УХВАЛА
29 грудня 2022 року
м. Київ
справа №380/12639/22
адміністративне провадження № К/990/37103/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1
на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року
у справі №380/12639/22
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2,, код ЄДРПОУ НОМЕР_2), в якому просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не оформлення і не надання до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області оновлених довідок про розмір його грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 29 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, за відповідною або аналогічною посадою, яку обіймав на дату звільнення зі служби ОСОБА_1 , визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення перерахунку основного розміру пенсії з 01 лютого 2020 року та 01 лютого 2021 року відповідно.
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 підготувати і надати до ГУ ПФУ у Львівській області нові довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 29 січня 2020 року та 01 січня 2021 року за відповідною або аналогічною посадою, яку обіймав на дату звільнення зі служби ОСОБА_1 , відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01 лютого 2020 року та 01 лютого 2021 року, відповідно.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року задоволено повністю адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.
Не погодившись із прийнятим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: не додано документа про сплату судового збору та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.
На виконання вимог вищевказаної ухвали скаржником подано клопотання про продовження строку на усунення недоліків у зв'язку з відсутністю коштів.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 380/12639/22 повернуто скаржнику.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
У поданій касаційній скарзі скаржник, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Повертаючи апеляційну скаргу на підставі частини другої статті 298 КАС України суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржником не виконано вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Так, Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: не додано документа про сплату судового збору та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.
Надаючи оцінку доводам відповідача щодо продовження строку для усунення недоліків, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обмежене фінансування не є поважною причиною пропуску строку на оскарження чи підставою для продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги, а тому в задоволенні клопотання про продовження строку на усунення недоліків слід відмовити. Крім того, сума судового збору не є значною. При цьому суд вказав, що сам лише факт введення воєнного стану на території України не може бути визнаний поважною невиконання вимог ухвали суду для органу державної влади без зазначення конкретних обставин та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу цього державного органу, що в свою чергу обумовило неможливість сплати судового збору.
Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, відповідно до яких апеляційна скарга підлягає поверненню скаржнику, якщо не усунуто недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений судом строк.
Копію зазначеної ухвали скаржник отримав 18 листопада 2022 року згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № 7900732642664 , що підтверджується відповідним документом про її отримання в матеріалах справи.
На виконання вимог вищевказаної ухвали скаржником подано клопотання про продовження строку на усунення недоліків у зв'язку з відсутністю коштів.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відхилення посилання ТЦКСП на відсутність фінансування витрат на сплату судового збору, оскільки ці обставини стосуються адміністративно-організаційної діяльності відповідача як суб'єкта владних повноважень. Будь-які обставини, які пов'язані з цією діяльністю, в тому числі, й ті, які негативно впливають на її ефективність, не можуть розцінюватися як такі, що надають підстави для застосування до суб'єкта владних повноважень режиму ''послаблення'' у відносинах, що прямо чи опосередковано стосуються особи без такого статусу.
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки вирішуючи питання про відстрочення сплати судового збору, суд не врахував майновий стан відповідача, який об'єктивно перешкоджав сплаті судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Надаючи оцінку вказаним доводам скаржника, Суд виходить з наступного.
Порядок поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано статтею 121 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Продовженням строку є надання нового строку на вчинення процесуальної дії, яка не була з поважної причини вчинена у заздалегідь встановлений судом строк.
Відповідно до частини третьої статті 2 цього КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Отже наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Таким чином відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи, та як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен був забезпечити неухильне і своєчасне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно форми та змісту апеляційної скарги й вчинити залежні від нього дії з використанням усіх наявних засобів та можливостей, передбачених законодавством.
Особа ж, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.
У зв'язку із цим обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у них коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення такої сплати.
З урахуванням вищезазначеного, сплата судового збору є обов'язком сторони, а тому зловживання правом на звільнення, відстрочення чи розстрочення його сплати є неприпустимим.
Окрім цього, пунктом 2 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною для продовження строку, встановленого судом та зважаючи на відсутність об'єктивної інформації щодо терміну, протягом якого скаржник матиме можливість сплатити судовий збір, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для продовження строку усунення недоліків.
Принагідно, суд зазначає, що сплата судового збору не може вважатись перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки право на апеляційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81): «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).
Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з підстав не усунення недоліків апеляційної скарги, вірно застосував положення частини другої статті 298 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині третій статті 328 КАС України.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року у справі №380/12639/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіО.В. Калашнікова О.А. Губська М.В. Білак