошти у ОСОБА_2 , за договором позики від 30 жовтня 2018 року; ставила підпис у договорі іпотеки не усвідомлюючи його зміст та ставила підпис на всіх документах перебуваючи у нотаріуса 30 жовтня 2018 року, не ознайомлюючись із їх змістом (а.с.27-48) суд до уваги не приймає з декількох причин. По-перше. Суд вважає даний доказ недопустимим, оскільки виконаний не повноважною особою та у відсутність передбаченої законом процедури. По-друге. Даний висновок був предметом судового дослідження у справі в рамках якої призначався і судом до уваги не прийнятий. Тим самим, суд погоджується з доводами відповідача з даного приводу.
Заява відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності дослідженню та вирішенню не підлягає, оскільки позов визнано судом безпідставним.
Результати вирішення спору не дають підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених останнім та документально підтверджених судових витрат. Витрати відповідача перед судом не декларувались. Дані правовідносини врегульовані положеннями ст. 141 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволення позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення виготовлене 29 грудня 2022 року.
Суддя Євген Татуйко