Справа № 342/160/22
Провадження № 22-ц/4808/1233/22
Провадження №22-ц/4808/1359/22
Головуючий у 1 інстанції Андріюк І. Г.
Суддя-доповідач Бойчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Томин О.О., Баркова В.М.,
секретаря Мельник О.В.,
з участю ОСОБА_1 , його представника, представника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 на рішення Городенківського районного суду від 13 вересня 2022 року та додаткове рішення Городенківського районного суду від 19 жовтня 2022 року під головуванням судді Андріюк І.Г. у м. Городенка,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у березні 2017 року рідний брат відповідача - ОСОБА_3 позичив у нього на лікування 1 000 доларів США, повернення яких при свідках гарантував письмовою розпискою та особистим майном. В установлений термін ОСОБА_3 борг не повернув, незважаючи на неодноразові його звернення, що змусило звернутися до суду із позовом про стягнення вказаного боргу. В процесі розгляду справи ІНФОРМАЦІЯ_1 Блощук ОСОБА_4 помер. Після смерті останнього він звернувся із заявою до державного нотаріуса про вимогу до спадкоємців померлого, а саме до його сестри ОСОБА_2 про сплату боргу її брата у розмірі 26 800 грн за борговою розпискою. У позасудовому порядку вирішити питання повернення коштів, отриманих ОСОБА_3 не вдалося, тому він звернувся до суду із позовом.
Під час розгляду справи за його позовом про стягнення боргу відповідачкою ОСОБА_2 було надано суду відзив на позов, який вона назвала «шахрайським». Зміст цього відзиву став відомим учасникам судового процесу. Крім цього, недостовірна інформація є такою, що ганьбить його гідність, честь та ділову репутацію, та стала відомою стороннім людям. У відзиві відповідачка безпідставно звинуватила його у підробці документів, поданих до суду, та категорично заявила, що за допомогою держави (у даному випадку суду) він «промишляє» з 2013 року у Снятинському районному суді «такими шахрайськими позовами». Вказала, що він «систематично дізнається, хто з жителів м.Снятин знаходиться у важкому стані і щодо яких прогноз летального наслідку високий…. вивідую якимось чином паспортні дані приреченого, в подальшому створюю від нього боргову розписку заднім числом з таким розрахунком, щоб жертва була б ще живою принаймні тиждень-другий…. а потім пред'являю позов до суду»… Як приклад відповідачка навела кримінальне провадження, де потерпілим від його дій є ОСОБА_5 . Також посилається на справу №351/1435/15-ц, де він нібито увійшов у довіру і «витягнув» розписку у вбитої горем дружити померлого чоловіка, про те, що вона цей борг визнає та поверне.
Відповідачка поширює щодо нього недостовірну та негативну інформацію, звинувачуючи у шахрайських діях. Вказана інформація є недостовірною і негативною, оскільки його звинувачують у вчиненні злочину. Також поширена недостовірна інформація порушує його особисті немайнові права, ганьбить честь, гідність, а також завдає шкоди його діловій репутації в очах невизначеного кола осіб, які могли її почути. Через зазначені дії він переніс душевні страждання, у нього порушилися налагоджені роками життєві устрої, погіршився стан здоров'я, переніс інсульт та став особою з інвалідністю.
Вказував, що значна глибина моральних страждань, завданих порушенням його немайнових прав, їх тяжкий характер, довічні та непоправні втрати немайнового характеру, підлягають безумовному відшкодуванню.
Посилаючись на викладене, позивач просив: визнати інформацію, поширену ОСОБА_2 , а саме …«шахрайськими позовами за допомогою держави (в даному випадку суду) «промишляю» з 2013 року у Снятинському районному суді» , … «дізнаюся хто з жителів м.Снятин знаходиться у вкрай важкому стані і щодо яких прогноз летального наслідку високий…, вивідую якимось чином паспортні дані приреченого, в подальшому створюю від нього боргову розписку заднім числом з таким розрахунком, щоб жертва була б ще живою принаймні тиждень-другий…., а потім пред'являю позов до суду», …. «увійшов в довір'я й «витягнув» розписку у вбитої горем дружини померлого чоловіка, про те що вона цей борг визнає та поверне, а також називає мене «реальним шахраєм, який вчинює шахрайство на підроблених документах та просить суд, а суд не знаючи дійсного стану речей задовольняє мої шахрайські позови а я завдяки суду, урешті-решт заволодіваю грошовими коштами різних осіб»… визнати такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію; стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 45 000 грн.
