УХВАЛА
27 грудня 2022 року
м. Київ
справа №990/168/22
адміністративне провадження №П/990/168/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (гаранта прав і свобод та Голови Ради національної безпеки і оборони України) про надання правової оцінки бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
26 грудня 2022 року до Верховного Суду, як суду першої інстанції, надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (надалі також - Відповідач), в якій просив:
- надати правову оцінку бездіяльності Президента України як гаранта прав і свобод людини і громадянина України (стаття 102 Конституції України);
- зобов'язати Президента України повернути усі порушені Державою Україна права, у тому числі право на власність, у тому числі, передбачене пенсійне забезпечення, починаючи з 31 серпня 2000 року по ці часи, оскільки пенсія - це власність людини і є недоторканою.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Пунктами 4 - 5 частини п'ятої статті 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
За правилами пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень зазначаються обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1- 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частина перша статті 2 КАС України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, зокрема, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України, передбачені статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 266 КАС України, зокрема частиною першою цієї статті, встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Згідно з приписами частини четвертої статті 266 КАС України щодо повноважень Верховного Суду, яким кореспондують положенням частини першої статті 5 КАС України щодо способів судового захисту, Верховний Суд за наслідками розгляду зазначеної категорії адміністративних справ може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб'єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб'єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням чи бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але вимагає щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що безпосередньо порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права. Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову.
Необхідно звернути увагу на те, що дія - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень.
У свою чергу протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Верховний Суд як суд першої інстанції має повноваження щодо розгляду чітко визначеної категорії адміністративних справ, предметом оскарження до Верховного Суду як суду першої інстанції є, зокрема, акти, дії чи бездіяльність Президента України, а позовні вимоги про зобов'язання вказаного суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є способом поновлення порушених прав позивача, які мають бути похідними від основної вимоги про визнання протиправними відповідних дій чи бездіяльності відповідача.
У позовній заяві ОСОБА_1 просить надати правову оцінку бездіяльності Президента. Зміст наведених у позовній заяві обставин дає підстави вважати, що таку бездіяльність Президента України ОСОБА_1 вбачає у незабезпеченні Відповідачем та всією ланкою органів виконавчої (в тому числі органів Пенсійного фонду України), законодавчої та судової влади йому належного розміру пенсії; як зазначено у позовній заяві, неодноразові звернення ОСОБА_1 з 2009 року не були належним чином розглянуті у зв'язку із відсутністю обґрунтованих відповідей на них. Спосіб захисту, який обрав Позивач, для цілей вирішення, на його думку, адміністративного спору, - "зобов'язати Президента України повернути усі порушені Державою Україна права, у тому числі право на власність, у тому числі, передбачене пенсійне забезпечення, починаючи з 31 серпня 2000 року по ці часи, оскільки пенсія - це власність людини і є недоторканою".
Водночас вимоги про визнання протиправними дій чи бездіяльності Президента України, які обумовлюють покладення на нього відповідних обов'язків, позовна заява не містить.
Так, Суд зазначає, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені тільки ті правові акти та/або дії чи бездіяльність Президента України, які виникли у правовідносинах, у яких він реалізовує свої владні (управлінські) повноваження, і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду.
В той же час, повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України, а саме статтею 106, відповідно до якої, Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;
12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України;
24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
Отже, звертаючись до суду з позовом, Позивач має навести, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує поведінка Президента України як суб'єкта владних повноважень саме при здійсненні ним владних управлінських функцій щодо Позивача, адже захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких Відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
Виклад обставин, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги, не дозволяє визначити підстави адміністративного позову, зокрема, встановити: які публічно-правові відносини виникли між ОСОБА_1 та Президентом України, час їх виникнення, які саме акти, дії чи бездіяльність Відповідача у спірних правовідносинах Позивач вважає протиправними, чим вони порушили його права або законні інтереси; не наведено у позовній заяві і даних про докази, які, на думку Позивача, засвідчують виникнення між ним та Відповідачем публічно-правового спору.
