Номер провадження: 22-ц/813/3116/22
Справа № 523/15842/18
Головуючий у першій інстанції Середа І. В.
Доповідач Заїкін А. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.12.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 523/15842/18
Номер провадження: 22-ц/813/3116/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
- за участю секретаря судового засідання - Зеніної М.О.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 ,
- відповідач - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради,
- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , за апеляційною скаргою адвоката Павлишина Юрія Миколайовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Середи І.В. о 16 годині 19 хвилині 25 лютого 2021 року, повний текст рішення складений 09 березня 2021 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , звернулась до суду з вищезазначеним уточненим у подальшому позовом, в якому остаточно просить визнати протиправним та нечинним з моменту винесення розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 06.12.2006 року № 1111р «Про включення до числа службових приміщень КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування квартир по АДРЕСА_1 » (далі - Розпорядження) в частині включення двокімнатної квартири АДРЕСА_2 (далі - Квартира) до числа службових приміщень квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси.
ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 26.12.2006 року на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 320 на вищевказану спірну квартиру було видано службовий ордер, до якого вона була включена як дружина та той час військовослужбовця.
Про зміст вищевказаного розпорядження вона дізналася лише - 05.07.2017 року після отримання його копії з Департаменту архівної справи Одеської міської ради.
04.01.2018 року вона звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним вищевказаного розпорядження (Справа №815/330/18) 05.07.2018 року постановою Одеського апеляційного суду провадження у справі було закрито, за тих підстав, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Вважає вищевказане розпорядження Суворовської районної адміністрації незаконним, оскільки: - на час виникнення спірних правовідносин з клопотанням про включення житлового приміщення до числа службових мав право звертатися тільки начальник гарнізону та командир військової частини. Квартира мала бути включена до числа службових приміщень гарнізону, а не КЕВ. Відповідне клопотання начальника гарнізону або командира військової частини не подавалося. Було звернення КЕВ, що є перевищенням повноважень, оскільки КЕВ лише веде оперативний облік службових приміщень поряд з військовою частиною; - квартира була розподілена у травні 2006 року, під час дії Положення про порядок забезпечення жилою площею у Збройних силах України від 03.02.1985 року, яке не передбачало забезпечення військовослужбовців службовим житлом (п. 8); - її чоловік перебував на квартирному обліку ще до одруження, тобто до 21.09.2002 року. Розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 30.10.2006 року житловий будинок, в якому знаходиться спірна квартира, було віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Одеси. До створення ОСББ житловий будинок знаходився на балансі КП «Житлово-комунальний сервіс «Північний; - квартира надавалася згідно розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 26.12.2006 р. № 3320, прийнятого на підставі протоколу засідання громадської комісії по житловим питанням. Таким чином, спірна квартира належить до житлового фонду МО України.
Протиправне визначення статусу квартири як службової привело до порушення її прав та прав її дитини (Т. 1, а. с. 1 - 4).
2.2 Позиція учасників справи у суді першої інстанції
Суворовська районна адміністрація Одеської міської рад у відзиві на позов просить відмовити в його задоволенні. Посилається на те, що 05.12.2006 року районна адміністрація отримала клопотання КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування про включення квартир до числа службових. Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 06.12.2006 року № 1111 «Про включення до числа службових приміщень КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування квартир по АДРЕСА_1 » спірна квартира була включена до числа службових. Районна адміністрація діяла в межах своїх повноважень (Т. 1, а. с. 28 - 30).
У відповіді на відзив на позов ОСОБА_1 зазначає, що до відзиву на позов не надано доказів на підтвердження заперечень відповідача. Не надано доказів, які спростовують твердження позивачки про те, що з клопотанням про включення житлового приміщення до числа службових мав право звертатися тільки начальник гарнізону та командир військової частини. Додана до відзиву на позов копія листа КЕВ м. Одеси від 05.12.2006 року не спростовує доводи позивачки. Відповідач не спростував доводи позивачки про те, що на час прийняття спірного розпорядження діюче законодавство не передбачало забезпечення військовослужбовців службовим житлом (Т. 1, а. с. 42 - 43).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 не скористався правом надання пояснень на позов.
У судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні суду першої інстанції заперечувала проти задоволення позову.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти позову. Посилався на те, що квартира будувалася для Міністерства оборони. Він, будучи на службі у Збройних силах України, отримав вказану квартиру як службове житло, тому вважає розпорядження законним, а позов безпідставним. Він має право на користування квартирою і на теперішній час. Тоді як позивачку рішенням суду виселено з вказаної квартири і вона не має права на користування нею. Крім того, він просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, оскільки позивачці про прийняте рішення було відомо ще під час розгляду іншої справи, яка знаходилася в провадженні суду ще у 2010 році.
2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправним та нечинним з моменту винесення розпорядження.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що про спірне розпорядження позивачці було відомо ще у 2010 році під час розгляду цивільної справи № 2-297/10за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації про визнання права користування спірною квартирою. Отже, позивачка була обізнана про наявність прийнятого розпорядження, його зміст та віднесення квартири до службової.