Рішенням Городенківського районного суду від 13 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
Представник ОСОБА_2 16.09.2022 подав до Городенківського районного суду заяву про ухвалення додаткового рішення.
Додатковим рішенням Городенківського районного суду від 19 жовтня 2022 року задоволено частково заяву представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн.
В апеляційних скаргах представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду.
Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, обґрунтовував своє рішення тим, що стиль написання дослідженого відзиву на позовну заяву про стягнення боргу є агресивним та жорстоким, проте, розцінив його як обурливу форму вираження думки відповідача у вигляді заперечення щодо позову. На думку суду, висловлювання викладені у відзиві на позовну заяву не є такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , оскільки він характеризується довірою значної кількості людей, а є оціночними судженнями ОСОБА_6 . Також судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що стороною позивача не доведено, що викладена у відзиві на позовну заяву у цивільній справі про стягнення боргу інформація стосовно позивача порушує його немайнові права, чи перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що має для нього негативні наслідки та такі дії відповідачки спричинили моральні страждання позивача, наслідком чого стали проблеми із здоров'ям, що дає право на відшкодування моральної шкоди та вважає такі висловлювання відповідачки її припущеннями, не доведеними належними та допустимими доказами.
Позивачем під час розгляду було подано клопотання про допит трьох свідків, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яке судом першої інстанції було задоволено повністю.
Так, під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , які повідомили суду про те, що декілька років тому вони особисто чули як ОСОБА_2 у приміщенні Снятинської ЦРЛ, де вона працює, розповідала своїм колегам про те, що ОСОБА_1 є «шахраєм», обдурює людей та здирає з них гроші.
Тобто, відповідач вже протягом тривалого часу «розносить» неправдиву інформацію серед людей щодо ОСОБА_1 , яку в подальшому виклала у письмовій формі у відзиві на позовну заяву по справі №342/855/20.
Однак, свідка ОСОБА_11 допитано не було, хоча позивач від його допиту не відмовлявся та із змісту оскаржуваного рішення не вбачається підстав відмови у допиті свідка ОСОБА_12 .
Також відповідачем до свого відзиву не долучено жодних письмових доказів на підтвердження своїх аргументів, що вкотре підтверджує безпідставні звинувачення на адресу ОСОБА_1 .
У матеріалах справи відсутній будь-який обвинувальний вирок відносно ОСОБА_1 щодо визнання його винуватим у скоєнні кримінального правопорушення щодо підробки розписки, написаної ОСОБА_3 , як і відсутні будь-які докази звернення до правоохоронних органів із такою заявою, як самим ОСОБА_3 за життя або його спадкоємцями після його смерті. Однак ОСОБА_2 дозволяє собі прямо звинувачувати ОСОБА_1 у вчинені шахрайських дій та принижувати його честь, гідність та ділову репутацію.
Безпідставним є посилання представника відповідача на те, що у ОСОБА_1 відсутні підстави звернення до суду із даним позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, оскільки відповідач безпідставно звинуватила його саме у відзиві на позовну заяву, який одночасно є одним із доказів у справі. ОСОБА_2 свідомо намагалася саме образити та принизити ОСОБА_1 , неодноразово обзиваючи його «шахраєм» та прямо звинувачуючи його в злочинних діях, не маючи судового рішення про його винуватість.
В свою чергу, позивач протягом всього життя чесно заробляв кошти як на території України так і за її межами та брав активну участь в національно-визвольній боротьбі, як на ОСОБА_13 , так і по всій Україні, за що був нагороджений подяками за вагомий внесок у розбудову української держави, активну громадську позицію та отримано Почесний знак « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Тому він так важко пережив та переживає недостовірну і негативну інформацію, яку про нього розповсюджує відповідач. Зважаючи на що, заявлений розмір відшкодування моральної шкоди є адекватним відшкодуванням моральних страждань ОСОБА_1 .
В результаті таких безпідставних пліток ОСОБА_1 , внаслідок постійних переживань та пережитих інсультів, є особою з інвалідністю 1 групи, загального захворювання, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.
Крім того, рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03.02.2022 року по справі №342/855/20 було відмовлено ОСОБА_1 у стягненні боргу за борговою розпискою з ОСОБА_2 , як спадкоємця після смерті брата ОСОБА_3 , оскільки під час розгляду справи позивачем не надано, а судом не здобуто доказів того, що відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , також не надано суду доказів наявності майна та його вартості, яке належало ОСОБА_3 на час його смерті, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову позивача, у зв'язку з недоведеністю позивачем обґрунтованості позовних вимог. Тобто, жодних висновків Городенківським районним судом, щодо підроблення боргової розписки, отримання її під тиском або за інших обставин, як. суперечать чинному законодавству України, зроблено не було.