Також Позивач не зазначає в чому полягає порушення його особистих прав, свобод та інтересів з боку Президента України під час здійснення публічно-владних управлінських функцій та, відповідно, відсутнє правове обґрунтування позовних вимог у цій частині, що не узгоджується зі змістом позовних вимог і повноваженнями суду, наведеними в частині першій статті 5 і частині четвертій статті 266 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно пункту 2 частини четвертої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд за наслідками розгляду таких адміністративних справ може визнати дії чи бездіяльність Президента України протиправними й зобов'язати його вчинити певні дії.
Також пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, виходячи з наведеного, зобов'язання суб'єктів владних повноважень вчинити певні дії є способом відновлення права особи, порушеного саме діями чи бездіяльністю таких осіб, які вона просить визнати протиправними.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
Вимоги Позивача не відповідають наведеним приписам норм процесуального права та позбавляють Верховний Суд можливості встановити дійсний зміст і суть правовідносин, що виникли між Позивачем та Президентом України Зеленським Володимиром Олександровичем .
З урахуванням наведеного, Позивачу слід привести позовну заяву у відповідність з процесуальним законодавством, а саме зазначити в чому полягає протиправність актів, дій чи бездіяльності Президента України у межах визначеної Конституцією України компетенції (та при виконанні яких саме владних управлінських функцій щодо Позивача), з огляду що, на думку Позивача, є підстави зобов'язання Відповідача вчинити певні дії.
При цьому, за змістом пунктів 1, 2, 8, 11 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються:
- найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;
- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
- власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Як підтверджується позовною заявою, Позивач, надсилаючи до Верховного Суду цей позов, вказав, що він подається Голові Верховного Суду України ОСОБА_3 , водночас таке формулювання суперечить вимогам пункту 1 частини п'ятої статті 160 КАС України.
Крім того, Позивачем у позовній заяві не зазначено перелік документів та інших доказів, що додані до заяви, а також не вказано даних щодо наявності у Позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви, як і не зазначено власного письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до частини першої статті 161 КАС України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті, а за змістом частини четвертої цієї статті позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Частиною другою статті 94 КАС України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом.
Відповідно до частини п'ятої статті 94 КАС України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Втім, Позивач надав копії документів, частина з яких не засвідчена у визначеному КАС України порядку, як і не зазначив щодо наявності у Позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позову.
За змістом статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху з наданням Позивачу строку для усунення вказаних недоліків шляхом подання до суду виправленої позовної заяви із зазначенням: змісту позовних вимог відповідно до приписів КАС України, вичерпним викладом обставин на обґрунтування позовних вимог, обґрунтуванням порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю Відповідача прав, свобод або законних інтересів Позивача, зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини; належного найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України Позивача; переліку документів та інших доказів, що додані до заяви; власного письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Також до позовної заяви необхідно додати докази, які належним чином засвідчені та підтверджують, протиправну, на думку Позивача, поведінку Відповідача у сфері публічно-правових відносин, та вказати інформацію про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмових доказів, копії яких додаються до позовної заяви.
Крім того, Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що КАС України визначає строк звернення до суду. Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями частини першої статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Також Суд звертає також увагу на те, що згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Право скористатися безоплатною правовою допомогою реалізовується у порядку, передбаченому Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 року № 3460-VI. Отже, на законодавчому рівні закріплені державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги і для реалізації своїх прав Позивач може звернутися по правову допомогу до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
За правилами пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, якщо позивач не усуне недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява підлягатиме поверненню.
Керуючись статтями 19, 22, 160, 169, 248, 266 КАС України,
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (гаранта права і свобод та Голови Ради національної безпеки і оборони України) про надання правової оцінки бездіяльності та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Надати Позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
Роз'яснити Позивачеві, що у разі неусунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду Н.Є. Блажівська