ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2022 року м.Дніпро Справа № 904/9433/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Севастьянова І.А., адвокат (поза межами суду);
від відповідача: Путря А.П., адвокат (в залі суду);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2022 (суддя Рудь І.А., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 05.08.2022) у справі №904/9433/21
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобувного управління "Полтаванафтогаз", м. Полтава
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", м. Дніпро
про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 7 268 841 грн. 54 коп.,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобувного управління "Полтаванафтогаз" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 24.11.2021 № 144/пз, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" безпідставно набуті грошові кошти в сумі 7 268 841 грн. 54 коп.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ціну позову складають кошти, які становлять різницю між внесеним позивачем авансом за послуги розподілу природного газу у березні 2018 у розмірі 34 276 749 грн. 23 коп. та вартістю фактично наданих послуг за цей місяць в сумі 27 007 907 грн. 69 коп., відповідно до умов договору розподілу природного газу, укладеного шляхом підписання заяви-приєднання № 42SPDp0109-17 від 01.09.2017. Оскільки позивач повідомив відповідача про розірвання вказаного договору, підстава, на якій відповідач отримав від позивача грошові кошти, відпала. На вимогу позивача від 07.10.2021 № 01/01/11/06/02/01-02/01/784 про повернення безпідставно набутого майна відповідач листом від 10.11.2021 № 490007.2-Сл-19589-1121 повідомив про неможливість повернення грошових коштів в сумі 7 268 841 грн. 54 коп., у зв'язку із їх списанням. Наведене стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2022 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобувного управління "Полтаванафтогаз" 7 268 841 грн. 54 коп. передплати, 109 032 грн. 62 коп. витрат зі сплати судового збору.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального і процесуального права, нез'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі; здійснити розподіл судових витрат відповідно до законодавства.
При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що правовою підставою подання позову з боку ПАТ «Укрнафта» в особі Нафтогазвидобувного управління «Полтаванафтогаз» є стаття 1212 ЦК України. Судом же фактично змінено правову підставу позову без відповідної на те заяви з боку Позивача, чим порушено принцип диспозитивності господарського судочинства, передбачений статтею 14 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)
Зазначає, що статтею 1 Закону України «Про нафту і газ» визначено поняття транспортної послуги як виробничої операції з приймання, переміщення, здавання, тимчасового зберігання і перевантаження нафти, газу та продуктів їх переробки.
Отже, виходячи з положень вищенаведеного законодавства, послуги з розподілу природного газу є послугами з переміщення природного газу трубопровідним транспортом з метою його фізичної доставки споживачеві.
Верховний Суд в своїх постановах від 16.07.2020 у справі № 920/206/19 та від 23.07.2020 у справі №920/180/19 зазначив, що «... суди попередніх інстанцій визначили правову природу цього договору саме як договору на транспортування продукції трубопроводами, внаслідок якого здійснюється переміщення продукції виробничо- технічного призначення трубопроводами, то з огляду на об'єктивні ознаки цієї діяльності, вона підпадає під визначення перевезення вантажів, закріплене в статті 306 Господарського кодексу України, а отже до правовідносин, що виникають з даного договору разом з нормами Цивільного кодексу України, Законів України "Про транспорт ", "Про трубопровідний транспорт", "Про ринок природного газу" та інших законодавчих актів, поширюються й норми Господарського кодексу України, зокрема в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору притаманні риси, у тому числі договору перевезення.».
Тобто, Верховний Суд дійшов правового висновку, що послуги з транспортування природного газу прирівнюються до послуг з перевезення вантажу, оскільки як під час транспортування, так і під час перевезення відбувається переміщення продукції.
Таким чином, враховуючи, що послуги з розподілу природного газу полягають також в переміщенні продукції - природного газу з метою його доставки до споживача, тому послуги розподілу природного газу є послугами перевезення.