Щодо ухвалення додаткового рішення суду вказує, що у матеріалах цієї цивільної справи не міститься детального опису робіт (наданих послуг) по справі № 342/160/22, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, а в свою чергу надано акт про надання професійної правничої правової допомоги по справі по зовсім іншій справі №342/855/20, де вже ухвалено 19.04.2022 додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_14 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.
Суд першої інстанції частково задовольняючи заяву представника відповідача та стягуючи з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9 000 грн, врахував пояснення представника заявниці, щодо технічної помилки номера цивільної справи у акті надання професійної правничої допомоги, де зазначено номер справи 342/855/20 замість 342/160/22.
Однак, під час ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що іншого акту наданих послуг представником відповідача суду надано не було, а було здійснено рукописне виправлення «виправленому вірити».
Вказаний вище акт взагалі не можна вважати будь-яким документом, а тим більше вважати його детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, як цього вимагає ч. 3 ст.137 ЦПК України, оскільки він не містить ні номера справи, ні зазначених дат надання професійні правничої допомоги, дат судових засідань в яких брав участь представник відповідача. Вказаний акт навіть не містить посилання на предмет спору де адвокатом Малетин А.Я. надавалася правова допомога ОСОБА_2 .
При цьому, суд першої інстанції вірно у своєму додатковому рішенні зазначив про те що, надані відповідачу послуги такі як аналіз судової практики договором про надання професійної правничої допомоги не були передбачені, та такий є складовою підготовки відзиву на позов. Зазначення адвокатом Малетиним А.Я. у акті про надання професійної правничої допомоги про його участь у трьох засідання не заслуговують на увагу, оскільки участь у судовому засіданні адвокат Малетин А.Я. приймав двічі у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: у підготовчому засіданні 02.08.2022 та у судовому засіданні 13.09.2022.
Однак, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 000 грн., які стягнуто судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , є неспівмірним із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим часом на надання таких послуг.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні заяви про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду представник ОСОБА_2 зазначає, що оскаржуване рішення суду постановлене на засадах верховенства права, є законним та обґрунтованим.
Незгода з судовим рішенням з будь-якої наявної чи надуманої причини не дає підстави на подачу скарги на це рішення з одночасним вчиненням закінченого злочину в поданій скарзі. В поданій скарзі вчинено закінчений злочин за ч. 1 ст. 384 КК України, бо скарга ґрунтується на завідомо перекручених показаннях двох свідків. Свідки жодним чином не підтвердили інформацію зазначену в позовній заяві.
Вказує, що відповідач ОСОБА_14 у Снятинській ЦРЛ не працювала, а працювала в реанімаційному відділені Городенківської ЦРЛ, звідки більше восьми років тому вийшла на пенсію. Усі ці роки і живе за рахунок пенсії. Саме тому покази свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та твердження адвоката є завідомо неправдивими, про що також зазначено в рішенні суду першої інстанції. Один свідок зазначила, що з відповідачкою не знайома. Близько трьох років тому, коли перебувала у лікарні, почула розмову невідомої їй жінки, тобто ці свідчення не прямі, а тому не можуть братись до уваги. Більше того, не відоме джерело свідчень. Інший свідок у судовому засіданні повідомила, що відповідачки не знає, у лікарні, де перебувала з чоловіком почула розмову невідомої їй жінки, що у них з ОСОБА_1 є судова справа (брат винен гроші). Однак на уточнююче запитання щодо дати смерті чоловіка відповіла, що більше 5 років тому. Відповідь на уточнююче запитання підтверджує, що свідок давала завідомо неправдиві свідчення, адже справа в суді почалася в серпні 2020 року, коли ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_14 про стягнення боргу за борговою розпискою.
ОСОБА_2 правом подання відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду не скористалася.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник апеляційні скарги підтримали з мотивів, наведених у них.
