ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8318/22 Справа № 175/5124/19 Суддя у 1-й інстанції - Новік Л. М. Суддя у 2-й інстанції - Биліна Т. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Биліни Т.І.
суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І.,
за участю секретаря - Заворотного К.Я.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
Дніпропетровської обласної прокуратури,
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року по справі за позовом керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, -
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2019 року до суду надійшла позовна заява керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, пред'явлена до ОСОБА_1 , третьою особою зазначена ОСОБА_2 , позивач просив суд витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1840833112214, на користь територіальної громади селища Дослідне в особі Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04339764), а також відшкодувати судові витрати.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що під час реалізації представницьких повноважень Дніпропетровською місцевою прокуратурою №3 встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, на підставі підроблених документів.
Дніпропетровською місцевою прокуратурою №3 у порядку здійснення представницької діяльності розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019041440000038 від 25 червня 2019 року за фактом заволодіння шахрайським шляхом земельною ділянкою комунальної власності площею 0,08 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, за ознаками складу злочину передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладковим Юрієм Володимировичем 27 травня 2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,08 га, за ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №091300, виданого Новоолександрівською сільською радою народних депутатів 13 грудня 2003 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів за №121.
Разом з тим, відповідно до інформації Новоолександрівської сільської ради №2189/2-14 від 03 грудня 2019 року вказаний державний акт на право приватної власності на землю не видавався, реєстрація державного акту сільською радою не проводилась, рішення щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,08 га, та рішення щодо присвоєння відповідної адреси не приймались.
В листі відділу у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 10 грудня 2019 року №4-0.21-1920/104-19 зазначено, що відповідно до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі станом на 01 січня 2013 року відомості щодо реєстрації земельної ділянки на території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського (Дніпровського) району Дніпропетровської області за адресою: АДРЕСА_1 , та видачі державного акту І-ДП № 091300 на право власності на землю, реєстраційний номер 121 від 13 грудня 2003 року - відсутні.
Крім того, за результатами опрацювання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_2 , яка розташована на території Новоолександрівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1221486200:09:001:0247, встановлено, що її розроблено на підставі підроблених документів, які не відповідають дійсності.
Зокрема, до технічної документації долучено лист Новоолександрівської сільської ради №294 від 13 березня 2019 року про надання згоди на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, згідно з інформацією Новоолександрівської сільської ради вказаний лист не видавався, відповідно до книги вихідної кореспонденції сільської ради 13 березня 2019 року нумерація вихідних листів значиться з 422 по 435; головою Новоолександрівської сільської ради Візіром О.О. акт встановлення меж вказаної земельної ділянки не підписувався.
Крім того, до технічної документації долучено підроблений витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на об'єкт з реєстраційним номером 1588034212101, відповідно до якого житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 .
Разом з тим, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 грудня 2019 року вбачається, що нерухоме майно з реєстраційним номером 1588034212101 є житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_3 .
Таким чином, право власності на спірну земельну ділянку площею 0,08 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, в порушення ст. 116 ЗК України, зареєстровано за ОСОБА_2 за відсутності рішення уповноваженого органу на розпорядження землею комунальної власності, на підставі підроблених документів. Земельна ділянка вибула з комунальної власності за відсутності волі власника, органу уповноваженого на розпорядження землею комунальної власності - Новоолександрівської сільської ради. ОСОБА_2 не набула законних прав щодо земельної ділянки кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, яку 14 серпня 2019 року через свого представника ОСОБА_4 відчужила ОСОБА_1 , уклавши з останньою договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,08 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, внаслідок чого, за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником спірної земельної ділянки і є ОСОБА_1 (т.1 а.с.2-12).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської радиДніпропетровської області відмовлено за недоведеністю позивачем фактичних обставин, які покладені в основу позовних вимог та за недостатністю підстав для позбавлення охоронюваного законом конституційного права власності. /т.1 а.с. 151-154/.