Вважає, що Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області після спливу строку позовної давності. При цьому наполягає на тому, що до спірних правовідносин повинна застосовуватись спеціальна позовна давність в один рік. Поряд з цим, підписаний сторонами у справі акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2019, тобто, в межах перебігу загальної позовної давності, не перериває її перебіг.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з її доводами, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зазначає, що при задоволені позову, судом правомірно стягнуто кошти у розмірі 7 268 841 грн 54 коп. не на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно набуті грошові кошти, а на підставі Типового договору розподілу природного газу, до якого приєднався Позивач, як не повернуту Відповідачем передплату.
Господарський суд прийшов до правильного висновку, що договір розподілу природного газу є самостійним видом договору про надання послуг, поняття якого визначено спеціальним законодавством, зокрема, Кодексом газорозподільних системи, Законом України “Про ринок природного газу”, та зміст якого визначений на основі типового договору, затвердженого органом державної влади, а тому частина 3 статті 925 Цивільного кодексу України, якою передбачений спеціальний річний строк позовної давності до правовідносин, що випливають з договорів перевезення, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2022 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Березкіна О.В., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Березкіна О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2022 у справі №904/9433/21; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 28.09.2022.
Також, не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрорегіонгаз", в якій, з посиланням на ухвалення рішення щодо прав, інтересів та/або обов'язків особи, яка не брала участі у справі, просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 12.09.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрорегіонгаз" повернуто заявнику без розгляду на підставі п.1 ч.5 ст.260 ГПК України, з огляду на її непідписання уповноваженою особою.
Ухвалою суду від 19.09.2022 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2022 у справі №904/9433/21 зупинено до розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрорегіонгаз" на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2022 та повернення матеріалів справи №904/9433/21 з відповідного суду.
Справу із супровідним листом направлено до Верховного Суду 21.09.2022.
Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2022 у цій справі відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрорегіонгаз" на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2022 на підставі частини 2 статті 293 ГПК України, оскільки правильне застосовування Центральним апеляційним господарським судом норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення у справі № 904/9433/21 є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Ухвалою суду від 26.10.2022 поновлено апеляційне провадження у справі №904/9433/21; та зупинено апеляційне провадження до повернення матеріалів справи №904/9433/21 із Верховного Суду.
21.11.2022 матеріали справи повернулись до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою суду від 28.11.2022 поновлено провадження у справі; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 19.12.2022.
В судовому засіданні 19.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
01.09.2017 Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобувного управління "Полтаванафтогаз" підписано заяву-приєднання № 42SPDp0109-17 до умов договору розподілу природного газу (т.1, а.с. 12).
Цією заявою позивач (споживач) приєднався до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 (далі - договір), умови якого розміщені на сайті НКРЕКП, сайті Оператора ГРМ в мережі Інтернет за адресою dp.104.ua та в друкованому виданні, що публікується в межах території ліцензованої діяльності газета “Зоря Область“ № 101 (21731) від 30.12.2015, з урахуванням змін, опублікованих в газеті “Зоря“ № 99 (21830) від 16.12.2016.
Відповідно до Розділу І умов Типового договору, цей договір розподілу природного газу (далі - договір), є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача (позивача) до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ (відповідача) обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.
Пунктом 1.2. визначено, що умови цього договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України “Про ринок природного газу” і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).
Згідно п. 1.3. договору цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Умовами Розділу ІІ договору визначено, що за цим договором оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором (п. 2.1. договору).
Обов'язковою умовою надання споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об'єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи оператора ГРМ (п. 2.2. договору).
Відповідно до заяви-приєднання від 0109.2017 № 42SPDp0109-17 до умов договору розподілу природного газу, об'єктом, підключеним в установленому порядку до газорозподільної системи оператора ГРМ є виробниче приміщення за адресою: м. Кам'янське, вул. С.Х. Горобця, буд. 1
Відповідно до п. 6.3. договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Пунктом 6.4. договору встановлено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку оператора ГРМ. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
На виконання умов договору позивач здійснював оплату вартості послуг з розподілу природного газу за період з 01.09.2017 по 31.03.2018 включно, що підтверджується банківськими виписками за відповідні розрахункові періоди (т.1, а.с. 19-34).
