ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
12 грудня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/407/22
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Качунь І.Є.
розглянув справу
за позовом Приватного підприємства "Орфей"
до відповідача 1 Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"
відповідача 2 Теребовлянського районного споживчого товариства
відповідача 3 Теребовлянської міської ради
про витребування з чужого незаконного володіння АТ "Райффазен банк" у власність Приватного підприємства "Орфей" належну йому на підставі договору купівлі-продажу частини будівлі №2 від 15.03.2001 року частину приміщення першого поверху будівлі площею 150 кв. м. по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області
за участі представників сторін:
позивача: Покотило Ю.В.- адвокат;
відповідача 1: Кунинець Н.Й.- адвокат;
відповідача 2: Помазанська С.І. - адвокат:
відповідача 3: не прибув.
Суть справи:
ПП "Орфей" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк", Теребовлянського районного споживчого товариства, Теребовлянської міської ради про, з урахуванням заяви від 21.10.22р. (вх.№6960 від 24.10.22), витребування з чужого незаконного володіння відповідача 1 у власність Приватного підприємства належну йому частину приміщення першого поверху площею 150 кв. м., що розташоване у будівлі по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області.
Судом відкрито провадження у справі за правилами загального провадження.
Підтримані повноважним представником у судовому засіданні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем 1 позбавлено позивача можливості користуватися частиною приміщення , яке є власністю ПП "Орфей" на підставі договору купівлі - продажу №2 від 15.03.2001. А через протиправні дії та рішення відповідачів 2 та 3 належне позивачу майно вибуло з володіння останнього поза його волею.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзивах на позову №194-1/26 від 28.09.2022 та №194-1/35 від 09.11.2022. Зазначає, що спірне нерухоме майно зареєстроване Теребовлянським БТІ 11.10.2001 за Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" на підставі Договору купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001 за № 10/07- 02/015 та Додаткової угоди до даного Договору від 20.06.2001, що записано у реєстровій книгу за реєстровим №301. Звертає увагу суду, на те що Банк відкрито з 2001 року і по теперішній час володіє спірним приміщенням, всі ці роки у ньому розміщене Теребовлянське відділення банку, про що позивач не міг не знати. Більше того, ПП "Орфей" є клієнтом Банку з 2001 року, та обслуговувалось у Теребовлянському відділенні за адресою: м. Теребовля, вул. Кн. Василька, 110-a. Позивачем 06.04.2004, 14.07.2004, 02.04.2010 відкривались рахунки та надавались документ пов'язані з ідентифікацією клієнта, а тому на його думку підприємству з 2004 року мало бути відомо, що приміщення яке він вважає своїм використовується Банком. У зв'язку з чим вважає, що позивачем подано позов за межами позовної давності.
Також просить суд врахувати, що згідно п.3.5. договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001 року право власності на приміщення, яке продається переходить до Покупця після оплати всієї суми, визначеної угодою. Враховуючи, що позивачем на надано суду доказів оплати нерухомого майна то договір є таким що не відбувся, тобто неукладеним.
Щодо долученого позивачем до матеріалів справи акту прийому передачі спірного приміщення , то останній не може буди належним доказом виконання умов договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001, адже свідчить про передання нерухомого майна по договору купівлі-продажу №1 від 15.03.20019. Натомість, Акт приймання-передачі нерухомого майна по договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001 в матеріалах справи відсутній.
Відповідач 2 у відзивах на позов №252 від 28.09.2022 та №291 від 03.11.2022 та його представник в судових засіданнях проти позовних вимог заперечили , посилаючись на те, що позивач не заявив позовних вимог до Теребовлянського рай СТ, не навів процесуальних документів, якими визнано незаконність дій та рішень відповідачів 2 і 3.
Також Теребовлянське рай СТ просить суд застосувати у справі наслідки спливу позовної давності з посиланням на те, що спірні правовідносини виникли у 2001 році, а позов подано у 2022 році. Посилання ж позивача на переривання строку є безпідставними та суперечать позиціям Верховного Суду, викладених у постановах №914/3224/16, №911/3677/17, №911/3680/17, №523/10225/15-ц, де зазначено, що перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, що відсутнє в даній справі, оскільки предмети позовних вимог у справах №921/384/19 та №921/407/22 є різними.
Відповідач 3 участі уповноваженого представника в засіданні не забезпечив, відзиву на позов не подав, причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення містяться в матеріалах справи). Своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 42 ГПК України, зокрема, на участь у судових засіданнях та на подачу пояснень, заяв чи клопотань по суті позовних вимог не скористався. Відтак, спір вирішується по суті за його відсутності, за наявними у справі матеріалами.
Технічна фіксація (звукозапис) судового процесу в режимі відеоконференції здійснювалась відповідно до ст.ст. 197, 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши представлені докази, заслухавши в процесі розгляду справ пояснення присутніх представників сторін, господарський суд встановив наступне.
На підставі рішення Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради народних депутатів № 301 від 25.11.1997, Теребовлянському районному споживчому товариству було видано свідоцтво від 22.11.2000 на право особистої власності на нежилий будинок (частину універмагу) по вул. Князя Василька, 110А у м. Теребовля, про що Теребовлянським бюро технічної інвентаризації зроблено запис під № 301 в реєстровій книзі №1.
Постановою правління Теребовлянського Рай СТ № 1А/2 від 04.01.2001 "Про продаж приміщення, що знаходиться за адресою м. Теребовля по вул. Князя Василька 110 (під банк)" постановлено, зокрема: продати приміщення 1-го поверху колишнього універмагу, що знаходиться за адресою: м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110 (п. 1 постанови); продаж провести по ціні не нижче залишкової вартості 59280,00 грн., включаючи ПДВ (експертної оцінки).
15.03.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством (Продавець) та Приватним підприємством "Орфей" (Покупець) було укладено договір № 2 купівлі-продажу частини будівлі.
Відповідно до п. 1.1 договору Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення, площею 150 м2, що знаходиться в м. Теребовля вул. Князя Василька, 110-а частину першого поверху згідно технічної документації, плану підписаного сторонами, який є невід'ємною частиною договору.
Частина приміщення, що є предметом даного договору належить Продавцю на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 22 листопада 2000 року № б/н, приміщення вільне від усіх прав третіх осіб (найм, застава, безоплатне користування) (п. 1.2 договору).
Згідно з п. п. 2.1-2.3 договору вартість частини приміщення будинку, яке продається (згідно плану) становить 24280,00 грн., в т.ч. ПДВ. Покупець зобов'язується внести кошти за придбаний об'єкт протягом 3,5 місяців, не пізніше 1 липня 2001 року з моменту укладення договору. Розрахунки за придбаний об'єкт здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок Продавця або внесення грошей в касу.
Продавець зобов'язується в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни передати Покупцю продане приміщення по акту прийому-передачі, який підписується сторонами і наявну технічну документацію на об'єкт. Покупець зобов'язується в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни прийняти придбаний об'єкт по акту прийому-передачі (п.п. 3.1, 3.2 договору).
Пунктами 3.3, 3.4 договору сторони обумовили, що кожна із них зобов'язана виконувати обов'язки, покладені на неї цим договором, та сприяти другій стороні у виконанні обов'язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.
Право власності на приміщення, яке продається переходить до Покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п. 3.5 договору).
Згідно із п. 5.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами по договору.
Відповідно до акту прийому-передачі від 19.03.2001 Теребовлянським рай СТ передано Приватному підприємству "Орфей" частину приміщення площею 150 кв.м за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.
На замовлення ПП "Орфей" 11.06.2001 Теребовлянським БТІ було виготовлено Технічний паспорт (реєстровий номер 299) на частину приміщення площею 180,6 кв. м за вищевказаною адресою. У характеристиці даного об'єкта зазначено, що вартість частини приміщення під літерою А згідно договору купівлі-продажу складає 24286,00 грн.
На підставі договору № 2 Теребовлянським БТІ видано позивачу Реєстраційне посвідчення № 299 на частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.
У справі відсутні належні та допустимі докази недійсності зазначеного вище правочину.
Натомість, згідно довідки № 216 від 25.10.2017, виданої Головою правління Теребовлянського рай СТ Мисліцькою Г.І., частина приміщення в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110 а площею 150 кв.м продана 15.03.2001 ПП "Орфей", розрахунки за проданий об'єкт проведені, заборгованості немає.
В свою чергу, на підставі договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001, укладеного між Теребовлянським районним споживчим товариством (Продавець) та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції АППБ "Аваль" (правонаступником якого є відповідач 1 - Покупець) , Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв. м, що знаходиться в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а частину першого поверху згідно технічної документації, плану, підписаного сторонами.
Частина приміщення, що є предметом даного договору, належить Продавцю на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 22 листопада 2000 року, яке видане Теребовлянським БТІ, приміщення вільне від усіх прав третіх осіб (найм, застава, безоплатне користування) (п. 1.2 договору).
Вартість частини приміщення будинку, яке продається (згідно плану) становить 35000,00 грн., в т.ч. ПДВ. Покупець зобов'язується внести кошти за придбаний об'єкт протягом 45 календарних днів з моменту укладення договору. Розрахунки за придбаний об'єкт здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок Продавця (п. п. 2.1-2.3 договору).