Представник ОСОБА_2 вимоги апеляційних скарг заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги на рішення суду без задоволення та часткове задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що під час розгляду Городенківським районним судом справи №342/855/20 за позовом ОСОБА_1 про стягнення боргу, відповідачкою ОСОБА_2 було надано суду відзив на позов, який вона назвала «шахрайським». У відзиві відповідачка заявила, що пред'явлений ОСОБА_1 позов є шахрайським, поданим, щоб за допомогою держави (суду, який виконує її функції в певній сфері) та позивач «промишляє» з 2013 року у Снятинському районному суді «такими шахрайськими позовами». Вказала, що позивач «систематично дізнається, хто з жителів м.Снятин знаходиться у важкому стані і щодо яких прогноз летального наслідку високий…. «вивідує якимось чином паспортні дані приреченого, в подальшому створює від нього боргову розписку заднім числом з таким розрахунком, щоб жертва була б ще живою принаймні тиждень-другий…. а потім пред'являє позов до суду»… Як приклад відповідачка навела кримінальне провадження, де потерпілим від його дій є ОСОБА_5 . Також посилається на справу №351/1435/15-ц, де він нібито увійшов у довіру і «витягнув» розписку у вбитої горем дружити померлого чоловіка, про те, що вона цей борг визнає та поверне.
В суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 , допитана у судовому засіданні, повідомила, що знайома з ОСОБА_1 , позичала у нього гроші. Знає, що він багатьом допомагав грошима. З відповідачкою не знайома. Близько трьох років тому, коли перебувала у лікарні, почула розмову невідомої їй жінки, що ОСОБА_15 здирає у людей гроші та її оббрехав.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні в суді першої інстанції повідомила, що є сусідкою ОСОБА_1 . Раніше позичала у нього гроші. Відповідачки ОСОБА_2 не знає. У лікарні, де перебувала з чоловіком, почула розмову невідомої їй жінки, прізвище якої знав її чоловік, що ОСОБА_16 розбереться з ОСОБА_1 , бо у них є судова справа (брат винен гроші). Також чула інформацію тієї жінки, що ОСОБА_1 пропонує людям позичити гроші.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог про визнання поширеної відповідачкою у відзиві на позовну заяву у цивільній справі № 342/855/20 інформацію такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію та стягнення з неї на його користь моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації вказував, що ОСОБА_2 поширює щодо нього недостовірну та негативну інформацію і така недостовірна інформація порушує його особисті немайнові права, ганьбить честь, гідність, а також завдає шкоди його діловій репутації в очах невизначеного кола осіб, які могли її почути. Через зазначені дії він переніс душевні страждання, у нього порушилися налагоджені роками життєві устрої, погіршився стан здоров'я, переніс інсульт та став особою з інвалідністю.
За змістом ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Згідно ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно ч. 1, 2 ст. 34. Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом із тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
За змістом статей 277, 299 ЦК України, частини четвертої ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
Відповідно до ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню.
Згідно роз'яснень, що містяться в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує її гідність, честь чи ділову репутацію, на особу яка таким чином чи у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона твердженням про факти або оціночним судженням. Вказане має значення з огляду на заборону притягнення до відповідальності за висловлення таких суджень(ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію»).
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стиль написання відзиву на позовну заяву у цивільній справі № 342/855/20є агресивним та жорстким, проте суд розцінює його як обурливу форму вираження думки відповідача у вигляді заперечення щодо позову. У судовому засіданні не здобуто фактів, які б доводили, що зазначені висловлювання відповідачки щодо позивача у відзиві на позов є відомостями, які містять фактичні дані, а не є оціночними судженнями відповідачки. Крім того, позивач та його представник не надали суду жодного належного доказу про те, що поширена про ОСОБА_1 інформація певним чином вплинула на його авторитет чи ділову репутацію. Стороною позивача не доведено, що викладена відповідачем у відзиві на позовну заяву у цивільній справі про стягнення боргу інформація стосовно позивача порушує його немайнові права, чи перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що має для нього негативні наслідки, та такі дії відповідачки спричинили моральні страждання позивача, наслідком чого стали проблеми із здоров'ям, що дає право на відшкодування моральної шкоди, та вважає такі висловлювання відповідачки її припущеннями, не доведеними належними та допустимими доказами. Отже, відсутній юридичний склад порушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної особи, на яке вказує сторона позивача.
Також суд першої інстанції зауважив, що інформація, викладена відповідачкою у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 стосується підстав і предмета позову у цивільній справі про стягнення боргу, та вважав, що така не може бути підставою для захисту честі, гідності чи ділової репутації позивача, оскільки подання відзиву на позовну заяву під час розгляду цивільної справи № 342/855/20 є процесуальною дією учасника вказаної справи, яка стосується підстав і предмета позову.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).
Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
У рішенні від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» ЄСПЛ вказав, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, ЄСПЛ підкреслив, що використання навіть «вульгарних фраз» саме собою не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10 (справа Лінгенса, пункт 46).
Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи за виключними обставинами ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2012 року, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 30 липня 2012 року та рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 травня 2012 року у справі за позовом про визнання інформації недостовірною та стягнення моральної шкоди, у п. 46, 47 постанови від 23 листопада 2022 року у справі № 2318/1249/2012, провадження № 14-96свц22, вказала, що суди першої й апеляційної інстанцій виснували, що інформація, яку поширив заявник, є недостовірною. Тому позивач має право на відшкодування завданої йому цим поширенням моральної шкоди. ЄСПЛ з цього приводу був іншої думки (рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2022 року у справі «Жвавий проти України» («Zhvavyy v. Ukraine», заява № 6781/13). ЄСПЛ не погодився з Урядом у тому, що застосована до заявника у цивільній справі санкція була належною з огляду на обставини тієї справи, і що для такої санкції були відповідні та достатні підстави, наведені національними органами влади (§ 8 рішення ЄСПЛ). Звернув увагу, що обвинувачення позивача з боку заявника були серйозними, але використані формулювання не були грубими, образливими чи надмірними. До того ж, відповідні твердження заявник наводив у письмових зауваженнях, поданих до судів під час судового розгляду, та у листуванні з правоохоронними органами, а не публічно, а також не було залучено преси чи іншої форми розголосу. Тому будь-який негативний вплив на репутацію позивача внаслідок висловлення заявником своїх тверджень був досить обмеженим (§ 9 рішення ЄСПЛ).
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, розмежувавши фактичні твердження від оціночних суджень, і відмовляючи за безпідставністю позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено факту приниження його честі, гідності та ділової репутації, а критична оцінка певних фактів, думки та судження, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог про визнання інформації такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди не підтверджена належними доказами.
Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що відповідачем до свого відзиву не долучено жодних письмових доказів на підтвердження своїх аргументів, що вказує на безпідставність звинувачення на адресу ОСОБА_1 .
У відзиві відповідача були оціночні судження, які не можна перевірити на достовірність, що могло вплинути на вирішення долі цих заяв, бо наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - ні.
У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 свідомо намагалася образити та принизити ОСОБА_1 , неодноразово вживаючи термін «шахрай» та звинувачуючи його в неправомірних діях. Даючи оцінку таким доводам, суд першої інстанції правильно вказав, що розцінює стиль написання відзиву як обурливу форму вираження думки відповідача у вигляді заперечення щодо позову. З такими доводами суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду і вважає їх правильними, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Враховуючи, що використані ОСОБА_2 формулювання у відзиві не були грубими, образливими чи надмірними та такі відповідні твердження вона наводила у письмових зауваженнях, поданих до суду під час судового розгляду, а не публічно, що вказує на те, що будь-який негативний вплив на репутацію позивача внаслідок висловлення нею своїх тверджень був досить обмеженим, не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що він важко пережив та переживає недостовірну і негативну інформацію, яку про нього розповсюджує відповідач, і такими діями йому було завдано моральної шкоди.
Вказівка в апеляційній скарзі, що поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що в результаті безпідставних пліток ОСОБА_1 внаслідок постійних переживань та пережитих інсультів, є особою з інвалідністю 1 групи, загального захворювання, є неспроможною.
Предметом доказування у справі про відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є завдана шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між ними та наявність вини в її заподіянні.
При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що стороною позивача не доведено, що викладена відповідачем у відзиві на позовну заяву у цивільній справі про стягнення боргу інформація стосовно позивача порушує його немайнові права, чи перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що має для нього негативні наслідки, та такі дії відповідачки спричинили моральні страждання позивача, наслідком чого стали проблеми із здоров'ям.
Посилання в апеляційній скарзі на покази свідків висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки предметом розгляду у цій справі є інформація, поширена відповідачкою у відзиві на позовну заяву у цивільній справі про стягнення боргу.
Суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо оскарження додаткового рішення суду слід зазначити таке.
Згідно вимог ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України суд повинен врахувати, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, дії сторони щодо досудового вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Ухвалюючи додаткове рішення та вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що проаналізувавши зміст виконаних на користь відповідача послуг правничої допомоги адвокатом, суд дійшов висновку, що суму коштів, яка підлягає до стягнення з позивача, слід визначити у розмірі 9 000 грн, що буде співмірним складності даної справи та обсягу наданих адвокатом послуг відповідачці, з урахуванням реального часу, необхідного для їх виконання.
Апеляційний суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з позивача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності цих витрат.
Суд першої інстанції правильно вказав, що зазначені у акті про надання професійної правничої допомоги адвокатом Малетиним А.Я. надані відповідачці послуги як аналіз судової практики договором про надання професійної правничої допомоги №25/05/20 від 25.05.2022 не передбачені.
Також суд першої інстанції вірно вважав, що фактично аналіз судової практики є складовою підготовки відзиву на позов. Зазначення адвокатом Малетиним А.Я. у акті про надання професійної правничої допомоги про його участь у трьох засіданнях не заслуговують на увагу, оскільки участь у судовому засіданні адвокат Малетин А.Я. приймав двічі у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: у підготовчому засіданні 02.08.2022 та у судовому засіданні 13.09.2022.
Однак, вважаючи що кошти у розмірі 9 000 грн є співмірними складності цієї справи і відповідають обсягу наданих адвокатом послуг відповідачці, з урахуванням реального часу, необхідного для їх виконання, суд першої інстанції не врахував таке.
Відповідно до п. 4 Договору про надання професійної правничої допомоги від 25.05.2022 за надання правничої допомоги клієнт має сплатити гонорар, виходячи з наступних узгоджених цін на послуги: підготовка відзиву на позов - 5 000 грн; за участь в одному засіданні незалежно від способу (безпосередньо чи шляхом участі у відеоконференції) та незалежно від тривалості судового засідання - 2 000 грн; гонорар сплачується після набрання рішенням законної сили.
Згідно акту про надання професійної правничої допомоги від 14.09.2022 адвокатом Малетиним А.Я. було надано професійну правничу допомогу клієнту в справі №342/855/20, а саме: аналіз судової практики та ознайомлення з матеріалами позову - 1 000 грн (500 грн х 2 год); підготовка відзиву на позов 5 000 грн (1 000 грн х 5 год.), участь у судових засіданнях - 6000 грн (2 000 грн х 3), а разом 12 000 гривень.
За результатами перегляду оскаржуваного додаткового рішення щодо розгляду заяви про розподіл судових витрат та дослідження поданих на їх підтвердження доказів суд апеляційної інстанції встановив, що предмет спору в цій справі не є складним і характер позовних вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.
Тому зазначення в розрахунку часу витрат на професійну правничу допомогу в кількості 7,0 год., зокрема і на аналіз судової практики та ознайомлення з матеріалами позову, що входить до послуги з підготовки та подання відзиву на позовну заяву, є явно завищеною та необґрунтованою.
Доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності стягнутих судових витрат із складністю цієї справи, обсягом послуг адвоката, часом, витраченим на надання таких послуг, є обґрунтованими.
Колегія суддів вважає, що з огляду на якість поданих представником відповідача процесуальних документів, доказове наповнення матеріалів справи та їх об'єм, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, апеляційний суд вважає, що обґрунтованими і пропорційними до предмета спору є витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
Посилання апелянт на те, що представником відповідача не було надано суду акта наданих послуг, а було здійснено рукописне виправлення «виправленому вірити», та такий акт взагалі не можна вважати будь-яким документом, а тим більше вважати його детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, не є підставою для відмови у відшкодуванні понесених стороною витрат на правову допомогу.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт надання адвокатом професійної правової допомоги відповідачу відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги від 25.05.2022, а саме щодо підготовки відзиву на позовну заяву, в тому числі з врахуванням аналізу судової практики та ознайомлення з матеріалами позову, та участь в судових засіданнях у цій справі.
Суд першої інстанції вірно врахував пояснення представника заявниці щодо технічної помилки номера цивільної справи у акті надання професійної правничої допомоги, де зазначено номер справи № 342/855/20 замість №342/160/22. При цьому у суду першої та апеляційної інстанції немає сумнівів саме у технічній помилці у поданому акті надання професійної правничої допомоги, враховуючи дату укладення договору у справі №342/160/22 та акта 14.09.2022, а також ухвалення 19.04.2022 додаткового рішення у справі №342/855/20.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.
Додаткове рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу до 4 000 грн. В решті додаткове рішення суду слід залишити без змін.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Городенківського районного суду від 13 вересня 2022 року залишити без задоволення. Рішення Городенківського районного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на додаткове рішення Городенківського районного суду від 19 жовтня 2022 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Городенківського районного суду від 19 жовтня 2022 року змінити. Зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу до 4 000 (чотири тисячі) грн.
В решті додаткове рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 23 грудня 2022 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.О. Томин
В.М. Барков