УХВАЛА
27 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 906/560/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Коростишівської міської ради (далі - Рада, скаржник)
на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022
у справі №906/560/20
за первісним позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок»
до Фізичної особи - підприємця Тютріної Олени Анатоліївни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Коростишівська районна спілка споживчих товариств,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1. Комунальне підприємство «Міський ринок» Коростишівської міської ради,
2. Коростишівська міська рада
про звільнення торговельних майданчиків, стягнення 52 807,50 грн неустойки,
та зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Тютріної Олени Анатоліївни
до Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок»
про визнання договору оренди №26 від 01 січня 2015 року недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Рада 28.11.2022 зверталася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі №906/560/20 повністю, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12.12.2022 у справі №906/560/20 касаційну скаргу Ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі №906/560/20 повернуто з усіма доданими до неї матеріалами скаржнику відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки скаргу не підписано її представником.
Рада 15.12.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) повторно звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі №906/560/20 повністю, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того в її прохальній частині скаржник просить поновити й строк на її подання.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290, Верховний Суд встановив таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
У поданій касаційній скарзі скаржник вказує, що підставами на яких подається касаційна скарга є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що «неврахування наведених висновків призвело до порушення норм процесуального права підчас оцінки зустрічного позову, який не розглянуто по суті (відмовлено з підстав відсутності порушеного права)». Крім того, вказує, що попередні судові інстанції допустили суттєве порушення норм процесуального права, та помилково відмовили у зустрічному позові з підстав відсутності порушеного права, оскільки не врахували висновок Верховного Суду викладений у постанові від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, а саме:
« 59. Стаття 16 ЦК України не передбачає способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим. Позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов'язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.
60. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
61. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов'язку) є способом захисту інтересу у юридичної визначеності.». При цьому зазначає, що суди не врахували, що після визнання договору оренди недійсним можливі спірні відносини між колишніми орендарем та орендодавцем із зобов'язальних переходять у позадоговірні та залежно від конкретних обставин регулюються речово-правовими способами захисту [глави 29 та 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)] або способами, притаманними для кондикційних зобов'язань (глава 83 ЦК України)».
Водночас Рада також вказує на те, що суди попередніх судових інстанцій не вказали на підставі яких доказів доведено факт використання торгових місць, а задовольнили первісний позов з тих підстав, що відповідач не надала докази, які на їх думку могли б доводити факт звільнення об'єктів оренди, тоді як касаційний суд позбавлений можливості самостійно надати оцінку цим доказам, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
При цьому, скаржник зазначивши підстави оскарження постанови апеляційного суду зі справи, як пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України не зазначив які висновки, в яких постановах Верховного Суду попередні судові інстанції не врахували та які норми процесуального права порушили, що призвело до порушення норм процесуального права під час оцінки зустрічного позову, а зазначивши постанову Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц не навів, які ж норми процесуального права не були ними враховані, що також призвело до їх порушення. При цьому вказавши, що попередні судові інстанції не врахували, що після визнання договору оренди недійсним, можливі спірні відносини між колишніми орендарем та орендодавцем із зобов'язальних переходять у позадоговірні та залежно від конкретних обставин регулюються речово-правовими способами захисту [глави 29 та 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)] або способами, притаманними для кондикційних зобов'язань (глава 83 ЦК України), не навів конкретних статей, які були порушені попередніми судовими інстанціями.
При цьому Рада зазначивши пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, як підставу направлення цієї справи на новий розгляд, не зазначила відповідну підставу (підстави) передбачені частиною другою статтею 287 цього Кодексу.
Отже, скаржник не зазначає підстави (підставу) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України та не зазначає, які конкретно норми права порушені попередніми судовими інстанціями та не конкретизує, в яких постановах який саме висновок міститься щодо застосування відповідних норм права та не наводить обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України із зазначенням конкретної норми права, яка порушена судом попередньої інстанції; та необхідно вказати, який саме висновок міститься у постановах Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, навести обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, касаційна скарга Ради підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням: підстави (підстав) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права чи/або порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення у даній справі.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а відтак, заявлене клопотання щодо поновлення строку для подання касаційної скарги у цій справі розглядатиметься після усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Коростишівської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі №906/560/20 - залишити без руху.
2. Надати Коростишівській міській раді строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка,6.
3. Роз'яснити Коростишівській міській раді, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя: Т. Малашенкова