Пунктами 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що Продавець зобов'язується в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни передати Покупцю продане приміщення по акту прийому-передачі, який підписується сторонами і наявну технічну документацію на об'єкт. Покупець зобов'язується в 3-денний термін після повної оплати продажної ціни прийняти придбаний об'єкт по акту прийому-передачі.
Пунктами 3.3, 3.4 договору сторони обумовили, що кожна із них зобов'язана виконувати обов'язки, покладені на неї цим договором, та сприяти другій стороні у виконанні обов'язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.
Право власності на приміщення, яке продається переходить до Покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п. 3.5 договору).
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами по договору (п. 5.1 договору)
Згідно із п.п. 5.3, 5.4 договору зміни умов договору або внесення доповнень до нього можливі за згодою сторін. Усі зміни та доповнення до договору здійснюються тільки у письмовій формі.
Відповідно до акту прийому-передачі від 04.05.2001 до договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001, Теребовлянським рай СТ зазначене вище приміщення передане відповідачу 1.
Теребовлянським БТІ видано Банку Реєстраційне посвідчення № 299, на частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, на підставі договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001.
В подальшому, 20.06.2001 між контрагентами було укладено додаткову угоду до договору № 10/07-02/015. Даною додатковою угодою пункти 1.1, 1.2, 2.1, 2.2 договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001 викладено в наступній редакції:
"1.1. Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити приміщення, вказані у додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору, загальною площею 320,3 кв. м, що розташовані на першому поверсі в будинку № 110а по вул. Князя Василька в м. Теребовлі Тернопільської області";
"2.1. Вартість приміщень (згідно додатку № 1), які продаються, становить 60000,00 грн. в тому числі податок на додану вартість";
"2.2. Покупець зобов'язується внести кошти за придбаний об'єкт в строк по 21.06.2001 включно".
Відповідно до п.п. 2,3 додаткової угоди, остання є невід'ємною частиною договору № 10/07-02/015 та набирає чинності з моменту її підписання Продавцем і Покупцем.
Також 20.06.2001 між відповідачами 1 та 2 було складено акт прийому-передачі, за яким, відповідно до договору № 10/07- 02/015 від 03.04.2001, Продавець передав, а Покупець прийняв приміщення загальною площею 320,3 кв. м, що розташовані на першому поверсі будинку № 110 а по вул. Князя Василька в м. Теребовлі Тернопільської області.
На підставі договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001 та додаткової угоди від 20.06.2001 до даного договору Теребовлянським БТІ 11.10.2001 видано Акціонерному поштово-пенсійному банку "Аваль" реєстраційне посвідчення № 301 на об'єкт нерухомого майна за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.
У 2008 році Спільним підприємством комплексного проектування "Тернопількооппроект" для Банку було виготовлено Робочий проект по реконструкції існуючих приміщень Теребовлянського відділення "Райффайзен Банк Аваль" в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110А, з зазначеною робочою площею 304,12 кв. м. До нього додані вихідні дані та робочі креслення, а саме виконані техніком Шубалим у січні 2011 року, план будови під літерою "А" по вул. Кн. Василька, 110-а у м Теребовля, журнал обмірів та розрахунку площ приміщень №110-а, виконаний 25.01.2011щодо приміщення загальною площею 320,9 кв. м., із зазначенням у ньому про окремі площі приміщень 92,6 кв. м. та 228,3 кв. м, за вказаною адресою.
18.01.2011 Теребовлянським БТІ на замовлення Тернопільської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" виготовлено Технічний паспорт на приміщення (інвентарний номер 2666) площею 320,9 кв.м, яке знаходиться у м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а.
Виконавчий комітет Теребовлянської міської ради прийняв рішення № 48 від 22.02.2011, яким присвоїв окремі вуличні адреси приміщенням, в яких знаходиться ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", розмежувавши їх на два окремі, а саме: приміщення № 1 площею 228,3 кв.м та приміщення № 2 площею 92,6 кв.м, що знаходяться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110-а та належать Тернопільській обласній дирекції "Райффайзен Банк Аваль".
Рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради №69 від 06.04.2011 вирішено переоформити право власності на приміщення № 1, загальною площею 228,3 кв.м, що знаходиться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110-а за Публічним Акціонерним Товариством "Райффайзен Банк Аваль"; переоформити право власності на приміщення № 2, загальною площею 92,6кв.м, що знаходиться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110 "А" за Публічним Акціонерним Товариством "Райффайзен Банк Аваль"; Виконавчому комітету міської ради видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно; Теребовлянському БТІ зареєструвати свідоцтво про право власності на нерухоме майно (пункти 3-6 рішення).
