ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
28 грудня 2022 року Справа № 360/805/22
Головуючий суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в письмовому провадженні за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправної та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2019 по 24.01.2022 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2019 по 24.01.2022 включно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 27.12.2016 по 26.12.2019 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 26.12.2019 №379 позивача з 26.12.2019 було звільнено з військової служби. Проте, при звільненні позивачу не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі №360/5375/21 відповідачем 25.01.2022 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 43302,77 грн, що підтверджується повідомленням про надходження коштів.
Таким чином повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з позивачем. Оскільки позивача було звільнено 26.12.2019, а останню виплату відповідачем здійснено 25.01.2022, то відповідачем затримано остаточний розрахунок з 27.12.2019 по 24.01.2022 на 760 днів.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує її законні права, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 07 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Зазначену ухвалу суду отримано уповноваженою особою відповідача 16.02.2022, про що свідчить реєстраційна картка поштового повідомлення.
Ухвалою суду від 16 червня 2022 року витребувано у військової частини НОМЕР_1 копії документів щодо предмету спору.
Зазначена ухвала суду доставлена до електронної скриньки військової частині НОМЕР_2 16.06.2022, про що свідчить довідка про доставку процесуального документа в електронній формі.
Ухвалою суду від 12 вересня 2022 року вирішено подальший розгляд адміністративної справи № 360/805/22 здійснювати на підставі її матеріалів в електронній формі.
Правом надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, доказів на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, також суду не надав.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_4 , витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання та карткою платника податків
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_5 від 11.03.2019 має статус учасника бойових дій.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.12.2019 № 379 позивач вважається такою, що вибула із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з 26 грудня 2019 року виключена із списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення. У Збройних Силах з 27.12.2016 по 26.12.2019. Вислуга років становить: календарна 2 роки 10 місяців.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі № 360/5375/21 позовні вимоги Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.03.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 , фактична адреса: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за період з 19.03.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В самому рішенні у справі № 360/5375/21 зазначено, що позивач з цим позовом звернулася до суду лише 28.09.2021 року, тобто через 1 рік 9 місяців після звільнення.
Як зазначено позивачем у позові, на виконання рішення суду в справі № 360/5375/21, 25.01.2022 зараховані кошти від військової частини НОМЕР_1 в сумі 43302,77 грн, що підтверджується копією повідомлення про надходження коштів на картковий рахунок.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду у справі № 360/5375/21 позивачу на картковий рахунок відповідачем перераховано суму індексації грошового забезпечення в розмірі 43302,77 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Питання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримки виплати сум належних їм при звільненні) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому до спірних правовідносин слід застосовувати загальні норми трудового законодавства.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, та в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17.
Рішенням суду у справі № 360/187/22 підтверджено, що при звільненні з військової служби позивач мала право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за сім повних календарних років служби.
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати належних працівникові при звільненні сум.
Як наслідок, бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати позивачці всіх належних сум при звільненні протягом часу з 27.12.2019 по 24.01.2022 є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині слід задовольнити.
Що стосується позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку, суд дійшов таких висновків.
Позивачка просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2019 по 24.01.2022.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 27 грудня 2019 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Згідно з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до вимог ч.2 ст. ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно з вимогами ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, зазначені норми ч.1 та ч.2 ст. ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ не мають зворотної дії в часі відповідно до вимог ст. 58 Конституції України, отже обмеження, передбачені ними, застосовуються саме з 19.07.2022, тому не мають впливу на спірні правовідносини.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 30 червня 2021 року № 621/ФЕС позивачу нараховано грошове забезпечення за останні два повних місяця роботи жовтень-листопад 2019 року в загальному розмірі 23070,14 грн (жовтень - 10593,00 грн, листопад - 12477,14 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 378,20 грн (23070,14 грн / 61 календарних дні).
Затримка розрахунку при звільненні становить 760 календарних днів (період з 27.12.2019 по 24.01.2022).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчислений згідно Порядку № 100, становить 287 432 гривень (середньоденне грошове забезпечення 378,20 грн х 760 календарних днів).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц були встановлені критерії співмірності розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обгрунтовуючи необхідність застосування таких критеріїв Велика Палата Верховного суду в пунктах 69-72 зазначеної постанови вказала, що КЗпП України покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Так в пункті 91 цієї постанови зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суду необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В пункті 86 зазначеної постанови Велика Палата вказує, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно з пунктом 90 постанови мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити.
В пункті 92 вказаної постанови визначено, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Отже, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, а саме: несвоєчасно виплачена сума індексації за період служби позивача за період служби позивача в розмірі в розмірі 43302,77 гривень майже в чотири рази перевищує розмір грошового забезпечення позивача за 1 місяць (11535,07 грн) на дату звільнення, що підтверджено довідкою відповідача про доходи позивача з квітня 2019 року по січень 2020 року. В той же час зазначена довідка свідчать, що позивачу при звільненні були нараховані та виплачені суми: за грудень 2019 - 10799,42 грн та в січні 13303,21 грн відповідно (разом: 24102,63 грн). Отже, сума яка належала позивачу при звільненні до виплати дорівнює 67405,40 грн (24102,63 грн + 43302,77 грн). Тобто невиплачена своєчасно сума складає 64,20% від належної до виплати при звільненні суми (43302,77 грн х 100% : 67405,40 грн). Однак, суд враховує ту обставину, що в рішенні у справі № 360/5375/21 зазначено, що позивач з позовом звернулася до суду лише 28.09.2021 року, тобто через 1 рік 9 місяців (21 місяць) після звільнення, час затримки ж складає 24 повних місяця.
Застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного суду, висловлену щодо розгляду трудових спорів в подібних правовідносинах, встановлені судом обставини справи, приймаючи до уваги компенсаційний характер самої виплати, вказаної у ст. 116 КЗпП України, принципів розумності, справедливості співмірності (пропорційності), а також з того, що питання щодо наявності підстав для отримання одноразової грошової допомоги було предметом розгляду у справі № 360/5375/21 та саме судовим рішенням було підтверджено таке право, враховуючи час затримки здійснення виплати відповідачем, з якого час до звернення позивача із позовом про стягнення індексації складає 87% (21 місяць х 100% : 24 місяці), а також розміру ймовірних майнових втрат позивача, суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсаційних виплат та стягнути на користь позивача суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40 000 гривеь.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог з обранням іншого ефективного способу захисту порушеного права відповідно до вимог п.10 ч.2 ст.245 КАС України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 13 Закону України «Про судовий збір», то питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправної та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення при звльненні в період з 27 грудня 2019 року по 24 січня 2022 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 40 000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Шембелян