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, розмір передоплати вартості послуг з розподілу природного газу щомісячно перевищував розмір вартості фактично наданих послуг, зафіксованих щомісячними двосторонніми актами наданих послуг, що підтверджується наступними актами звірки взаєморозрахунків, підписаних сторонами:
- актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2018 визначено, що заборгованість ПАТ “Дніпропетровськгаз” перед НГВУ “Полтаванафтогаз” складає 41 055 046,85 грн (т.1, а.с. 35);
- актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.03.2018 визначено, що заборгованість ПАТ “Дніпропетровськгаз” перед НГВУ “Полтаванафтогаз” складає 34 276 749,23 грн (т.1, а.с. 36);
- актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2019 визначено, що заборгованість АТ “Дніпропетровськгаз” перед НГВУ “Полтаванафтогаз” складає 7 268 841,54 грн. (т.1, а.с. 37). Зазначені акти підписані уповноваженими особами оператора ГРМ та споживача.
За умовами п. 12.1. договору цей договір укладається на невизначений строк.
Пунктом 12.5. договору передбачено, що у разі звільнення займаного приміщення (остаточного припинення користування природним газом) споживач зобов'язаний повідомити про це оператора ГРМ не пізніше ніж за двадцять робочих днів до дня звільнення приміщення (остаточного припинення користування природним газом) та остаточно з ним розрахуватись за цим договором до вказаного споживачем дня звільнення приміщення (остаточного припинення користування природним газом) включно.
Позивач стверджує, що після 31.03.2018 відповідач послуги розподілу йому не надавав, у зв'язку із звільненням споживачем приміщення за адресою: м. Кам'янське, вул. С.Х. Горобця, буд. 1 та остаточним припиненням користування природним газом.
Колегія суддів зазначає, що докази повідомлення споживачем оператора ГРМ про звільнення займаного приміщення в порядку п. 12.5. договору матеріали справи не містять.
При цьому, послуги з розподілу природного газу за березень 2018 сплачені позивачем у розмірі 34 276 749,23 грн, тоді як розмір фактично наданої послуги за цей місяць склав 27 007 907,69 грн. Відповідно, різниця між розміром передоплати та вартістю фактично наданих послуг складає 7 268 841,54 грн.
Відповідно до п. 12.3. договору цей договір може бути розірваний за згодою сторін або за ініціативою споживача у порядку, визначеному законодавством України.
19.10.2021 позивач направив на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору та вимогу про повернення безпідставно набутого майна від 07.10.2021 № 01/01/11/06/02/01-02/01/784, відповідно до яких із посиланням на ст. ст. 651, 907 ЦК України повідомив відповідача про розірвання договору розподілу природного газу, укладеного шляхом підписання заяви-приєднання від 01.09.2017 № 42SPDp0109-17, а також із посиланням на норми ст. 1212 ЦК України вимагав повернути кошти у розмірі 7 268 841 грн 54 коп., отримані відповідачем у вигляді авансу за послуги розподілу природного газу за вказаним договором, як такі, що за якими відпала підстава отримання через розірвання договору (т. 1, а.с. 38-42).
У відповідь на вимогу позивача відповідач повідомив про неможливість повернення грошових коштів в сумі 7 268 841 грн 54 коп., у зв'язку з їх списанням (відповідь на повідомлення від 10.11.2021 № 490007.2-Сл-19589-1121) (т.1, а.с. 43).
Позивач вважає відмову відповідача у поверненні спірних коштів неправомірною, що стало підставою для звернення до господарського суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що до правовідносин в цьому спорі не підлягають застосуванню приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки підстава за якої відповідач отримав спірні грошові кошти на час розгляду даної справи судом не відпала.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що з 01.04.2018 послуги розподілу природного газу за спірним договором відповідачем позивачу не надаються, попри те, що грошові кошти у розмірі 7 268 841 грн 54 коп. сплачені споживачем на користь оператора ГРМ та останнім позивачу на його вимогу не повернуті.