На підставі рішення №69 від 06.04.2011 Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради 04.05.2011 видано відповідачу 1 Свідоцтво серії САЕ № 011273 про право приватної власності на нежитлове приміщення 1, загальною площею 228, 3 кв.м та Свідоцтво серії САЕ № 011275 про право приватної власності на нежитлове приміщення 2, загальною площею 92,6 кв.м, що знаходяться по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.
Із Витягів Теребовлянського бюро технічної інвентаризації про державну реєстрацію прав № 29845945 та № 29849693 від 04.05.2011 вбачається, що вищевказані приміщення № 1 та № 2 внесені до книги записів № 2 під номерами 514 та 515 відповідно.
В подальшому, 01.03.2012 Теребовлянським БТІ виготовлено на замовлення власника-ПАТ " Райффайзен банк Аваль" Технічні паспорти на нежилі приміщення № 1 площею 228,3 кв.м (інвентарний номер 2666, реєстровий номер 514) та приміщення № 2 площею 92,6 кв.м (інвентарний номер 2666, реєстровий номер 515).
У адресованому Постійно діючій комісії з питань житлово-комунального господарства, архітектури та транспорту при Теребовлянській міській раді листі № 95 від 16.05.2018, Голова правління Теребовлянського рай СТ Мисліцька Г.І. повідомила, що Теребовлянським рай СТ в 2001 році було продано приміщення першого поверху універмагу по вул. Князя Василька, 110-а двом юридичним особам, а саме: ПП "Орфей" 150 кв. м. вартістю 24280,00 грн. на підставі договору № 2 від 15.03.2001 та ТОД АППБ "Аваль" 150 кв.м. вартістю 35000,00 грн. на підставі договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001. Після оплати коштів дані об'єкти на підставі актів приймання - передачі були передані у власність даним юридичним особам. При цьому зазначено, що додаткова угода до договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001 у Теребовлянському рай СТ по документах не обліковується.
Поряд з тим, рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради №131 від 22.05.2018 присвоєно поштову адресу частині приміщення по вул. Князя Василька, 110а, а саме: приміщенню № 4 "м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110-а приміщення № 4", яке належить ПП "Орфей".
Як зазначає позивач, з метою внесення відомостей про своє право власності в Реєстр речових прав, ПП "Орфей" 05.03.2019 звернулось із заявою до державного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області Дрозд Світлани Петрівни.
26.03.2019 державним реєстратором було прийнято рішення за № 46153172 " Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень" на підставі ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки: наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; подані документи не дали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; згідно отриманої інформації Теребовлянського БТІ від 14.03.2019 за № 49 право власності на заявлену частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а, в м. Теребовля Теребовлянського району Тернопільської області за заявником не зареєстровано; по пошуках відомостей за адресою в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вже містяться актуальні дані про реєстрацію приміщень 1,2,3 за цією адресою.
За даними Інформаційних довідок № 161567619 та № 161569548 від 29.03.2019 з Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, у розділах "Актуальна інформація" про об'єкти нерухомого майна за Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" на праві приватної власності 24.10.2016 під номерами 17107701 та 17106458 зареєстровані відповідно приміщення 1, загальною площею 228,3 кв.м та приміщення 2, загальною площею 92,6 кв.м, які знаходяться по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля Тернопільського району Тернопільської області.
В матеріалах справи міститься лист Теребовлянського БТІ №136 від 24.07.2019, в якому зазначається про технічну описку у даті реєстраційного посвідчення на частину приміщення за ПП "Орфей" та запису про реєстрацію в реєстраційній книзі. На копії посвідчення видно, що друкований рік видачі "2000" виправлений на "2001" реєстраційний № 299 в реєстраційному посвідченні було вказано помилково.
Посилаючись на порушення свої прав, як власника нерухомого майна, ПП "Орфей", наведені обставини слугували підставою для звернення з даним позовом до суду.
Оцінивши доводи та аргументи сторін, подані сторонами докази на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних мотивів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за його захистом (ч.1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ст.41 Конституції України право власності набувається в порядку та на підставах, що не заборонені законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно приписів ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Таким чином, до спірних правовідносин судом застосовуються положення ЦК Української РСР 1963 року, в чинній на момент їх виникнення редакції від 08.10.1999 (надалі - ЦК УРСР).
Відповідно до приписів ст. 86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
Матеріалами справи підтверджується, що Теребовлянському районному споживчому товариству, на підставі Свідоцтва від 22.11.2000 на праві особистої власності належав будинок (частина універмагу) по вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля.
Стаття 151 ЦК УРСР визначала, що в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Як вбачається із матеріалів справи та зазначалось вище, 15.03.2001 між ПП "Орфей" та Теребовлянським рай СТ у письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу № 2 частини приміщення площею 150 кв. м. по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля.