Разом з тим, суд першої інстанції вважав необхідним відмовити у задоволенні позову за його недоведеністю. При цьому, суд виходив з того, що спірне розпорядження прийняте належним суб'єктом, який здійснює свою діяльність на підставі Положення про Суворовську районну адміністрацію, згідно наданих йому повноважень, що не заперечувалось учасниками справи.
Суворовським районним судом м. Одеси під час розгляду іншої справи № 1527/14123/12 встановлено, що 27.12.2006 року ОСОБА_4 , як військовослужбовцю, на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради від 26.12.2006 року було видано ордер № 1424 серії ПР на вселення у вказану службову квартиру на склад сім'ї з трьох осіб. На підставі вказаного ордеру, ОСОБА_1 та її неповнолітній син, як члени сім'ї військовослужбовця, вселилися у вказану спірну квартиру. Квартира АДРЕСА_3 за актом прийому-передачі від 28.11.2006 року була передана Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили - 12 березня 2013 року.
Розпорядження № 1111р від 06.12.2006 року прийнято за клопотанням КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування.
Згідно з ст. 118 Житлового кодексу України, якою встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам сімей житлових приміщень, затвердженої наказом МО України № 577 від 06.10.2006 р. (яка діяла на час надання житлового приміщення), та ст. 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців» передбачено забезпечення житловим приміщенням військовослужбовців та членів їх сімей, які проживають разом з ними. Пунктом 2.2. зазначеної Інструкції було передбачено, що у Міністерстві оборони України всі рішення щодо включення (виключення) житлового приміщення до (із) числа службового приймаються Міністром оборони України. У подальшому житлове приміщення включається (виключається) до (із) числа службового за рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням:
- у місті Київ -начальника гарнізону міста Київ, командира військової частини, погодженим з начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України;
- у інших населених пунктах - начальника гарнізону, командира військової частини, погодженим з начальниками відповідних територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь.
Відповідно до Положення про квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, цей відділ відає забезпеченням всіма видами квартирного постачання військових частин, з'єднань, дислокованих на території гарнізонів. На відділ покладено керівництво та контроль за прийманням та розподілом житлового фонду, що виділяється для гарнізону.
Враховуючи те, що квартира АДРЕСА_3 за актом прийому-передачі від 28.11.2006 року була передана Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, суд прийшов до висновку, що саме цей орган мав право у подальшому не тільки погоджувати, а й подавати клопотання до районної у місті адміністрації про включення приміщення до числа службових (Т. 2, а. с. 42 - 43 зворотна сторона).
2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Адвокат Павлишин Юрій Миколайович, діючий від імені ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2021 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) мотивувальна частина рішення суду викладена з порушенням вимог п. 2 ч. 4 ст. 265 УПК України; 2) суд незаконно залучив до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , який не будучи стороною у справі зробив заяву про застосування позовної давності, якій надав оцінку суд. На правовідносини сторін позовна давність не розповсюджується; 3) суд помилково послався на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26.02.2013 року (Справа № 1527/14123/12), оскільки вказане рішення оскаржується в апеляційному порядку, тобто воно не набрало законної сили; 4) на час розподілу спірної квартири діяло Положення про порядок забезпечення жилою площею у ЗС України від 03.02.1995 року, яке не передбачало надання військовослужбовцям службового житла (Т. 1, а. с. 45 - 53).
2.6 Позиція інших учасників справи в апеляційному суді
Відповідач - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 не скористалися правом надання відзиву, пояснень на апеляційну скаргу. Відзив, пояснення на апеляційну скаргу не надійшли.
2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.06.2021 року апеляційну скаргу адвоката Павлишина Ю.М., діючого від імені ОСОБА_1 , залишено без руху (Т. 2, а. с. 62 - 62 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.06.2021 року продовжено апелянту строк для усунення недоліків апеляцій2ної скарги (Т. 2, а. с. 67 - 67 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.08.2021 року поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою адвоката Павлишина Ю.М., діючого від імені ОСОБА_1 (Т. 2, а. с. 76 - 76 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.08.2021 року справу призначено до розгляду (Т. 2, а. с. 77).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.11.2021 року витребувано з Суворовського районного суду м. Одеси цивільну справу № 2-1061/10 за позовом ОСОБА_1 , в особистих інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , до Приморської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради, Суворовської районної адміністрації, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ради опіки та піклування Суворовської районної адміністрації м. Одеси, за участю третіх осіб на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , про визнання права користування службовою квартирою - для огляду у судовому засіданні апеляційним судом.
Витребувано з Одеського апеляційного суду (суддя-доповідач Погорєлова С.О.) цивільну справу № 1527/14123/12 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про виселення без надання іншого жилого приміщення - для огляду у судовому засіданні апеляційним судом.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Заяв та клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення сторонами своєї правової позиції у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, проведення судового засідання в режимі відеоконференції, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна адвоката Павлишина Ю.М., діючого від імені ОСОБА_1 ,не підлягає задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
За наявними матеріалами даної справи, матеріалами витребуваних та досліджених апеляційним судом справи №2-297/10 за позовом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, військова частина НОМЕР_1 , про визнання права користування квартирою, справи № 1527/14123/12 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про виселення без надання іншого житлового приміщення встановлено.
