КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2022 року Київ справа №320/7102/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.02.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію, з урахуванням щорічної індексації, без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.02.2020 з урахуванням проведених раніше виплат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є військовим пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі № 320/6103/21 відповідачем з 01.02.2020 здійснено перерахунок і виплату пенсії позивачу в розмірі 71 % від сум грошового забезпечення на підставі довідки Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.03.2021 № 2/3/1/799. Проте, листом від 26.07.2022 відповідач поінформував позивача про те, що під час перерахунку пенсії було застосовано обмеження максимального розміру пенсії. Позивач вважає, що під час перерахунку пенсії відповідач не врахував рішення Конституційного Суду України у справі № 1-38/2016 від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та діяв усупереч із позицією Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17 та від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17 та від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.
Ухвалою від 12.09.2022 суд відкрив провадження у справі, визначив, що розгляд справи здійснюватиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
04.10.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що статтею 43 Закону № 2262-ХІІ встановлено максимальний розмір пенсії особам, які отримують пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, що не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. 01.01.2016 набули чинності норми Закону № 911-VІІІ, відповідно до якого частину п'яту статті 43 Закону № 2262-ХІІ доповнено положенням про те, що тимчасово у період з 01.01.2016 до 31.12.2016 максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10740 гривень. 01.01.2017 набрав чинності Закон № 1774, яким продовжено термін дії обмеження - до 31.12.2017. Разом з цим, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано неконституційним положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десять прожиткових мінімумів; тимчасово у період з 01.01.2016 до 31.12.2016 максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10740 гривень. Відповідно до п.2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 3668-VІ не поширюєтесь на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом. Обмеження пенсії максимальним розміром 10 740, 00 грн з 01.01.2016 до 31.12.2017 та десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність з 01.01.2018 застосовуються до тих пенсій, що призначені після набрання чинності Законом № 3668-VІ, відповідно до довідки від 04.10.2022 № 157/Б-д про перебування на обліку в Головному управлінні позивачу призначена пенсія з 04.11.1994. Оскільки позивач отримує пенсію на підставі Закону № 2262-ХІІ, що призначена з 31.01.2015, після набрання чинності Закону № 3668-VІ, відповідач правомірно обмежив розмір такої пенсії на підставі Закону № 3668-VІ. Посилається на практику Верховного Суду України від 06.03.2017 у справі № 490/5309/16-а, Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 183/342/17, від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17, від 24.06.2020 у справі № 580/234/19 та від 08.07.2020 у справі № 607/7115/17.
Розглянувши позовну заяву та відзив на позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Відповідно до розрахунку пенсії у пенсійній справі ФК 1001015904 пенсія за вислугу років позивачу призначена з 04.11.1994 у розмірі 71 % грошового забезпечення (вислуга років 27) (том 1, а.с.10).
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 у справі № 320/6688/20 Київським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки видано довідку про розмір грошового забезпечення позивача від 09.03.2020 № 2/3/1/799 станом на 29.01.2020 за посадою, відповідною (аналогічною) останній штатній посаді - старший льотчик-інструктор - для перерахунку пенсії, відповідно до якої грошове забезпечення визначено у сумі 34 388, 40 грн, де посадовий оклад - 6 420, 00 грн, оклад за військовим (спеціальним) званням - 1 790, 00 грн, надбавка за вислугу років (50 %) - 4 105, 00 грн, надбавка за особливості проходження служби (100 %) - 1 2315, 00 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15 %) - 963, 00 грн, надбавка за кваліфікацію (7 %) - 449, 40 грн, премія (130 %) - 8 346, 00 грн.
Суд встановив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі № 320/6103/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 перерахувати та виплатити пенсію у розмірі 71 % грошового забезпечення на підставі довідки Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.03.2021 № 2/3/1/799 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 71 % від суми грошового забезпечення на підставі довідки Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.03.2021 № 2/3/1/799, з урахуванням 100 % суми підвищення з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.02.2020. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі № 320/6103/21 у лютому 2022 року відповідачем перераховано з 01.02.2020 пенсію позивачу у розмірі 71 % від суми грошового забезпечення на підставі оновленої довідки від 09.03.2021 № 2/3/1/799 із урахуванням 100 % суми підвищення із урахуванням раніше проведених виплат.
Звернувшись із адвокатським запитом до відповідача, відповідач листом від 26.07.2022 № 1000-0203-8/67570 повідомив, що під час обчислення пенсії із урахуванням рішення суду враховано обмеження максимальним розміром пенсії згідно зі статтею 43 Закону № 2262-ХІІ, що з 01.07.2022 виплачується у сумі 20 270, 00 грн. Також зазначено, що у рішенні суду від 10.01.2022 у справі № 320/6103/21 відсутнє зобов'язання до відповідача щодо здійснення індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 "Про індексацію пенсії і заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" без обмеження її максимальним розміром пенсії. Відповідно до пункту постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 "Про індексацію пенсії та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" індексація пенсії проводиться у межах максимального розміру пенсії, визначеного Законом. Відтак пенсія нарахована та виплачується згідно з чинним законодавством.
Не погоджуючись з протиправними діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначено Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 р. № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Згідно зі статтею 10 Закону № 2262-ХІІ призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Кабінет Міністрів України постановою від 13 лютого 2008 р. № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393" затвердив Порядок № 45 (далі - Порядок № 45).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 45 передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, наділеного правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.
Надаючи правову оцінку позовній вимозі щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 13 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивача), пенсії за вислугою строків служби призначаються у таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).
в) особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугою строків служби збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Частиною другою статті 13 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивача) було визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 75 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 85 процентів, до категорії 2, категорій 2 та 3 - 80 процентів.
Згідно з статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 06 липня 1999 р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій розглянув питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, відповідно до якої Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку.
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях і правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових, економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Суд встановив, що пенсія позивача за вислугу років призначення з 04.11.1994 у розмірі 71 % грошового забезпечення. Згідно з довідкою від 09.03.2021 № 2/3/1/799 грошове забезпечення позивача визначено у сумі 34 388, 40 грн та з 01.07.2022 виплачується відповідачем із обмеженням максимального розміру у сумі 20 270, 00 грн.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 р. № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), що набрав чинності 01.10.2011 року.
Відповідно до статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016.
Конституційний Суд України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є обов'язковими, остаточними та не можуть бути оскаржені.
Таким чином починаючи з 20.12.2016 стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, що прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Таким чином на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
З огляду на той факт, що норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, що допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права дійшла висновку, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, що був би найбільш сприятливим для особи.
Відтак суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави для обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
З метою надання найбільш сприятливого підходу для позивача, суд дійшов висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо застосування до пенсії позивача обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.02.2020.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відтак суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 (остаточне від 14.01.2011) у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), у якому Європейський суд з прав людини встановив порушення державою Україна статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства. На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. theUnited Kingdom № 44277/98).
Надаючи оцінку позовній вимозі позивача в частині виплати позивачу пенсії з урахуванням щорічної індексації, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 64 Закону № 2262-ХІІ у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексації пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 р. № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Згідно з частиною п'ятою статті 2 Закону № 1282-XII індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Аналіз зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у зв'язку з чим з цією метою щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Проведення індексації пенсій у випадку їх несвоєчасної виплати пенсійним органом чинне законодавство України не передбачає.
Як було встановлено судом, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі № 320/6103/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 71 % від суми грошового забезпечення на підставі довідки Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.03.2021 № 2/3/1/799, з урахуванням 100 % суми підвищення з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.02.2020.
Верховний Суд у постанові від 13.05.2021 у справі № 766/901/17 дійшов правового висновку, що перерахунок пенсії на підставі рішення суду є відновленням порушеного права пенсіонера на отримання належної виплати у розмірі, встановленому Законом, та не може бути підставою для здійснення нової індексації із застосуванням нового рівня споживчих цін та відповідно для встановлення нового базового місяця.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині зобов'язання виплатити позивачу пенсію з урахуванням щорічної індексації задоволенню не належать.
Надаючи оцінку позовній вимозі позивача щодо зобов'язання відповідача виплачувати пенсію, то вона є передчасною, позаяк стосується періодів на майбутнє, у той час як судовому захисту належать порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, а тому в цій частині позовної вимоги належить відмовити.
Відповідно до частин першої і другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.02.2020 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.02.2020 із урахуванням проведених раніше виплат.
Таким чином, позов належить частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ураховуючи, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 992, 40 грн (квитанція від 02.08.2022 № 5587-7801-0433-9644), а позовні вимоги задоволено частково, наявні підстави для розподілу витрат зі сплати судового збору у сумі 496, 20 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.02.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.02.2020 з урахуванням проведених раніше виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 496, 20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.