Пунктом 2.1 договору № 2 сторони узгодили, що вартість частини приміщення складає 24 280,00 грн. Право власності на цю нерухомість переходить до покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п. 3.5 Договору № 2).
Відповідно до ч. 1ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Матеріалами справи підтверджується що сторонами договору № 2 від 19.03.2001 оформлено акт прийому-передачі вищевказаної частини приміщення. В свою чергу, умови, що викладені у п. 3.1 та п. 3.2 договору № 2 передбачали передачу об'єкту купівлі-продажу у триденний термін лише після повної його оплати. Таким чином, зважаючи на приписи ст. 128 ЦК УРСР суд констатує, що Теребовлянським рай СТ за фактом виконання укладеного договору № 2, по акту приймання-передачі від 19.03.2001, підписаному сторонами без заперечень, передано у власність ПП "Орфей" частину приміщення площею 150 кв. м., що знаходиться за адресою вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля.
В ході розгляду справи сторонами не подано доказів існування спорів між продавцем та покупцем з приводу неналежного виконання ними умов договору № 2, зокрема, в частині оплати за об'єкт купівлі-продажу та передачі його у власність покупця. Більше того, про оплату позивачем визначеної договором ціни свідчать довідка продавця - Теребовлянського рай СТ № 216 від 25.10.2017 та лист № 95 від 16.05.2018.
На час виникнення спірних правовідносин порядок здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні регулювався Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за № 399/2839) (надалі-Інструкція №121, втратила чинність на підставі Наказу Держбуду № 36 від 15.02.2002).
Відповідно до п. 1.6 Інструкції №121 державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності.
Згідно з п. 1.9 цього ж нормативно-правового акту, до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема: житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.06.2001 на замовлення позивача Теребовлянським БТІ виготовлено Технічний паспорт на частину приміщення першого поверху будівлі загальною площею 180,6 кв. м. за адресою вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, з інформацією про вартість майна 24286,00 грн.
Додаток №1 до Інструкції №121 визначає перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна. До них належать, зокрема договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності (п. 10 додатку №1).
В силу п.2.1 Інструкції №121 реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів. Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною такого документа.
Як вбачається із матеріалів справи, на підставі правовстановлюючого документу - договору купівлі продажу №2 від 15.03.2001,Теребовлянським бюро технічної інвентаризації видано Приватному підприємству "Орфей" реєстраційне посвідчення №299 на домоволодіння частину приміщення по вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, датоване 14.06.2001 ( з урахуванням листа БТІ №136 від 24.07.2019).
Отже, Теребовлянським БТІ здійснено реєстрацію права власності позивача на придбаний по договору №2 об'єкт - частину приміщення площею 150 кв. м. по вул. Кн. Василька, 110-а у м. Теребовля, в розумінні розділу 2 Інструкції №121.
Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до вказаних норм, з 19.03.2001 Теребовлянське районне споживче товариство перестало бути власником частини приміщення площею 150 кв. м. за адресою вул. Князя Василька, 110-а, м. Теребовля, і відповідно втратило право на розпорядження цим майном. Адже, із зазначеної дати саме позивач є власником спірної частини приміщення на підставі правомірного правочину - договору купівлі-продажу № 2.
З наведеного слід прийти до висновку, що додаткова угода до договору №10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001, укладена 20.06.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ "Аваль", на момент її укладення не відповідала вимогам закону, а саме статтям 94, 128, 225 ЦК УРСР.
Як зазначалось вище, рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради №69 від 06.04.2011, а саме пунктами 3, 4 переоформлено за ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" право власності на приміщення №1, загальною площею 228,3 м.кв та приміщення №2, загальною площею 92,6 м.кв, що знаходяться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110-а. В пунктах 5 та 6 вказаного рішення зазначено про видачу Виконавчим комітетом міської ради Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та їх реєстрацію Теребовлянським БТІ.
Зазначене рішення органом місцевого самоврядування в частині спірних пунктів прийняте на підставі: звернення №20 за березень 2011 року Теребовлянського відділення ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" з проханням про переоформлення права власності за банком на приміщення №1 площею 228,3 кв. м. та приміщення №2 площею 92,6 кв. м., за адресою вул. Князя Василька, 110-а, м. Теребовля; виготовленого у червні 2001 року Технічного паспорту на частину приміщення площею лише 139,7 кв.м. за вказаною адресою; Реєстраційного посвідчення №301 від 11.10.2001.
Пунктом 6 Наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно" (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України18.02.2002 за № 157/6445, втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012) (в редакції від 01.10.2010 - чинній станом на момент прийняття спірного рішення) рекомендовано органам місцевого самоврядування проводити видачу свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна на спеціальних бланках, зразок та опис яких затверджується Міністерством юстиції України.
Згідно п. 2.1. розділу ІІ Тимчасового положення для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.
Додаток № 2 до Тимчасового положення передбачав перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, зокрема договір, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, в тому числі купівлі-продажу, предметом якого є нерухоме майно.
Таким чином, підставою для прийняття рішення № 69 від 06.04.2011, в розумінні п. 8.2 Тимчасового положення, був виготовлений для АППБ "Аваль" Теребовлянським БТІ Технічний паспорт за червень 2001 року на приміщення меншою площею - 139,7 кв. м. , ніж загальна площа приміщень, на яку цим рішенням за банком переоформлено право власності та видано свідоцтва про право власності.
Про відсутність станом на 06.04.2011 окремих технічних документацій на приміщення № 1 та № 2 свідчить і те, що Технічні паспорти на приміщення № 1 площею 228,3 кв. м та приміщення № 2 площею 92,6 кв. м. виготовлені БТІ тільки 01.03.2012.
Крім того, рішення Виконавчого комітету було прийняте, а Реєстраційне посвідчення № 301 від 11.10.2001 видане, в тому числі, на підставі Додаткової угоди від 20.06.2001 до договору № 10/07-02/015.
Отже, з огляду на вищенаведені обставини, пункти 5 та 6 рішення № 69 від 06.04.2011 прийнято Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради з недотриманням Закону, зокрема п. 8.2 Тимчасового положення.
З огляду на викладене, оскільки свідоцтва серії САЕ № 011273 та САЕ № 011275 про право приватної власності на нежитлові приміщення 1 площею 228, 3 кв. м. та приміщення 2 площею 92,6 кв. м., за адресою вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля були видані Банку Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради на підставі пунктів 3, 4, 5, 6 рішення № 69 від 06.04.2011 04.05.2011, а Теребовлянським БТІ проведено державну реєстрацію такого права на вказані приміщення, про що внесено записи під №514 та №515 у книзі записів № 2, наведеними діями порушено права позивача, як власника частини приміщення площею 150 кв. м. за цією ж адресою.
Враховуючи підстави позову, наведені позивачем, він у цій справі наполягає на поверненні йому нежитлового приміщення, вважаючи, що це нежитлове приміщення знаходиться у фактичному користуванні відповідача 1 без установлених законом підстав.
Суд виходить з того, що спір між сторонами у цій справі виник у зв'язку з вибуттям майна з володіння. Тобто, позивач вважає порушеним право і таке порушення пов'язане з позбавленням позивача володіння майном через передачу майна за договором, а інтерес позивача фактично полягає у поверненні такого майна. Отже, на його думку, належним способом захисту є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України.
При цьому суд констатує, що обрання способу захисту порушеного права належить до виключної компетенції позивача. Звернення з віндикаційним позовом є одним із таких способів.
Водночас, первинно, для правильного вирішення даного спору, необхідно встановити, чи заявлені позовні вимоги дійсно спрямовані на захист прав та законних інтересів позивача.
Статтею 387 Цивільного кодексу України унормовано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За приписами частин 1, 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову - обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Право власника витребувати з чужого незаконного володіння нерухоме майно визначене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
При цьому, стала практика Великої Палати Верховного Суду наполягає на необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.
Представник позивача у судовому засіданні стверджує, що відповідач 1 є недобросовісним набувачем спірного приміщення, посилаючись на те, що договір №2 від 15.03.2001 між Теребовлянським рай СТ та ПП "Орфей", від імені Споживчого товариства був підписаний Р.А.Яворським. Цей же громадянин з 19.04.2001 працював начальником Теребовлянського відділення Банку, а отже підписуючи додаткову угоду до договору №10/07-02/015 від 20.06.2001 від імені Банку йому було достеменно відомо про наявність договору купівлі-продажу від 15.03.2001.
Однак, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що додаткова угода до договору №10/07-02/015 від 20.06.2001 від імені Банку була підписана не Яворським Р.А., а директором Тернопільської обласної дирекції АППБ "Аваль" Стельмахом М.М. Інших доказів про те, що АТ "Райффайзен Банк" є недобросовісним набувачем майна позивачем не надано.
В свою чергу, відповідач 1 зазначає, що станом на дату укладення договору від 03.04.2011 та додаткової угоди Банк не знав, не міг знати, що частина об'єкту нерухомості відчужується особою, яка не має на це відповідних прав або може бути визнана в подальшому такою, що не мала на це відповідних прав. Виходячи з норм Цивільного кодексу 1963 року, і норм чинного Цивільного кодексу, банк є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.
Таким чином, у спірних правовідносинах АТ "Райффайзен Банк" позиціонує себе як добросовісний набувач, оскільки право власності він набув на підставі договору купівлі-продажу та в подальшому легітимізував своє право шляхом звернення до державного реєстратора для внесення відомості до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Водночас, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Як наслідок, суд констатує, що зазначена вище правова норма та фактичні обставини, що наведені вище, зберігають право ПП "Орфей" на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від стандарту "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є надати саме ту кількість доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
З огляду на наведені положення процесуального закону, суд вважає що позивачем доведено належними та допустимими доказами порушення його права, як власника частини приміщення площею 150 кв. м.
Однак, при цьому слід врахувати, що за викладеними у цивільному законодавстві правилами, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
У даній справі відповідач 1 та відповідач 2 заявили про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участю держави та її адміністративно територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).
Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
В обґрунтування підстав пропуску позивачем без поважних причин строку позовної давності відповідачі 1 та 2 посилаються, серед іншого, на те, що:
- спірні правовідносини між сторонами виникли у 2001 році, однак позивач - ПП "Орфей", вважаючи себе власником частини приміщення по вул. Кн. Василька, 110-а, м. Теребовля, упродовж тривалого часу - 18 років, не звертався з вимогами усунути перешкоди в користуванні або вилучити майно з чужого незаконного володіння та не з'ясовував хто і на якій підставі володіє частиною спірного приміщення;
- як свідчить наявне у матеріалах справи чинне рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.11.2012р. у справі №2-а/1970/3731/12, позивач з 2013 по 2017 роки у судових провадженнях доводив відсутність у нього права власності на будь-яке нерухоме майно, в т.ч. частину будівлі першого поверху по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля;
- в матеріалах справи наявні докази, що АТ "Райффайзен Банк Аваль" відкрито з 2001 року володіє спірним приміщенням, здійснив у ньому реконструкцію, постійно здійснює господарську діяльність, тоді ж як позивач ніколи не поводив себе як власник, не використовував приміщення у власній діяльності, не здійснював ремонт, не укладав договорів з організаціями, що надають комунальні послуги, не сплачував податків та інших платежів, тощо. Окрім того позивач як юридична особа з 2001року обслуговувався і мав відкритий рахунок у відділенні АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Теребовля, а тому інформацію щодо права власності банку на спірне приміщення міг отримати раніше;
- з метою списання заборгованості по орендній платі за землю та задля зняття арешту з майна підприємства, приватне підприємство "Орфей" з 2013 по 2017 рік доводило факт відсутності на праві власності будь-якого майна, в тому числі нерухомого. Вказані обставини встановлені судовими рішеннями, зокрема, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 у справі 2-а/1970/3731/12, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 у справі 819/397/13-а та Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 №819/1951/17.
За твердженням позивача, про існування додаткової угоди від 20.06.2001 до договору купівлі - продажу від 03.04.2001 та її зміст, останньому стало відомо лише в червні 2019 року, коли представнику позивача у відповідь на його запит листом начальника Теребовлянського БТІ від 07.06.2019 №111 було надано копії документів інвентарної справи першого поверху будівлі по вул. Князя Василька, 110а в м. Теребовля Тернопільської області.
Крім цього, на першому поверсі будівлі за тією ж адресою було розміщено відділення АТ "Райффайзен Банк", право власності якого на дане приміщення першого поверху позивач не оспорює, вважаючи набуття відповідачем 1 права власності саме на цю частину нерухомого майна законною.
Таким чином, на думку позивача, він дізнався про порушення його прав як власника частини приміщення за вказаною адресою лише 07.06.2019 і позовна давність на звернення з позовом до суду ним не пропущена.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом. Через категорії "межі здійснення суб'єктивних цивільних прав" та "обмеження здійснення суб'єктивних цивільних прав" у законі встановлюється така поведінка власника, яка не суперечить актам цивільного законодавства. Власник майна повинен враховувати межі та обмеження цивільних прав.
Так, у положенні статті 13 Конституції України зазначено, що власність зобов'язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України - власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, на противагу правам власника володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном існує і зустрічний обов'язок по його утриманню (тягар утримання майна).
В процесі розгляду даної справи позивачем не подано, а судом не здобуто жодних доказів використання спірного приміщення у власній господарській діяльності ПП “Орфей”, як і доказів понесення витрат на його утримання, як то: оплата житлово-комунальних послуг, здійснення поточного чи капітального ремонту, сплати податків чи інших обов'язкових платежів тощо.
Крім того, позивач як власник частини приміщення за період з 20.06.2001 року - дати укладення між Банком та відповідачем № 2 додаткової угоди до договору купівлі-продажу частини будівлі №10/07-02/015 від 03.04.2001 і до дати відмови йому у державній реєстрації цього права (близько 18 років) міг знати і більше того зобов'язаний був знати про розміщення банківської установи у належній йому на праві власності частині приміщення з огляду на зазначені вище обов'язки власника цікавитись та утримувати своє майно.