При задоволені позову, судом стягнуто кошти у розмірі 7 268 841 грн 54 коп. не на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно набуті грошові кошти, а на підставі Типового договору розподілу природного газу, до якого приєднався Позивач, як не повернуту Відповідачем передплату.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Правовідносини щодо розподілу природного газу, які виникли між сторонами врегульовані Законом України “Про ринок природного газу”, Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30.09.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1379/27824 06.11.2015 (надалі - Кодекс ГРМ), постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2498 від 30.09.2015 “Про затвердження Типового договору розподілу природного газу”.
Частинами 1 - 2 статті 40 Закону України “Про ринок природного газу” визначено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.
Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи.
Відповідно до пунктів 3, 4 глави 3 розділу VI Кодексу договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу. Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору. На письмову вимогу споживача Оператор ГРМ зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дати отримання такого письмового звернення надати споживачу підписану уповноваженою особою Оператора ГРМ письмову форму договору розподілу природного газу.
Відповідно до частини 2 статті 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).
Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (пункт 7 глави 3 розділу VI Кодексу).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Дніпропетровськгаз”, правонаступником якого є відповідач, та позивачем укладений договір розподілу природного газу, шляхом підписання позивачем заяви-приєднання № 42SPDp0109-17від 01.09.2017.
З 01.09.2017 по 31.03.2018 відповідач надавав позивачеві послуги розподілу природного газу, надання яких припинив з 01.04.2018 через звільнення позивачем приміщення за адресою: м. Кам'янське, вул. С.Х. Горобця, буд. 1.
Станом на 01.04.2018 різниця між внесеною позивачем передоплатою та вартістю фактично наданих відповідачем послуг склала 7 268 841 грн 54 коп., що зафіксовано сторонами у відповідних актах звірки взаєморозрахунків.
Позивач звернувся до відповідача з повідомленням від 07.10.2021 №01/01/11/06/02/01-02/01/784 про розірвання договору та вимогою про повернення безпідставно набутого майна, в якому позивач повідомив про розірвання договору та повернення переплати в розмірі 7 268 841,54 грн. Вказане повідомлення-вимога отримане відповідачем 21.10.2021, про що зазначено у листі відповідача від 10.11.2021 року №490007.2-Сл-19589-1121.
Так, вказаним листом відповідач повідомив позивача про неможливість повернення грошових коштів, у зв'язку з їх списанням.
При цьому, відповідач під час судового розгляду справи стверджує, що не підтвердив прийняття пропозиції щодо розірвання договору. Відсутність відповіді на пропозицію позивача розірвати договір вважає обставиною, що не підтверджує його розірвання, у зв'язку із чим позивач повинен був звернутися до суду з відповідною вимогою в порядку ч. 4 ст. 188 ГК України. Таким чином, на думку відповідача, Типовий договір розподілу природного газу, укладений між сторонами, на даний час не розірвано.
Колегія суддів погоджується із вказаними твердженнями відповідача, з огляду на таке.
Так, спірний договір розподілу природного газу № 428РОр0109-17, укладений між сторонами 01.09.2017 шляхом подання споживачем заяви-приєднання до умов типового договору .
Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк.
Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Проаналізувавши вищезазначені положення законодавства можна дійти висновку, що договір розподілу природного газу є самостійним видом договору про надання послуг, поняття якого визначено спеціальним законодавством, зокрема, Кодексом газорозподільних системи, Законом України "Про ринок природного газу", та зміст якого визначений на основі типового договору, затвердженого органом державної влади. Правовідносини між оператором ГРМ і споживачами природного газу також врегульовано нормами Цивільного кодексу України та Господарського Кодексу України, які застосовуються до спірних правовідносин у взаємозв'язку із спеціальним законодавством.
Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 634 Цивільного кодексу України договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Частиною 3 статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Відповідно до частин 1, 4 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Отже, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Позивач наголошує на тому, що умови пункту 12.3 договору допускають його розірвання за ініціативою споживача.