Посилання прокурора на матеріали кримінального провадження № 42019041440000038 суд вважав необґрунтованими, оскільки ці докази здобуті у межах кримінального провадження поза межами процедур, передбачених ЦПК України. Судові рішення за наслідками правової оцінки відповідних доказів в порядку КПК України відсутні, оскільки вироки у вказаному кримінальному провадженні не виносились. Відомості про вчинення кримінального правопорушення за фактом підроблення вищевказаних документів, на які посилається прокурор, до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилися, висновки експертів про підтвердження підроблення документів також відсутні. Клопотання про призначення експертизи в межах цієї цивільної справи прокурором не заявлялися, а саме лише посилання прокурора на підроблення документів, що стали підставою набуття відповідачкою права власності на земельну ділянку, не мають належного підтвердження.
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду, Дніпропетровська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції доводам позивача не було надано належної оцінки. Суд обмежився твердженнями, що докази у справі добуті у межах кримінального провадження поза межами процедури, передбачених ЦПК України, однак апелянт зазначає, що всі надані докази безпосередньо стосуються предмету доказування у цій справі, є належними та добутими без порушення закону. Разом з цим апелянт зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки іншим доказам, які отримані позивачем не в межах кримінального провадження, зокрема, інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:09:001:0247, об'єкта нерухомого майна 1588034212101, державний акт на право приватної власності на землю №091300, договір купівлі-продажу від 14 серпня 2019 року, лист відділу Держгеокадастру у Дніпровському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-0.21-1920/104-19 від 10 грудня 2019 року/т.1 а.с. 156-166/.
Доводи і заперечення учасників справи
Учасники справи, не скористались своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, відзивів на апеляційну скаргу не подавали.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача - прокурор Карпенко О.І. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 заперечувала проти апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.
В судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися відповідач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_4 , про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином
Частинами першою, другою, п'ятою статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Рух справи
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року залишено без змін (т.1 а.с.193-199).
Не погодившись з постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала касаційну скаргу, за результатами розгляду якої постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.1 а.с.96-101).
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду стали наступні підстави.
Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд формально виходив із того, що посилання прокурора на докази, здобуті у кримінальному провадженні № 42019041440000038, підлягають оцінці у порядку, визначеному КПК України.
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора та доказам, поданим на підтвердження неправомірного вибуття спірної земельної ділянки з володіння власника та правомірності набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку. Зокрема судом не було надано оцінки листу Новоолександрівської сільської ради № 2189/2-14 від 03 грудня2019 року, листу відділу у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 10 грудня 2019 року № 4-021-1920/104-19.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 вересня 2022 року у цій справі, за повторним розглядом апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладковим Юрієм Володимировичем 27 травня 2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1221486200:09:001:0247, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,08 га, за ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №091300, виданого Новоолександрівською сільською радою народних депутатів 13 грудня 2003 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів за №121.
Відповідно до інформації Новоолександрівської сільської ради №2189/2-14 від 03 грудня 2019 року державний акт на право приватної власності на землю серії І-ДП №091300 не видавався, реєстрація державного акту сільською радою не проводилась, рішення щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,08 га, та рішення щодо присвоєння відповідної адреси не приймались.
Перевіряючи надані докази, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно відповіді Новоолександрівського сільського голови від 03.12.2019 року за №2189/2-14 рішення щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 у власність, користування не приймалися, проте дана відповідь не містить інформації щодо термінових обмежень вказаного твердження, тобто коли саме не приймалося вказане рішення.(т.1 а.с.64)
З державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №091300 вбачається, що його було видано ОСОБА_2 , як спадкоємцю за законом, на підставі рішення Ради народних депутатів від 12 червня 2003 року за №16.(т.1 а.с.19)
В той же час вказана інформація не містить відомостей чи зверталася ОСОБА_2 до Ради народних депутатів з питання отримання акту на право приватної власності на землю, як спадкоємець за законом, чи мало місце рішення Ради народних депутатів від 12 червня 2003 року за №16.
Крім того, оскільки ОСОБА_2 , була спадкоємцем за законом, кому до неї належала вказана земельна ділянка, хто був спадкодавцем та чи був він власником вказаної ділянки.
Відповідь Новоолександрівського сільського голови від 03.12.2019 року за №2189/2-14 містить інформацію лише про те, що державний акт серії І-ДП №091300 сільською радою не видавався 13.12.2003 року.
З відповіді Новоолександрівського сільського голови від 03.12.2019 року за №2189/2-14 вбачається, що рішення про присвоєння адреси земельній ділянці, а саме АДРЕСА_1 радою не приймалося, проте, вказана інформація не містить відомостей, чи приймалося таке рішення Радою народних депутатів, бо в державному акті виданому ОСОБА_2 , як спадкоємцю за законом, на підставі рішення Ради народних депутатів від 12 червня 2003 року за №16 вже було зазначено вказану адресу, тобто таке рішення вже мало бути прийнято до 2003 року.(т.1 а.с.19)
З аналізу вище вказаного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновків, що лист Новоолександрівської сільської ради № 2189/2-14 від 03 грудня2019 року не є належним та достатнім доказом для задоволення позовних вимог.
Лист відділу у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 10 грудня 2019 року № 4-021-1920/104-19 підтверджує, що згідно інформації станом з 01.01.2013 року, отриманої за допомогою програмного забезпечення ведення Державного земельного кадастру, та на момент підготування відповіді на запитувану земельну ділянку з кадастровим номером 1221486200:09:001:0247, зареєстровано право власності за громадянкою ОСОБА_1 .
Та обставина, що у вказаному листі зазначено, що відповідно до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі станом до 01.01.2013 року відомості щодо реєстрації земельної ділянки на території Новоолександрівської сільської ради за адресою АДРЕСА_1 та видачі зазначеного державного акту серії І-ДП №091300, на право власності на землю, реєстраційний номер 121 від 13.12.2003 року відсутні, не є достатнім доказом для позбавлення особи приватної власності.
Вказаний висновок ґрунтується на тому, що позивачем не надано інформації з Поземельної книги, передбаченої Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 р. N 174 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 р. за N 641/7962.
Крім того з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок власником якого є ОСОБА_2 , який згідно акту інженера з інвентаризації нерухомого майна від 11.01.2019 року був побудований в 1951 році, та сарай побудований в 1976 році.(т.1 а.с.32, 38)
Згідно положень ч.1, 2 ст.120 ЗК України( в редакції чинній на час укладення договору купівлі продажу) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
В абзаці 3 ч.6 ст.120 ЗК України( в редакції чинній на час укладення договору купівлі продажу) зазначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).
Вказане знайшло відображення в положеннях статті 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі).
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, ним об'єктивно встановлено характер спірних правовідносин, вірно встановлено предмет спору у цій справі, де прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, обґрунтовує наявність підстав для здійснення представництва фактом неналежного здійснення сільською радою відповідних повноважень, зокрема не вжиття Новоолександрівською сільською радою заходів позовного характеру, направлених на витребування комунального майна з незаконного володіння, з чим частково погоджується колегія суддів.
Так, колегія суддів відзначає, що вирішення питання правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку безпосередньо залежить від повного та всебічного дослідження фактичних обставин та надання правової оцінки діям ОСОБА_2 щодо процедури набуття права власності на земельну ділянку у 2003 році та оскарження правовстановлюючого документу, який позивач вважає підробленим, що, в свою чергу, має під собою вирішення правової природи набуття права власності останньою, оскільки зазначені листи як Новоолександрівської сільської ради, так і ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області щодо відсутності прийнятих рішень щодо передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_2 на будь-яких умовах, як і відомості в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, свідчать про оспорюване право власності ОСОБА_2 на землю, а не таке, що виникло внаслідок нікчемності його за законом, враховуючи, що підробленість державного акту на землю належить доводити у суді зі встановленням його недійсності пред'явленням відповідного позову, де в основу такого позову належить застосовувати відомості, зазначені в листах, інформацію з Державного реєстру та відповідних фактичних встановлених даних щодо підробки такого акту на землю, доказів чого позивачем не надавалось як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що аналогічних доказів позивачем не надавалось щодо визнання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , недійсним, в силу ст. 203,215 ЦК України, оскільки позивачем не доведено нікчемності в силу закону набуття права власності саме ОСОБА_2 , щоб не потребувало визнання цього договору недійсним, а, як наслідок, і застосування до спірних правовідносин ст.ст.387,388 ЦК України, як віндикацію, що застосовується до відносин речово-правового характеру, враховуючи, що в даному випадку існують між власником земельної ділянки та володільцем фактичні договірні відносини, на підставі яких майно перебуває у цього володільця, та їх недійсність судом не встановлювалась, що виключає можливість застосування судом до них ст.ст.387,388 ЦК України та що буде надмірним та необґрунтованим тягарем для добросовісного набувача права на спірну земельну ділянку з встановлення балансу у правовідносинах і надмірним втручанням у приватне право особи на власність державою.
Разом з цим колегія суддів відзначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W.v.France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
У Рекомендаціях Парламентської Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Ст. 19, ч.3 ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 закону України “Про прокуратуру” передбачено, що прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Відтак, суд першої інстанції, з урахуванням наведених правових норм, не з'ясував наявності у керівника Центральної окружної прокуратури м.Дніпра таких виключних підстав, тобто не вжиття Новоолександрівською сільською радою заходів позовного характеру, направлених на витребування комунального майна з незаконного володіння, та, як наслідок, повноважень на звернення до суду з даним позовом в інтересах сільської ради, яка належним чином повинна бути повідомлена про звернення прокурора з цим позовом до суду у відсутність реагування на порушення сільською радою права комунальної власності на землю, враховуючи, що у кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що при розгляді таких спорів необхідно з'ясувати, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, та чи вибуло воно з його володіння з його волі, про що викладений аналогічний правовий висновок у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 569/1221/16-ц.
Враховуючи, що суд першої інстанції розглянув справу, врахувавши ст. 76-81 ЦПК України, ст.ст. 387,388 ЦК України з відмовою у задоволенні позовних вимог, при цьому виходив з недоведеності прокурором належними та допустимими доказами обґрунтування позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів, що не спростовано апелянтом і при розгляді апеляційної скарги, а доводи апеляційної скарги не містять посилань на будь-які додаткові докази, які не були досліджені судом першої інстанції, що слугувало б підставою для можливості задоволення віндикаційного позову в порядку статтей 387, 388 ЦК України.
Колегія суддів враховує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).
Так, суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини в іншій справі, де суд вказує, що заявниця втратила право власності на квартиру після того, як в ході судового розгляду було встановлено, що Яр., який продав квартиру заявниці, набув її на підставі підробленого заповіту.
Заявниця була позбавлена права власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв'язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)
Враховуючи те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, яка на підставі оплатного договору купівлі-продажу придбала спірну земельну ділянку, а витребування у неї спірної земельної ділянки, якою вона володіє з серпня 2019 року, становитиме втручання у мирне володіння цим майном та призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та покладе на неї надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою грошових коштів.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного набуття права власності на землю ОСОБА_2 , який не знайшов свого підтвердження як і в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги, та допущення продажу спірної земельної ділянки не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної земельної ділянки у відповідача як добросовісного набувача на користь Новоолександрівської сільської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, а зворотнього прокуратурою та сільською радою не доведено.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №521/8368/15, від 18 березня 2020 року у справі 199/7375/16 та від 20 травня 2020 року у №199/8047/16.
Суд зазначає, що при розгляді цієї справи має бути також враховано рішення Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
Так, у п. 70 зазначеного рішення ЄСПЛ наголошено, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини зазначає, що вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, від 02 грудня 2011 року).
Одним із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального та процесуального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.І. Биліна
Судді: С.А. Зайцева
Ж.І. Максюта