Водночас матеріали справи містять докази того, що АТ "Райффайзен Банк Аваль" відкрито з 2001 року володіє приміщенням за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, здійснив у ньому реконструкцію, постійно проводить у ньому господарську діяльність, про що також не заперечував представник позивача. При цьому з 2001 року згідно наданої Банком інформації підприємство позивача обслуговувалося і мало відкритий рахунок у відділенні АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Теребовля, а тому інформацію щодо порушення його права власності на спірне приміщення очевидно міг отримати раніше.
Так у матеріалах справи наявними є заяви керівника ПП "Орфей" 04.01.2001, 06.04.2004, 07.04.2010 на відкриття/закриття рахунків. Відповідні заяви підписані директором ПП "Орфей" Подольським О.М. та головним бухгалтером Сенкович Н.П., а також засвідчені відтиском печатки підприємства.
Співставивши Технічний паспорт на приміщення ПП "Орфей" з Технічним паспортом, виготовленим для Банку, слід прийти до висновку, що ці приміщення повністю накладаються одне на одне. При цьому, із експлікації приміщень до Технічних паспортів слідує, що у приміщеннях , які належали ПП "Орфей" розташовані операційний зал та каса Банку. Відтак суд погоджується із твердженням відповідачів про те, що під час обслуговування у Теребовлянському відділенні Банку, позивач не міг не бачити, що його власність використовується банківською установою при веденні власної господарської діяльності.
Більше того, відповідачем 1 до відзиву долучено копію адвокатського запиту датованого 05.10.2016, адвоката Черніцького І.Р., який діяв на підставі Ордеру Серії А № 140790 від 05.10.2016 виданого згідно договору про надання правової допомоги від 15.09.2006, укладеного з ПП "Орфей" в особі директора Подольського О.М., у якому, серед іншого, зазначалось, що ПП "Орфей" вважає себе власником приміщення площею 150 кв.м., що знаходиться в м. Теребовлі вул. Князя Василька, 110-а, та просить звільнити займане Банком приміщення за вказаною адресою.
Також факт звернення позивача до Теребовлянської міської ради задля вирішення питання присвоєння адреси, у відповідь на яке виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради прийнято рішення № 131 від 22.05.2018, яким за заявою ПП "Орфей" приміщенню № 4, за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля присвоєно поштову адресу, дає підстави вважати, що позивач цікавився власним об'єктом нерухомого майна і за бажання міг дізнатись про обставини його використання іншою юридичною особою.
При цьому слід зазначити, що позивачем не подавались суду будь - які докази того, що підприємство припиняло/зупиняло свою господарську діяльність у досліджуваний період, або ж здійснювало її у іншому населеному пункті, або ж іншим чином доводилась наявність обставин, що унеможливлювали б доступ до спірного приміщення.
В той же час, в силу положень статті 261 ЦК України, позивач повинен довести той факт, що він не знав або не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Із наведеного в сукупності суд констатує, що у позивача була можливість, більше того обов'язок, дізнатися про порушення його прав відповідачем 1 - АТ "Райффайзен Банк" у справі щонайменше з 05.10.2016, а саме з дати подання адвокатського запиту, однак, з відповідним позовом до суду ПП "Орфей" звернулося лише у 05.09.2022 року, тобто з пропуском встановлено статтею 71 ЦК УРСР 1963 року трьохрічного строку позовної давності.
Твердження позивача про переривання строку є безпідставним, оскільки перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги право на яку має позивач. У даному випадку у справах №921/384/19 та №921/407/22 хоч відповідачі ті ж самі, проте предмети спору абсолютно різні, оскільки визнання недійсною додаткової угоди до договору купівлі - продажу, визнання незаконними окремих пунктів рішення, визнання незаконними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння не є однаковими вимогами.
У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (п.п.7.10,7.11,7.25).
Аналогічний висновок був викладений і у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16. Верховний Суд України вказав на те, що порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися, які містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").
У справі Dacia S.R.L. проти Молдови від 18 березня 2008 року (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або повинні були би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).
Із наведеного в сукупності суд констатує, що у позивача була реальна можливість дізнатися про перелічені вище порушення щонайменше з 05.10.2016 . Однак, з відповідним позовом до суду позивач звернувся лише у 2022 році, тобто з пропуском встановлено статтею 257 ЦК України трьохрічного строку. З огляду на це, суд до спірних правовідносин застосовує наслідки спливу строку позовної давності та, з цих підстав, відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Окрім того суд зауважує, що обираючи спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах , позивач не врахував правові позиції, що Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові 227/3760/19-ц від 26.10.2022.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому слід зазначити, що інші, долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статями 13, 43, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено: 29.12.2022.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко