Справа № 161/3025/22 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В.
Провадження № 22-ц/802/1117/22 Категорія: 36 Доповідач: Матвійчук Л. В.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на утримання спільного майна за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона є власником 83/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а інша частина будинку, а саме 17/100 частки належить відповідачу ОСОБА_2 . Частку зазначеного житлового будинку їй подарувала баба ОСОБА_3 , яка згідно ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2011 року про затвердження мирової угоди, провела з ОСОБА_2 поділ будинку в натурі, однак фактично його не реалізували.
Позивач зазначала, що відповідно до затвердженої судом мирової угоди за ОСОБА_3 визнано право власності на 82/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається із кімнат: 1-1 площею 6,7 кв. м, 1-2 площею 6,0 кв. м, 1-3 площею 13 кв. м, 1-5 площею 19,2 кв. м, 1-6 площею 12,4 кв. м, 1-7 площею 7,3 кв. м, 1-8 площею 2,9 кв. м, а також господарські будівлі та споруди: льох (а/п), літня кухня-хлів (Б-1), хлів (б), хлів (б'), льох (б/щ), огорожа (1), колонка (В). За відповідачем ОСОБА_2 визнано право власності на кімнату 1-4 площею 20 кв. м та 1/4 огорожі (1).
Позивач також вказувала, що вона разом зі своєю сім'єю проживає у кімнатах, які їй були подаровані, однак відповідач у належній їй кімнаті не проживає. Вона самостійно здійснює утримання житлового будинку та сплачує комунальні платежі за надані житлово-комунальні послуги, зокрема, за період з лютого 2019 року по грудень 2021 року нею було оплачено комунальні послуги на загальну суму 54 606 грн 73 коп.
Вважає, що оскільки обов'язок по утриманню будинку покладений на всіх його співвласників, тому відповідач зобов'язана відшкодувати їй частину здійснених оплат за надані житлово-комунальні послуги пропорційно до належної їй частки у житловому будинку.
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги, просила суд з відповідача ОСОБА_2 на свою користь кошти, сплачені за надані житлово-комунальні послуги по утриманню житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 9 283 грн 14 коп., з яких: вивіз сміття - 103 грн 62 коп., газопостачання та транспортування газу - 6 510 грн 51 коп., водопостачання - 312 грн 21 коп., електропостачання - 2 356 грн 80 коп., та понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 грн 40 коп.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені за житлово-комунальні послуги у розмірі 875 грн 07 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки судом не було враховано тієї обставини, що відповідач, як співвласник житлового будинку, зобов'язана брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Водночас співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес), у зв'язку з чим відповідач зобов'язана їй відшкодувати понесені витрати на утримання спільного майна пропорційно до належної їй частки у цьому майні.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у цій справі є 27 грудня 2022 року - дата складення повного судового рішення.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, виходячи з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2011 року було затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно якої за ОСОБА_3 визнано право власності на 82/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається із кімнат: 1-1 площею 6,7 кв. м, 1-2 площею 6,0 кв. м, 1-3 площею 13 кв. м, 1-5 площею 19,2 кв. м, 1-6 площею 12,4 кв. м, 1-7 площею 7,3 кв. м, 1-8 площею 2,9 кв. м, а також господарські будівлі та споруди: льох (а/п), літня кухня-хлів (Б-1), хлів (б), хлів (б'), льох (б/щ), огорожа (1), колонка (В). За ОСОБА_2 було визнано право власності на 18/100 частки вказаного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, до якої входить кімната 1-4 площею 20 кв. м та 1/4 огорожі (1) (а.с.10).
18 лютого 2019 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В. В. було посвідчено заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про зміну розміру належних їм часток у спільній сумісній власності на зазначений житловий будинок, а саме: ОСОБА_3 власник 83/100 частки, а ОСОБА_2 - 17/100 частки (а.с.11).
27 лютого 2019 року ОСОБА_3 подарувала належну їй частку у житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , позивачу ОСОБА_1 (а.с.6-9).
Отже, сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками будинковолодіння за зазначеною адресою.
З наданих позивачем копій квитанцій про оплату комунальних послуг судом встановлено, що нею за період з лютого 2019 року по грудень 2021 року було сплачено за надані комунальні послуги кошти у розмірі 54 606 грн 73 коп., з яких: вивіз сміття - 609 грн 51 коп., газопостачання та транспортування газу - 38 297 грн 15 коп., водопостачання - 1 836 грн 55 коп. та електропостачання - 13 863 грн 52 коп. (а.с.12-95).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 у вказаному житловому будинку не зареєстрована, не проживала та не проживає, а відповідно не користується послугами з газопостачання, водопостачання, постачання електричної енергії та не потребує вивезення побутових відходів (сміття). Водночас оскільки послугою, вартість якої залежить не від кількості осіб, які ними користуються та/або проживають у будинковолодіння, є транспортування газу, а з наданих позивачем копій квитанцій слідує, що за період з лютого 2019 року по грудень 2021 року за транспортування газу нею було сплачено 5 147 грн 51 коп., суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача, пропорційно до її частки у житловому будинку (17/100), необхідно стягнути вартість цієї послуги у розмірі 875 грн 07 коп.
Однак з такими висновками суду не можна погодитись.
Частиною 1 ст. 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 1 ст. 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18) та узгоджується із правовим висновком, який викладено Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц (провадження № 61-7289св20).
Оскільки сторони по справі є співвласниками житлового будинку, тому відповідно до закону зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
ОСОБА_1 за період з лютого 2019 року по грудень 2021 року сплатила за надані комунальні послуги кошти у розмірі 54 606 грн 73 коп., з яких: вивіз сміття - 609 грн 51 коп., газопостачання та транспортування газу - 38 297 грн 15 коп., водопостачання - 1 836 грн 55 коп. та електропостачання - 13 863 грн 52 коп., що підтверджується відповідними квитанціями.
Отже, ОСОБА_1 сплатила замість відповідача грошові кошти у розмірі 9 283 грн 14 коп. за надані комунальні послуги, що відповідає частці ОСОБА_2 у спільному майні, а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача лише 875 грн 07 коп. за надані послуги з газопостачання.
За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а його висновки не відповідають обставинам справи, тому з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, його необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційним судом у цій справі ухвалюється нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останньою судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 992 грн 40 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488 грн 60 коп., а всього 2 481 грн.
Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2022 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені за надані житлово-комунальні послуги по утриманню житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 9 283 (дев'ять тисяч двісті вісімдесят три) гривні 14 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя
Судді: