Справа № 354/1006/19
Провадження № 22-ц/4808/1014/22
Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т.Л.
Суддя-доповідач Василишин Л.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Василишин Л.В.
суддів: Максюти І.О., Томин О.О.
секретаря Шандалович В.В.
за участю представника апелянта адвоката Гунько О.Ю.
представника відповідача адвоката Созоник Т.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гунька Олександра Юрійовича на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Ваврійчук Т.Л. у м. Яремче, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 02 травня 2018 року між ним та його братом ОСОБА_4 мали місце цивільно-правові відносини, відповідно до яких його брат отримав у строкове користування грошові кошти у сумі 20000 доларів США. Дані кошти ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 за продаж належної йому земельної ділянки із кадастровим номером 2611000000:04:001:0224, яка розташована у АДРЕСА_1 .
20 квітня 2019 року він звернувся у поліцію із заявою щодо вчинення відповідачем шахрайських дій. Під час опитування ОСОБА_4 дільничним офіцером поліції останній визнав факт позичення коштів, що підтверджується рапортом ДОП Яремчанського ВП Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області.
На момент звернення до суду із вказаним позовом відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув, вжиті заходи досудового врегулювання виявились безрезультатними, оскільки відповідач уникає будь-якого спілкування із ним.
Із урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь суму боргу у розмірі 20000 доларів США, що станом на 25 листопада 2019 року відповідно до офіційного курсу НБ України становить 483285,24 грн, а також 46182,37 грн - інфляційних втрат, 264416,49 грн - нарахованої пені та 22721 грн - 3% річних з часу прострочення зобов'язання (а.с. 2-5, том 1).
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2021 року до участі у вказаній справі залучено правонаступників відповідача ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - його дружину ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 (а.с. 102-103, том 1).
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовлено (а.с. 193-198, том 1).
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Гунько О.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не з'ясував всіх обставин справи та не надав належної правової оцінки доказам, наданим позивачем, не взяв до уваги відсутність спростувань відповідачами доказів в цілому.
Зокрема представник апелянта вказує на те, що нормами чинного законодавства передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка або інший документ, який посвідчує передання позичальникові позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тобто, законодавець не обмежує доведеність наявності грошових зобов'язань виключно пред'явленням письмового правочину та/або боргової розписки, відтак, враховуючи, що в даній справі факт передачі коштів ОСОБА_4 підтверджується перевіркою, проведеною правоохоронними органами, суд першої інстанції повинен був задоволити позовні вимоги апелянта та стягнути на його користь позичені ним кошти.
Необґрунтованість рішення суду першої інстанції, на думку представника апелянта, підтверджується також тим, що суд першої інстанції залишив без виконання ухвалу суду щодо виклику в якості свідка оперативного працівника Яремчанського ВП ГУ НП в Івано-Франківській області на розгляді в якого перебували матеріали перевірки звернення апелянта щодо неповернення боргу та шахрайських дій ОСОБА_4 , а також особи, яка передавала кошти останньому ( ОСОБА_5 ).
На підставі викладеного, представник апелянта просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити в повному обсязі в межах заявлених позовних вимог (а.с. 3-8, том 2).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Созоник Т.Б. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що між позивачем та ОСОБА_4 склалися будь-які правовідносини, зокрема було укладено договір позики, який у відповідності до вимог статті 1047 ЦК України повинен був бути укладений виключно у письмовій формі, зважаючи на його суму. Твердження позивача про те, що матеріалами перевірки встановлено, що між позивачем та його братом існували цивільно-правові відносини, за якими ОСОБА_4 зобов'язався повернути кошти надані йому позивачем до 24 листопада 2019 року є виключно власними твердженнями позивача, які жодним чином не доводять факт укладення договору позики. За таких обставин, представник відповідачки вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи представника апелянта щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції, у зв'язку із залишенням без виконання ухвали суду щодо виклику свідків, представник відповідачки вважає безпідставними, оскільки суд неодноразово надсилав на адресу Яремчанського ВП ГУ НП в Івано-Франківській області повістку про виклик свідка, однак свідок не з'являвся до суду для дачі пояснень. Більше того, факт укладення договору позики не може підтверджуватися поясненнями осіб, оскільки чинним законодавством чітко визначено форму та зміст договору позики.
Отже, на думку представника відповідачки, рішення суду є законним та обґрунтованим, суд під час його ухвалення дотримався норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні (а.с. 44-45, том 2).
Відповідач ОСОБА_3 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Гунько О.Ю. підтримав доводи апеляційної скарги, просив таку задоволити.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Созоник Т.Б. заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки таке, на його думку, є законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта та відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Яремчанського ВП Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою про вчинення злочину, в якій просив внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України. В обґрунтування заяви вказав, що в результаті шахрайських дій його рідного брата ОСОБА_4 вчинених ним при продажі належної йому земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , він не отримав грошові кошти у сумі 20000 доларів США (а.с. 10, том 1).
У своїх поясненнях від 04 червня 2019 року, відібраних старшим оперуповноваженим Яремчанського ВП Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 вказав, що після смерті батьків, його брат ОСОБА_4 запропонував йому продати частину успадкованої земельної ділянки, на що він погодився. ОСОБА_4 знайшов покупця на прізвище ОСОБА_6 із яким домовився про продаж земельної ділянки за грошові кошти у сумі 55000 доларів США. Із вказаної суми покупець у нотаріуса передав йому кошти у сумі 35000 доларів США, а іншу частину грошей у нього попросив у позику його брат ОСОБА_4 на придбання автомобіля і ОСОБА_6 передав ці гроші ОСОБА_4 . В подальшому, коли він став звертатися до брата із вимогою повернути гроші, той почав уникати зустрічей та спілкування і кошти у добровільному порядку не повернув (а.с. 11, том 1).
У рапорті старшого ДОП Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франкіській області Чорненко О. від 30 червня 2019 року, адресованого начальнику Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області зазначено, що у неї на розгляді перебувають матеріали по зверненню ОСОБА_1 . В ході розгляду даних матеріалів було встановлено, що ОСОБА_4 у приміщенні Яремчанського ВП пообіцяв своєму братові ОСОБА_1 повернути грошові кошти в сумі 20000 доларів США, які він позичив у нього після продажу земельної ділянки в АДРЕСА_1 (а.с. 13, том 1).
Згідно із інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 181994610, ОСОБА_4 на праві приватної власності з 15 травня 2019 року належала земельна ділянка із кадастровим номером 2611000000:11:001:0114, площею 0,4678 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14, том 1).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем всупереч вимог статей 1046, 1047 ЦК України не доведено факт укладення між ним та його померлим братом ОСОБА_4 договору позики на суму 20000 доларів США, для якого законом визначено обов'язкову письмову форму, а також факт передання та отримання позичальником в борг зазначених грошових коштів, оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів на підставі яких суд може встановити коли, в якій кількості та на яких умовах позивачем були передані в борг зазначені грошові кошти, з'ясувати термін виконання даного зобов'язання, а також пересвідчитись у тому, що дані кошти дійсно були передані та отримані позичальником, а боргове зобов'язання, у разі його наявності, залишилось невиконаним боржником ОСОБА_4 на момент його смерті та увійшло до складу спадщини, яка відкрилась після його смерті.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц (провадження № 61-42076св18).
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Згідно з частинами першою та другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції, врахувавши вказані норми процесуального закону та взявши до уваги те, що позивач не підтвердив, що між ним та ОСОБА_4 дійсно виникли правовідносини із договору позики грошових коштів, оскільки позивач не надав доказів отримання ОСОБА_4 від нього коштів в указаній у позовній заяві сумі та доказів отримання коштів із зобов'язанням їх повернути, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи достатньо доказів на підтвердження договірних зобов'язань між позивачем та його братом ОСОБА_4 , зокрема рапорт, адресований начальнику поліції, є неспроможними, оскільки, як зазначалося вище, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У справі, яка переглядається, такі документи відсутні, а тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правильним.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання його представника про повторний виклик свідків, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Показаннями свідків не може доводитися факт укладення між сторонами договору позики та виконання зобов'язання за ним.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об'єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 серпня 2022 року зупинено дію оскаржуваного рішення. Враховуючи, що суд дійшов висновку про залишення рішення без змін, його дію необхідно відновити.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гунька Олександра Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2022 року залишити без змін.
Відновити дію рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2022 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 грудня 2022 року.
Судді: Л.В. Василишин О.О. Томин І.О. Максюта