Відповідно до пункту 12.3 Типового договору (у редакції станом на 07.11.2020) цей договір може бути розірваний за згодою сторін або за ініціативою споживача у порядку, визначеному законодавством України. У разі зміни власника об'єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи оператора ГРМ, та необхідності укладення договору з новим власником договір з попереднім власником може бути розірвано оператором ГРМ в односторонньому порядку. При цьому одностороннє розірвання договору не звільняє попереднього власника від виконання зобов'язань у частині оплати наданих послуг.
Зазначеним пунктом Типового договору розподілу природного газу не передбачено право споживача розірвати договір розподілу природного газу в односторонньому порядку.
Разом з тим, у пункті 12.3 Типового договору зазначено, що цей договір може бути розірваний, зокрема, за ініціативою споживача у порядку, визначеному законодавством України.
Ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони в контексті наведених положень законодавства не тягне за собою таких правових наслідків як дострокове припинення дії договору.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №913/82/21.
Колегія суддів констатує, що оскільки сторонами не досягнуто згоди згідно умов п.12.3 договору щодо його розірвання, останній може бути розірваний за ініціативою споживача, проте не беззаперечно шляхом односторонньої відмови, а у порядку, визначеному законодавством України, зокрема, приписами Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Матеріали справи не містять доказів розірвання договору розподілу природного газу № 428РОр0109-17 від 01.09.2017.
Таким чином, твердження позивача, що у зв'язку із припиненням дії договору розподілу природного газу № 428РОр0109-17 від 01.09.2017, внесена позивачем на його виконання сума авансу у розмірі 7 268 841 грн 54 коп. втратила ознаки авансу та стала майном (грошовими коштами), набутими відповідачем без достатньої правової підстави, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.
Питання щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави врегульовані Главою 83 Цивільного кодексу України.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Колегія суддів зазначає, що повернення безпідставно набутого майна можливо при умові наявності фактів набуття такого майна, зокрема, грошових коштів, однією особою за рахунок іншої, а також відсутність для цього правових підстав, або у випадку, коли така підстава вже відпала. До таких підстав, також можна віднести випадок припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
За таких обставин, господарський суд прийшов до правильного висновку, що до правовідносин в цьому спорі не підлягають застосуванню приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки підстава за якої відповідач отримав спірні грошові кошти на час розгляду даної справи судом не відпала.
Разом з тим матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що з 01.04.2018 послуги розподілу природного газу за спірним договором відповідачем позивачу не надаються, попри те, що грошові кошти у розмірі 7 268 841 грн 54 коп. сплачені споживачем на користь оператора ГРМ та останнім позивачу на його вимогу не повернуті.
Відповідач згідно з приписами п. 12.5 договору зобов'язаний повернути таку переплату при здійсненні остаточного розрахунку між споживачем та оператором ГРМ у разі звільнення споживачем займаного приміщення (остаточного припинення користування природним газом).
З огляду на викладене наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача передплати у розмірі 7 268 841 грн 54 коп. та задоволення позовних вимог.
Господарським судом врахована правова позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, згідно з якою господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Тому при задоволені позову, судом правомірно стягнуто кошти у розмірі 7 268 841 грн 54 коп. не на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно набуті грошові кошти, а на підставі Типового договору розподілу природного газу, до якого приєднався Позивач, як не повернуту Відповідачем передплату.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності шляхом зміни правої підстави позову є необґрунтованими, з огляду на наступне.
В контексті наведеного доводу відповідач посилається на ухвалу Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 904/52/21, в якій судом констатовано:
«Верховний Суд звертає увагу, що саме позивач обирає спосіб судового захисту, а суд розглядає господарські справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до ГПК України, у межах позовних вимог. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема, самостійно визначати підстави недійсності правочину (договору оренди).»
Однак колегія суддів констатує, що:
- характер спірних правовідносини, що були предметом розгляду судом у справі № 904/52/21 (визнання недійсним договору оренди нерухомого майна) не є подібним до характеру спірних правовідносин сторін у даній справі (повернення передоплати за договором про надання послуг з розподілу природного газу), так само, не є подібним і суб'єктний склад учасників вказаних справ;
- наведена позиція Верховного Суду сформульована в контексті мотивів, якими Верховний Суд керувався, ухвалюючи рішення про закриття касаційного провадження у справі № 904/52/21. Відповідно, виключається будь-яке інше, більш широке, розуміння та застосування зазначеної позиції Верховного Суду.
Натомість, усталена судова практика свідчить про безумовний загальнообов'язковий характер застосування судом принципу jura novit curia («суд знає закони»).
Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (наведена в мотивувальній частині оскаржуваного рішення) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Аналогічну правову позицію викладено у Постановах Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19, від 30.01.2020 у справі 904/1093/19, від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 20.12.2019 у справі № 917/266/19, від 20.01.2020 у справі № 902/803/17. від 20.10.2020 у справі № 910/13503/19, від 18.08.2021 у справі № 905/132/21.
Також у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (наведена в мотивувальній частині оскаржуваного рішення) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Більше того, усталена судова практика вказує на те, що відмова в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97- ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов'язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц та надалі у Постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 525/978/19, від 15.09.2021 у справі № 569/9366/17.
Отже, господарський суд, ухвалюючи рішення, дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню. Судом в достатньому обсязі було визначено характер спірних правовідносин та відповідне правове регулювання таких відноси та надано належну правову оцінку доводам і доказам сторін.
При цьому встановлення моменту виникнення у позивача права вимоги до відповідача підлягає визначенню в контексті розгляду судом заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Так, главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 1 ст. 32 цієї Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.
За нормами статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
Відповідач зазначає, що строк позовної давності на звернення до суду із даними вимогами пропущений позивачем, оскільки сплив 02.03.2019.
Вказаний строк розрахований відповідачем з урахуванням умов п. 12.5. договору та посилань на норми частини 3 статті 925 Цивільного кодексу України, за якими до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
При цьому, заявник апеляційної скарги стверджує, що послуги з розподілу природного газу полягають у переміщенні продукції - природного газу з метою його доставки до споживача, тому такі послуги є послугами перевезення.
Колегія суддів не погоджується із вказаними твердженнями заявника апеляційної скарги з огляду на таке.
Як зазначалося вище, відповідно до пункту 2.1 договору оператор ГРМ (відповідач) зобов'язався надати споживачу (позивачу) послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язався прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Пунктом 3 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ передбачено, що для забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб'єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов'язковою умовою є наявність фізичного підключення об'єкта споживача (суміжного суб'єкта ринку природного газу) до ГРМ.
З вищевикладеного вбачається, що з моменту укладення між споживачем та оператором ГРМ договору розподілу природного газу, за наявності фізичного підключення об'єкта споживача до газорозподільної мережі, оператором ГРМ здійснюється надання споживачу послуг з розподілу природного газу.
Газорозподільна система функціонує за принципом постійної та безперебійної наявності в системі газопостачання природного газу, який переміщується під тиском.
Фактичний розподіл природного газу для потреб споживача здійснюється оператором ГРМ у загальному потоці природного газу від точок його надходження в ГРМ до пунктів призначення споживача (пункт 2 глави 5 розділу VI Кодексу ГРМ).
Тобто, проаналізувавши укладений між сторонами договір та норми чинного законодавства, господарський суд вважає, що договір розподілу природного газу не є договором транспортування природного газу та не містить характерних рис, зокрема договору перевезення.
Також, частиною 1 статті 39 Закону України “Про ринок природного газу” визначено, що оператор газорозподільної системи (відповідач) не може провадити діяльність з видобутку, транспортування або постачання природного газу.
Більш того, послуги транспортування мають місце лише при переміщенні продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання певним видом транспорту (автомобільним, залізничним, трубопровідним транспортом, тощо) відповідними шляхами сполучення (автомобільними дорогами, залізницею, магістральними трубопроводами, тощо). Будь-яке інше переміщення, у тому числі і переміщення природного газу газорозподільною системою (системою, що не є трубопровідним транспортом) не є послугами перевезення в розумінні ст. 306 Господарського кодексу України.
На правильність наведеної позиції вказує той факт, що транспортування природного газу та його розподіл врегульовуються окремими спеціальними нормами, зокрема, але не виключно,
- кодексом газотранспортної системи,
- кодексом газорозподільних систем.
Відповідно, газорозподільна система та газотранспортна система - це дві, відмінні між собою системи, що є окремими складовими ринку природного газу. Отже, газорозподільна система не є складовою трубопровідного транспорту. Відтак, визначення змісту послуги з розподілу природного газу, саме як послуга оператора ГРМ, яка надається споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи в межах приєднаної потужності його об'єкта і розподіл (переміщення) належного споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача, у будь-якому випадку не може відповідати змісту цієї послуги, наведеному у висновку позивача, як переміщення природного газу трубопровідним транспортом з метою його фізичної доставки споживачам.
Отже, аналіз норм законодавства, якими врегульовано правовідносини на ринку природного газу, вказує на окреме, відмінне від транспортування, врегулювання правовідносин з розподілу природного газу. На практиці укладаються окремі договори транспортування та розподілу природного газу, якими врегульовуються відмінні між собою правовідносини.
Натомість, позиція заявника апеляційної скарги ґрунтується на протилежному.
Відповідно, і висновки Верховного Суду, наведені відповідачем в якості судової практики, не стосуються правовідносин, що виникають з договору розподілу природного газу. В наведених скаржником постановах мова йде виключно про правовідносини, що виникають з договору транспортування природного газу, на які разом з нормами Цивільного кодексу України, Законів України «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про ринок природного газу» та інших законодавчих актів, поширюються й норми Господарського кодексу України, зокрема, в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору (договору транспортування) притаманні риси, у тому числі, договору перевезення.
За таких обставин, господарський суд прийшов до правильного висновку, що договір розподілу природного газу є самостійним видом договору про надання послуг, поняття якого визначено спеціальним законодавством, зокрема, Кодексом газорозподільних системи, Законом України “Про ринок природного газу”, та зміст якого визначений на основі типового договору, затвердженого органом державної влади, а тому частина 3 статті 925 Цивільного кодексу України, якою передбачений спеціальний річний строк позовної давності до правовідносин, що випливають з договорів перевезення, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06.10.2021 у справі № 910/17655/20.
Таким чином, з огляду на умови п. 12.5. договору позивач мав звернутися до суду із даними вимогами у строк до 02.03.2021.
Водночас, колегією суддів враховано, що 30.09.2019 сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків за спірним договором станом на 30.09.2019, яким сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 7 268 841 грн 54 коп. З боку відповідача зазначений акт підписаний головним бухгалтером Легеза Н.В. (т.1, а.с. 37).
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі,- щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
В постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17 викладені висновки щодо того, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Також зазначено, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу Відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
При цьому, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі бухгалтер), відповідно Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.Бухгалтер, який підписав акт звірки, є уповноваженою на це особою, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків.
За приписами частин 1, 3 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Таким чином, підписавши та засвідчивши печаткою підприємства зазначений акт звірки взаєморозрахунків, відповідач фактично визнавав наявність у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 7 268 341 грн 54 коп., а отже, 30.09.2019 перебіг строку позовної давності був перерваний, а його відлік почався заново та закінчився 01.10.2022.
Натомість, позивач звернувся до господарського суду із даним позовом 07.12.2021, про що свідчить штамп відділення поштового зв'язку на поштовому конверті (т.1, а.с. 47), тобто в межах строку позовної давності.
Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що підписаний сторонами у справі акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2019, тобто, в межах перебігу загальної позовної давності, не перериває її перебіг.
З огляду на викладене, господарський суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача передплати у розмірі 7 268 841 грн 54 коп.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2022 у справі №904/9433/21 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2022 у справі №904/9433/21 - залишити без змін.
Судові витрати Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.12.2022.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Березкіна