Квартира АДРЕСА_3 за актом прийому-передачі від 27 листопада 2006 року була передана Південним управлінням капітального будівництва Міністерства Оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (Т. 1, а. с. 146 - 147).
08.12.2006 року КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування звернулося до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради з клопотанням про зарахування квартир у житловому будинку по АДРЕСА_1 , у тому числі квартири АДРЕСА_4 , до службових (Т. 1, а. с. 31 - 32).
06 грудня 2006 року Суворовська районна адміністрація винесла розпорядження №1111р «Про включення до числа службових приміщень КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування квартир по АДРЕСА_1 », у тому числі і квартири АДРЕСА_4 (Т. 1, а. с. 5 - 7).
Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_2 (протокол №20 від 08 грудня 2006 року) було вирішено надати військовослужбовцю ОСОБА_3 спірну квартиру на склад сім'ї з трьох осіб - ОСОБА_3 , його дружині - ОСОБА_1 , його сину - ОСОБА_2 ..
27 грудня 2006 року ОСОБА_3 , як військовослужбовцю, на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради від 26.12.2006 року № 3320 (Т. 1, а. с. 65 - 68) було видано ордер №1424 серії ПР на вселення у вказану службову квартиру на склад сім'ї із трьох осіб (Т. 1, а. с. 69). На підставі вказаного ордеру ОСОБА_1 разом з членами сім'ї вселилася у вказану квартиру. Таким чином, позивач ОСОБА_1 та неповнолітній син ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , набули право користування вказаною службовою квартирою як члени сім'ї військовослужбовця.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 липня 2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був розірваний.
07.05.2010 року капітана ОСОБА_3 було звільнено зі служби наказом командира військової частини НОМЕР_3 за невиконання умов укладеного контракту (Т. 1, а. с. 73).
Наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 12.04.2018 року майора ОСОБА_3 звільнено з військової служби у відставку (Т. 1, а. с. 169).
Позивачка - ОСОБА_1 та її малолітній син - ОСОБА_2 зареєстровані і проживають у вказаній службовій квартирі (Т. 1, а. с. 13 - 15). Докази наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрованих прав на інше нерухоме майно (житло) відсутні.
Між сторонами по справі виникли правовідносини щодо зарахування житлового приміщення до числа службового.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 118 ЖК УРСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Пунктом 1 статті 12 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України, зокрема, постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок), яка визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями (пункт 7 Порядку).
Згідно п. 8 Порядку житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом.
Відповідно до пункту 12 Порядку службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби.
Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім'ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім'ї беруть письмове зобов'язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках (пункт 14 Порядку).
У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством (пункт 19 Порядку).
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що мотивувальна частина рішення суду викладена з порушенням вимог п. 2 ч. 4 ст. 265 УПК України, оскільки мотивувальна частина рішення містить посилання на встановлені судом обставини, встановлені згідно цих обставин правовідносини та правові норми, які підлягають застосуванню. Разом з тим, апелянт не вказав конкретно яким доказам суд не надав належну оцінку.
Встановлено, що ОСОБА_1 разом зі своїм сином - ОСОБА_2 вселилися у службову квартиру як члени сім'ї військовослужбовця. Надання, вселення у службову квартиру оскаржено не було.
Щодо доводів про незаконне залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , який не будучи стороною у справі зробив заяву про застосування позовної давності, якій надав оцінку суд, колегія суддів зазначає наступне.
Саме на ім'я ОСОБА_3 було видано ордер про надання спірної службової квартири, тому правильно залучив ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Колегія суддів також приймає до уваги доводи апелянта про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по справі, не застосував позовну давність.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що на час розподілу спірної квартири діяло Положення про порядок забезпечення жилою площею у ЗС України від 03.02.1995 року, яке не передбачало надання військовослужбовцям службового житла. Квартира була розподілена (видано ордер) - 27 грудня 2006 року, а Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, який передбачає надання військовослужбовцям службового житлового приміщення, був затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081.
Окремо апеляційний суд зауважує про те, що апелянт оспорює спірне розпорядження з тих підстав, що воно прийнято за поданням неповноважного органу. Колегія суддів приймає до уваги те, що дії КЕВ м. Одеси не порушили жодних прав, інтересів та обов'язків позивачки, оскільки на час здійснення таких дій позивачка не користувалася спірним житлом. Навпаки право користування спірною квартирою виникло у неї після звернення КЕВ м. Одеси до органу місцевого самоврядування, прийняття останнім спірного розпорядження, видачі ордеру на службове житлове приміщення. Матеріали справи не містять доказів наявності у позивачки права, на момент прийняття спірного розпорядження районною адміністрацією, на отримання спірної квартири як житлового приміщення державного або громадського фонду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не мають наслідком скасування рішення суду першої інстанції, зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів.
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Павлишина Ю.М., діючого від імені ОСОБА_1 ,є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що заочне рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Павлишина Ю.М., діючого від імені ОСОБА_1 ,відсутні.
4 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
5. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Павлишина Юрія Миколайовича, діючого від імені ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 29 грудня 2022 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе